Юридична література. 1. Вінник О.М. Господарське право

1. Вінник О.М. Господарське право. Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 624 с.

2. Горевий В.І. Юридична служба в агропромисловому комплексі. Навч.-метод. посібник. - К.: Мінагропром України, 1998. - 232 с.

3. Долгополов А.М. Організація юридичної служби на підприємстві. Курс лекцій. - К.: Вид. МАУП, 2000. - 72 с.

4. Козоріз В.П., Ланицька Н.І. Загальне і кадрове діловодство: Навчаль­ний посібник. - К.: Вид. МАУП, 2002. - 163 с.

5. Побирченко И.Г. Советский арбитражньїй процесе. - К., 1988. - 147 с.

6. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навчальний посібник. - X.: Консум, 2000. - Ч. II. - 416 с.

7. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової - 4-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

8. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуально­го права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університет­ська книга», 2003. - 220 с.

Наукові статті

1. Абова Т.Е. Совершенствование форм и порядка защитьі субт>ектив-ньіх прав и законних интересов хозяйственньїх органов. Трудьі ВЮЗИ. - Т. 51. - М., 1977. - С. 42-43.

2. Беляневич Е. Некоторьіе вопросьі регулирования заключения хозяйс­твенньїх договоров в порядке арбитражного судопроизводства // Пред-принимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 9. - С. 44-47.

- 107 -

3. Беляневич О.А. До питання про недійсність господарських договорів // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 2. - С. 200-206.

4. Булгакова І.В. Особливості відповідальності сторін за договором за­лізничного перевезення вантажів // Вісник господарського судочин­ства. - 2002. - № 4. - С. 207-212.

5. Віхров О. Роль і місце організаційно-господарських зобов'язань у сучасній економіці // Право України. - 2004. - № 4. - С. 53-57.

6. Гуйван П. Відповідальність сторін за договором за неналежне засто­сування санкцій до контрагента // Право України. - 2004. - № 6. -С. 36-38.

7. Логвинов П.В. Арбитрирование - метод разрешения хозяйственньїх споров // Советское государство и право. - 1970. - № 3. - С. 88

1. Більшість учасників господарських правовідносин зацікавлена у правомірній поведінці, як власній, так і своїх контрагентів. Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ста­вленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юриди­чної (у т.ч. господарсько-правової) відповідальності спричинює для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність пра­вопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (у т.ч. економічного) життя. Причини різні:

- низька правосвідомість частини учасників господарського життя,зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

- наявність вад у чинному законодавстві (прогалин, застарі­лих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасного стану економічних відносин право­вого регулювання;

- прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів безвідповідного прогнозування результатів їх

- 108 -

- застосуван­ня та збалансованого врахування найбільш типових інте­ресів основних учасників господарського життя;

- неправомірна поведінка (у т. ч. зловживання своїм стано­вищем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому по­рушуючи його межі;

- нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в пра­вовому регулюванні);

- безпечність, некомпетентність частини учасників господар­ського життя, у результаті чого приймаються рішення (зо­бов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

- інші чинники¹.

Відповідно до ст. 216 ГК України відповідальність за право­порушення, здійснене у сфері господарювання, полягає в застосу­ванні до правопорушників правового впливу (санкцій) на підста­вах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законодавчи­ми актами чи договором. Застосування господарських санкцій має гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, під­приємств і держави. Господарсько-правовій відповідальності при­таманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

- юридичну підставу - закон;

- фактичну підставу застосування господарсько-правової від­повідальності - правопорушення;

- зміст - негативні наслідки, яких зазнає порушник (засто­совуються до порушника);

- можливість застосування державного примусу для

- 109 -

- покладен­ня на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в госпо­дарських правовідносинах проявляються специфічно. Так, юри­дичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), у якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон установлює межу - мінімальну чи максимальну - або не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлюються не передбачені законом санкції за конкретні по­рушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних за­борон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповіда­льності в господарському праві також має свої особливості. Відо­мо, що класичним складом правопорушення є сукупність чоти­рьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведін­кою та настанням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в господарському праві наявність усіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відпові­дальності - відшкодування збитків. В інших випадках достат­ньо наявності лише протиправної поведінки, а в разі застосування штрафних санкцій - ще й вини. Частиною 2 статті 218 ГК Укра­їни закріплюється принцип презумпції вини: учасник господар­ських відносин повинен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення госпо­дарського правопорушення або належне виконання договірних зобов'язань виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили

- 110 -

(надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу го­сподарського правопорушення може виражатися в конкретному факті (нестача поставленої продукції) або в такому загальному результаті господарської діяльності, що визначається законом як негативний (порушення ліцензійних умов, перевищення лімі­тів природокористування).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесен­ня господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій) та/або приховано (від­мова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань протягом строку дії договору).

Характерними ознаками господарсько-правової відпові­дальності є:

- сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько – майнові та/або господарсько-організаційні);

- юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

- фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду господарсько-правової відповідальності;

- презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що мова йтиме далі); -, суб'єктами господарсько-правової відповідальності є уча­сники господарських правовідносин (суб'єкти господарю­вання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, влас­ники майна суб'єктів

- 111 -

- господарювання; контрагенти су­б'єктів господарювання за господарськими договорами);

- спрямованість господарсько-правової відповідальності пе­реважно на майно порушника й лише в окремих випад­ках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впли­ву (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення

- порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності:

а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223
ГК України);

б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку
(статті 235-237 ГК України);

в) спеціальний - уповноваженими органами (ст. 238
ГК України).

Господарсько-правова відповідальність — це майново-орга­нізаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

2. Основна мета досудового врегулювання господарських спорів усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Пред'являючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровіль­но, посилаючись при

- 112 -

цьому на нормативний акт і фактичні об­ставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо

підприємство-контрагент задовольняє пред'явлену претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв'язання до судових органів.

Претензійна робота на підприємстві спрямована на вирі­шення завдань:

- відновлення порушених прав та захист законних інтересів підприємства;

- виявлення причин та умов невиконання завдання і зобо­в'язання, виготовлення продукції неналежної якості, кра­діжок майна, безгосподарності та інших порушень;

- попередження порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного законодавства;

- поліпшення економічних показників господарської діяль­ності підприємства;

- відшкодування за рахунок винних осіб завданих підпри­ємству збитків.

Практика юридичних служб визначила загальні методи й при­йоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному під­приємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про порядок організації та ведення претензійно-позовної роботи, де визначався б підрозділ або посадова особа, що має готувати претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають пра­во вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для пред'яв­лення претензій або підготовки відповіді на неї¹ (додаток 34).

До функцій юридичної служби належать: контроль за прави­льністю пред'явлення претензій і відповідей на них; узагальнен­ня результатів претензійної роботи; підготовка керівництву про­позицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозді­лів і посадових осіб.

- 113 -

На кожному підприємстві мають бути організовувані належна реєстрація та облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізува­ти стан справ на підприємстві: установлювати причини пред'яв­лення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні пропозиції та заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві претензії та позови реєструють юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В одному журналі ведеться облік претензій і позовів, пред'явлених підприємством, у другому - пред'явлених до підприємства Підприємства, що порушили майнові права та законні інтере­си інших підприємств, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'яв­лення претензії, якщо пред'явлення її передбачене договором.

Підприємства, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

1) повне найменування і поштові реквізити заявника прете­нзії та підприємства, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення та номер претензії;

2) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; дока­зи, що підтверджують ці обставини; посилання на відпо­відні нормативні акти;

З)вимоги заявника;

4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

5) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених

- 114 -

копіях. Документи, які є в другої сторони, можуть не додаватися до претензії із за­значенням про це в претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організація або їх представником та надсилається адресатові ре­комендованим або цінним листом або вручається під розписку (додатки 35-42).

Претензія підлягає розгляду у строк, передбачений догово­ром. У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін пра­вилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виробником, пре­тензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються у строк, передбачений у договорі.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, їх витребують у заявника із зазначенням строку їх по­дання. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємство, у разі необхідності, по­винне звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчи­нити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Про результати розгляду претен­зії заявника повідомляється в письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються:

1) повне найменування й поштові реквізити підприємства, яке дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь; дата й номер відповіді; дата й номер претензії, на яку дається відповідь;

2) коли претензію визнано повністю або частково - визнана. сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб

- 115 -

3) задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

4)коли претензію відхилено повністю або частково - мотиви-відхилення з посиланням на відповідні нормативні ■ акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

5) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявнику мають бути повернуті оригінали документів, одержаних з претен­зією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає в заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою під­приємства, організації або їх представником та надсилається ре­комендованим або цінним листом чи вручається під розписку (додатки 43-44).

Якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії по закінчен­ні 20 днів після одержання відповіді має право пред'явити до банку розпорядження про списання в безспірному порядку ви­знаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визначеної суми, то' до розпорядження також додається копія претензії.

Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, ви­знавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше розгля­даються претензії, що виникають на підставі:

- порушення договорів поставки продукції (товарів), сиро­вини і матеріалів, устаткування і машин;

- договору перевезення вантажів залізницею,

- 116 -

- морським, річ­ковим, повітряним та автомобільним транспортом;

- невиконання або неналежного виконання договору під­ряду;

- надання підприємством різних послуг;

- розірвання договорів оренди майна і землі.

Узагальнення й аналіз результатів розгляду судових справ, вироблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є одним з функціональних обов'язків юридичних служб. Система­тично юридична служба повинна аналізувати претензійну роботу та узагальнювати її результати. Така робота має плануватись. Узагальнення результатів дає змогу намітити та здійснити захо­ди з усунення недоліків у господарській діяльності підприємст­ва. У загальному аналізі, де розкриваються невиробничі витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з відшкодування збитків шляхом отримання грошових сум за пред'явленими пре­тензіями. Поряд із цим юридична служба поглиблено вивчає окремі категорії справ.

Особливу увагу на підприємстві потрібно приділяти категорі­ям справ, що викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши й узагальнивши претензійну та судову практику за окремими ка­тегоріями справ або підбивши підсумки цієї роботи за певний період, юридична служба подає матеріали з відповідними виснов­ками і пропозиціями керівництву підприємства.

Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується обговорювати на засіданнях керівництва підприємства. При цьо­му роботу з підготовки цих матеріалів слід виконувати разом із працівниками відповідних служб і структурних підрозділів з ме­тою поглибленого вивчення причин спорів.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори:

- про визнання договорів недійсними;

- спори про визнання недійсними актів державних та

- 117 -

- ін­ших органів, підприємств та організацій, які не відповіда­ють законодавству і порушують права та охоронювані за­коном інтереси підприємств та організацій;

- спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

- спори про стягнення штрафів Національним банком Укра­їни з банків та інших фінансово-кредитних установ;

- спори про звернення на заставлене майно.

Справи за заявою прокурора чи його заступника, розрахунко­вої палати, Антимонопольного комітету України та його територі­альних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.

Підвідомчій господарським судам спір може бути передано на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про ви­знання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укла­денні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Місцеві господарсь­кі СУДИ розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарським судам.

Справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розі­рванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за міс­цезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як: передати майно, вико­нати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господар­ських договорів та з інших підстав, а також справи про ви­знання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи в спорах за учас­тю кількох відповідачів розглядаються

- 118 -

господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором пози­вача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору ви­значається з урахуванням ч. 1-3 ст. 15 ГПК України, залеж­но від місцезнаходження відособленого підрозділу. Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцем знаходження боржника.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, грома­дянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування сторін; їх поштові адреси, найменування та номери рахунків сторін у банківських установах;

3) документи, що підтверджують за громадянином статус су­б'єкта підприємницької діяльності;

4) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укла­данні, зміні та розірванні господарських договорів);

5) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох від­повідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6) викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимо­ги зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрун­тований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

7)відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

8)перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

- 119 -

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (додатки 45-50). Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий са­мий обов'язок покладається на позивача в разі залучення госпо­дарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, якщо такі проводилися, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірван­ні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія пре­тензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення су­дового процесу;

5) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також ко­пія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. До позо­вної заяви, підписаної представником

- 120 -

позивача, додається дові­реність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушен­ня справи надіслати до господарського суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти

позову; позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву (додаток 51).

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником. Він повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позива­чеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

4. Відповідно до ст. 18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України.

Сторонами в судовому процесі - позивачами й відповідачами -можуть бути підприємства, інші юридичні особи, громадяни, які здій­снюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємни­цької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захис­том своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх орга­ни, що діють у межах повноважень, наданих їм

- 121 -

законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівни­ки підприємств, інші особи, повноваження яких визначені зако­нодавством або установчими документами, подають господарсь­кому суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Довіреність видається за підписом керівника та посвідчується печаткою підприємства (додаток 52).

Відповідно до Загального положення про юридичну службу остання представляє в установленому законодавством порядку інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів. Із цього випливає, що працівникам

юридичних служб, як і іншим представникам підприємства, вида­ється довіреність для ведення справ у господарських судах.

Працівники юридичної служби підприємства, представляючи інтереси останнього в господарському суді, мають право ознайом­люватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати ко­пії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, представляти свої доводи й міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, а також користувати­ся іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК України.

Працівники юридичної служби зобов'язані в період судового засідання добросовісно користуватися належними їм процесуа­льними правами, виявляти взаємну повагу до права та охороню­ваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи для все­бічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Юридична служба як представник підприємства-

- 122 -

позивача впра­ві до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмови­тися від позову.

Юридична служба як представник підприємства-відповідача має право визнати позов повністю або частково. Юридична слу­жба підприємства повинна знати, у яких випадках суддя госпо­дарського суду може відмовити у прийнятті позовної заяви.

Відповідно до ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прий­нятті позовної заяви, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2)у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є спра­ва зі спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

З) позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надси­лається заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви юридична служба може оска­ржити. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, у якій указується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце

- 123 -

його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам та органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висно­вки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

Юридична служба підприємства або його законний представ­ник повинні знати, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ст. 69 ГПК України).

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступ­ник голови господарського суду має право продовжити строк вирі­шення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено в більш тривалий строк. Про продовження строку вирішення спору виноситься ухвала.

Вирішення спорів у господарських судах відкрите, за винят­ком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони держа­вної, комерційної чи банківської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгля­ду справи й подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи в закритому засіданні або про його відхилення з цього приводу виноситься ухвала. Судо­вий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок проведення засі­дання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суд­дями - суддею, який головує на засіданні. Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє здійсненню належних їм прав. У засіданні заслуховуються представники позивача, відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Якщо відзив на позовну заяву і витребувані

- 124 -

господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наяв­ними в ній матеріалами. Розгляд справи згідно зі ст. 77 ГПК України може бути відкладений Господарським судом у межах строків, установлених статтею 69 ГПК України, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Таки­ми обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших уча­сників судового процесу;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі у справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, у якій вказуються час і місце проведення наступного засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих госпо­дарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам нас­лідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноважен­ня на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язки сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача від позо­ву або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

- 125 -

У разі визнання відповідачем позову господарський суд при­ймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповіда­ча не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Господарський суд зупи­няє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетент­ними органами.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України за клопотанням сторони або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реор­ганізації підприємства, організації.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усу­нення обставин, що зумовили зупинення. Про зупинення прова­дження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Відповідно до ст. 80 ГПК України Господарський суд припи­няє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

2) відсутній предмет спору;

3) є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених договором чи ст. 5 ГПК України, і можливість такого врегулювання втрачена;

- 126 -

5) позивач відмовився від позову й відмову прийнято госпо­дарським судом;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена госпо­дарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звер­нення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, у якій ма­ють бути вирішені питання про розподіл між сторонами госпо­дарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішен­ням, зобов'язаний викласти в письмовій формі свою окрему дум­ку, що приєднується до справи.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

- 127 -

4) стягувати в дохід Державного бюджету України зі сторо­ни, що порушила строки розгляду претензії, штраф у роз­мірі, встановленому ст. 9 ГПК України;

5) стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, по­кладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Прийняте рішення оголошується суддею в судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та ре­золютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, офо­рмленого відповідно до статті 84 ГПК України.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційно­го подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

5. Рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, може бути переглянуте в апеляційному порядку. Апеляцій­ну скаргу на рішення місцевого господарського суду мають право подавати сторони у справі. Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, і в п'ятиден­ний строк надсилає одержану скаргу або подання разом зі спра­вою відповідному апеляційному господарському суду.

- 128 -

Строк подання апеляційної скарги визначено ст. 93 ГПК України. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а в разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до закону. Пропущений строк подання апеляційної скарги може бути відновлено протягом трьох міся­ців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги встановлено ст. 94 ГПК України. Апеляційна скарга подається в письмово­му вигляді й повинна містити:

найменування апеляційного господарського суду, до якого вноситься скарга;

найменування місцевого господарського суду, який при­йняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також під­стави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, які є у справі або подані додатково;

перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її представником. До скарги додаються докази сплати дер­жавного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у справі відсутні. Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка подала скаргу. Натомість відсутність відгуку на апеляційну скаргу не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду.

- 129 –

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертаєть­ся апеляційним судом, якщо:

1) апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її під­писувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;

2) до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3)до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита в установлених порядку й розмірі. Після усунення зазначених обставин сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу. На ухвалу про повер­нення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертаєть­ся судом також у випадках:

- подання скарги після закінчення встановленого для цього строку;

- за відсутності заявленого клопотання про відновлення цього строку;

- якщо до винесення ухвали про прийняття скарги до про­вадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї до винесення постанови. Разом з тим апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо це суперечить законодавству або порушує права та охоронювані законом інтереси

фізичних та юридичних осіб. Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржене іншою стороною.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд розглядає справу повторно за наявними у справі й додатково поданими доказами. Апеляційний суд не

- 130 -

пов'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рі­шення місцевого суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предме­том розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга розглядається протягом двох місяців з дня надходження справи разом зі скаргою до апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого гос­подарського суду згідно зі ст. 104 ГПК України є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцево­го господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріаль­ного чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуаль­ного права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийн­яття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку

- 131 -

підставою для скасування рішен­ня місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права й обов'яз­ки осіб, які не були залучені до участі в справі;

4)рішення не підписане будь-яким із суддів або підписане не тими суддями, які зазначені в рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до скла­ду колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, коли в процесі розгляду справи її підсудність змінилася (ч. 3. ст. 17 ГПК України).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені також ухва­ли місцевого господарського суду у випадках, передбачених ГПК України та Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або за­яви про порушення справи про банкрутство, зупинення прова­дження у справі, припинення провадження у справі, про зали­шення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на роз­гляд місцевого господарського суду.

- 132 -

6. Згідно зі ст. 107 ГПК України на рішення місцевого господарсь­кого суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду касаційну скаргу мають право подавати сторони у справі; особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків; проку­рор. Касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України.

Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний суд, що прийняв оскаржуване рішення чи постанову, який у п'ятиденний строк з дня її надход­ження зобов'язаний надіслати скаргу разом із справою до касацій­ної інстанції. Подання касаційної скарга обмежене строком в один місяць з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Касаційна скарга подається у письмовому вигляді і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського ^СУДУ, рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подає скаргу, із зазначенням суті пору­шення або неправильного застосування норм матеріаль­ного чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги документів.

Не допускається посилання у касаційній скарзі на недоведе­ність обставин справи. Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником. До ска­рги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

- 133 -

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу, має право на­діслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, яка подала скаргу. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не є перешкодою для перегляду судового рішення, що оскаржується.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга підписана особою, яка не має права її під­писувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;

2) скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеля­ційний суд, що прийняв рішення або постанову;

3)до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій сто­роні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита в установлених порядку та розмірі;

5)у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Після усунення зазначених обставин сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести каса­ційне подання в загальному порядку.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також у випадках:

- подання скарги після закінчення встановленого для її по­дання строку, за відсутності заявленого клопотання про від­новлення цього строку або відхилення такого клопотання;

- якщо до надіслання ухвали про прийняття скарги до

- 134 -

- про­вадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією. Разом з тим ка­саційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги, якщо це суперечить законодавству або порушує права й охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову госпо­дарського суду не оскаржено іншою стороною.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, каса­ційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної ін­станцій норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові гос­подарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про до­стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти дока­зи. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга розглядається протягом двох місяців з дня надходження справи разом із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд

- 135 -

4) припустився порушень норм процесуального права, які є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення;

5) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і припинити прова­дження у справі чи залишити позов без розгляду повніс­тю або частково;

6) змінити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції;

7) залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для ска­сування рішення місцевого або постанови апеляційного госпо­дарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідан­ня суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, які зазначені в рішенні або постанові;

8) змінити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції;

9) залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.

– 136 -

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для ска­сування рішення місцевого або постанови апеляційного госпо­дарського суду, якщо:

5) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

6) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідан­ня суду;

7) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі;

8) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, які зазначені в рішенні або постанові;

9) рішення прийнято не тими суддями, які входили до скла­ду колегії, що розглядала справу;

10)рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених ч. 4. ст. 17 ГПК України.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені також ух­вали місцевого або апеляційного господарського суду у випад­ках, передбачених ГПК України та Законом України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом»¹.

У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про

- 137 -

порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення, при­пинення провадження у справі, про залишення позову без роз­гляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Контрольні питання

1. Дайте визначення господарсько-правової відповідальності та розкрийте її родові ознаки.

2. Що є юридичною підставою господарсько-правової відповідальності?

3. У чому полягає основна мета претензійної роботи?

4. У чому полягає завдання претензійної роботи на підприємстві?

5. Які структурні підрозділи несуть відповідальність за ведення пре­тензійно-позовної роботи на підприємстві?

6. Зміст претензії.

7. Щодо яких порушень договорів найчастіше пред'являються претензії?

8. Назвіть підстави для позову.

9. Зміст позовної заяви.

10. Для чого потрібен аналіз претензійно-позовної роботи на підприємстві

- 138 -

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: