Принцип відповідальності держав-членів за неімплементацію директив

Рішення у справі Francovich та Bonifaci v. Italy- у деяком у сенсі було революційни м і значно ю мірою усунуло труднощі, д о яки х призвел а неможливіст ь горизонтально ї прямо ї дії

1 Див., наприклад: рішенн я у справі С-106/89, Mar/easing 54 v. La Comerciat Alimentacion SA (1990) ECR 1-4135, (1992) 1 CML R 305, та рішення у справі С-91/92, Faccini Dori v. Recreb 5г/(1994) ECR 1-3325, (1995) 1 CML R 665.

2 Див.: Справ и C-6&9/90, Francovich and Bonifaci v. Italy (1991) ECR 1-5357, (1993) 2 CML R 66.

директив. Принцип, яки й встановлено ЄС П у рішенні з цієї справи, полягає в тому, що держава-чле н ЄС, яка вчасно не імплементувала директиву Співтовариства в національне зако - нодавство, відповідальна перед індивідами, що зазнали шкоди в результаті такої бездіяльності держави.

За фактами цієї справи Італія вчасно не імплементувала дирек- тиву, яка вимагала від держав-члені в створенн я спеціальни х фондів, відповідальних за виплату компенсаці й працівника м за умови банкрутства підприємств. На момент, коли громадяни Франкович, Боніфачі та інші втратили роботу внаслідок банк - рутства роботодавця, в період коли Італія ще не імплементувала зазначену директиву. ЄС П вирішив, що Італія мала виплатити цим працівника м компенсаці ю за вчасне нестворенн я відповід- них фондів, а відтак за неімплементацію директиви. Аналізу- ючи ст. 10 Договору про Співтовариство, ЄС П дійшов висновку, що міркування "ефективності" вимагають, щоб індивідам було надано можливість одержання компенсації за порушенн я права Співтовариства державою-члено м ЄС.

Умови, за яких держава є відповідальною перед громадянами за неімплементацію директив:

1) неімплементована директива має надавати індивідам права;

2) обсяг цих прав має бути визначен о на підставі цієї ди - рективи;

3) потрібна наявніст ь причинно-наслідковог о зв'язк у між порушення м та збитками, яких зазнав індивід.

При цьому не має значення, чи може директив а мати пряму дію; істотним є лиш е фак т неімплементації її державою.

Первинни м призначення м цього інструменту є стимулю - вання держав-члені в ЄС щодо дотримуванн я права Співтова- риства, тому можна стверджувати, що громадянство індивіда, яки й зазна в збитків, не має істотного значенн я (звичайно, якщ о тільки конкретна директива не передбачає певного кола суб'єктів, щодо яки х вона чинна). Тому з певним и застереженням и грома- дян и інших країн (зокрема й України) також мають можливість стягувати збитк и з держав-члені в ЄС, якщ о їх права порушено.

Хоча спочатку цей новий інструмент захисту прав громадян був призначени й для вирішенн я трудових спорів і спорів, що виникают ь у випадку банкрутства, його потенційн а сфера ви- користанн я є дуже широкою. Рішенн я у справі Francovich усуває будь-яку заінтересованість держав-члені в ЄС не імплементувати вчасно директиви. Ц е рішенн я надає індивідам ефективни й засіб стягненн я з держави збитків, спричинени х нехтуванням нормам и директиви, на яку не можна безпосередньо посилатися за браком норм прямої дії. Таки м чином, принци п Francovich скоріше доповнює, ніж замінює, принци п прямої дії директив.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: