Пряма мова в художньому стилі

Пряма мова завжди береться в лапки.

Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину,

де на порозі — сивий чоловік.

Той сивий старець прошепоче: "Сину..."

Старий і сивий, як двадцятий вік (В. Герасим'юк).

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире:

"Не клопочися дарма, жінко", — хитали сивими бородами діди.

"А знаєте, чому півники подружилися?" — підійшов до дітей тато.

"Дідусю, струмок висихає!" — схвильовано повідомили хлоп'ята (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1.слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире:

"У вигляді мови, — сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).

2.слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:

"Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку. — Джерело замулилось". "Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".

"Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:

"Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

•якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу).

•якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби;

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За Симоненком).

•якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб:

Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (За Коцюбинським).

•якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи:

Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (За Донченком).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:

Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Іваничук).

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (Іваничук).

64)Розмовна й просторічна лексика в стилістичному плані

Більшість мовознавців вважають, що просторічна лексика стоїть поза літературною нормою, але активно вживається в побутовому мовленні і в художній літературі як стилістичний засіб надання зневажливої, іронічної, грубуватої характеристики зображуваному, “як засіб мовленнєвої характеристики персонажа з певного соціального середовища”, “з гумористичною і сатиричною метою”.

Слід зазначити, що просторіччя є живим мовним організмом, перебуває в постійному русі, не є ізольованим і від літературної мови, і від діалектизмів. У сучасній лінгвістиці “цей термін почав вживатися для позначення ненормативних і стилістично знижених засобів мови, якими з певною метою і у відповідній ситуації користуються всі, хто розмовляє літературною мовою.І.Г.Гладіна стверджує, що “просторіччя – слова, характерні для розмовно-побутової мови, що мають відтінок грубості, зневажливості, фамільярності”. О.Д.Пономарів до просторіччя відносить:

слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, транвай).

слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище, видра, випендрюватися);

невмотивовані росіянізми (понімаєте, до свіданя);

4) вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [11,106-107].

В.М.Русанівський серед просторіччя виділяє:

1) росіянізми;

2) перекручені і недоречно вжиті слова та вирази;

3) літературні, але знижені слова;

4) прийняті в народній мові сполуки;

5) оцінну лексику

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: