Європейська рада та Рада Європейського Союзу

Європейська рада та Рада Європейського Союзу інститути ЄС, що представляють інтереси держав-членів цієї організації:

- Європейська рада – виникла в середині 1970-х років в якості регулярної зустрічі на високому рівні керівників усіх держав-членів (глав держав або урядів) за участю Голови Комісії;

- Рада Європейського Союзу (Рада) – функціонує з моменту заснування Європейських співтовариств у 1950-і роки і об'єднує представників національних урядів на міністерському рівні. Звідси її неофіційна назва, широко уживана у літературі і засобах масової інформації – "Рада міністрів".

Функції Європейської ради:

- Давати Союзу необхідні "спонукальні імпульси" для його розвитку; і

- Визначати для нього "загальні політичні орієнтири і пріоритети".

Згадані імпульси, орієнтири і пріоритети традиційно оформлюються документом під назвою " заключення " Європейської ради. Заключення приймаються за підсумками кожної сесії Європейської ради, які відтепер повинні проводитися не рідше двох разів на півріччя (фактично такий порядок діє і в даний час).

Заключення Європейської ради не мають юридично обов'язкової сили і не входять до системи правових актів Союзу. Водночас, внаслідок високого посадового становища членів Європейської ради ці документи на практиці мають величезну політичну роль і зумовлюють подальші кроки з розвитку європейської інтеграції.

Європейська рада також наділена повноваженнями видавати правові акти Союзу у формі рішень. Останні мають юридично обов'язкову силу, але не повинні бути спрямовані на уніфікацію або гармонізацію національного права держав-членів – на відміну регламентів і директив ЄС.

Одночасно установчі документи прямо забороняють Європейській раді здійснювати законодавчу функцію, яка є винятковою прерогативою Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу.

В ЄС рішеннями Європейської ради визначаються стратегічні інтереси і цілі діяльності Союзу на міжнародній арені (зовнішньополітичної діяльності ЄС), а також спеціальні принципи та орієнтири для спільної зовнішньої політики і політики безпеки Союзу;

На розсуд Європейської ради залишено видання деяких рішень організаційного характеру, які спрямовані на уточнення і доповнення правил установчих документів ЄС і мають для Союзу фактично "конституційно-правової" характер.

Сюди відноситься, наприклад, визначення квот держав-членів при виборах Європарламенту, системи ротації держав-членів після того, як Європейська комісія буде включати громадян не всіх країн ЄС або розповсюдження повноважень Європейської прокуратури на інші злочини крім тих, які безпосередньо посягають на фінансові інтереси ЄС.

Європейській Раді також відводиться ключова роль в процедурі перегляду установчих документів ЄС. Саме на підставі її рішення буде проводитися скликання спеціального "​​конвенту", покликаного розробляти проекти подальшого перегляду Договору про Європейський Союз та / або Договору про функціонування Європейського Союзу.

В рамках "спрощених процедур перегляду" Європейській раді надано право самостійно, без скликання конвенту і міжурядової конференції, приймати рішення про перегляд окремих положень установчих документів:

- По-перше, про норми, що стосуються внутрішньополітичної компетенції Союзу (частина третя "Внутрішня політика і діяльність Союзу" Договору про функціонування ЄС);

- По-друге, про процедурні правила. Змінюючи ці правила, Європейська рада може розширювати законодавчі повноваження Європарламенту і скорочувати коло питань, по яких держави-​​члени ще зберігають право вето.

В обох зазначених випадках рішення Європейської ради, однак, повинні бути підтверджені державами-членами. У першому випадку необхідна подальша ратифікація всіма країнами ЄС, у другому достатньо мовчазного схвалення (рішення приймається за відсутності заперечень проти його проекту з боку хоча б одного національного парламенту протягом 6 місяців з моменту повідомлення про проект).

Новими важливими прерогативами Європейської ради стали:

- право висувати кандидата на пост Голови Європейської комісії; та

- право призначати Верховного представника Союзу з закордонних справ і політики безпеки.

Європейська рада також може виступати в якості арбітра по врегулюванню розбіжностей між державами-членами, у тому числі розбіжностей при обговоренні проектів нових законодавчих актів ЄС (незважаючи на те, що сама по собі Європейська рада, як уже зазначалося, не здійснює законодавчу функцію).

Відносно законопроектів з деяких питань (наприклад, координація режимів соціального забезпечення або гармонізація кримінального та кримінально-процесуального права) представники держав-членів мають право вимагати передачі їх на розгляд Європейської ради. У цьому випадку нормативний акт може бути прийнятий, тільки якщо Європейський рада підтримає його на основі консенсусу (тобто зі схвалення керівників усіх країн ЄС). При відсутності консенсусу законопроект може бути прийнятий і отримає обов'язкову силу лише щодо зацікавлених в ньому держав-членів (в рамках механізму "просунутого співробітництва").

Таким чином, Європейська рада в механізмі управління "нового" Союзу виступає інстанцією стратегічного керівництва, політичного планування, а також політичного арбітражу між державами-членами.

У Європейській раді загальним правилом прийняття рішень залишиться консенсус (рішення вважається прийнятим за відсутності заперечень з боку будь-кого з членів даного інституту). У найважливіших випадках, прямо передбачених установчими документами, Європейська рада повинна буде ухвалювати одноголосно. У подібних випадках у прийнятті рішень беруть участь тільки керівники 28 держав-членів що входять до складу цього інституту (Голова Комісії та Голова Європейської ради, які входять до складу цього органу за посадою, участі в голосуванні не приймають).

З питань внутрішньої процедури і деяких інших питань процедурного характеру (наприклад, рішення про скликання або нескликання "Конвенту" в цілях перегляду установчих документів) Європейська рада прийматиме рішення простою більшістю, а ще по ряду питань, прямо передбачених установчими документами (наприклад, при висуванні кандидатів до складу Комісії і наступному призначенні членів цього інституту), – кваліфікованою більшістю. У випадках мажоритарного голосування у Європейській раді (простим чи кваліфікованою більшістю), як і при одностайному ухваленні нею рішень, право голосу мають лише керівники держав-членів.

Кваліфікована більшість передбачає виконання двох основних умов:

- Підтримка проекту рішення з боку не менше 55 % відсотків членів Ради або Європейської ради;

- Держави, представниками яких є члени Ради / Європейської ради що проголосували "за", повинні налічувати, як мінімум, 65% населення Європейського Союзу в цілому.

В якості додаткових вимог, передбачених у тій же статті, виступають наступні:

- Кількість членів Ради / Європейської ради, що проголосували "за", в абсолютному вираженні повинна налічувати не менше 15 осіб. Для ЄС у складі 28 і більше держав-членів ця умова виконується автоматично (55% від 28 членів Ради / Європейської ради дорівнює 15 осіб);

- "Блокуючу меншість" (тобто кількість членів Ради / Європейської ради, здатних перешкодити прийняттю рішення), має включати не менше чотирьох членів. (Внаслідок подібної вимоги три найбільші держави-​​члена (в даний час це ФРН, Франція і Великобританія), навіть якщо в них проживають понад 35% населення ЄС, не можуть перешкодити прийняттю рішення Радою / Європейською радою. Для цього їм потрібно, як мінімум, один додатковий голос "проти", тобто підтримка з боку хоча б ще однієї держави-​​члена).

Рада Європейського Союзу (Рада) здійснює більш різноманітне коло завдань тактичного характеру, що відносяться до поточного управлінню ЄС і правового регулювання інтеграційних процесів, а саме:

1) Законодавчу функцію;

2) Бюджетну функцію;

Обидві ці функції Рада здійснює спільно з Європейським парламентом, зберігаючи за собою деяку перевагу в законодавчому процесі (на відміну від Європарламенту, Рада володіє правом абсолютного вето на законопроекти з усіх питань).

3) Функція визначення політики;

4) Координаційна функція.

Коло повноважень Ради в рамках зазначених функцій широке і різноманітне. Воно зачіпає практично всі сфери компетенції ЄС, а саме:

- Розробка спільної зовнішньої політики і політики безпеки та прийняття рішень, необхідних для визначення та здійснення цієї політики, на підставі загальних орієнтирів та стратегічних напрямів, встановлених Європейською радою;

- Затвердження " головних орієнтирів економічної політики держав-членів і Союзу " і спеціальних орієнтирів для політики зайнятості держав-членів;

- Видання рекомендацій у сфері культури;

- Загальне керівництво діяльністю Європейського оборонного агентства і т.д.

З деякими застереженнями до повноважень Ради в рамках функції визначення політики та координаційної функції можуть бути віднесені і такі його традиційні прерогативи, як:

- Укладення міжнародних угод;

- Призначення членів ряду інститутів і органів ЄС (члени Рахункової палати, Комітету регіонів, судді Трибуналу по справах публічної служби та інших спеціалізованих трибуналів);

- Застосування заходів, в тому числі санкцій до держав-членів, що допускають серйозні і стійкі порушення демократичних цінностей Союзу або мають надмірний бюджетний дефіцит;

- Прийняття документів нормативного або індивідуального характеру, які не відносяться до законодавчих актів ЄС (наприклад, регламенти, директиви та рішення з окремих питань політики конкуренції ЄС) і ін.

Склад Ради Європейського Союзу ґрунтується на рівноправному представництві урядів всіх держав-членів ЄС (один представник від кожного національного уряду "на міністерському рівні").

Завдяки змінам, внесеним Лиссабоіскім договором офіційний статус набуло поняття "формації" Ради. Під "формаціями" розуміються різні способи комплектування Ради залежно від профілю засідають в ньому міністрів: "Рада з загальних питань" і "Рада з іноземних справ" в складі, як правило, міністрів закордонних справ та / або європейських справ держав-членів; "Рада з економічних і фінансових питань (Екофін)" у складі міністрів економіки та / або фінансів, "Рада з питань правосуддя та внутрішніх справ" у складі міністрів внутрішніх справ або юстиції і т.д.

Загальним правилом прийняття рішень в Раді Європейського Союзу стає кваліфікована більшість, сфера використання якої ще більше зросте в порівнянні з колишніми реаліями. Кількість питань, по яких Рада має ухвалювати одноголосно, відповідно зменшиться. З питань своєї внутрішньої процедури, а також з деяких інших питань організаційно-процедурного характеру (наприклад, установа консультативних комітетів ЄС з питань зайнятості та соціального захисту) Рада, як і раніше, прийматиме рішення простою більшістю, тобто абсолютною більшістю від свого складу (15 з 28 міністрів).

Пост Голови Ради традиційно виступає однією з головних керівних посад Європейського Союзу в цілому, яка грає істотну роль, як у внутрішній політиці ЄС, так і в його міжнародних відносинах. Саме Голова Ради в "старому" Союзі офіційно визнавався його вищим представником з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

З моменту заснування Європейських співтовариств у 1950-і "головування" в Раді є прерогативою не фізичних осіб, а держав-членів в цілому (дане правило обумовлено тим, що Рада засідає в різних складах – "формаціях").

Держави-голови Ради через своїх міністрів чи інших посадових осіб керують засіданнями Ради, та її допоміжних підрозділів (Комітет постійних представників урядів держав-членів, спеціальні комітети і робочі групи з національних експертів).

В свою чергу, вища посадова особа держави-​​голови Ради, виступає в якості Голови Європейської ради.

Право головування здійснюється протягом одного півріччя і переходить від однієї держави-​​члена до іншої у порядку ротації (відповідно до графіку черговості, встановленого самою Радою).

У "новому" ЄС пост Голови Ради залишиться за державами-членами, які в порядку ротації будуть почергово керувати роботою усіх "формацій" даного інституту, крім "Ради з іноземних справ" (в останньому головуватиме Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики).

Водночас на відміну від правил "старого" ​​ЄС пост Голови Ради стає тепер колективної посадою. Її будуть спільно займати відразу три держави-​​члена, але протягом 18 місяців і з відповідним розподілом обов'язків між ними.

Як би не складалося функціонування колективного головування Ради "нового" Союзу, воно більше не буде надавати прямого впливу на зовнішньополітичну діяльність ЄС. Лісабонський договір 2007 р. віднімає у держав-членів право представляти Європейський Союз на міжнародній арені. Це право переходить від них до Верховного представника Союзу з закордонних справ і політики безпеки, а також до постійного Голови Європейської ради.

Голова Європейської ради, який працює на постійній основі нова посада, яка не має аналогів в "старому" Союзі.

Згідно з установчими документами ЄС в редакції Лісабонського договору (параграфи 5 - 6 статті 15 Договору про Європейський Союз), Голова Європейської ради обирається цим інститутом кваліфікованою більшістю строком на 2,5 роки і є його самостійним членом поряд з главами держав чи урядів країн ЄС і Головою європейської комісії.

Установчі документи Союзу наділяють Голову Європейської ради вельми обмеженим набором прерогатив, які зводяться, в основному, до загального керівництва роботою очолюваного ним інституту.

На відміну від більшості інших керівних посад (зокрема, Голови Комісії) Голова Європейської ради може займати свій пост не більше двох термінів підряд, тобто максимум 5 років.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: