Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Закономірності психічного розвитку




1. Психічний розвиток людини як індивіда й особистості характеризується нерівномірністю й гетерохронністю. Нерівномірність розвитку проявляється в тому, що різні психічні функції, властивості та утворення розвиваються нерівномірно: кожна з них має свої стадії піднесення, стабілізації і спаду, тобто траєкторія їх змін у часі може мати як простий, так і складний, криволінійний характер. Про нерівномірність розвитку психічної функції роблять висновок по темпу, спрямованості й тривалості змін, що відбуваються.

Нерівномірність — неоднаковість, непостійність у розвитку психічних функцій.

Прикладом нерівномірності розвитку може бути залежність зорової, слухової та кінестетичної чутливості людини від її віку (П. П. Лазарєв). Так, чутливість ока по відношенню до яскравості ахроматичних об'єктів з віком значно зростає: в віці 16 років вона в 2,5 рази більша, ніж у 6-річних; її рівень досягає максимуму на 20 років, після чого поступово знижується [19, С. 116–117].

На нерівномірність психічного розвитку здійснює вплив історичний час. Одні й ті ж властивості функціонують із різними швидкостями в залежності від покоління, до якого належить даний індивід. Так, обсяг знань і система інтелектуальних операцій, характерні для людей певного віку, суттєво змінюються із загальним прогресом освіти і культури. До того ж, в XX–XXI сторіччях порівняно з XIX ст. спостерігаються явища прискорення загальносоматичного й нервово-психічного розвитку (акселерації) і в той же час уповільнення процесів старіння.

Інша часова закономірність виражена в гетерохронності вікового розвитку.

Гетерохронність — різночасність, асинхронність (незбіжність у часі) фаз розвитку окремих органів і функцій.

Гетерохронність може бути внутрішньофункціональною, коли окремі сторони психічної функції розвиваються різночасно, і міжфункціональною, при котрій різні функції проходять фази свого розвитку в різний час. До внутрішньофункціональної гетерохронії відноситься різночасність старіння різних видів кольорової чутливості. З віком скоріше всього старіє чутливість до синього й червоного кольорів та більш стабільною з віком виявляється чутливість до жовтого й зеленого кольорів. До міжфункціональної гетерохронії відносяться незбіг у часі досягнень оптимуму сенсорних й інтелектуальних, творчих здібностей та соціального розвитку. Сенсорний розвиток досягає фази зрілості в 18–25 років (за Лазарєвим), інтелектуальні, творчі здібності можуть досягати в середньому оптимуму набагато пізніше — в 35 років (за Леманом), а особистісна зрілість — в 50–60 років. Проте, вікові можливості дорослої людини залежать від багатьох факторів: конкретних соціально-історичних, економічних й культурних умов життя, її задатків, стану її власної діяльності (трудової, комунікативної, гностичної), життєвих настановлень і цінностей. Розвиток й збереження інтелектуальних можливостей у різних людей відбувається по-різному. На думку С.Пако два фактори протистоять процесу інволюції інтелектуальних функцій, загальмують його — це обдарованість людини й освіта [19, С. 117, 124, 133].

Було доведено, що чим важливіша та чи інша психічна функція на даному етапі розвитку, тим раніше вона розвивається. Наприклад, дитина вчиться орієнтуватися в просторі скоріше, ніж у часі. Значення й роль функції обумовлюють також і її довгочасність.

2. Нестійкість розвитку. Нерівномірність і гетерохронність тісно пов'язані з нестійкістю розвитку. Розвиток завжди проходить як через стабільні періоди (коли зміни у психіці накопичуються повільно і поступово), так і через нестійкі — критичні періоди (коли зміни в психіці відбуваються бурхливо й швидко). Кризові й стабільні (літичні) періоди розвитку чергуються. Вікові кризи розвитку були відкриті емпірично.

Вікові кризи — особливі, відносно нетривалі за часом (до року) періоди онтогенезу, які характеризуються різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру вікові кризи відносяться до нормативних процесів, що є необхідними для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Вікові кризи можуть виникати при переході людини від одного вікового ступеня до іншого і пов'язані з системними якісними перетвореннями у сфері її соціальних відносин, діяльності й свідомості.

Виокремлюють малі кризи (криза 1 року, криза 7 років, криза 17–18 років) та великі кризи (криза новонародженості, криза 3 років, підліткова криза 13–14 років). Малі кризи пов'язані з наростанням навичок і самостійності людини (зовні проходять спокійно). Під час великих криз перебудовуються відносини дитини й суспільства.

Для критичних періодів, по Л.С.Виготському, характерні певні особливості. По-перше, їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза виникає непомітно, важко визначити момент її настання й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише у середині цього етапу.

По-друге, в період критичних фаз діти важковиховувані, проявляють упертість, негативізм, непокірність, неслухняність. Етап кризи завжди супроводжується уповільненням темпу просування дитини в ході навчання, послабленням інтересу до шкільних занять та загальним зниженням працездатності.

По-третє, розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів під час криз відбувається скоріше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не так здобуває, як щось втрачає зі здобутого раніше: інтереси, які нещодавно спрямовували всю її діяльність, форми зовнішніх відносин і внутрішнього життя, що склалися раніше.

Водночас у критичні вікові періоди в розвитку спостерігаються й конструктивні процеси: активне протікання фізичного й психічного розвитку дитини, формування її особистості, що в подальшому обумовлює зростання її фізичних і психологічних можливостей, прояв нових потреб у сфері діяльності й спілкування.

У кризові періоди загострюються основні протиріччя: між потребами дитини, що зросли та її все ще обмеженими можливостями; між новими потребами дитини та стосунками з дорослими, що раніше склалися. Якщо батьки, вихователі, вчителі своєчасно враховують зміни, що відбуваються з дітьми, і у відповідності з ними вибудовують своє ставлення до них, то протікання кризи в значній мірі пом'якшується. Тривалість і гострота протікання вікових криз у різних дітей різна і багато в чому залежить від індивідуальних особливостей дитини, а також від конкретних умов її життя, навчання й виховання.

Значно менше вивчені кризи зрілих періодів життя й старості. Відомо, що такі поворотні моменти виникають значно рідше, ніж у дитинстві, і протікають, як правило, більш приховано, без виражених змін у поведінці. В цей час відбуваються процеси перебудови структур свідомості та переорієнтації на нові життєві завдання, що призводить до зміни характеру діяльності й взаємовідносин.

Указані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні, що пояснюється значними відмінностями індивідуальних, соціокультурних та інших особливостей людини.

3. Сенситивність розвитку. Сенситивний період розвитку — це період підвищеної сприйнятливості психічних функцій до зовнішніх впливів, особливо до впливу навчання й виховання. Причину такої сенситивності можна вбачати в біологічному дозріванні мозку, а також у необхідності обов'язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Сенситивність вікова (від лат. sensus — почуття, відчуття) —оптимальне сполучення умов для розвитку певних психічних процесів і властивостей, притаманних певному віковому періоду.

Кожна дитина у своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості до тих чи інших впливів, до засвоєння того чи іншого виду діяльності. Так, раннє дитинство (1–3 роки) найбільш сприятливий вік для розвитку мовлення; в 5–8 років дитина найбільш готова до оволодіння читанням, в 6–8 — до розвитку навичок письма; молодший шкільний вік є сенситивним для розвитку навчальних навичок й умінь, підлітковий — абстрактного мислення, ранній юнацький — світогляду.

Саме в період найвищої чутливості слід проводити ампліфікацію дитячого розвитку (від лат. amplificatio – розповсюдження, збільшення), тобто вміле насичення вікового періоду тим змістом, що є необхідним для розвитку функцій; збагачення можливостей, надання широкого вибору різноманітних діяльностей з метою різнобічного виховання дитини та виявлення її задатків й здібностей (згідно з концепцією О. В. Запорожця).

4. Інтегрованість. Інша закономірність розвитку психіки людини полягає в її інтеграції, переході від малосистематизованого з'єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості. З віком психіка стає ціліснішою й стабільнішою, що виявляється у поведінці, вчинках, діях людини, у її інтегрованому ставленні до дійсності.

5. Серед закономірностей розвитку психіки слід назвати також її пластичність та компенсацію, які полягають у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда через навчання й виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої — сильнішою за своїм розвитком (наприклад, зір — більш гострим слухом у сліпих й розвитком дотику). Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи — здібність до адекватних перебудов функціональної організації мозку у відповідь на значущі зміни зовнішніх й внутрішніх факторів.

6. Наявність суперечностей між особистістю й оточенням, а також внутрішніх суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функціями. Розв'язання суперечностей і, відповідно, прогресивний розвиток особистості можливі за умов їх усвідомлення особистістю, наявності волі в їх вирішенні, гуманістичних міжособистісних стосунків, виховання і самовиховання. Підсумком розв'язання суперечностей є виникнення психічних новоутворень віку, побудова нової системи стосунків, включення в нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід людини до нового психологічного віку. На кожному етапі онтогенезу виникають нові суперечності, які потребують свого способу їх розв'язання.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных