Головні характеристики управлінської творчості керівника

Для аналізу управлінської творчості керівника ми будемо використовувати такі її характеристики: критерії, показники та рівні.

Критерій визначається як засіб для судження, ознака, на підставі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація чого-небудь. Критерій виражає сутність зміни у розвитку об’єкта і є знанням межі, повноти прояву його сутності в конкретних виявах. Критерій є об’єктивним показником, оскільки він постає як виявлена сутність. Якщо говорити про співвідношення понять «критерій» та «показник», то перше є загальнішим, вищим за рівнем, ніж друге [46, 66]. Показник же виступає як оцінка стану чи рівень розвитку досліджуваної реальності за виокремленим критерієм [159].

Показниками управлінської творчості керівника можуть бути характеристики якості управлінського навчання, що задовольняють запит і систему вимог суспільства; характеристики особистої та управлінської успішності людини; характеристики ефективних (технологічних) способів здійснення управлінської діяльності.

А.О.Деркач та В.Г.Зазикін визначають зміст акмеологічних критеріїв та показників через професіоналізм та продуктивність діяльність фахівців. Акмеологічні критерії насамперед характеризують міру володіння засобами розв’язання управлінських задач, продуктивністю діяльністю, а акмеологічні показники – це, перш за все, характеристики суб’єкта управлінської діяльності [46].

Використовуючи системно-структурний аналіз особистості як суб’єкта життєдіяльності, пошук критеріїв повинен включати характеристики людини як суб’єкта вітальних контактів зі світом, предметною діяльністю, спілкування та самосвідомості. Тому наш пошук критеріїв, показників та рівнів управлінської творчості керівників орієнтований на конкретизацію таких характеристик з урахуванням специфіки управлінської діяльності

Спеціальні критерії та показники управлінської самосвідомості розробила О.В.Москаленко. Серед критеріїв управлінської самосвідомості вона виявила загальні, особливі та одиничні. Загальні критерії управлінської самосвідомості не залежать від специфіки управлінської діяльності особистості, оскільки пов’язані з фундаментальними проявами професіоналізму, і включають управлінсько значущі інтегральні характеристики, які мають внутрішню ієрархію: загальнокультурологічні, акмеологічні, управлінсько-діяльнісні. Особливі критерії і показники управлінської самосвідомості пов’язані безпосередньо зі специфікою управлінської діяльності особистості. Одиничні критерії і показники управлінської самосвідомості пов’язані з особливостями стилю і способів діяльності особистості і визначаються управлінською суб’єктністю, інтегральною індивідуальністю, поінформованістю, знаннями, досвідом, культурою професіонала, а також пов’язані з психодинамікою працівника, психологічними труднощами, навантаженням в досліджуваній управлінській сфері [127].

А.В.Буран виокремив критерії управлінського самоствердження кадрів управління: критерії управлінської мотивації, управлінських знань та використання в розв’язанні управлінських задач, управлінських умінь та застосування їх в діяльності управління, управлінського спілкування та етико-ціннісний критерій [32].

Низка досліджень виконані у річищі концепції акмеології управлінської діяльності А.О.Деркача. Зокрема, В.В.Ярошенко, досліджуючи розвиток професійної творчості державних службовців, значну увагу приділяє мотиваційній готовності та виокремлює наступні показники професійної творчості:

- творча спрямованість мотиваційної структури (рівень творчої активності);

- готовність до творчої діяльності;

- рівень соціальної креативності (тип творчої особистості);

- рівень творчого потенціалу [189].

При виокремленні критеріїв та показників управлінської творчості нам найбільш імпонує підхід В.О.Лузгіна та О.В.Москаленка. Вони виокремлюють такі критерії і показники професійної творчості керівника:

- критерій професійної самосвідомості, який виявляється в таких показниках: неструктурованість компонентів професійної самосвідомості, достатній рівень розвитку компонентів професійної самосвідомості, оптимальний розвиток компонентів професійної самосвідомості;

- критерій акмеологічних знань та досвіду взаємодії з підлеглими, що включає досвід розв’язання творчих проблем в управлінні виражається в таких показниках: наслідування успішних керівників в аналогічних ситуаціях, імітація їх дій, використання методу спроб і помилок, науково-інтелектуальний пошук в діяльності управлінця;

- критерій професійного спілкування, який має наступні показники: незацікавленість у спілкуванні з колегами, монологічне спілкування, професійний діалог;

- критерій професійного мислення як особливостей розв’язання управлінських задач виявляється в таких показниках: спонтанність у прийнятті рішень, непослідовність, аналітичні здібності, висока стійкість до пізнавальної фрустрації;

- критерій реалізації творчого потенціалу особистості керівника і побудова відносин у професійному соціумі виявляється в наступних показниках: застосування старих шаблонних способів управління професійним соціумом, удосконалення чужих способів управління професійним соціумом, вироблення нових способів управління [105].

О.С.Одінг, слідуючи ідеям В.О.Лузгіна та О.В.Москаленка, при виокремленні критеріїв креативно-особистісного розвитку управлінських кадрів зважає на дві обставини: творча діяльність має свої специфічні особливості, управлінська діяльність також має свої специфічні риси. При цьому креативність є одним з показників професіоналізму управлінця [131].

О.С.Одінг виокремлює критерії та показники креативно-особистісного розвитку управлінця:

1. Критерій: оцінка креативного продукту. Показники: рідкість, незвичність, новизна, корисність управлінських рішень; продуктивність управлінської діяльності (оптимальність організації діяльності з урахуванням мінімізації енерговитрат.

2. Критерій творчості мислення. Показники: оперативність; оригінальність; гнучкість; допитливість; швидкість; практична спрямованість; евристичність; ірреалевантність; фантастичність; вміння побачити проблему, розвробити гіпотезу; здатність робити прогнози; багатоаспектність; інтуїція; вміння бачити всі сторони і зв’язки проблеми; здатність виокремлювати головне; логічність; розвинені мисленнєві операції; інсайтність; конфліктність.

3. Критерій розвиненості психічних властивостей особистості, що впливають на креативно-особистісний розвиток. Показники: підвищена чутливість, вибірковість та мобільність психічних процесів; легкість і мобілізація енергії, уява та фантазія; висока сприйнятливість і чутливість до проблем; гнучкість розуму; логічна незалежність реакції від стимулу; висока вольова регуляція дій, спрямованих на самоудосконалення.

4. Критерій ціннісної орієнтації на нестандартне розв’язання професійних завдань. Показники: визнання цінності творчого розвитку; прийняття цінностей саморозвитку; установка на розвиток в собі креативних здібностей; прагнення до творчої самореалізації; домінуюча роль пізнавальної мотивації; мотиваційна спрямованість на творчу діяльність.

5. Критерій творчої активності у прийнятті управлінських рішень. Показники: творча самостійність; впевненість у ситуаціях ризику; рішучість; відповідальність за рішення; сміливість; розвинена здатність оцінювати ситуацію, спираючись на знання, досвід та інтуїцію і враховуючи думку інших; творча ініціатива; прагнення до творчості; прагнення до оригінальності та новизни; творча цілеспрямованість.

6. Критерій сформованості здатності до саморегуляції у ході діяльності. Показники: розуміння управлінської діяльності, міра оцінки творчого потенціалу; сформованість власної позиції; міра оволодіння навичками рефлексії та корекції.

7. Критерій розвиненості комунікативно-творчих здібностей. Показники: міра осягнення та адаптації нових продуктивних прийомів діяльності і творчого досвіду інших, вміння обмінюватися досвідом творчої діяльності, вміння вести діалог, раціональне поєднання індивідуальної і колективної творчої діяльності, організація креативного спілкування.

8. Критерій здатності до креативно-особистісного саморозвитку. Показники: систематичний аналіз оригінальності рішень; прагнення до розвитку гнучкості, відкритості розуму, підвищення рівня знань механізмів прийняття творчих рішень і прагнення застосовувати ці знання на практиці, бажання оволодівати новими технологіями розв’язання творчих задач.

9. Критерій ефективності і оптимальності креативно-особистісного розвитку. Показники: розвинені особистісні та управлінські якості і здібності; самостійність у прийнятті рішень; володіння формами і методами управління груповою креативністю.

10. Критерій рефлексивної саморегуляції. Показники: здатність провести точний і адекватний аналіз розвитку в себе особистих якостей, що сприяють креативності мислення; здатність співвідносити свої творчі прояви з ситуацією; здатність критично оцінити рішення; організаційна гнучкість [131].

Критерії та показники, виокремлені О.С.Одінгом, є досить широкими і не всі вони співвідносяться з емпіричними можливостями їхнього дослідження, а також подібні показники повторюються при аналізі різних критеріїв.

На підставі здійсненого аналізу ми виокремили критерії управлінської творчості керівника, перелік яких не є надмірно широким, а показники є доступними для емпіричного дослідження:

- критерій управлінської самосвідомості;

- критерій знань та досвіду взаємодії з підлеглими;

- критерій управлінського спілкування;

- критерій управлінського мислення;

- критерій реалізації творчого потенціалу особистості керівника і побудови відносин у соціумі.

Кожен критерій виражає сутність змін у розвитку управлінської творчості керівника і являє собою повноту прояву його сутності у конкретному вираженні.

Одним з головних критеріїв управлінської творчості керівника в аспекті саморозвитку, самоуправління, самоактуалізації, самореалізації є управлінська самосвідомість особистості. Остання визначається як «особистісне утворення, що належить суб’єкту як усвідомлення своєї приналежності до певної управлінської спільноти; знання про міру своєї відповідності управлінським еталонам; знання про міру свого визнання в управлінській групі; знання про слабкі та сильні сторони та шляхи самоудосконалення, знання своїх індивідуальних способів успішної дії, індивідуального стилю, нероздільна єдність предметно-змістового та операціонального компонентів роботи; ставлення до себе як до особистості, суб’єкта життєдіяльності, професіонала-керівника; уявлення про своє майбутнє в професії; контроль за власними інтелектуальними, емоційними та поведінковими реакціями, управління ними» [127, с.17].

Критерій містить ознаки і сутність змін у процесі саморозвитку керівника: усвідомленість управлінських труднощів як похідних від індивідуально-особистісних проблем; здатність до коригування на основі зворотного зв’язку і відповідно до поставлених цілей дій та операцій, що входять до самоперетворювальної діяльності при наявності самоконтролю; наявність в Я-концепції рольових позицій суб’єкта – «Я-реального», «Я-потенційного», «Я-спостерігача», «Я-контролюючого»; внутрішня узгодженість циклів психофізіологічних процесів, емоційних станів; оптимізація можливостей, потенціалів індивіда, особистості; компенсація індивідуальних недоліків у зв’язку з задачами і подіями управлінської діяльності; наявність суб’єктної, особистісної, управлінської позиції керівника; досягнення значущих управлінських результатів на основі оптимального використання здібностей, можливостей; оптимальна збалансованість процесів соціальної само ідентифікації та особистісної рефлексії; розвиток творчих здібностей до рівня проектування творчості у підлеглих.

Управлінська самосвідомість особистості характеризує систему моделей управлінського становлення людини в соціумі, в ході чого відбувається формування основ психологічної та управлінської зрілості особистості. Як інтегрована багаторівнева особистісна категорія управлінська самосвідомість є джерелом творчої зрілості фахівця і має три складові: процесуальну, результативну та особистісну

Виокремлення трьох зон розвитку: індивідної, особистісної та управлінської є однією з умов формування управлінського самоствердження. Управління вказаними зонами розвитку є умовою та системотвірним чинником використання технологій діяльності, що розвивають управлінську самосвідомість.

Підґрунтям управлінської самосвідомості є процеси саморозуміння, самоставлення, самооцінювання, самоповаги, самоприйняття, рефлексія, самокорекція, самовизначення, самореалізація та результативно відображається в змісті Я-концепції, самооцінці, самоідентичності, відкритості особистісної позиції, мірі реалізації і гармонійності особистості.

Важливою складовою управлінської самосвідомості є особистісна і управлінська рефлексія. Управлінсько-творчий аналіз рефлексії керівника взаємопов’язаний з реалізацією творчих здібностей. Творчі здібності визначаються «як такий рівень розвитку загальних здібностей, який забезпечує пошук людиною нестандартних задач і знаходження адекватних їм способів діяльності, постановку на основі досягнутого нових задач, що сприяє неперервності творчого процесу. При цьому спрямованість творчих здібностей визначається характером управлінської діяльності [70].

В управлінській діяльності творчі здібності мають специфічну структуру:

1. Здатність бачити альтернативи, поглянути на проблему з різних сторін, що дає можливість конструювати різні варіанти способів розв’язання управлінських задач і вибору оптимальних з них. Ця варіативність дає змогу суб’єкту діяльності знаходити ефективні способи розв’язання задач там, де їх не бачать інші.

2. Уміння ставити принципово нові задачі, які раніше не ставилися перед суб’єктом діяльності і цим видом діяльності. Ця здатність формується і розвивається на підставі накопиченого досвіду. Саме вони є засадою неперервності творчого процесу, його інновативності.

3. Здатність при розв’язанні нових задач виробляти технології реалізації і виходити за межі власного управлінського досвіду і досвіду, що склався в рамках професії, шукати способи розв’язання нових ускладнених задач у суміжних галузях. Це здатність поєднувати на перший погляд несумісні елементи в єдине ціле.

4. Здатність побачити і оцінити творчий підхід до визначення задач і способів управлінської діяльності в інших людей. При колективних методах роботи або виконанні керівних функцій ця здатність стає об’єктивно необхідною.

5. Уміння створювати нові комбінації з відомих елементів, здійснювати мисленнєве перетворення стосовно різних сторін діяльності – предмету, засобів, результатів.

Цей перелік не вичерпує того обсягу якостей і властивостей, які властиві творчій особистості. Разом з тим, такий комплекс творчих здібностей дозволяє людині генерувати ідеї і знаходити зв'язок між новими смисловими утвореннями в контексті існуючих знань та досвіду.

Другий критерій управлінської творчості керівника – знання та досвід взаємодії з підлеглими, що включає досвід розв’язання творчих проблем в управлінні. Він включає досвід розв’язання творчих проблем управління. Знання в управлінській діяльності визначаються як «специфічне комплексне знання, що має методолого-теоретичну, практичну орієнтацію і трикомпонентну структуру. Воно інтегрує соціальні, гуманітарні та природничо-наукові закономірності буття людини, виробляючи технологію їх використання» [4, с. 36-37].

Управлінське знання має таку структуру:

1. Соціальний компонент пов'язаний з проблемою смислу і стратегії життєдіяльності суб’єкта. Належать знання, що визначають рівень культури, соціокультурну спрямованість, гуманістичний світогляд та світосприймання, ціннісна орієнтація та наукова логіка пізнання і соціального мислення особистості. Ця сфера людинознавства формується за рахунок використання відомостей з філософії, історії, культури, політології, економіки, етики, юриспруденції, екології, антропології, медицини, генетики.

2. Гуманітарний компонент включає комплекс відомостей про цілісну людину з психології, етики, соціології, теорії управління тощо. Предметом гуманітарного пізнання є феноменологія, закономірності, детермінанти, чинники, механізми, умови, способи індивідуального і управлінського розвитку особистості як суб’єкта діяльності.

3. Технологічний компонент аналогічний мистецтву, майстерності. Технологічне оснащення діяльності полягає в об’єктивуванні, операціоналізації знань і практичного досвіду суб’єкта діяльності. Їхнє функціональне призначення – впорядкувати всі «окремі моменти» діяльності, перевести на рівень ефективного досягнення поставлених цілей. До такого виду знань належать забуті ремісничі технології, в яких важливою є управлінське тренування спеціальних, особливих навичок [4].

Управлінське знання орієнтує творчість керівника таким чином, що воно набуває науково-прикладного смислу розвитку життєвої стратегії, особистісного і управлінського самовдосконалення керівника та його підлеглих. Тому йдеться про організацію особливої форми управлінської діяльності, в ході якої дійсно необхідно, а тому і виникає, і розвивається та особлива здатність до управлінської творчості керівника та його підлеглих.

Управлінське знання керівника пов’язане з управлінським та управлінським досвідом. Досвід – це якість особистості, сформована шляхом навчання і практичної діяльності. Однак у даному випадку якість особистості розглядається ширше, до її змісту входить існуючі управлінські знання, уміння, навички, характерний стиль діяльності, які дають високий ефект в діяльності, економлять час, знижують психоенергетичні витрати. Досвід дозволяє швидко і безпомилково класифікувати управлінські ситуації, визначати причинно-наслідкові зв’язки, вибирати оптимальні способи розв’язання. Він набувається з часом, і це відбувається за умови використання спеціальних знань і формування та розвитку управлінських умінь і навичок, засвоєння продуктивних алгоритмів розв’язання управлінських задач.

Вміння – це відносно стійкі способи виконання управлінських задач з високою ефективністю. Вони залежать від специфіки діяльності, здібностей та знань суб’єкта діяльності. Це знання, втілені в розв’язання конкретних управлінських задач, освоєні моделі діяльності, що реалізуються на практиці [46].

Досвід керівника залежить від управлінських навичок, тобто вмінь, доведених до автоматизму і здійснюваних на частково неусвідомлюваному рівні. Управлінська навичка формується тоді, коли в практичній діяльності керівника постійно зустрічаються різноманітні, але досить типові управлінські ситуації. Управлінські навички дозволяють діяти навіть у складних ситуаціях з мінімумом помилок і прорахунків.

В основі формування управлінської майстерності лежить розвиток управлінських умінь, навичок, набуття управлінських знань та досвіду. Рівень управлінських умінь визначається на підставі аналізу кваліфікаційних документів, управлінського шляху і в результаті співбесіди. Складніше дослідити та оцінити вміння та навички керівника. Моделювання управлінських ситуацій за допомогою імітаційних, ділових ігор створює такі можливості. Нині виникають деякі проблеми, оскільки на відповідальні посади висуваються досить молоді люди, що спричинює певну своєрідність діяльності. За високого рівня інтелекту, енергійності, цілеспрямованості, високої мотивації, їм не вистачає саме управлінських умінь та навичок, особливо вміння працювати з людьми, не повністю засвоєні статусні ролі, критерії нормативів поведінки. Брак досвіду веде до помилок у розв’язанні управлінських задач.

Критерій управлінського спілкування пов'язаний зі змістом управлінських умінь. До процесу прийняття творчих управлінських рішень ставляться певні вимоги: своєчасність, точність, адресність, сміливість, нешаблонність і творчість.

Управлінська творчість керівника має певні специфічні риси, які зумовлюють ефективність міжособистісної взаємодії керівника і підлеглих. Структура діяльності управлінця містить різні форми ділового управлінського спілкування. Взаємодія керівника має наступні ознаки: 1) предметність (наявність мети); 2) експлікованість (доступність для реєстрації та спостереження); 3) ситуативність (жорстка регламентація певними умовами; 4) рефлексивна багатозначність (можливість прояву як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних намірів). Взаємодія керівника у процесі діяльності виявляються у вигляді співробітництва, кооперації та конкуренції.

Значну роль у міжособистісній взаємодії керівника відіграє адекватна оцінка партнера по взаємодії, знання його мотивів і цілей діяльності, стосунків. Саме це дозволяє уникати помилок у роботі керівника. Подібні вміння В.Г.Зазикін називає проникливістю [65]. Словом «проникливість» прийнято називати якість особистості, що залежить від уміння спостерігати, вгадувати, передбачати. Вона виявляється в точності визначенні рис особистості, характеру людини, передбаченні її емоційних реакцій, можливих форм поведінки та стосунків. Ця якість формується з роками у процесі практичної діяльності, що пов’язана зі спілкуванням та взаємодією. Слід зазначити, що набуття цієї особистісної якості можна прискорити та спростити, якщо використовувати знання соціально-перцептивних процесів, а саме про сприймання, розуміння та оцінювання людини людиною. Для керівника проникливість є професійно важливою якістю, оскільки від її вираженості залежить успіх міжособистісної взаємодії та ділового спілкування.

На думку В.Г.Зазикіна та А.О.Деркача, проблема проникливості є досить складною в методологічному плані, оскільки поведінка людини де термінується значною кількістю чинників та умов. Все це може ускладнюватися взаємодією соціальних ролей, які можуть бути визначені, відповідати прийнятим у суспільстві уявленням про поведінку людини та його стосунки відповідно до певної посади і відповідати уявленням керівника про своє «Я» у даній посаді та статусі. Особливі складнощі виникають тоді, коли керівник бере участь у політичній діяльності і йому активно формують імідж з набором соціальних ролей, ґрунтуючись на очікуваннях мас [46, 65].

Наступну групу умінь, важливих для управлінської творчості керівника складають комунікативні уміння, оскільки близько 90% часу керівника відводиться діловому спілкуванню (прийом відвідувачів, наради, переговори, виступи, телефонні розмови, вказівки тощо).

Управлінське спілкування керівника залежить від виду його діяльності та статусу.

Керівник нижчої ланки повинен розвивати комунікативні вміння, орієнтовані на ділову взаємодію: вміння просто і зрозуміло пояснювати свою позицію, узгоджувати варіанти рішень, переконувати.

Керівники вищої ланки повинні чітко і зрозуміло ставити задачі, видавати розпорядження, проводити наради, вести переговори як з партнерами, так і конкурентами, а також вміти вислухати співрозмовника, використовувати психологічні методи переконання і навіювання, виступати перед аудиторією. Продуктивність діяльності керівника багато в чому залежить від розвитку цих якостей, тому зазначені комунікативні уміння є професійно важливими. Подібні комунікативні якості розвиваються за допомогою різноманітних тренінгів.

Наступний блок психологічних умінь пов'язаний зі здатністю здійснювати різні види психологічної взаємодії. До них належать і вищевказані комунікативні вміння, але до них не зводиться. Г.О.Ковальов поділяє психологічні впливи на два класи: вплив на свідомість та на підсвідомість. Вплив на свідомість здійснюється у процесі навчання за допомогою управління мотиваційною сферою особистості, а також за допомогою переконання. Вплив на підсвідомість особистості зазвичай вважається некоректним і неморальним, хоча й використовується у вигляді навіювання, психологічного зараження та наслідування. Завдяки їхньому застосуванню значно спрощується керівництво великим колективом. Впливу підлягають соціально зумовлені сторони особистості – спрямованість, цінності, мотиви, ставлення, інтереси, а також психічні стани та досвід особистості [84].

Ще одна група психологічних умінь керівника, що визначають його управлінську творчість, пов’язана з психологічною саморегуляцією. Ці психологічні уміння Є.С.Кузьмін та Н.В.Кузьміна включають до структури соціально-психологічної, психолого-педагогічної та диференціально-психологічної компетентності [96, 97].

Таким чином, критерій управлінських знань та досвіду взаємодії з підлеглими охоплюють міжособистісну рефлексію та позицію керівника. Ці складові пов’язані між собою і з наступними критеріями управлінської творчості: критеріями реалізації творчого потенціалу особистості керівника і побудови стосунків у управлінському соціумі та управлінського мислення.

Управлінське мислення вивчалося переважно в рамках досліджень проблем трудового навчання (І.С.Якиманська, В.О.Моляко); управлінської орієнтації - профвідбір, профконсультування, профпропаганда (Є.О.Клімов, Г.Холланд, Б.О.Федоришин); змісту управлінського навчання і виховання (В.Сеймур, В.В.Чебишев, В.Д.Шадріков); управлінської адаптації (Є.С.Кузьмін); механізмів стимулювання і збагачення управлінської діяльності (В.О.Ядов); діяльності та професіографування (А.О.Крилов); вищих управлінських досягнень (Б.Г.Ананьєв, А.О.Деркач, В.Г.Зазикін, Н.В.Кузьміна).

Управлінське мислення визначається як «узагальнене, опосередковане спеціальними знаннями відображення об’єкта, процесу, умов виробничої діяльності. Формулювання і розв’язання людиною управлінських завдань, розрахованих на одержання кінцевого результату, відбувається в умовах обмежень і приписів, що накладаються виробництвом» [98, с. 41-42]. Управлінське мислення є проявом самоорганізації в складній психологічній системі «керівник – колектив – особистість», яку складають діюча особистість, її діяльність і ситуація, в якій відбувається діяльність, слугує підґрунтям для дослідження управлінського мислення в емпіричних дослідженнях Так, у дослідженні О.Ю.Дулепової-Менейлюк управлінське мислення виступає як новоутворення управлінської діяльності, що впливає на її подальший перебіг і регуляцію, що і забезпечує самоорганізацію психологічної системи [58].

Підхід до управлінського мислення з точки зору творчої діяльності людини полягає в тому, що це дає змогу перейти до особливої психологічної парадигми – дослідженню людини як психологічної системи, здатної до саморозвитку.

Виходячи з ідей системного підходу та вслід за А.О.Деркачем ми розглядатимемо управлінське мислення як складне структурно-цілісне утворення, що містить пізнавальні, операціональні та особистісні компоненти, що мають певні процесуальні та функціональні особливості. При цьому міра сформованості комплексу взаємопов’язаних властивостей мислення і особливості структури їх функціональних зв’язків багато в чому визначають рівень розвитку мислення загалом, у тому числі і управлінського мислення в будь-якому виді діяльності [46].

Таке розуміння управлінського мислення наближує його тлумачення як латерального, тобто як «процес обробки інформації для розвитку творчих здібностей та інтуїції [24]. Оскільки в латеральному мисленні виявляються головні ознаки латерального мислення: інтуїція і творчі здібності особистості, воно вважається необхідним для управлінської творчості керівника. Е.де Боно розробив методику розвитку і формування латерального мислення, яка може стати засадою технології розвитку управлінської творчості керівників.

Ще один критерій управлінської творчості – реалізації творчого потенціалу особистості керівника і побудови стосунків в управлінському соціумі. Потенціал керівника ми, вслід за В.М.Марковим, визначаємо як «систему його відновлюваних внутрішніх ресурсів, які виявляються в діяльності, спрямованій на одержання соціально значущих результатів [111, с. 121]. Важливим для управлінської творчості є те, що потенціал, як ресурсно-енергетичний показник, має деяку якісну характеристику і постійно відновлюється. Потенціал є критерієм управлінської творчості ще й тому, що він реалізується у взаємостосунках людини з навколишнім світом і має системну якість, яка характеризує не тільки сукупність внутрішніх ресурсів, але й систему їх регуляції. Головним у визначенні управлінського потенціалу є те, що він визначається внутрішніми ресурсами людини, а не зовнішніми, зокрема, владою чи фінансами [111].

Творче ставлення керівника до праці це - «розвинена здатність і прагнення вносити до процесу праці нове, оригінальне, удосконалювати організацію, способи, засоби праці; прагнення і здатність до раціоналізації та винахідництва» [36, с. 330].

Тому творчий потенціал, його реалізація та побудова стосунків у управлінському соціумі виступають критерієм управлінської творчості.

Аналіз критеріїв управлінської творчості керівника дає змогу виокремити рівні і показники управлінської творчості. Рівень розуміється як «вершина», досягнута суб’єктом у процесі формування управлінського розвитку особистості.

На підставі емпіричних даних О.В.Москаленко виокремила три рівні розвитку управлінської самосвідомості керівника: оптимальний, високий і середній. Показано, що в суб’єктивному плані показником досягнення оптимального рівня управлінської самосвідомості у керівника є розвинена Я-концепція, у тому числі образ Я, провідне місце в якому посідає конструкт «Я-керівник-професіонал», і адекватні самооцінка та поведінкові реакції. В об’єктивному плані показником досягнення оптимального рівня управлінської самосвідомості у керівників є високий рівень їхньої управлінської майстерності [127].

При виокремленні рівнів розвитку управлінської творчості керівника ми виходили з визначених вище критеріїв.

Високий рівень розвитку управлінської творчості характеризується створенням нового продукту, що не існував раніше в управлінській практиці. За середнього рівня відбувається удосконалення старих способів, форм та методів здійснення управлінської діяльності керівника. Низький рівень розвитку управлінської творчості констатується тоді, коли створюється продукт, новий для конкретного керівника, але існуючий у практиці управління. Дамо характеристику рівнів розвитку управлінської творчості за виокремленими нами критеріями управлінської творчості (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: