Методи виховання в сiм'ї

Під методом родинного виховання М. Г. Стельмахови розуміє «способи, за допомогою яких здіиснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на формування в них благородних якостей, на збагачення 'їх необхідним життєвим досвідом»'. До засобів виховання М.Г. Стельмахович відносить: слово, фольклор, авторитет батьків, працю, навчання, навколишню природу, домашній побут, національні звичаї і традиції, громадську думку, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, пресу, радіо, телебачення, режим дня, літературу та мистецтво, книги, театри, музеї та виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, фізкультуру, спорт, свята, обряди, символи, атрибути, реліквії тощо'

На відміну від методики шкільної виховної роботи засоби впливу в сім'ї мають свою специфіку:

— вплив на дитину індивідуальний, враховує конкретні вчинки і дії дитини;

— вибір методів виховання залежить вщ індивідуальності батьків, їх педагогічної пщготовки, характеру, уявлень про життєві цінності загальної духовної культури, стилю відносин у сім'ї тощо.

Тому переконання в одних батьків — навіювання, система доказів, прикладів, прагнення досягти розуміння вимог, їх виконання, у інших — загроза, крик;

— використання різних методів виховання пов'язані з тією метою, яку ставлять батьки.

Коли в сім'ї стосунки з дітьми близькі, теплі, доброзичливі, основні засоби — увага, заохочення. Якщо панують холодні, далекі, навіть ворожі стосунки, засоби виховання — суворість і покарання. Одні хочуть виховувати слухняність, тому їх дії спрямован1 на те, щоб дитина менше міркувала, а лише виконувала вимоги дорослих. Інші вчать своїх дітей думати самостійно, виявляти ініціативу.

Батьки у своїй практиц1 використовують в основному прийняті в педагогіці загальні методи виховання: переконания (пояснення, навіювання, порада), особистий приклад, заохочення і похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання і позбавлення задоволень, відмова від дружби з тими, хто провинився, тілесні покарання), створення виховуючих ситуацій, привчання, спільна діяльність.

При використанні цих методів батьки суб'єктивно визначають їх ефективність. Так, багато хто із батьків частіше за все звертається до переконань, бесід, навіювання, повчання і явно недооцінюють роль спільної роботи, привчання до моральних вчинків і використання виховних вправ. Основними методами називають саме заохочення і покарання. При цьому переважають покарання над заохоченнями, що часом призводить до загальмування дитини, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки, а це дуже небезпечно для розвитку дитини. Заохочення активізує внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей.

Покарання ж «застосовується в сім'ї у тих випадках, коли дитина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов'язками в сім'ї», — зазначає М.Г. Стельмахович'.

Найефективнішим методом покарання М.Г. Стельмахович вважає «моральне осудження, що викликає почуття сорому та розкаяння, бажання виправитися...» Доцільним є покарання «за логікою природних наслідків». '«насмітив — прибери», «образив — попроси пробачення», «припустився помилки — негайно виправляй їі»'.

Називаючи особистий приклад як метод виховання, батьки не пов'язують його з привчанням, конкретною спільною діяльністю батьків та дітей. Особистий приклад дітей може виявитись ефективним тільки в сполученні з привчанням, іншими методами і прийомами.

Метод переконання часто зводиться до моралізації, що не люблять діти і тому не сприймають позиції батьків.

Все це дає підстави для того, щоб назвати вимоги до використання методів виховання в сім'ї:

— чітке визначення мети виховання, завдань виховного впливу;

— врахування батьками ситуації, в якій здійснює ті чи інші дії дитина, знання її емоційного стану, індивідуальних особливостей і самостійність, темперамент, реакція на окремі методи тощо) для визначення методів виховання.

«Не слід карати в пориві злості. Покарання мусить бути справедливим, а міра його має відповідати рівню припущеного вихованцем порушення. І вже зовсім не допустимі жорстокість і са дизм, такі покарання, що розхитують здоров'я чи принижують людську гідність (рукоприкладство, залякування, погрози, лайка, нескінченні моралізування, позбавлення дитини їжі, теплого одягу, взуття, притулку), злісне відчуження тощо»'.

Дотримання вимог до методів визначається позицією батьків. У журналі «Советская педагогика»' Т.П. Деусова і О.Д. Кавашкіна подали цікавий матеріал, накопичений німецькими вченими. Матерям було запропоновано висловити думку з приводу різних виховних ситуацій: дитина сидить за столом з брудними руками; ранком не хоче вставати, її кілька разів треба будити; не дає молодшому свого велосипеда; пішла без дозволу з уроку; отримала погану оцінку, отримала хорошу оцінку тощо.

У цих ситуаціях матері добре встигаючих школярів у 4 рази більше, ніж матері слабких учнів, вважають правильним використання таких прийомів, як: допомога, прохання, бесіда, приклад. Методи покарання: зневага, відкрите засудження, залишення без їжі, ізоляція, тілесні покарання — визнають правильними лише 10% цих матерів. Матері слабких учнів (більше 60%) вважають необхідним використовувати суворі заходи. Якщо при поганій оцінці 80% матерів сильних учнів вважали правильним надавати дитині допомогу, то тільки 4,6% матерів слабких учнів визнали це за необхідність. У той же час 41% матерів слабких учнів не вважають за необхідне хвалити їх з приводу хорошої оцінки. Серед матерів добре встигаючих учнів не визнають похвалу важливим методом тільки 6,8%.

Є багато досліджень, які доводять, що дитина, яка позбавлена батьківської уваги, губить самоповагу, дружні стосунки з іншими людьми, виявляє недоброзичливість до однолітків.

Отже, гуманне ставлення до дитини виховується добротою і повинно стати головною педагогічною позицією батьків.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: