Напрямки думки в Україні кінця XIX - початку XX ст.

8. Основні типи й показники оцінки легітимності влади.

9. Предмет, методи, категорії і функції політології.

10. Вибори та їх класифікація. Типологія виборчих систем.

11. Політика як суспільне явище і форма діяльності.

12. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо про суспільний договір.

13. Сутність та основні типи політичної соціалізації. Соціальна та політична стратифікація.

14. Політичні партії: сутність, поняття, типологія та функції.

15. Становлення та розвиток політології як науки і навчальної дисципліни.

16. Поняття “політична ідеологія”. Основні ідеологічні доктрини.

17. Генеза політико-правової думки в Україні: від “Руської правди” до конституції Пилипа Орлика.

18. Зміст та структура етнонаціональних відносин. Місце та роль етнонаціональної політики в системі державної політики.

19. Проблема співвідношення “моралі і політики”.

20. Сучасні елітарні теорії.

21. Походження поняття, сутність та функції держави.

22. Сутність, зміст і структура громадянського суспільства.

23. Сучасні теорії демократії.

24. В. Липинський “Листи до братів-хліборобів”.

25. Платон “Держава”.

26. Політичні режими, їх сутність та типологія.

27. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.

28. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії Драгоманова та Грушевського.

29. Н. Макіавеллі «Державець».

30. Теоретичні засади консервативної ідеології.

31. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.

32. Виборча кампанія. Основні ознаки виборчої кампанії.

33. Правова та соціальна держави: проблеми співвідношення.

34. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.

35. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.

36. Сутність, структура та функції політичної свідомості.

37. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.

38. Сутність та типологія політичного лідерства.

39. Політичні партії і партійні системи.

40. Політична теорія Макса Вебера.

41. Погляди Макіавеллі на державу, політику і методи державного управління.

42. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.

43. Сутність, характерні риси та функції політичного лідерства.

44. Політична культура: сутність, структура, функції.

45. Засадничі принципи класичних теорій еліт Г. Моска, В. Паретто, Р. Міхельса.

46. Виборчі системи і їхнє місце в формуванні інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні.

47. Форми державного управління та державного устрою.

48. Ідейні витоки демократії, її сутнісні характеристики.

громадян, які перебувають в однакових умовах.

49. Основні теорії соціальної структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття «середній клас».

50. Партійна система та їхня типологія. Особливості партійної системи в Україні.

51. Соціально-політична сутність марксизму.

52. Тенденції розвитку сучасних міжнародних політичних відносин.

53. Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.

54. Вищі органи влади сучасної держави.

55. Національно-радикальний напрям української політичної думки (Д. Донцов, М. Міхновський).

56. Політична влада: концепції, ресурси, легітимність.

57. Цицерон «Про державу».

58. Основні історичні форми демократії. Інститути прямої та представницької демократії.

59. Виборча кампанія. Основні етапи виборчої кампанії.

60. Політична складова міжнародних відносин. Специфіка і засоби зовнішньої політики.

1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності та форм організації держави. Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Цьому сприяв особливий устрій Греції. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. В цих полісах йде класова диференціація, виникають багаті та бідні прошарки. Йде шалена боротьба за владу, з’являються реалістичні концепції влади.

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціаль­ний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристокра­тичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади війсь­кових). Усім цим формам організації влади протиставляє влас­ний проект досконалої держави й правління.

Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Ос­танні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.

Величезну роль в історії політичної думки відіграв інший ан­тичний мислитель Арістотель (384—322 рр. до н.е.). Арістотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во­на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Арістотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чини­ти несправедливість, допомагати їм задовольняти потреби. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх).

2. Сутність, структура та функції політичної ідеології. Політична ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй,суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.

Сутність: На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження.Політична ідеологія створюється діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей. Ідеологія є живильним ґрунтом для формування суспільно-політичних рухів. З визначення політичної ідеології настає, що в будь-якому випадку вона є різновидом корпоративної свідомості, що відбиває суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку, що відрізняється схильністю до духовного експансіонізму. Основними функціями є: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, створення позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політичного розвитку. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань.З точки зору політичних функцій, ідеологія прагне згуртувати, інтегрувати суспільство або на основі інтересів якої небудь певної соціальної (національної, релігійної та ін.) групи, або для досягнення цілей, які не спираються на конкретні верстви населення (наприклад, ідеологія анархізму, фашизму).

Структура:

· Політична теорія.

· Суспільно-політичний ідеал ("світле майбутнє").

· Концепція політичного розвитку.

· Політичні символи.

3. Основні концепції політичної думки мислителів Стародавнього світу. Перші спроби систематизувати знання про політику і надати їм наукоподібну форму починають робитися з VI-IV ст. до н.е. такими вченими, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель та ін.

Конфуцій. В основі його політичного навчання лежали принципи суворого порядку, заснованого на моральних нормах. Одним з найвпливовіших політичних вчень було конфуціанство, згідно якому ідеальне правління державою повинне спиратися на мораль, зокрема, на такі етичні поняття, як «взаємність», «золота середина» і «людинолюбство». Ці поняття складають «правильний шлях», якому повинен слідувати кожний, хто бажає жити у згоді з самим собою та іншими людьми. «благородні мужі» (правителі) повинні проявляти турботу про своїх підданих, виховувати їх силою власного етичного прикладу. Держава є великою сім'єю, де правитель - це батько, а піддані - його сини.

Платон. Основу вчення старогрецького філософа про суспільство і державу склали діалоги «Держава», «Політик», «Закони». Основні положення політичного вчення Платона: 1) існує вічний і незмінний світ ідей і світ явищ; 2) найважливіша форма існування суспільства - держава; 3) ідеальне суспільство складається з трьох станів: правителів-філософів, воїнів-вартових, а також ремісників і землеробів; Перші два стани не мають ні власності, ні сім'ї; 4) держава регулює все життя громадян. Ідеальною державою є досконала аристократія - правління філософів-мудреців. Інші чотири форми держави - тимократія (правління честолюбців), олігархія, демократія і тиранія - не є досконалими. Особливо заззначимо, що Платон першим вказав на взаємозв'язок політики і держави з соціальними змінами (розподіл праці, поява класів, нерівності).

Арістотель. Політична теорія Арістотеля: 1) затверджувала, що держава є результатом природного розвитку людини, а не божого промислу, і тим самим заперечувала можливість існування ідеальної держави; 2) розглядав місто-державу як вищу форму спілкування людей, що відображає сутність людини; 3) головну мету держави як досягнення «кращого життя», загального блага для всіх громадян. Форми державного устрою Арістотель класифікував за двома критеріями:1) кількості правлячих; 2) мета правління. Серед них: 1) монархія, аристократія і політія є правильними формами, оскільки правителі в таких державах переслідують загальне благо для всіх громадян; 2) тиранія, олігархія, демократія - неправильні, оскільки служать корисливим інтересам правителів; 3) кращою формою є політія - правління більшості, що володіє майновим і освітнім цензом. Політія була конкретним виразом ідеї про змішаний режим, що втілює всі кращі риси аристократії (чесноти правителів), олігархію (багатство) і демократію (свобода). Переводячи цю думку Арістотеля на сучасну мову, можна сказати, що це - правління на користь середнього класу.

Цицерон. Згідно з Цицероном: 1) держава є «з'єднання багатьох людей, зв'язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів»; 2) в основі їх згоди лежать якості - розум і справедливість, які складають природне право, вищий, істинний закон; 3) джерелом цього вищого закону є божественний початок і раціональна, соціальна природа людей. Цей закон розповсюджується на всіх людей, і відмінити або обмежити його неможливо. 4)якнайкращим є змішаний режим, що поєднує достоїнства царської влади (турботу монарха про підданих), аристократія (мудрість правителів) і демократії (свободу народу). Заслуга Цицерона полягає в тому, що він заклав правовий принцип у взаємостосунки керівників і керованих. Тим самим він сформулював основи теорії правової держави.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: