Розвиток експериментальної та прикладної психології. Теорії Френсіса Гальтона

Виділення психології в самостійну науку супроводжувалося інтенсивним розвитком експериментальних досліджень. У всіх країнах створюються психологічні лабораторії та інститути експериментальних та прикладних досліджень.

В Німеччині вивченням складних психічних процесів (пам'ять, мислення, воля) займалися Герман Ебінгауз (закони пам’яті, 18501909 рр.), Г.Е. Мюллер (установка на запам’ятовування), Отто Зельц (продуктивне мислення, 1881-1943 рр.).

Вивченням індивідуальних відмінностей займалися А. Біне у Франції, Дж. Кеттел і Ст. Холл у США, Е. Крепелін і В. Штерн у Німеччині, О.Ф. Лазурський у Росії (був першим, хто створив психологію індивідуальних відмінностей).

В Англії ці роботи були розпочаті біологом, антропологом, послідовником Дарвіна, Френсісом Гальтоном (1822-1911 рр.). У своїй головній книзі «Спадковість обдарованості (таланту)» (1896 р.) висунув вперше у науці статистичні методи, якими спробував пояснити спадковість обдарованості. Заперечуючи природну рівність людей у відношенні розумових здібностей, Гальтон стверджував, що здібності успадковуються так, як і фізичні ознаки. Показниками обдарованості є висока репутація у суспільному та професійному житті. Аргументами, що доводили спадковість характеру обдарованості, були випадки, коли відомі особи мали видатних родичів.

Гальтон намагався оцінити обдарованість різних рас за числом геніїв (при цьому соціальні умови життя не враховувалися), і зробив висновок, що вона неоднакова за генотипом.

Гальтон зробив висновок про погіршення людської природи і виділив засіб її покращення у планомірному розмноженні обдарованих людей, що призведе до утворення нової людської форми. Такі думки він розвиває у спеціальну область – євгеніку.

Гальтон пояснив розподіл обдарованості природними факторами. Так, вчених характеризують наступні спадкові обумовлені якості: енергія тіла та духу; тривала витримка та постійність, вроджений потяг до науки, здоров’я, незалежність суджень. Ігнорування соціальної сутності людини та законів її розвитку, біологізація соціальних потреб призвели до антинаукових висновків та реакційним рекомендаціям (наприклад: слабкі нації повинні поступитися дорогою благородним варіантам людства).

З метою вивчення впливу виховання і середовища він застосував дослідження однояйцевих та різнояйцевих близнюків шляхом збору анкет. Цим був введений новий метод наукового дослідження – близнюковий метод. Був розроблений загальний висновок про існування великої внутрішньої парної схожості близнюків однієї статті (однояйцевих близнюків). У різнояйцевих близнюків спостерігалися відмінності в середині пари.

Від вивчення обдарованості Ф. Гальтон перейшов до вимірювання психічних функцій кожної людини з метою оцінки її розуму. Він ввів завдання (тести) на вимірювання гостроти відчуттів (зорових, слухових, нюхових), виготовляючи для цього необхідні прилади (свисток Гальтона для визначення верхнього порогу слуху, лінійка Гальтона для визначення окоміру). Тестувалися асоціативні здібності, уява, швидкість утворення суджень. За результатами дослідів визначали індивідуальні відмінності між людьми.

Гальтон вважав, що тести сенсорних відмінностей можуть служити засобом оцінки інтелекту, оскільки виходив із сенсуалістичної установки і розглядав органи чуттів єдиним джерелом знань, що дають основу для дії інтелекту.

В 1882 р. заснував антропометричну лабораторію в Лондоні, де за невелику плату кожна людина могла виміряти свою сенсорну чутливість, моторні процеси.

Вчений виділяв практичне значення даних досліджень для відбору людей у зв’язку з державними завданнями в області промисловості, армії, політики.

Гальтон намагався досліджувати індивідуальні відмінності у характері. Висунув ідею про зв'язок психіки із зовнішністю людини, використовуючи для цього методику складання портрету (але не досяг успіху).

Із всіх багато численних ідей Гальтона особливо продуктивне продовження мала ідея тестування психічних функцій. Тестами тому можна вимірювати психічні процеси, що вони, є функцією мозку і будучи обумовлені спадковістю, володіють постійністю протягом всього життя людини. У такому розумінні й почала розвиватися тестологія. Її важливим напрямком були статистичні дослідження людських здібностей, що побудовані на виявленні взаємозв’язків показників, отриманих за допомогою широкого діапазону тестів.

4. Психологія свідомості В. Джемса. Школа функціоналізму Вільям Джемс (1842-1910 рр.) – американський психолог, пропонує психології займатися описом і тлумаченням станів свідомості, а саме: відчуття, бажання, емоції, судження, хотіння і т.д. Тлумачення передбачає вивчення причин, умов і дій, пов’язаних з цими явищами.

Психічні явища не можна вивчати незалежно від фізичних умов пізнаваного світу. Сутність психічного і тілесного життя полягає в пристосуваннні внутрішніх відношень до зовнішніх.

Структури психічного життя Джемс пов’язує з функціонуванням нервової системи. У зв’язку з трьома головними відділами анатомії нервової системи – доцентрових нервів, органів центрального розподілу імпульсів і відцентрованих нервів – він поступово встановлює і відповідні психічні функції:

1). Відчуття; 2). Центральна дія.

3). Рух.

Відчуття – це первинні елементи свідомості. В чистому вигляді їх можна переживати в найперші дні життя, а для дорослих з розвиненою памяттю та великою кількістю асоціацій такі чисті відчуття зовсім неможливі. У цьому разі відчуття належать до більш складних утворень – сприймань.

Джемс вказує, що свідомість виникла як певний доцільний продукт. Вона відіграє певну роль у фізіологічних процесах, уможливлює акт вибору. Щоб вибирати, вона має бути активною. Вона може спрямовувати нервові процеси тим шляхом, який приводить до найсприятливіших для неї результатів. Те, що видається найбільш сприятливим для свідомості, є найбільш сприятливим і для організму. Так можна зрозуміти функціонування почуттів задоволення та страждання, які вказують організмові шлях оптимальної адаптації.

У своїй праці «Основи психології» (1890 р.) присвячує розділ вченню про особистість. Згідно з цим вченням особистість має дві сторони:

Ø емпіричне «Я» як елемент, що пізнається;

Ø чисте «Я» як елемент свідомості, що пізнає.

Як елемент, що пізнається, особистість є сумою того, що людина може назвати своїм. Емпіричне Я» складає:

1. фізична особа (матеріальне Я) людини – її тіло, одяг, батьки, дружина, діти;

2. соціальна особистість (соціальне Я) - людина має стільки соціальних особистостей, скільки індивідів визнають в ній особистість та мають про неї уявлення;

3. духовна особистість (духовне Я) - становить повне об’єднання окремих станів свідомості, включає почуття активності, самооцінку, що приводить або до самозадоволення, або до зневажання самого себе.

Як елемент особистості, що пізнає, (чисте Я), Джемс вказує на «Я», тобто на те, що воно в кожну конкретну хвилину усвідомлює. У. Джемс запропонував таку ієрархію особистості:

Духовна особистість Соціальні потреби

Матеріальні потреби

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: