Теоретична модель структури педагогічної діяльності.

Ефективним напрямом подолання розбіжностей між системами про­фесійної підготовки та педагогічної діяльності є розробка теоретичної моделі, яка була 6 інваріантною в обох системах. Потреба у такій моде­лі зумовлена загальним контекстом життєдіяльності студента і працюючо­го педагога, його багатоаспектністю, при якій робити необхідні порівняння (тобто із загального тла подій виокремлювати ті, що мають спільні істотні ознаки) дуже важко. Адже подекуди зовнішньо схожі події визнача­ються принципово різними механізмами, тоді як явища, що здаються зовсім несхожими, мають спільні корені.

Наявність такої інваріантної моделі дає змогу впорядковувати зв'язки між поточними подіями життя у навчальному закладі та майбутньою професійною діяльністю. її окремі структурні складові слугують своє­рідними логічними центрами для відповідного аналізу.

Перш ніж перейти до визначення складу цієї моделі, зробимо певні теоретичні пояснення. Адже навіть дослідники, які займаються відповід­ними розробками, подекуди плутаються у визначенні структурних одиниць системного об'єкта, використовуючи як синоніми терміни «елемен­ти» і «компоненти». Проте в межах системного підходу ці поняття мають різні смисли і зміст. Під елементами, що утворюють систему, розуміють той «матеріал», з якого її побудовано, ті якісно відмінні склад­ники, що становлять елементарний зміст системи. Компонентом виступає та найменша частина системи, на рівні якої ще виявляються системні властивості. Пояснімо це на прикладі.

Уявімо таку специфічну систему, як житловий багатоповерховий будинок. Під час його будівництва використовують різні елементи - це можуть бути як первинні матеріали (залізо, бетон, дерево, вапно, папір), так і виготовлені з них предмети (рами, блоки, балки, двері, цегла, цвяхи, шпалери та ін.). Проте жодна з цих складових ще не має властивостей системи «житлове приміщення», тобто системних ознак. Вона інтегрується у відповідну систему, втрачаючи свою неза­лежність і певною мірою вихідні якості, начебто «розчиняється» у ній. Систем­ні якості несуть у собі такі структурні компоненти, як поверх, квартира. При цьому саме компонент «квартира» найповніше втілює у собі ті системні якості, заради яких і зводиться будинок (житло для людини з відповідною сукупністю функціональних послуг). Безумовно, цей поділ відносний, бо, наприклад, у гуртожитку первинним компонентом є окрема кімната. Можна розглядати і таку систему, як житловий квартал, тоді його первинним компонентом буде будинок, а елементами - окремі квартири тощо.

Ще один приклад - хімічна структура речовин, наприклад води. Тут струк­турною одиницею, що зберігає системні якості, тобто компонентом, є молекула Н20. Елементарний склад води становлять атоми оксигену та гідрогену, які, вступивши у системний зв'язок, втратили свої власні якості та утворили не тільки нову структуру, а й нове явище.

Визначення та змістове наповнення співвідношень «елемент» та «ком­понент» не є остаточним. Те, що в межах однієї системи виступає в ролі елемента, в іншій може стати компонентом і навпаки. До того ж цілісність компонентів та елементів також є відносною. Будь-який елемент може розглядатись як система, що складається з окремих компонентів, а певна сукупність елементів складає нові компоненти - підсистеми більш уза­гальненої системи.

Наведений приклад дає змогу окреслити завдання щодо вибору струк­турних одиниць створюваної теоретичної системи: визначити, по-перше, структурні елементи моделі, тобто ті первинні складові, які, інтегрую­чись, створюють відповідну систему; по-друге, ті первинні компоненти, на рівні яких уже виявляються відповідні системні властивості.

Тепер повернімося до визначення змісту моделі. Шляхом експери­ментальної перевірки було з'ясовано, що найзручнішою для практично­го використання є теоретична модель структури педагогічної діяльності. До її складу ввійшли ті структурні одиниці, які більшість дослідників вважають найзначнішими детермінантами будь-якої діяльності. Аналіз численних розробок з цього питання показав, що найчастіше до складу відповідних моделей, які пропонували представники різних галузей пізнання (філософи, педагоги, психологи), входять такі складники: цілі, мотиви, об'єкти, суб'єкти, взірці, умови, засоби, результати і корекція. Особливості їх взаємодії та інтеграції можна узагальнено описати так. Будь-яка діяльність є формою здійснення активності суб'єкта цієї діяль­ності. Ця активність спрямована на перетворення певних об'єктів. Джерелом активності суб'єкта є потреби, на основі яких актуалізують­ся певні мотиви. Відповідно до потребово-мотиваційної сфери суб'єкт усвідомлює (формулює) певні цілі, тобто прогнозує те, що має статися з об'єктом під впливом його активності. Конкретизація цілей, напов­нення їх певним змістом відбувається шляхом запозичення або ство­рення власних зразків (того, що має бути досягнуто), або, інакше, моде­лей очікуваного, що відповідає меті продукта. Діяльність (або реаліза­ція активності суб'єкта) завжди здійснюється на певному внутрішньо­му та зовнішньому тлі, яке становить умови її перебігу, що прямо чи опосередковано впливають на процес діяльності. Перетворення об'єкта здійснюється шляхом використання необхідних і достатніх для цього засобів. Підсумком діяльності є отримання певного результату, тобто нового стану об'єкта, який цілковито або лише частково відповідає по­ставленій меті та усвідомленим зразкам. Якщо результат не зовсім відповідає очікуванням суб'єкта, той здійснює корекцію, тобто додатко­вий акт активності, який усуває цю розбіжність.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: