ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ТА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Катерина Городенська

УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО У ВИМІРАХ СЬОГОДЕННЯ

Київ

УДК 811.161.2’ 27

ББК

У цій книжці зібрані чіткі, обґрунтовані рекомендації з найскладніших, найсуперечливіших уживань та проблемного правопису слів і словосполучень у сучасній українській літературній мові. Вони є відповідями на ті непрості питання, які безпосередньо висунула мовна практика в останні двоє десятиріч, коли українська літературна мова як державна почала обслуговувати різні сфери політичного, виробничого, наукового та культурного життя українського суспільства.

Найновіші рекомендації ґрунтуються на нормах української літературної мови та виважених теоретичних засадах академічної мовознавчої науки. Вони охопили широкий коло складних питань українського слово- і терміновживання, словотворення, правопису, відмінювання загальних і власних назв, граматичної кваліфікації одиниць, пунктуації, передавання слів іншомовного походження, насамперед освоєння новітніх запозичень, та наголошення слів.

Науковцям, редакторам, журналістам, учителям, студентам, учням і всім тим, хто прагне пізнати тонкощі правильного вживання українського слова.

Рецензенти: Бибик С.П. – доктор філологічних наук, старший науковий співробітник відділу стилістики та культури мови (Інститут української мови НАН України);

Валюх З.О. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології та славістики (Київський національний лінгвістичний університет).

Рекомендувала до друку вчена рада Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від квітня 2014 року).

ISBN © К. Городенська

П Е Р Е Д М О В А

В українській мові, як і в інших мовах світу, сталося чимало змін: поповнився її словниковий склад за рахунок нових питомих слів і запозичень, почали відмінювати досі не відмінювані власні назви, абревіатури та деякі чужомовні одиниці, переглянуто сфери вживання слів, форм слів та синтаксичних конструкцій, повернено національні зразки словотворення тощо. Ці зміни є переважно наслідком її об’єктивного розвитку в нових суспільно-політичних, економічних та культурних умовах незалежної України. Проте досить помітні й ті зміни (багато хто сприймає їх як зміни на тлі тривалого використання слів, словоформ, словосполучень та речень української мови в радянський період), що віддзеркалюють повернення до активного українського вжитку одиниць, донедавна кваліфікованих як застарілі чи діалектні, та вилучення з української мови неорганічних для неї одиниць, нав’язаних їй під впливом інших мов, насамперед російської. Повернення своїх і вилучення чужих одиниць триває в українській мові вже понад двадцять років. Воно відбуваються досить непросто. Тривале зросійщення українців спричинило слабке знання норм і традицій української літературної мови, особливостей її словникового складу та граматичного ладу на тлі російської літературної мови. Тому дехто навіть з фахівців (учителів, викладачів університетів, редакторів, журналістів) сприймає повернення призабутих норм української літературної мови та очищення її від чужомовних впливів болісно, як чиюсь забаганку, примху. Ці процеси потребують глибокого обмірковування і переконливого обґрунтування, послідовності в запровадженні нових рекомендацій.

Особливої уваги, виваженого фахового аналізу потребують ті зміни, яких зазнала українська літературна мова нібито об’єктивно, у зв’язку з активним розгортанням процесів світової глобалізації, що спричинили широке входження до її словникового складу запозичень з різних мов світу, та найбільше – з англійської. Як засвідчує сучасна українська мовна практика, освоєння новітніх запозичень відбувається непослідовно, воно не спрямоване на збереження національних мовних пріоритетів, нерідко деструктивно впливає на лексичні, словотвірні та морфологічні норми. Сьогодні вже очевидно, що українській літературній мові нав’язано типову модель англійської мови утворення складних іменників з першим означальним (прикладковим) компонентом, яка для української нетипова, лексично обмежена. Під впливом англійської мови набув поширення правопис слів (абревіатур) через дефіс, що суперечить чинним нормам правопису складних слів в українській літературній мові. Унаслідок цього постала проблема правильного передавання новітніх запозичень та їхнього зв’язку з наявними питомими й раніше запозиченими одиницями, випрацювання рекомендацій, що сприятимуть послідовності внормування правопису слів іншомовного походження.

Відзначені процеси й ті зміни, які вони породили, спричинили чимало труднощів і для фахівців-мовознавців, і для практиків. Щоденні звернення громадян до працівників Інституту української мови НАН України з найрізноманітніших питань сучасного українськомовного вжитку дали змогу виявити найактуальніші, найскладніші з них, глибоко, вдумливо обміркувати їх, а деякі навіть обговорити на засіданні погоджувальної комісії з проблемних питань українського слововживання, словотворення на правопису слів, яка працює в названому Інституті, що посприяло виваженості, об’єктивності запропонованих рекомендацій. для мовної практики. Вони викладені в листах-відповідях, на сторінках журналів, газет, збірників, що унеможливлювало ознайомлення з ними всіх, хто гостро потребує новітніх рекомендацій. Так народилася думка зібрати їх в одній книжці – “Українське слово у вимірах сьогодення”. Вона складається з 15 рубрик, у яких об’єднані актуальні рекомендації в межах певних питань українськомовного вживання. Ось їхні назви:

ПРАВОПИС СЛІВ

ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ТА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: