ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
- Археология
- Архитектура
- Астрономия
- Аудит
- Биология
- Ботаника
- Бухгалтерский учёт
- Войное дело
- Генетика
- География
- Геология
- Дизайн
- Искусство
- История
- Кино
- Кулинария
- Культура
- Литература
- Математика
- Медицина
- Металлургия
- Мифология
- Музыка
- Психология
- Религия
- Спорт
- Строительство
- Техника
- Транспорт
- Туризм
- Усадьба
- Физика
- Фотография
- Химия
- Экология
- Электричество
- Электроника
- Энергетика
Не вступайте в драки своих детей.
Дети меньше дерутся, когда родители дома. Дети хотят, чтобы родители о них волновались.
Попросите детей драться в дальней комнате, ванной, где их не видно и не слышно. Когда они затихнут, то зайдите и сделайте вид, что у Вас в этой комнате дела. Ничего не говорите. Дети поймут причину вашего молчания.
2. Не защищайте ребенка, который «слабый». Такой ребенок не умеет решать свои проблемы.
Такой ребенок часто провоцирует других детей, чтобы родители лишний раз обратили на него внимание, заступили за него. Вмешательство родителей может усиливать соперничество между детьми, усиливать пренебрежение по отношению к «слабому» ребенку.
3. Не мешайте супругу(-ге) воспитывать детей по-своему. Ваше вмешательство обижает другого супруга, т.к. вы подчеркиваете его несостоятельность.Ребенок быстро научится использовать одного родителя против другого в своих интересах.Найдите способ не вмешиваться. Скажите ребенку, что ему самому надо решать все вопросы с другим родителей, а вы – не помощник. Ребенок должен знать, что вы не будете вмешиваться.
4. Не читайте длинных нотаций. Дети «не слышат» длинных нотаций. Они перестают на них реагировать.
В разных ситуациях надо действовать. Не объяснять, что это нельзя, а показать, как нужно.
5. Не проявляйте чувство жалости к ребенку. Ребенок может сам начать испытывать к себе жалость (культ болезни), ожидать особого отношения к себе.Жалость снижает уверенность в себе. Возникает чувство неполноценности.Дайте понять ребенку, что верите в него, его способность справляться самостоятельно. Проявите сочувствие и понимание.
6. Не ставьте перед ребенком нереальных целей. Ребенок может посчитать, что не способен оправдать ожиданий родителей, и откажется от попыток действовать.Высказывать поддержку и одобрение его усилиям. Учитывать все результаты, хвалить даже за самые незначительные достижения.
7. Не критиковать. Дети не становятся лучше благодаря постоянной критики.Делать упор на положительное в ребенке, а не отрицательное. Одобрять ребенка, чтобы он не боялся совершить ошибки и не переставал действовать.
8. Не поощряйте стремление ребенка сплетничать про других людей. Это учит ребенка возвышаться за счет других.Скажите своему ребенку, что вы не одобряете сплетен.Не делайте за ребенка того, что он может делать сам.Вы подрываете уверенность в его силах. Ребенок начинает думать, что всегда найдутся люди, которые будут делать за него.Делайте за ребенка только тогда, когда очень торопитесь.
10. Не используйте телесных наказаний. Наказание – форма борьбы за власть в семье.Ребенка учат логической связи: поступок – его последствия. У ребенка выбор: сделать то или это… Будут разные последствия. Такая методика будет эффективной, если перестроить систему взаимоотношений с ребенком: не борьба, а партнерство.
11. Не заставляйте ребенка повиноваться. Ребенок может приучиться повиноваться только при сильном давлении.Обсудить ситуацию с ребенком. Предложить варианты взаимодействия. Обсудить логические последствия на случай, если ребенок нарушит соглашение.
12. Выбирайте формулировки для поощрения. Не хвалите часто ребенка. Он может начать думать, что он плохой, если его не похвалили. Не хвалите самого ребенка, а отмечайте то, что он сделал: Мне нравится, что ты …. Приятная неожиданность! Ты смог это сделать…
13. Не позволяйте ребенку диктовать свои условия. Диктат ребенка – неуважение родителей самих себя.Диктат учит ребенка приказывать и ожидать подчинения.Родители изначально сами выбрали роль подчиненных. Им надо менять свою роль.
14. Не напоминайте постоянно ребенку, что ему надо делать. Это подкрепляет желание ребенка видеть родителей постоянно заботящимися о нём.Скажите ребенку 2-3 раза, что вы хотите от него. Если он не слушается, что используйте логические последствия. Нужны действия, а не слова (см. п. 10).
15. Не ходите в школу, чтобы защитить своего ребенка. Ребенок подумает, что школа, учителя и дети настроены против него. Приходите в школу, чтобы разобраться в ситуации. После этого объясните, что ребенок сам способен решать свои проблемы в школе. Вы готовы с ним обсуждать, как лучше это делать. Но решить проблему – это обязанность ребенка.
16. Не готовьте пищу ребенку отдельно. Отказ от пищи – попытки наказать родителей или заставить их уступить.
Ребенок может есть или не есть – это его дело. Объясните, что отдельной пищи не будет. Не будет закусок до следующего приема пищи. Важно, чтобы родители использовали доброжелательный тон и были последовательны
17. Не требуйте, чтобы ребенок сразу после просьба прекратил что-то делать. Дайте ребенку возможность досмотреть фильм, дочитать страницу, доиграть…Ребенок не собака. Он не должен немедленно подчиняться командам.
18. Не потакайте ребенку. Ребенок сам не знает границ дозволенности. Он быстро учиться манипулировать родителями. Он ждет, что ему будут уступать.Родители должны быть последовательны. Сказав: «Нет», они не должны отступать. Уступая, они признают, что ошиблись в видении ситуации.Нужно ли ошибаться бесконечно?
19. Не платите ребенку за выполнение повседневных домашних обязанностей. Ребенок решит, что ему за все должны платить.Оплата лишает ребенка радости принимать участие в совместных домашних делах.
Пусть ребенок вносит свою долю в общее дело. Пусть он получает деньги на карманные расходы независимо от выполнения поручений и не в качестве оплаты.Деньги – не средство для поощрения и наказания детей.
20. Не отдавайте предпочтения кому-то из детей. Ребенок теряет ориентиры.
Этим нарушается принцип равноправия и создаётся почва для возникновения обид и чувства несправедливости.
21. Не умоляйте чувство собственного достоинства ребенка. Всегда относитесь к ребенку с уважением, обращайтесь с ним с той же степенью вежливости и предупредительности, как и со взрослым.
22. Не отказывайте ребенку, если он хочет помочь. Родители не приучают ребенка осознавать приносимую им пользу. Они приучают чувствовать его неполноценным и неподготовленным.Ребенок может утратить веру в свои силы. Он не будет предлагать свою помощь. Позже он может отказать от своих обязанностей.Не говорите ребенку, что после его помощи у родителей будет еще больше работы.
23. Не потакайте упрямству ребенка. Упрямство может привести ребенка к убеждению, что если он будет долго настаивать на своём и ныть, то добьётся своего.Родители и дети учатся партнерским отношениям.Ребенок должен понять, что упрямство – неэффективное средство.
24. Не давайте детям прозвищ. Это способствует развитию чувства неполноценности и служит примером для общения с другими людьми.Ребенок во многом копирует своих родителей. Чему научат, что покажет, этому ребенок и будет подражать, копировать.
25. Не следуйте двойному стандарту. Дети не понимают двойного стандарта.Если родители настаивают, чтобы ребенок зря не тратил время, проводя его у экрана телевизора, то и сами не должны смотреть телевизор часами.
26. Не относитесь с пренебрежением с общепринятым правилам. Ребенок, который не привык к порядку и не научился каким-то повседневным домашним обязанностям, может столкнуться с трудностями при адаптации к школьной жизни.Родители сохраняют все общекультурные навыки и демонстрируют своему ребенку.
27. Не отстраняйтесь от ребенка после разных поступков. Отвергайте только поведение ребенка, а не его самого. Он всегда должен чувствовать, что его любят.Ребенку можно и нужно говорить, что не все его поступки нравятся и будут не замечены родителями.
28. Родители должны быть доброжелательны, когда проявляют твёрдость в отношении ребенка. Больше улыбаться.Демонстрировать веру в способности ребенка.
29. Не лгать ребенку и не учить его лжи. Ребенок может научиться тому, что вовремя солгать – выгодно. Он будет лгать, когда потребуется.Например, родители говорят: «Возьми трубку и скажи, что меня нет дома» или «Напишем в школу, что ты заболел» и пр.Выглядит, как обучение лжи. Родители могут оказаться жертвой собственных ошибок в воспитании.
30. Не запрещайте ребенку приводить домой друзей. У ребенка появится чувство, что он не равноправный член семьи.Это вредит развитию социального интереса.Поговорите с друзьями ребенка и обсудите с ними правила поведения.
31. Не давайте обещаний, если не можете их выполнить. Нарушая обещание родители учат ребенка тому, что к обещаниям можно несерьезно относиться.
32. Не проявляйте сверхопеку. Родители прививают ребенку страх перед риском, лишают его нового опыта и ощущения независимости.Пусть ребенок делает то, что он может. Пусть определяется сам: ехать ли на прогулку, идти ли поздно по городу пешком и пр.
33. Не сидите рядом с ребенком, заставляя делать его домашние задания. Заставляя делать домашние задания, родители берут ответственность на себя за его выполнение. Ответственность за школьные дела должна лежать на ребенке.Родителя могут что-то объяснять.В сложных случаях – нанять репетитора. Нельзя превращаться в прислугу.
34. Не завершайте похвалу словом «но…». Родители внушают ребенку, что он ни с чем не справляется достаточно хорошо.Ребенок может отказаться от дальнейших попыток справляться со своими обязанностями.
Ребенок выглядит отстраненным от своих родителей, которые вечно всем недовольны: им невозможно угодить.
35. Не выбрасывайте вещи своего ребенка. Такими поступками родители демонстрируют пренебрежительное отношение к правам своего ребенка. Он начинает думать, что не является равноправным членом семьи.
Любые попытки провести ревизию вещей надо обсудить и согласовывать с ребенком.
36. Не стыдитесь перед ребенком признать свою ошибку. Родители, которые никогда не признаются в своих ошибках, внушают ребенку, что и он тоже никогда не должен совершать ошибок.
37. Не хвастайтесь тем, как можно перехитрить другого человека. Ребенок может придти к выводу, что для победы можно использовать любые средства.
38. Не бойтесь спрашивать совета у ребенка. Ребенок будет думать, что родители доверяют его суждениям, ценят его, считают равноправным партнером.
39. Не проявляйте чрезмерного любопытства, заглядывая в ящики и карманы ребенка. Такие действия – демонстрация неуважения к собственности ребенка. Родители вынуждают его тщательно прятать свои вещи.При таких проверках ребенок может обидеться на родителей.
40. Постарайтесь всегда найти время для совместных игр. Когда родители играют со своими детьми, их отношения укрепляются.Каждый день следует уделять несколько минут тому, чтобы выслушать своих детей и немного с ними отдохнуть и повеселиться.
41. Не подавайте ребенку, если он пришел к столу неряшливым и грязным. Родители должны выйти из-за стола и умыться. Но существует и другая возможность – ходить голодным до следующего приёма пищи.
42. Не просите супругу установить жесткую дисциплину. Используйте систему логических последствий (см. п. 10).Ребенок должен испытать на себе последствия еще до того, как он успеет забыть о своём неправильном поведении.
43. Не скрывайте от ребенка свою любовь к нему. Будьте нежны к своему ребенку.Говорите ему, как вы его любите.Но не «душите» своей любовью. Просто покажите пример, как правильно демонстрировать свою любовь.
44. Не совершайте при детях то, что не хотели бы потом увидеть в их поведении. Большинство детей смотрят на своих родителей как на образец поведения.Не ругайтесь при детях…Не употребляйте алкоголь…
45. Не кричите на ребенка. Крик – показатель того, что родители чего-то бояться. Проанализируйте причины своего крика. Это поможет его исключить из общения с ребенком.Дети кричат на родителей и других людей, если живут в постоянном крике.
16. фази пренатального розвитку дитини
Період від запліднення яйцеклітини до народження дитини у середньому триває 280 днів (40 тижнів), але бувають відхилення (від 245 до 325 днів). Розвиток дитячого організму проходить протягом цього часу гермінальну (лат. germen - зародок), ембріональну (лат. embryon - зародок) і фетальну (лат. fetus - запліднений) фази.
Гермінальна фаза. Починається вона з моменту запліднення яйцеклітини і триває приблизно 2 тижні, протягом яких відбувається швидкий ріст і первинна диференціація клітин. На першому тижні поділяється зигота (запліднена яйцеклітина) й утворюється бластоциста (грец. blastos - зародок і kystis - пузир) - пухирець, заповнений водою. На другому тижні зародок занурюється в стінку матки; починають формуватися структури, які забезпечують його життєдіяльність
Ембріональна фаза. Вона охоплює період від 2-х тижнів до 3-го місяця, коли відбувається структурний розвиток зародка. Майбутній плід складається із трьох зародкових листів. Із трьох зародкових листів формуються тканини і починають утворюватися органи. З 4-го по 8-й тиждень розвитку із зовнішнього зародкового листа формуються центральна і периферична нервові системи, кора головного мозку, утворюються епітелій -чуттєва покривна тканина вух, носа та очей, а також шкірний покрив, волосся і нігті. Середній зародковий лист дає початок усій з'єднувальній тканині, м'язам, скелету, внутрішнім органам, крові, лімфі, кровоносним та лімфатичним судинам, хрящам, статевим залозам, тканинам, що вистилають усі порожнини тіла. Внутрішній зародковий лист утворює внутрішні шари шлунка й кишківника, органів дихання, основні частини щитоподібної залози, печінки, надшлункової залози та інших органів.
У цей час з'являються зовнішні ознаки людини (обличчя, вуха, очі, ніс), у зачатках кінцівок уже стає помітним поділ на відділи, формуються пальці, які спочатку з'єднані перетинкою. Життю ембріона знову загрожує небезпека, оскільки в цей період за бажанням жінки лікарі можуть зупинити його подальше існування.
Фетальна фаза. Вона настає на третьому місяці від запліднення і триває до народження дитини. На пальцях з'являються нігті, голова випрямляється і окреслюється шия. Очі закриваються завдяки зрощеним повікам. У другій половині третього місяця з'являються зовнішні статеві органи. До кінця цього місяця обличчя плода стає схоже на людське. За зовнішніми статевими органами можна легко визначити, хлопчик це чи дівчинка..
. На тілі та обличчі з'являється лануго (лат. lanugo - пух) - волосяний покрив, а шкіра покривається шаром воскоподібних виділень шкірних залоз, який захищає її
До кінця шостого місяця формуються усі нейрони головного мозку, очі стають чутливими до світла, появляється реакція на звук. Плід здатний здійснювати хапальні рухи, морщитися, водити очима, робити гримаси. Розвиваються органи слуху і нюху.
17. перші форми спілкування немовляти з дорослою людиною.
Провідним типом діяльності в період немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поряд з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно говорити, посміхатися, розповідати їй казки, хоча дитина ще не все розуміє з того, що говорить їй дорослий.
Перші ознаки спілкування були описані М. І. Лісіною. Вони включають увагу, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислуховується до голосу); емоційний відголос на появу іншої людини; спробу привернути до себе увагу, прагнення добитися від дорослого заохочення, ставлення до того, що дитина робить. З іншого боку, дефіцит спілкування у період немовляти має негативний вплив на весь наступний психічний розвиток дитини. За словами Е.Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини "основу довіри" чи недовіри відносно зовнішнього світу.
У 4 місяці. Розвивається слухове сприйняття, з'являються реакції на голос матері та тактильна чутливість, яка має важливе значення для виникнення акту хапання і обстеження предмета.Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші заклики - спроби привернути увагу дорослого за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій у поведінкові акти. Уже в перші місяці життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гудіння, гукання, белькіт.
Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в домовленнєвий період формується ряд способів спілкування. Немовля спочатку користується "вимагаючим способом" комунікації. Це вроджені реакції дискомфорту, крики з характером вимоги, протягом яких відсутні паузи, які передбачають відповідь. Відразу за ними виникає "спосіб прохання" - в цьому випадку крики менш наполегливі, з'являються паузи очікування відповіді. Починаючи з 5-6 місяців, вокалізації дитини включаються в нову структуру - вперше з'являється "обмінюючий спосіб" спілкування. У цей період дитина використовує свої вокалізації, насамперед, для того, щоб звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб поступово переходить у четвертий - "взаємодіючий". У спільній активності з дорослим зберігається розділення позицій того, хто говорить, і того, хто слухає в структурі спілкування.
До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість керувати орієнтуванням дитини. До 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. До кінця періоду немовляти у дитини складаються початкові уявлення про навколишній світ і виникають елементарні форми сприйняття і мислення, які дозволяють орієнтуватися в цьому світі і складають необхідну передумову для переходу до засвоєння різних видів суспільного досвіду, яке відбувається в ранньому дитинстві.
18. особливості психічного розвитку дітей першого року життя
Особливості психічного розвитку дитини до 1 року пов'язані зі зміцненням опорно-рухового апарату організму дитини, на основі якого виникає здатність дитини захоплювати й втримувати предмети у руках. Рука дитини при цьому рухається під контролем зору, що свідчить про появу зорово-рухових координацій. Під впливом пізнавальної потреби й потреби в активності дитина інтенсивно освоює маніпулювання з предметами. Операційну сторону такого маніпулювання становить дія хапання. Дитина прагне освоїти якомога більшу кількість предметів, починає повзати, намагаючись дістати цікаву іграшку, а до кінця 1-го року життя навчається ходити, що значно розширює її самостійність.
У кінці 1-го півріччя потреба малюка у спілкуванні з дорослим починає перебудовуватись: він прагне до спільних дій з дорослими, тобто виникають ділові мотиви спілкування (наприклад, прагнення разом з дорослим оглядати іграшку). Спілкування включається у процес маніпуляцій з предметами, у його змісті з'являються коментування дій, пояснення до них, контроль за ними.
У ході цих видів діяльності у немовляти виникають новоутворення: емоційне ставлення до дорослих, психологічна спільність існування з іншими, хапання предметів, деякі перцептивні дії.
У II півріччі з'являються маніпуляційні дії.
Значення маніпуляцій з предметами в тому, що дитина оволодіває суспільними способами використання предметів, засвоюючи їх функції й призначення.
На цій основі зароджуються передумови для розвитку мовлення. Першим етапом у його розвитку виступає латентне засвоєння мови, коли дит дитина не може сама вимовляти слова, але вже розуміє мовлення дорослого. У процесі маніпулятивних дій з предметами зароджується наочно-дійове мислення. Для того, щоб мислити, дитині потрібно одночасно діяти з предметами.
ВИСНОВКИ про головні досягнення психічного розвитку в немовлячому віці:
- поява зорово-рухових координацій, спостерігається вирівнювання у розвитку органів чуття та опорно-рухового апарату;
- виникають предметні маніпуляції, операційною стороною яких виступає дія хапання, а мотиваційною - потреба у пізнанні та активності;
- спілкування з дорослим вплітається у маніпулятивну діяльність з предметами;
- розширюється самостійність дитини у пересуванні й пізнанні, з'являється перше "передособистісне" новоутворення - активність;
- у сфері пізнавальних процесів виникає уявлення про предмет зі стійкими властивостями; розвиток пам'яті розширює межі досвіду дитини і починає його формувати; з'являються перші прояви наочно-дійового мислення, починається оволодіння пасивним та активним мовленням.
19. характеристику біогенетичного і соціогенетичного підходів до розвитку психіки особистості.
Представники біогенетичного підходу кладуть в основу розвитку
особистості біологічні процеси дозрівання організму. Сам процес розвитку
трактується основним чином як дозрівання, стадії якого універсальні.
Якщо представники цього підходу й говорять про роль соціального
середовища, то лише як про умову для дозрівання заданих природою
(генетично обумовлених) якостей та властивостей.
Представники соціогенетичного підходу повністю відкидають значення
біологічних факторів і пояснюють процес розвитку людини через структуру
суспільства, через способи соціалізації, взаємовідносини з оточуючими,
тобто соціальна поведінка людини пояснюється через замкнуті в собі
властивості середовища, до яких людина повинна пристосуватися.
20. кризу трьохрічних, причини її виникнення та прояви.
Наслідування зумовлене прагненням дитини до соціального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві воно залежить від рівня когнітивного (пізнавального) розвитку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших людей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком.
На третьому році життя, коли діти починають вимовляти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками. Про формування самосвідомості (образу себе і ставлення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник «Я». У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.
Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.
У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до «сили Я», основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до «слабкості Я», що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).
Основними функціями Я є самоузгодження внутрішнього світу людини, забезпечення його цілісності (холіс-тичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досвіду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагування на моральні та соціальні норми і духовні цінності.
Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордості, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань. Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:
— називання свого імені в різних варіантах;
— твердження про себе в першій особі («Я»);
— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби («Я хочу», «Я буду»);
— позитивно забарвлене твердження про себе («Я гарний»);
— позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію;
— прагнення до активних самостійних дій.
Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої попередні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду
Криза трьох років. Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами «Я сам». Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад попередньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.
Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.
Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці «Про особистість трирічної дитини». Найважливішими ознаками цієї кризи є:
— негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;
— впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;
— непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш ге-нералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;
— свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;
—знецінення дорослих.Дитина починає приймати
їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів;
— протест. Формами його є бунт проти батьків, налаш-тованість на суперечку з ними;
— деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.
Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб («Я сам»). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен «Я сам» означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри,
21. сюжетно-рольову гру дошкільників та її структурні компоненти.
Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей.у процесі сюжетно-рольової гри у дошкільників розвивається
здатність до творення і реалізації задуму, який, будучи на перших порах спонтанним, з часом постає як свідомо задумана тема, реалізуючи яку, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а відтворюють почуття, переживання, наснажують їх особистісним смислом.
У реалізації своїх ігрових задумів дошкільники використовують слово, власні дії, предмети-замінники. Розвиток дитячої уяви безпосередньо пов'язаний з мовленням.
Структуру сюжетно-рольової гри утворюють такі компоненти (Д. Ельконін):
— ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри;
— ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;
— ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими;
— реальні стосунки між дітьми, які виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри.
Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей. Найчастіше вони обирають роль дорослого, не просто використовуючи ім'я конкретної людини, а й імітуючи її дії.
Ролі можуть виконуватися з використанням простих рухів, міміки, розмови без супроводу дією, дій без супроводу відповідними мовними висловлюваннями.
Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам.
Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).
У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім - дочки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей.
22. психологічну характеристику готовності дошкільняти до навчання в школі.
Готовність до шкільного навчання – глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер та ін., вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних компонентів, а саме:
- 1. Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації, розвиток здібностей до навчання.
- 2. Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.
Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.
Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.
Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:
- ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне до занять специфічно шкільного змісту;
- проявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;
- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки.
- 3. Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.
-4. Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими.
23. найважливіші досягнення раннього дитинства
Основними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток її психіки, є:
— оволодіння прямою ходою;
— розвиток предметної діяльності;
— оволодіння мовою.
1.Оволодіння прямою ходою
· робить дитину більш самостійною
· створює умови подальшого освоєння простору.
· відкривають-їх нові якості, визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину.
2. Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності — засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: "дитина — ПРЕДМЕТ — дорослий".
Це предметна діяльність, спрямована "на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами.
3.Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю у власному розумінні слова, бо мотив зміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування тут виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами вживання предметів. Незважаючи на те, що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві, воно продовжує розвиватися надзвичайно інтенсивно і стає мовним. Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності — провідної діяльності дітей цього віку.
Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті.
Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного.
У процесі виконання дій з предметами і називання дій словами формуються мисленнєві операції дитини. Найбільше значення серед них має узагальнення.
Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою..
Мовленнєве спілкування є важливим новоутворенням раннього віку.На третьому році життя розвиток мовлення обумовлюється виконанням ширшого кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємостосунків з близькими дорослими і дітьми (комунікативна функція мови), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну.
24. особливості взаємин молодшого школяра зі значущими дорослими (вчителями, батьками) та однолітками
Зі вступом дитини до школи змінюється її соціальна ситуація розвитку. Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбувається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, –, – сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і класним колективом, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із дорослими і ровесниками формуються на основі того, як учень навчається, виконує класні доручення, поводиться в сім`ї, з дорослими, із однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії “вчитель – учень” і “учень – учень”.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї.
Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами “дорослої” моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).
Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків..
25. роль соціального оточення для психічного розвитку немовляти, провідний тип діяльності та психічні новоутворення цього періоду
Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.
Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав "Ми". За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту - дорослий.
пустушка і погойдування - своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: "Усе спокійно!", "Усе гаразд", "Я - тут!". Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорослого, який забезпечує все її існування, виживання і спрямування активності. Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби сподівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої поведінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту. Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку. Комплекс пожвавлення є початком психічного життя, свідченням того, що склалась сприятлива соціальна ситуація розвитку, яку Л. Виготський назвав ситуацією Ми (пра-Ми), єдністю матері та дитини.. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.
предметів у словах і думках.
Розвиток у немовлят пам'яті. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування (відновлення у пам'яті) вигляду об'єкта навіть за відсутності поруч подібного. Приблизно у 8 місяців у немовляти починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.
Новоутворення періоду немовляти. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.
Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.
Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.
Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися.
Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння “діалогом” із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.
26. В чому проявляється почуття дорослості підлітків? Які джерела становлення дорослості?
Почуття дорослості - центральне особистісне новоутворення підлітка, що виражається через суб'єктивне ставлення до себе як до дорослого, уявлення себе дорослою людиною
Почуття дорослості підлітків не є обов'язково усвідомлюваним. Однак, воно є специфічною формою самосвідомості представників цього віку, соціальною за змістом та походженням.
Будучи закономірною ознакою формування особистості, дане новоутворення виникає у підлітків навіть за протилежних умов виховання дорослими: як авторитарного підходу, регламентації всієї поведінки дитини, так і за умов її значної свободи та самостійності.
Почуття дорослості у підлітків проявляється з неоднаковою яскравістю і в різних формах.
Форми вияву почуття дорослості підлітків
1. Діяльнісна форма фігурує за фактові участі підлітка в справах дорослих (спілкуванні, праці тощо);
2. світоглядна виявляється як наявність власної точки зору і вміння її відстоювати. Високий рівень ерудиції, обізнаності підлітка в певній сфері виражає інтелектуальну форму.
3. Статева Зацікавленість протилежною статтю, романтична захопленість хлопця чи дівчини, прагнення налагодити взаємини з представником протилежної статі –
4.. наслідувально-поведінкову форму., наслідування підлітком зовнішніх манер поведінки дорослих, копіювання їх звичок (часто негативних, на кшталт паління, вживання алкоголю) відображає
Почуття дорослості конкретного підлітка формується різними темпами, залежно від дії зовнішніх факторів, які поділяють на:стимулюючі та гальмівні
Потреба у самоствердженні - спрямованість підлітка на пошуки, виявлення та реалізацію своєї індивідуальності, унікальності в системі соціальних зв'язків В цьому віці формується Я-концепція, підліток починає усвідомлювати свою неповторність, в його свідомості
Поява почуття дорослості як центрального новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні до себе, людей і світу в цілому. Дорослість суб'єктивно пов'язується підлітком не так з наслідуванням, як з входженням у світ дорослих. Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього мужність, сміливість, одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.
Джерелами становл. почуття дорослості є:
1) фізіологічна перебудова організму та статеве дозрівання, які роблять більш дорослим об'єктивно, у власних очах і в уявленні оточуючих;
2) характер взаємин у системі „дорослий - підліток";
3) спілкування з юнаками у неформальній групі, яких підліток вважає більш досвідченими;
4) вплив ідеалу.
Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутли-вість до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, притаманних світу дорослих.
Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішній бік життя дорослих, те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Проте, самі вчинки часто бувають імпульсивними й без контрольними. Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись.
Важливим новоутворенням особистості підлітка є формування самосвідомості, особливості якої проявляються в самооцінці підлітка. Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія.
Серед новоутворень в особистості підлітка слід відмітити прояв негативізму, який виникає як: 1) реакція самозахисту у випадку „нав'язування" дорослими своїх думок, бажань; 2) бажання зняти опіку дорослих.
Негативізм по-різному виражається у підлітка в залежності від міцності засвоєння правил культури поведінки, рівня розвитку вольових якостей, авторитета дорослих.
27. найважливіші досягнення раннього дитинства. Розкрийте фактори формування особистості та психічного розвитку в ранній юності.
Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: