Психологічна „теорія поля” К. Левіна

Курт Левін (1890-1947 рр.) шукав опору для своїх психологічних уявлень у новій, некласичній фізиці. Вчений вважав, що психологія повинна перейти на новий режим мислення й інтерпретувати свої явища не в категоріях ізольованих «речей», а в категоріях «відносин».

Левін зосередив увагу на проблемі людських спонукань (категорія мотиву). Вважав, що мотивами є об'єкти - різні райони «життєвого простору». У їхньому відношенні до індивіда, що відчуває в них потребу, або квазипотребу - намір. Самі предмети навколишнього середовища стають мотивами в силу «потребністних» відносин до них індивіда.

Динамічна система в Левіна означає не поле свідомості, а поле поведінки. Але ця поведінка своєрідно детермінована функцією психічного поля як системи, що перебуває під напругою, яка виникає, коли порушується рівновага між індивідом і середовищем. Напруга породжує «локомоції» (будь-які зміни, що відбуваються із суб'єктом, а не тільки реальні дії), спрямовані на рятування від неї.

Левін створив серію цікавих психологічних методик. Першу з них підказало спостереження в одному з берлінських ресторанів за поведінкою офіціанта, що добре пам'ятав суму, що належала з відвідувачів, але відразу ж забував її, після того як рахунок був оплачений. Думаючи, що в цьому випадку цифри утримуються в пам'яті завдяки «системі напруги» і зникають із її розрядкою, Левін запропонував своїй учениці Б.В. Зейгарник експериментально досліджувати розходження в запам'ятовуванні незавершених (коли «система напруги» зберігається) і завершених дій. Експерименти підтвердили прогноз. Перші запам’ятовувалися приблизно у два рази краще (ефект Зейгарник).

Був вивчений також ряд інших феноменів. Всі вони пояснювалися виходячи із загального постулату про динаміку напруги в психологічному полі. До цих феноменів відноситься:

Ø «ефект заміщення» - мотиваційний потенціал дії, що не вдалося завершити, спонукує зробити іншу дію;

Ø «ефект насичення» - рівень напруги в системі падає через часте повторення однієї й тієї ж дії.

Вчений вивчав мотивацію, зокрема рівень домагань

особистості, який обумовлений по ступені труднощів мети, до якої прагне. Рівень домагань встановлювався саме випробуваним, приймаючим рішення взятися за завдання іншого ступеня складності, чим уже виконане.

По його реакції на успіх або неуспіх, пов'язаний з виконанням нового завдання й наступних виборів (коли ним вибираються або ще більш важкі, або, навпроти, більше легкі завдання), визначається динаміка рівня домагань. Ці досліди дозволили піддати експериментальному аналізу ряд важливих психологічних феноменів: ухвалення рішення, реакцію на успіх і неуспіх, поводження в конфліктній ситуації й ін.

Від аналізу мотивації поведінки індивіда, Левін переходить до дослідження групи. Він стає ініціатором розробки напрямку, названого «груповою динамікою». Тепер уже група трактується як динамічне ціле, як особлива система, компоненти якої (індивіди, що входять у групу) гуртуються під дією різних сил. «Сутність групи, - відзначав він, - не подібність або розходження її членів, а їхня взаємозалежність. Група може бути охарактеризована як «динамічне ціле». Це означає, що зміни в стані однієї частини змінюють стани будь-який іншої. Ступінь взаємозалежності членів групи варіює від незв'язної маси до компактної єдності».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: