Вимоги до оформлення реферату

Додатки оформляються на окремих аркушах, причому кожен з них повинен мати свій тематичний заголовок і в правому верхньому куті напис «Додаток» із зазначенням тільки його порядкового номера, якщо додатків декілька, але без позначки №, наприклад: «Додаток 1» і т.д.. Додатки можна позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т.д.

Якщо додатки мають тексти допоміжного характеру (розробки і конспекти уроків, методичні рекомендації тощо), то вони можуть бути подані в окремій папці, зошиті із збереженням загальної нумерації.

Оформлення ілюстративних матеріалів і таблиць

Ілюстрації, а також рисунки, схеми, графіки, діаграми та ін. невеликого розміру доцільно розмістити на одному листку і подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації, які є в тексті роботи, мають загальну нумерацію (арабськими цифрами) в межах розділу і позначаються словом «Рис.» (рисунок), наприклад: «Рис. 1.1», «Рис 1.3» і т.д. У тексті, до якого відноситься та чи інша ілюстрація, робиться посилання на неї в дужках «(Рис. 2.5)» або без них: «Рис. 1.4», а у випадку, коли посилання робиться на ілюстрації, які вже згадувались раніше, тоді додають слово «дивись» (скорочено) із вказівкою сторінки, на якій була розміщена дана ілюстрація, наприклад: «див. рис. 1.2, с. 5». Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад:

Рис. 1. 2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в рефераті подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами. Кожна ілюстрація повинна мати точну і коротку назву, а в окремих випадках – і необхідний пояснювальний текст. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера Розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в рефераті одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінки) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

У тексті на всі таблиці повинні бути зроблені посилання, причому «Таблиця» пишеться в тексті повністю, якщо таблиця одна, і скорочено, якщо вона розміщена під певним номером, наприклад: «У табл. 1.4.».

Усі таблиці в роботі повинні бути в однотипному оформленні. Заголовна частина кожної таблиці складається із назв граф (колонок), що визначають їх зміст, і відокремлюється від змісту граф потовщеною або подвійною горизонтальною лінією. Заголовки (назви) граф повинні бути короткими, починатися з великої букви.

В першій зліва графі (колонці) вказується назва відповідних і горизонтальних рядків таблиці, в наступних графах даються заголовки інформаційних даних, які розміщуються там. Заголовна частина таблиці може розділятися на додаткові ділянки (по горизонталі), в яких розміщуються підзаголовки граф. При необхідності переносу частин таблиці на наступну сторінку повторюється заголовок таблиці з написом угорі: «Продовження табл. 1.2.» Тематичний заголовок таблиці при цьому не повторюється.

Записи цифр у таблицях проводяться з дотриманням наступних правил:

v у кожній із граф класи чисел повинні знаходитися один під одним; частини цілого повинні виражатись у десяткових дробах;

v в одній і тій же графі всі числові величини повинні мати однакову кількість десяткових знаків;

v при відсутності значущих цифр ставляться нулі, наприклад: «5,70»;

v заміна повторюваних цифр або знаків не допускається;

v якщо в таблиці відсутні цифрові чи інші дані, то в графі ставиться прочерк.

Значки §, №, % та ін. використовуються лише при цифрових або буквених позначеннях; у всіх інших випадках слід писати слова: параграф, номер, відсоток. Нумерація формул і посилання на них робиться так само, як на рисунках і таблицях.

Реферат оцінюють також за рівнем бібліографічного апарату, який є ключем до джерел, використаних автором при написанні. Бібліографічний апарат представлено цитуванням, посиланнями і списком використаних джерел, які оформляють, як указувалося вище, згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «СІБВС. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Оформлення цитат

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору наводять цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

v текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується також вираз «так званий»;

v цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

v кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

v при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його висновків і давати відповідні посилання на джерело;

v цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те, і інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

v якщо необхідно виявити ставлення автора реферату до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

v якщо автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робить спеціальне застереження, тоді після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - І.Р., С.Р.), (підкреслено мною. - І. Р.), (розрядка наша – І. Р., С.Р.).

Коли використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання в роботі.

Як було зазначено, високі вимоги ставляться не тільки до змісту і результатів реферату, а й до її літературного та зовнішнього оформлення. Робота повинна бути написана в логічній послідовності грамотно, літературною мовою. Не варто вживати тільки складні синтаксичні конструкції, а також надмірно короткі, лаконічні фрази слабо зв'язані між собою логічно, з наявним подвійним тлумаченням і т. ін..

У рефераті не рекомендується вживати слова і вирази-штампи типу «на всі сто відсотків», «на даний момент» і т. ін.; слід уникати частих повторень слів чи словосполучень. Разом з тим необхідно прагнути дотримуватись прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів. У тексті допускаються загальноприйняті скорочення (с. – сторінка, ст. – стаття, і т. ін. – і таке інше, і т.д. – і так далі, та ін. – та інші).

Оформлення посилань у тексті роботи

Посилання оформляються в квадратних дужках у такий спосіб:

1) якщо факт звернення дослідників до творчості того чи іншого письменника лише констатується, то вказуються тільки позиції в спис­ку використаних джерел. Один від одного номери відділяються крап­кою з комою, пробілом.

Наприклад:

Дослідники неодноразово зверталися до проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів [5; 10; 12; 15; 21].

Або якщо прізвища дослідників та їх праці тільки перераховують­ся (зазначаються), то в тексті роботи після прізвища (перед ним ука­зуються ініціали (ініціал)) в квадратних дужках указується номер по­зиції, що відповідає назві роботи в списку використаних джерел.

На­приклад:

Одним із наймогутніших джерел творчого натхнення школярів є природа. Її естетичний потенціал й окремі аспекти творчого освоєння дітьми довкілля розкриті в роботах сучасних українських дослідників М. Артеменко [2], М. Бугай [6], С. Жупанина [12], Г. Тарасенко [24], А. Щербо [35] та ін. і свідчать, що органічний зв’язок дитини з довкіллям успішно налагоджується через художньо-творчу діяльність;

2) якщо цитується конкретна сторінка будь-якого джерела, то вказується його позиція в списку використаних джерел і зазначається сторінка.

Наприклад:

Природі належить особливе і важливе місце у вихованні естетичних почуттів, тому що «краса в ній, по-перше, є першоджерелом краси в мистецтві; по-друге, ця краса розлилася по всьому всесвіту, й, по-третє, її питома естетична вага величезна, оскільки прекрасне в природі завжди перед очима, і треба тільки вміти бачити та відчувати її», – писав педагог і філософ І. Смольянінов [28, с.113]. Або [28,113 ];

3) якщо цитований матеріал міститься на суміжних сторінках цитованого джерела, то вказується його позиція в списку використаних джерел і через тире зазначаються потрібні сторінки.

Наприклад:

[33, с. 11 – 12] або [33, 11 – 12];

3) якщо цитований матеріал міститься на різних сторінках цитованого джерела, то вказується його позиція в списку використаних джерел, через кому зазначаються потрібні сторінки.

Наприклад:

[1;13, 21 – 22] або [1; 13,21];

4) якщо цитовані джерела містять подібний матеріал, то цитата може наводитися з одного (кількох) із них за вищевказаними зразками, а для інших – вказуватися позиції в списку використаних дже­рел.

Наприклад:

[3; 13; 15; 32] або [3; 13; 15, 24 – 25; 32] або [9; 11,14; 18, 25; 24; 35, 154; 38];

6) кожен використаний у роботі том багатотомного видання в списку використаних джерел подається як окрема позиція, тому в квадратних дужках не потрібно вказувати відповідний том.

Наприклад: перший том зібрання творів письменника – це позиція 17-а, а другий том – 33-а, відповідно, оформлення цитування буде наступним: [17, 5], [33, 6]. Аналогічно й щодо номерів журналу за один рік, частин збірників, альманахів, кількох статей із одного числа журналу тощо.

Технічні вимоги

Наукова робота може бути рукописною, надрукованою машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм). За машинописного способу виконання роботу друкують через два інтервали; за комп’ютерного – через 1,5 інтервали.

Сторінки роботи повинні мати поля: ліве – 30 мм, зверху і знизу – 20 мм, праве – 15 мм. Шрифт – Times New Roman розміром 14 nm. Текст має бути вирівняний за шириною сторінки, абзацний відступ 15 мм.

2.4. Стилістичні особливості викладу наукової роботи

Кожна наукова робота, як твір, що реалізує функцію повідомлення, повинна бути викладена у формі наукового стилю мовлення. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги в дотриманні норм, що сприяють посиленню логізації викладу. На лексичному та фразеологічному рівнях слід відзначити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий твір насичений абстрактною лексикою (припущення, висновок, доведення, умова, спостереження тощо). Загальновживані слова використовуються тут, як правило, лише в одному зі своїх значень. Важливою рисою наукової мови є нахил до розгорнених складних речень, вставних і вставлених конструкцій. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо.

Залежно від конкретних завдань і сприймачів інформації в науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне науковий (нова інформація призначена для фахівців певної галузі науки); науково-публіцистичний (наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста); науково-популярний (має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей, незалежно від рівня фахової підготовки); науково-навчальний (підручники, посібники та інша література, призначена для навчальних закладів усіх типів); виробничо-технічний (література, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва).

Розглянемо деякі виражальні засоби, притаманні науковому стилю. При написанні наукової роботи доречно урізноманітнювати палітру мовних засобів (слів, словосполучень, виразів), вибір яких повинен залежати від смислових зв'язків між частинами сформульованої думки. У викладі думок слід розмежовувати власне бачення проблеми й бачення інших авторів, тобто запозичене з наукових праць. Тому варто користуватися такими виразами, як: «на нашу думку», «як показує аналіз», «погоджуючись із міркуванням...». Виклад роботи не слід подавати від першої особи однини «Я вважаю», «Я спостерігав», «На мою думку» і т. ін. - чи множини: «Ми отримуємо», «Ми спостерігаємо», «Ми маємо» і т.д. Допускаються звороти із збереженням першої особи множини, в яких виключається займенник «ми», тобто вживаються означено-особові речення: «спостерігаємо», «встановлюємо», «маємо на увазі» та ін.

В окремих випадках можна використовувати вирази «на наш погляд», «на нашу думку» або «на думку автора курсової роботи», або «вивчення передового педагогічного досвіду свідчить про те, що...», або «на основі зробленого аналізу можна стверджувати...», або «проведені досліди підтвердили...» або «...дають підстави вважати, робити висновки...» і т. ін.

Написання наукової роботи вимагає вміння добирати епітети до різноманітних термінів. Наведемо рекомендації філологів, що пропонують «наукові» епітети до низки найпоширеніших термінів.

Аналіз теми чи проблеми є: науковий, об'єктивний, конкретний, всебічний, вичерпний, детальний, порівняльний, ретельний, глибокий.

Вивчення проблеми може бути: об'єктивне, експериментальне, теоретичне, практичне, порівняльне, дослідне, безпосереднє, спеціальне, постійне, систематичне, подальше, поглиблене, інтенсивне, глибоке, всебічне, ретельне.

Завдання – першочергові, найближчі, кінцеві, поставлені, вузлові, особливі, конкретні, визначені.

Дані експерименту – дослідні, другорядні, конкретні, цифрові, сучасні, останні, попередні, перевірені, вичерпні, повні, додаткові, початкові, цінні, надійні.

Дослідження – наукове, об'єктивне, теоретичне, експериментальне, загальне, конкретне, фундаментальне, систематичне, поглиблене, глибоке, актуальне, цінне.

Експеримент – аналогічний, подібний, важливий, цікавий, блискучий, унікальний, успішний.

Інформація – точна, вичерпна, повна, важлива, цінна, обов'язкова, оперативна, достатня, нова.

Матеріал – науковий, експериментальний, довідковий, статистичний, фактичний, зібраний, систематизований, використаний, великий, багатий, різноманітний, достатній, вірогідний.

Мета – важлива, головна, наукова, практична, конкретна, реальна, поставлена, вказана.

Питання – актуальне, принципове, теоретичне, практичне, загальне, конкретне, важливе, складне, слушне.

Проблема – наукова, фундаментальна, актуальна, важлива, ключова, провідна, гостра, часткова, глобальна.

Спостереження – наукові, об'єктивні, спеціальні, візуальні, ретельні, численні, систематичні, важливі, подальші.

При поєднанні частин тексту наукової роботи пропонуються такі мовні засоби зв'язку (див. табл. 4).

Таблиця 4

Засоби поєднання частин у тексті

Оцінний опис авторського тексту в науковій роботі пропонується здійснювати за допомогою відповідних конструкцій. Зокрема, для з'ясування авторської думки (ствердження, заперечення, переконаності, припущення тощо), а також для ілюстрації свого ставлення до авторського повідомлення, можна послуговуватися такими словосполученнями:

v автор розглядає, розкриває, висвітлює, порушує, розв’язує, торкається проблеми, зупиняється на проблемі;

v автор стверджує, аналізує, характеризує, доводить, порівнює, зіставляє, з'ясовує, підкреслює, посилається на, розглядає зміст, наголошує на важливості, формулює;

v автор виходить з того, що…;

v автор переконаний, вважає, обґрунтовує, схвалює, поділяє погляд;

v автор переконливо доводить, що...;

v автор погоджується, визнає, дотримується тієї ж думки, враховує, звертає увагу, накреслює перспективу;

v автор припускає, висловлює припущення, пропонує;

v автор заперечує, відзначає вади, міркує, не коректно коментує, критикує, не підтверджує висновок фактами, спростовує, критично ставиться, ставить завдання, підтверджує висновок фактами; автор пояснює це тим, що..;

v причину цього автор убачає в тому, що..;

v автор вважає, що...;

v у статті викладений погляд на..., викладені дискусійні положення;

v у статті наявні цінні відомості, експериментальні дані, важливі неопубліковані дані;

v дискусійним є висновок про те, що..;

v зроблено спробу довести...;

v відзначається важливість…;

v наявні переконливі докази…;

v враховано, взято до уваги; звернено увагу;

v сутність цього зводиться до того, що…;

v треба (варто) обов'язково наголосити на тому, що…;

v незважаючи на аналіз окремих фактів, розгляд окремих питань...;

v розв’язання проблеми залишається недостатньо вивченим;

v хоч науковий доробок учених, у якому висвітлюється..., усе ж недостатні фундаментальні...;

v праці синтезовано відображають…;

v актуальність теми визначається тим, що…;

v має першорядне значення…;

v систематизувати й узагальнити погляди українських учених;

v у переважній більшості досліджень...;

v питання, що належить до найменш розроблених...;

v більшість науковців залишає поза увагою або вважає питанням майбутнього розгляд...;

v розподілимо наукові розвідки у вітчизняних педагогів за такими проблемами, як…;

v цілком природно…

v аналізуючи розуміння різних учених-педагогів поняття …, можна сказати, що узагальнення їхніх поглядів дозволяє стверджувати, що основна увага приділялась…;

v у ході наукового вивчення проблеми дослідження було з’ясовано, що…;

v на думку … (педагога, науковця, вченого);

v протягом (у процесі) наукового пошуку виявлено, що …;

v принагідно зазначимо, що …;

v аналіз історико-педагогічної спадщини вчених-педагогів дозволяє стверджувати, що …;

v однак, неупереджений аналіз наукових досліджень тих років свідчить про накопичення досвіду…;

v підкреслимо, що … різноманітність точок зору на …;

v в контексті досліджуваної проблеми відзначили …;

v в аспекті досліджуваної проблеми вважаємо за необхідне відзначити, що …;

v аналіз історико-педагогічної літератури…;

v можна погодитись з науковцями у тому, що …;

v звертаючись до наукового доробку…;

v аналіз офіційних матеріалів, періодичних видань та історико-педагогічних джерел … дозволив виявити …;

v варто підкреслити, що …;

v зауважимо, що …;

v зазначимо, що …;

v підсумовуючи вище зазначене, необхідно наголосити, що …;

v вважаємо доцільним зауважити, що …;

v вважаємо за необхідне виокремити …;

v в аспекті досліджуваної проблеми…;

v …, звертаючись до дефініцій …, подала (-в, -ли) таке її визначення;

v з огляду на фундаментальність проблеми дослідження, … наголошував…;

v при цьому науковець виділяв …;

v … вважав, що …;

v висловлюючи свою точку зору в розумінні …, відзначили, що …;

v … достатньо впевнено, на наш погляд, обґрунтував гіпотезу…;

v … дійшла висновку, що …;

v погоджуючись з Д. Ельконіним, В.Давидов зазначав, що …

v у контексті досліджуваної проблеми привертають увагу наукові висновки … (В.Загвязинського). Вчений розглядав навчання як…;

v проведене дослідження дозволяє стверджувати, що в працях …;

v науковець, не претендуючи на повноту викладу, …;

v отримані протягом дослідження результати свідчать, що …;

v у ході дослідження виявлено, що ….

Захист реферату

Захисту передує складання конспекту за рефератом та понятійних схем. Захист рефератів проходить у наступному порядку.

1. Публічна доповідь з представленням наочності та матеріалу для запису слухачами (5-7 хв.).

2. Обговорення проблеми, запитання доповідачу (2-3 хв.).

Вимоги до наукової доповіді

Роль, яку відіграє усна доповідь в науковому житті, робить її важливою подією для самого дослідника. Доповідь – не стаття, під час перегляду якої є можливість вдуматися в зміст, перечитати декілька разів і, при необхідності, скористатися додатковою літературою. Як загальні, так і нові відомості отримуються аудиторією виключно від самого доповідача. Доповідь повинна бути чіткою і недвозначною в усіх її частинах. Легко робити добру доповідь за доброю роботою. Але, з іншого боку, добру роботу легко зіпсувати невдалою доповіддю. Доповідь має суттєве значення для оцінки людини як спеціаліста. Поведінка доповідача, логічність викладення матеріалу, докази і відповіді на запитання – все це виявляє внутрішній світ людини та її професійну підготовку. Отже зрозуміло, що підготовці та викладу доповіді треба приділити як найбільше уваги. Навіть висококваліфіковані спеціалісти та професійні лектори на підготовку доповіді витрачають багато часу. Можна рекомендувати таку схему побудови доповіді: назва роботи, науковий керівник, місце, де виконувалась робота. Далі йде вступ, в якому необхідно коротко висвітлити наукову проблему, визначити мету досліджень, місце даної роботи в загальній проблемі, чітко сформулювати положення, що виносяться на захист.

По вступу відразу ж переходять до основної частини, викладу особливостей методу досліджень, найбільш цікавих результатів. Мета основної частини доповіді – показати, які результати одержано під час досліджень, чим вони цікаві. Основну частину доповіді не варто перевантажувати надлишком експериментальних даних. Сама кількість результатів не може підвищити значення роботи та здивувати будь-кого, але сприйняти таку доповідь та зорієнтуватись в ній буде важко.

Висновки мають бути підсумком роботи і показувати обґрунтованість положень, що виносяться на захист. Підсумовувати все зроблене в роботі потрібно так, щоб, коли хтось із слухачів і пропустив частину доповіді, йому було зрозуміло, що нового міститься в ній, для чого були потрібні дослідження та які висновки можна зробити з одержаних результатів. В доповідях цитування попередніх робіт не потрібне, але невелика кількість посилань корисна. Завершувати доповідь потрібно чітко сформульованими висновками. Чіткому формулюванню висновків допомагає їх зачитування з листа (при необхідності).

Отже, основними структурними компонентами доповіді є:

1) «гучний» початок: зацікавлення слухачів;

2) логічна і послідовна основна частина з плавними переходами між її основними моментами;

3) чіткі висновки.

Підготовка доповіді

Підготовка доповіді починається зі складання плану і написання тексту. Потім необхідно вивірити текст доповіді в часі. Як правило, читання сторінки машинописного тексту (близько 1800 знаків, включаючи інтервали між словами) займає приблизно 2 хвилини. Зовсім не потрібно промовляти текст слово в слово. Деяка імпровізація тільки прикрасить доповідь. Та все ж таки при виступі краще уникати відхилень від вивіреного тексту доповіді, від його основної лінії (нижче див. переваги та недоліки різних видів промов). Треба уникати занадто детальних пояснень, бо доповідь може справити враження затягнутої.

Порівняльна характеристика різних видів промов

Вивчена напам’ять Прочитана з папірця

+ зоровий контакт + точність інформації

– важко для довгих доповідей – звучить ненатурально

– ніякої імпровізації – ускладнює зоровий контакт

– можливість помилок – ніякої імпровізації

«Нальоту» Розповідь зі слайдів

+ звучить натурально + зоровий контакт

– велика ймовірність помилок + місце для імпровізації

+ гарна організація

– мала можливість помилок

Підготовка доповіді включає в себе також підготовку ілюстративного матеріалу. До нього можна віднести доречні за текстом доповіді формули, таблиці, схеми, графіки, інше. Ілюстративний матеріал подається на плакатах. При наявності відповідних технічних засобів можуть використовуватися також слайди та прозорі пластикові листки. Проте досвід свідчить, що при використанні технічних засобів часто виникають певні труднощі: немає звідки взяти електроживлення, слайдопроектор захоплює слайди тощо. Тому, мабуть, краще користуватись плакатами. Спеціальних вимог до оформлення ілюстративного матеріалу не існує. Разом з тим, якщо планується його використання, наприклад, у навчальному процесі, рекомендується оформляти ілюстративний матеріал у відповідності до вимог прийнятих стандартів.

Як і текст доповіді, ілюстративний матеріал повинен бути максимально доступним. Так один з плакатів або слайдів бажано використати для візуального відображення назви роботи і плану викладу доповіді. Це допоможе слухачам краще зорієнтуватися в матеріалі роботи. Можна дати такі загальні рекомендації з оформлення плакатів: вони мають бути простими, ясно відображати матеріал, що його подано в усному викладі, і чітко відповідати тексту доповіді; вони не повинні містити занадто багато інформації та мати багато підписів, щоб слухачі мали змогу охопити їх одним поглядом. Графіки, схеми, рисунки слід максимально спрощувати, залишаючи додаткові дані на усне супроводження. Лінії на графіках повинні бути товстими (не менш 2 мм), а висота шрифту має становити не менше 2-3 см. Плакати повинні читатися з відстані 10-12 м без втрати інформації та містити відомості лише з одного конкретного пункту доповіді. Кольорові ілюстрації справляють на слухачів більш приємне враження, привертають більше уваги та є доступнішими для сприйняття. Кількість плакатів до доповіді має становити 3-5 штук.

Текст доповіді бажано прочитати у вигляді репетиції товаришам, записати на магнітофон, відеомагнітофон. Це дуже допомагає покращити «зовнішній вигляд» доповіді, відпрацювати манеру та темп викладу матеріалу.

Форма викладу доповіді

Форма викладу доповіді в цілому є довільною, але в ній є певні обов’язкові елементи. На початку доповіді слід повідомити слухачам назву роботи, місце її виконання, прізвище і посаду наукового керівника. Доповіді краще сприймаються, якщо виклад матеріалу проводиться не монотонно, а з певною зацікавленістю. Потрібно намагатися говорити природньо, у звичній для доповідача манері. Ускладненість, наукоподібність шкідливі для сприйняття усної розповіді. У той же час не слід спрощувати мову до рівня розмовно-побутової. У цікавій доповіді наукові елементи мають органічно поєднуватись з розмовними. Ніколи не слід говорити, відвернувшись до дошки, весь час потрібно намагатись звертатись у бік аудиторії. Необхідно підкреслити, що бажано не виходити за межі встановленого для доповіді регламенту, оскільки це може призвести до небажаних негативних наслідків. Читати доповідь з листа не рекомендується, не треба також її заучувати «на пам’ять». Доповідач може мати при собі невеликий аркуш паперу, на якому викладено план доповіді (щоб не пропустити якийсь розділ). Зауважимо, що кращій організації доповіді допоможе добре підготовлений ілюстративний матеріал. Останні фрази висновків доповіді варто будувати таким чином, щоб було ясно, що доповідь вже закінчено.

Нижче наводимо ще деякі поради до промови:

v ентузіазм і енергійність: не давайте аудиторії заснути;

v якщо боїтесь, ніколи цього не показуйте;

v ніколи не вибачайтесь за погану підготовку і знання;

v контролюйте хід доповіді: не давайте неважливим питанням зупинити вас надовго;

v слідкуйте за рухами свого тіла;

v не бубніть і уникайте слів «е-е-е-е», «у-у-у-у»;

v «гарна» швидкість = 100 слів на хвилину;

v взаємодійте з аудиторією по можливості;

v жарти – ОК. Але обережно з ними;

v уникайте жаргону і сленгу;

v НІКОЛИ НЕ ЧИТАЙТЕ СЛАЙДИ!

Вимоги до наукових презентацій

Мультимедійна презентація повинна бути записана в програмі Microsoft PowerPoint на CD-диску. Слід пам’ятати, що комп’ютерна техніка повинна зробити доповідь більш цікавою, наочною та зрозумілою для слухачів, а не відволікати їх надмірними анімаційними ефектами та зайвою інформацією.

Під час оформлення презентації не доцільно використовувати [4]:

1) надто яскравих кольорів (рекомендують застосовувати для тла холодні тони зелено-синьої гами та невиразні текстури);

2) більше як три кольори на одному слайді (при цьому кольори тексту та фону мають бути контрастними, загалом рекомендують застосування кольорових схем «світлий текст на темному фоні» та «темний текст на білому фоні»);

3) значну кількість анімаційних ефектів (їхнє застосування має бути обґрунтованим);

4) довгих речень та формулювань, значної кількості прийменників;

5) невиразних та непомітних заголовків;

6) більше 15 рядків тексту чи двох зображень із коментарями на одному слайді;

7) фонового звукового супроводу демонстрації;

8) перехід слайдів у режимі «за часом», а також режими переходу «жалюзі», «шашки», «розчинення», «горизонтальні смуги»;

9) одноманітної побудови презентації: таблиці, схеми, текстові слайди тощо мають чергуватися.

Т ехнічні вимоги оформлення слайдів