Словесні методи навчання.

Словесні методи найчастіше застосовуються на етапі сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу під час його викладу з метою розвитку пізнавальної активності, логічного мислення школярів і засвоєння ними інформації, що викладає вчитель. За характером виклад матеріалу може бути описовим, пояснювальним, проблемним. На практиці він реалізується у формі бесіди, розповіді, опису, пояснення в межах загальних методів навчання - пояснювально-ілюстративного або частково-пошукового.

Ці методи застосовуються в різних співвідношеннях: розповідь змінюється бесідою, бесіда - поясненням. Буває й інша послідовність: бесіда передує розповіді, розповідь закінчується бесідою.

Специфічною особливістю застосування методів викладу є тісний зв'язок словесних методів з наочними і практич­ними залежно від змісту навчального матеріалу і рівня підготовленості учнів до його сприймання. Основною складністю при застосуванні словесних методів є організація учнів. Увага дітей 1-4-х класів найефективніша протягом З - 5 хвилин, а потім вона послаблюється і потроху розсіюється. Тому слід заздалегідь готувати до уроку різні наочні посібники і продумувати методичні прийоми, які активізуватимуть пізнавальні можливості учнів.

Бесіда - це діалогічний (запитально-відповідний) метод навчальної роботи. Бесіда характеризується участю в розв'язанні питання і учнів, і вчителя. Основним структурним елементом будь-якої бесіди є запитання вчителя. Вони повинні органічно випливати з викладеного матеріалу і скеровувати увагу учнів на засвоєння істотного. Бесіди необхідно проводити і систематично, поступово привчаючи молодших школярів до самостійного висловлювання.

Учитель повинен так ставити запитання учневі, щоб воно сприяло розвитку його мислення. Наприклад.

— Розгляньте в підручнику малюнок. Про що ви дізна­лися вперше, розглядаючи цей малюнок?

За допомогою бесіди здійснюється контакт між учителем і учнями. Вона допомагає розвивати логічне мислення. Її не можна будувати на невідомому учням матеріалі.

Керівна і спрямовуюча роль у бесіді належить учителю. Постановка відповідного запитання примушує учнів задума­тись, осмислити матеріал, відібрати потрібне і підготувати відповідь. Якщо при цьому демонструються наочні посіб­ники, то їх необхідно роздивитись, проаналізувати і в них знайти відповідь на поставлене запитання.

Бесіда має особливе значення на узагальнюючих уроках і на уроках, де пов'язуються нові знання із опорними (раніше засвоєними).

Бесіда завжди повинна відповідати загальним вимогам дидактики:

1. Зміст, форма і послідовність запитань повинні суворо відповідати поставленому завданню, пробуджувати інтерес дітей до предмета.

2. До бесіди потрібно ретельно готуватись. Питання для бесіди мають бути конкретні, точні, чіткі. При складанні запитань треба враховувати загальний розвиток учнів, їх досвід і знання з цієї теми.

3. При підготовці до уроку учитель повинен точно визна­чити: мету бесіди, план її проведення, основні питання, які знання повинні отримати учні, які зробити висновки.

4. Кожне запитання має бути цілеспрямованим, стилістично правильним і відповідати віковим особливостям молодших школярів.

5. Бесіду проводять на різних етапах уроку на основі:

- проведених спостережень, щоб забезпечити правильне сприймання змін, які відбуваються в природі протягом року; сформувати уявлення та поняття про явища і предмети навколишнього середовища;

- дослідів, щоб виявити, як діти зрозуміли їх зміст;

- розповіді вчителя, щоб виявити, як молодші школярі засвоїли матеріал;

- використаних наочних посібників, щоб конкретизувати матеріал, що вивчається;

- статті підручника, щоб виявити, як діти розуміють описане явище.

6. Питання під час бесіди потрібно задавати всьому кла­су, залучаючи всіх учнів до роботи.

7. Бесіда має спрямовувати безпосереднє чуттєве сприймання предметів і явищ природи. (Учитель ставить на уроці ряд послідовних запитань, відповіді на які випливають із попередніх, уже відомих положень).

8. Учителю треба поступово збільшувати ступінь участі учнів у бесіді ускладненням запитань. Запитання ускладнюються поступово.

9. Слід уникати запитань, на які можна відповісти одним словом (так, ні), або тих, що підказують відповідь.

Залежно від конкретних завдань і змісту навчального матеріалу, від характеру пізнавальної діяльності застосо­вують такі види бесід, як евристична, репродуктивна.

Евристична бесіда підводить учнів до самостійних ви­сновків і є важливим засобом активізації мислительної діяльності учнів. Евристична бесіда часто поєднується з репродуктивною, в якій учні за допомогою питань учителя відтворюють отримані ними раніше знання. Цей вид бесіди найчастіше використовується на узагальнюючих уроках.

Евристична бесіда передбачає озброєння учнів новими знаннями за максимальної їх активності. Це можливо лише за тієї умови, коли при формуванні нових понять перева­жають раніше засвоєні знання.

Значне місце на уроках природознавства відводиться розповіді вчителя.

Розповідь - форма зв'язаного монологічного викладу навчального матеріалу, яка характеризується образністю й і емоційністю. Вона, як правило, поєднується з демонструванням дослідів, наочних посібників, а також із бесідою.

Розповідь застосовується в тому разі, коли матеріал уро­ку новий, зовсім не знайомий учням; коли розглядаються маловідомі явища або випадки з життя природи, історії визначних відкриттів, творча діяльність людей. Розповідь учителя доцільна і в тих випадках, коли виучувані пред­мети та явища недоступні для безпосереднього спостере­ження дітей.

Завдання розповіді полягає в тому, щоб дати яскраве, образне уявлення про виучуваний об'єкт чи явище. Досягти цього можна лише за умови, якщо учитель буде дотри­муватись певних вимог:

1. У розповіді не повинно бути наукових помилок. Тому вчитель повинен ознайомитись із науковим трактуванням даного питання. З цією метою потрібно використовувати енциклопедії, довідники, науково-популярну літературу.

2. Розповідь має бути доступна розумінню дітей. Учитель, шляхом ясного і доступного викладу, добивається, щоб учні розуміли головне, могли з нього виділити ряд питань, деталей, які б сприяли формуванню поняття. У розпо­віді учителя не повинно бути жодного незрозумілого слова.

3. У розповіді вчитель підкреслює голосом, паузою ті факти, які мають для дітей виховне значення.

4. Розповідь повинна бути чіткою, конкретною, ціка­вою, з використанням краєзнавчого матеріалу, яскравою, емоційною, щоб дозволяла викликати інтерес до теми уро­ку, збуджувала потребу до її активного засвоєння - тоді вона краще запам'ятовується і усвідомлюється учнями.

5. Розповідь потрібно супроводити показом наочних по­сібників - фотографій, картин, гербарію, кіно- та діафіль­мів, постановкою дослідів тощо.

6. Темп розповіді має бути таким, щоб учні, які від­стають, могли зрозуміти її зміст.

7. Під час підготовки до розповіді вчитель має розробити чіткий послідовний логічно-розвиваючий план з виділенням головного, суттєвого, навколо чого ведеться розповідь; піді­брати наочні посібники, переконливі приклади; продумати застосування логічних прийомів (порівняння, зіставлення та ін.) з метою активізації уваги учнів.

8. Мова вчителя під час розповіді повинна бути пра­вильною, образною і виразною; вчителю потрібно володіти логічним наголосом, інтонацією, темпом викладу, мімікою, жестами тощо.

9. Дуже цінно у виклад нового матеріалу включати роз­повідь учнів про спостереження і досліди, які вони провели за завданням учителя в куточку живої природи, на шкіль­ній ділянці, на екскурсії або влітку в природі.

10. Педагогічна розповідь повинна бути строго витри­мана в часі. У 1-2-х класах розповідь може тривати 3-5 хвилин, а в 3-4-х класах - до 10 хвилин. Під час роз­повіді вчитель не тільки пояснює і коментує основні понят­тя, а й записує на дошці нові терміни і дає їм характе­ристику.

У пізнавальному відношенні розповідь як метод навчан­ня широко застосовується, тому що за короткий час учитель може дати значно більшу інформацію порівняно з бесідою. Він доносить цю інформацію на на­лежному науковому рівні, цікаво, емоційно.

Слід зазначити і негативні сторони розповіді: пасивність та інертність дітей. Тому в початкових класах розповідь слід чергувати з бесідою, активізуючи тим самим сприйняття навчального матеріалу.

Від розповіді відрізняється пояснення - чіткий виклад навчального матеріалу на основі аналізу фактів, доказів з формулюванням висновків. Поясненням є також інструк­таж для проведення практичної роботи - стислий, точний. Пояснення є найскладнішим різновидом розповіді. Воно використовується в тому разі, коли необхідно щось довести, обґрунтувати, з'ясувати. Під час пояснення виявляються зв'язки між окремими предметами та явищами. Під час пояснення вчитель повинен використовувати такі логічні операції, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, уза­гальнення, демонструвати досліди, натуральну та графічну наочність.

Опис - різновид розповіді. На уроках природознавства можна описати дослід, рослину, тварину, природне явище. Проте опис не ставить за мету встановлювати зв'язки між предметами та явищами природи. Опис предметів відіграє певну роль у навчанні, оскільки не завжди є можливість усе, що вивчається, представити у вигляді роздаткового матеріалу, колекцій та інших засобів наочності. Зверта­ються до нього і тоді, коли необхідно ознайомити учнів з явищами, які неможливо відтворити у шкільних умовах.

Отже, у кожному із зазначених словесних методів основним джерелом є слово вчителя, і від володіння класоводом яскравою емоційно-забарвленою мовою залежить успіх сприймання учнями матеріалу. Мовна майстерність учителя є зразком для формування культури мови в учнів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: