ЛЕКЦІЯ 3. СПРИЙНЯТТЯ МОВЛЕННЯ В СПІЛКУВАННІ. КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ВЖИВАННЯ МОВИ

(Т. А. ван ДЕЙК)

ПЛАН

1. Прагматичне розуміння. Фрейми.

2. Прагматична ситуація (контекст)

1. Прагматичне розуміння. Фрейми

У 70-80-ті роки минулого століття вельми популярною стала когнітивна теорія вживання мови як один з головних компонентів загальної теорії комунікативно-мовної взаємодії. Тут розвивалася ідея стосовно когнітивних механізмів обробки дискурсу. Дискурс – це складне комунікативне явище, яке являє собою зв’язану послідовність послідовних мовленнєвих актів (текст), а також екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, настанови, мета), необхідні для розуміння тексту. Ця теорія відкриває доступ до процесів і структур, що забезпечують продукування, розуміння, запам’ятовування, репродукування й інші види когнітивної (пізнавальної) обробки речення й висловлення, пояснює, як відбувається планування, продукування й розуміння мовленнєвих актів. Когнітивна теорія прагматики повинна була дати пояснення нашій здатності здійснювати й розуміти мовленнєві акти, а також „впливати” на це розуміння.

Комунікативно-мовна взаємодія, що є діалогом, має складну структуру, оскільки в ній беруть участь як мінімум два дискурси його учасників. При цьому кожний з учасників здійснює певний вплив на партнера комунікації. Головною риторичною метою діалогу є досягнення консенсусу, тобто комунікативної згоди. Слід, однак, уявляти собі, що діалог завжди розташовується між співробітництвом і суперництвом – двома полюсами, між якими діалог коливається в процесі його розвитку.

У комунікації розрізняються три головних шари: 1) структура дії, що визначається співробітництвом і суперництвом; 2) структура відносин, що задається опозицією солідарність/суперництво; 3) структура намірів, полюсами якої є готовність допомогти й готовність конкурувати.

Ситуація спілкування є кооперативною, якщо комунікант А може досягти своєї мети за умови, що своєї мети досягне і комунікант В. Комуніканти А й В здійснюють кооперативну взаємодію в тому випадку, якщо вони сприяють один одному в здійсненні своїх потреб.

Конкурентна ситуація спілкування передбачає, що реалізація намірів комуніканта А робить неможливою реалізацію намірів комуніканта В. Очевидно, що консенсус досягається повною мірою лише в ситуації кооперативного спілкування.

Структура діалогу являє собою не даність, а конструкт, що формується крок за кроком в динаміці взаємодії, етапи котрого не завжди підпадають під схему кооперативної взаємодії. Іноді ця взаємодія будується на конфліктній основі: проект співрозмовника А стикається з відмінним від нього проектом комуніканта В. Комунікативна згода з розв’язанням такого роду конфлікту досягається в аргументованому діалозі за допомогою певних когнітивних функцій мови, до яких належать асиміляція – обробка нової інформації; акомодація – узгодження нового знання зі старим; інтерпретативне розуміння – узгодження процедур обробки знання, що Л.І.Комлосі й Е.Кніпф відобразили в такій схемі:

Комунікативна компетенція

Комунікативні дії – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – Дискурс

Аргументація

Схеми аргументування

Пояснювальні стратегії

Координативні стратегії Орієнтація на

Переговорні стратегії досягнення консенсусу

Телеологічні стратегії

Асиміляція

Акомодація

Розуміння, засноване на

інтерпретації

Дана схема наочно демонструє й підтверджує той факт, що діалог не може бути адекватно описаний в якомусь окремому аспекті. Цільність його досягається лише при врахуванні взаємодоповнення певних параметрів, включених у загальну схему, наприклад, вербальних і невербальних (міміко-жестикуляційних).

Сучасний підхід до мови як соціально-інтерактивної системи вербальної дії зумовлює прагматичну інтерпретацію. Ця прагматично інтерпретована система може матиме такий вигляд:

Мова як соціально-інтерактивна система

(правила прагматичної інтерпретації)

мова як когнітивно-інтерпретована система

(правила семантичної інтерпретації)

мова як формальна (семіотична) система

(лексико-граматичні знаки, фонологічні елементи)

[І.П. Сусов]

Неважко помітити, що в основі процесів інтерпретування передусім лежить розуміння. Ось чому особлива увага дослідників націлена на одну з найважливіших проблем когнітивної теорії вживання мови. Яка ж саме інформація необхідна слухачу, аби ідентифікувати мовленнєву дію (мовленнєвий акт)? Це можуть бути:

· властивості граматичної структури висловлення, задані граматичними правилами;

· паралінгвістичні характеристики (темп мовлення, наголос, інтонація, висота тону – з одного боку, жести, міміка, рухи тіла – з іншого);

· спостереження (сприйняття комунікативної ситуації), присутність і властивості об’єктів, що знаходяться у полі зору, людей і т. ін., – збережені в пам’яті знання/ думки про мовця та його характеристики, а також інформація про інші особливості даної комунікативної ситуації; зокрема, знання/думки стосовно характеру взаємодії, що відбувається, структури попередніх комунікативних ситуацій;

· знання/думки, отримані з попередніх мовленнєвих актів, тобто з попереднього дискурсу як на мікро- (локальному), так і на макро- (глобальному) рівнях;

· знання загального характеру (перш за всеконвенційні) про взаємодію, правила, головним чином, прагматичні;

· інші різновиди знань загального характеру про світ (фрейми).

Усі ці компоненти необхідні для прагматичного розуміння, і цим пояснюється той факт, що часто ми не в змозі, обмежуючись розумінням тільки загального смислу речення, визначити його комунікативну спрямованість. Так, висловлення „Я прийду завтра” може бути і обіцянкою, і погрозою, і об’явою, і твердженням, і повідомленням. Ілокутивна сила може бути встановлена тільки тоді, коли комунікативний контекст дає інформацію про те, чи має мовець певні обов’язки, слухач – певні бажання, чи виконується дія в інтересах слухача й т. ін.

Однак, уся ця інформація повинна бути „витягнена” зі складних процесів розуміння попередніх МА і висловлень, із спостережень, або отриманих, або таких, що вже були, або отриманих шляхом логічного виводу, припущень тощо. Іншими словами, розуміння базується на більш загальних, широких концептах, категоріях, правилах і стратегіях. Дане загальне знання про ситуацію спілкування не є аморфним, воно організоване в концептуальні системи, які описуються в термінах фреймів ( сценаріїв ).

У вигляді фрейму описується загальна семантична основа всіх видо-мовних уявлень про ситуацію мовлення в тексті (у т.ч. діалозі).

Теорія фреймів, засновником якої є М.Мінський (1979), розглядає питання, порушені гештальтпсихологією (Лакофф 1981) і прагне розкрити суть процесів, що лежать в основі зв’язку понять і типових ситуацій за асоціацією (значення терміна „гештальт” – образ, асоціація, нім.).

У працях лінгвістів дається у вигляді структури, що відображає деяку стандартну ситуацію. Інакше, фрейми – це одиниці, організовані навколо деякого концепту (фрагменту дійсності). На протилежність простому набору асоціацій, ці одиниці містять основну, типову і потенційно можливу інформацію, яка асоціюється з тим чи іншим концептом. Фрейми можуть визначати й описувати те, що в даному суспільстві є „характерним” чи „типовим”.

Стандартна, типова ситуація дійсності складається з термінальних і не- термінальних вузлів, де першим відповідають загальні відомості, а останнім – конкретні, окремі відомості. При розгляді семантичної схеми результату передачі мовлення простежується, що його ланки можуть бути зображені у вигляді вузлів структури фрейму. Під семантичною схемою передачі мовлення мають на увазі набір компонентів, що відображають частину складових реальної ситуації мовлення: суб’єкт мови, мовна дія, адресат та об’єкт мови. Під суб’єктом мови розуміється джерело мовлення, під мовною дією – вказівку на факт мовлення („казав”, „пояснював”, „наказ” тощо), під адресатом – особа чи група осіб, яким адресоване мовлення, під об’єктом мови – вихідне мовлення, подане або на рівні плану змісту (пряма мова), або на рівні його смислу (непряма).

Слід, однак, зауважити, що реальна ситуація мовлення включає набагато більшу кількість компонентів: слухач (тобто свідок, а не учасник діалогу), місце й час дії, а також складові характеристики мовної дії (рольові відносини, фізичний стан комунікантів, тривалість розмови тощо), які можуть бути відсутніми в „інформаційному сліді” – самому тексті. Таким чином, у цій ієрархії є обов’язкові й факультативні компоненти: у числі перших – Суб’єкт, Об’єкт, Адресат і мовленнєва дія, у числі останніх – усі решта.

Розглянемо компоненти мовної дії в її фреймовому вигляді. Дослідники семантики фреймів виділяють певні типи зв’язку фрагментів у межах одного фрейму. Наприклад, існують відношення типу „частина – ціле”, „елемент – множина”, „причина – наслідок” та ін. У випадку фреймового зображення мовленнєвої ситуації основним типом зв’язку є відношення „діяч – функція – мовленнєва дія”. Розглянемо дану тезу на прикладі:

“Так скрылся из Парижа автор «Тартюфа»… Гонцы-комедианты сообщили, что король находится в добром здоровье, что поход победоносен. Что же касается «Тартюфа», то прошение король принял благосклонно, но вопрос о постановке велел отложить впредь до его возвращения с войны”.

(М.Булгаков)

В описаній автором ситуації у згорнутому виді зображений компонент Об’єкт мови – „прошение”, іншими експліцитно даними компонентами є Адресат – король, Мовна дія – „прошение”, Об’єкт мови – „Тартюф”. Невиявленим, таким чином, залишається компонент Суб’єкт мови. Він може бути зв’язаним чи за фреймом „прошение автора пьесы о постановке”, або за фреймом „прошение поклонников театра о постановке пьесы”. Однак у розглянутій ситуації „гонцы-комедианты” також опиняються зв’язаними за фреймом „прошение автора...”, тому можна дійти висновку, що Суб’єктом мови є „автор „Тартюфа” (Мольєр).

Таким чином, компонент, що констектуально виводиться, співвідноситься з іншими компонентами ситуації мовлення в результаті зв’язків за фреймом.

В іншому прикладі опускається компонент Адресат: „...я созвал гостей... В один вечер я прочитал примерно четверть свого романа... Жены до того осоловели от чтения, что я стал испытывать угрызения совести. Но журналисты и литераторы оказались людьми прочными. Суждения их были братски искренни, довольно суровы, и, как теперь понимаю, справедливы ”.

(М.Булгаков).

Будучи зв’язаними за фреймом „читання автором свого твору гостям”, вузлові фрагменти динамічного фрейму „гості – автор – читання роману – судження” виконують розташування компоненту статичного фрейму „передане мовлення”: при експліцитному зображенні Суб’єкта Адресат виводиться із фреймової ситуації, тобто „гості” (в ізольованому виді те саме речення „одного вечора я прочитав близько чверть свого роману” могло бути інтерпретовано як „читання для себе й про себе”. Компонент „судження”, що зображує Мовну дію, не маючи при собі Об’єкта, згідно зі зв’язком за вказаним фреймом, відсилає читача до вказівки на читання роману і, таким чином, може бути розширеним до словосполучення „судження з приводу роману” (Хоча судження можуть бути висловлені й з будь-якого приводу, тим не менше, вони правильно інтерпретуються читачем саме в силу своєї приналежності до вказаного фрейму).

Із всього сказаного випливає, що обов’язковими компонентами фрейму „передане мовлення” є Мовна дія, Адресат, Суб’єкт, Об’єкт мови, які, однак, мають свою власну ієрархію за важливістю зображення в тексті. Згідно з логікою речей головуючим (вершинотворчим) має бути компонент Мовна дія, оскільки в протилежному випадку руйнується абстрактна схема передачі мовлення. Другим за значущістю є Об’єкт мови, оскільки за його відсутністю висловлювання виводиться із системи передачі мовлення й переходить до конструкцій з невираженим змістом. Суб’єкт мови й Адресат, не будучи присутніми в конструкції з чужим мовленням, тим не менше, можуть бути виведені за правилами аналізу зв’язків за фреймом.

Умовою обов’язковості для компонентів передачі мовлення є заповнення відповідного фрейму, де один компонентів передбачає наявність іншого. Виведені факультативні компоненти мовленнєвої ситуації не прив’язані жорстко до цього фрейму. Їх відсутність не руйнує абстрактної схеми переданого мовлення.

Таким чином, зв’язки у фреймі між компонентами абстрактної схеми сприяють виявленню особливостей текстотворення й пояснюють принцип економії мовних засобів. Вони служать як для „розпізнання образів”, так і для розуміння природної мови. Аналіз текстового зображення показує складний характер взаємодії різних за ступенем абстракції фреймів, що відображає ієрархію семантичних взаємозалежностей у тексті.

Що стосується так званих концептуальних фреймів, то вони організовують певним чином нашу поведінку й дозволяють правильно інтерпретувати поведінку інших людей. Що спільного між мовленнєвими актами і фреймами?

1. Існують типізовані послідовності мовленнєвих актів, структура яких має конвенційний (ритуальний) характер: читання лекцій, проповідей, любовне листування й ін. Тут ми зіштовхуємося з певним набором МА, кожний з яких у глобальній дії має свою конкретну функцію: служить початком, уведенням, привітанням, містить аргументи, використовується для захисту й ін.

2. Частиною фреймів є інституціолізовані МА (хрещення, шлюб, винесення приречення, сигнал до атаки тощо). Без відповідного (такого, що входить до фрейму) знання ми не в змозі розрізнити два однакових висловлення: „Вас приречено до 10 років ув’язнення”, якщо одне з них вимовлене суддею в залі засідання, а інше – другом, який вирішив продемонструвати своє несхвалення. Ми безпомилково визначаємо, що в 1-му випадку мовленнєвий акт „спрацьовує”, а в 2-му – ні, тому що тільки в 1-му випадку він є частиною інституціолізованого фрейму.

3. Для правильного розуміння МА треба знання мета-фреймів, тобто знання загальних умов здійснення успішних дій. Так, якщо хтось уві сні скаже: „Чи не могли б ви відкрити вікно?” – ви навряд чи станете його відкривати, оскільки знаєте, що тільки контрольовані форми поведінки можуть розглядатися як дії. Це ваше знання носить дійсно загальний характер.

Наведемо приклади МА й охарактеризуємо ситуації, в яких ці акти є прийнятними.

Висловлювання „ Чи не покажете мені, будь ласка, цей костюм? ”.

Тип соціальної ситуації: інституціальна.

Фрейм: купівля одягу.

Структура фрейму: а) місце – магазин, де продають одяг; б) функції: продавець та покупець; в) властивості: покупець має право й потребу роздивитися товар, який має намір придбати; продавець зобов’язаний задовольнити потребу клієнта; г) відносини: продавець повинен виконати бажання клієнта, а останній має сплатити гроші, якщо купує товар; д) позиції: продавець виконує бажання покупця.

Фрейми конвенційних установлень (правил, норм)

1. Кожний продавець повинен реалізувати товар.

2. Покупець, який хоче роздивитися товар, має попросити про це продавця.

3. В обов’язки продавця входить виконати бажання клієнта.

4. Клієнт має право перевірити якість товару, який він збирається придбати.

5. Обов’язок покупця – сплатити гроші за придбаний товар.

6. Обов’язок продавця – видати клієнтові чек.

7. Обидва повинні бути взаємно ввічливими.

Послідовність дій (для покупця), що відповідає ситуації мовця:

Макродія: клієнт відвідує магазин.

Попередня діяльність: вийшов з дому, пішов по вулиці, побачив магазин одягу, увійшов до магазина, роздивляється товар, бачить костюм, який привертає його увагу.

Послідовність дій (для продавця), що відповідає ситуації адресата: вітає клієнта, вислуховує його прохання, виконує прохання.

Макродія: виконує свої обов’язки, перебуваючи на робочому місці.

Попередня діяльність: вранці вийшов з дому, прийшов на роботу, приступив до обов’язків, ставши за прилавок, бачить покупця, вітає його, вислуховує прохання, повертається до костюму, знімає його з прилавку, подає клієнтові.

У цій ситуації МА „ Чи не покажете мені, будь ласка, цей костюм? ” доречний. Він являє собою вимогу. Його доречність означає, що адресат із самої форми МА робить висновки, що це – вимога. Треба, щоб були виконані умови, якими в даній ситуації задається МА. Так, якщо якась характеристика прагматичної ситуації буде відсутня, то вимога буде незаконною чи недоречною, а, отже, не спрацює (наприклад, якщо покупець звернеться з нею до іншого покупця чи ревізора).

Порівняйте з попереднім фреймом наступний діалог. Визначіть, яка прагматична характеристика відсутня в аналогічній ситуації купівлі одягу.

Клієнт: Чи не покажете мені, будь ласка, цей костюм?

Продавщиця: Чому не покажу? Хіба я з вами посварилася?

В описі прагматичного контексту, тобто ситуації, ми бачимо ієрархічно організовану структуру:

1-й рівень: особисте/суспільне, інституційне/неформальне.

2-й рівень: позиції (ролі/статуси/властивості/стать/вік тощо),

відносини (наприклад, перевага, авторитет тощо),

функції (наприклад, „батько”, „слуга”, „суддя” тощо).

У межах загальної ситуації (наприклад, на суді) існує декілька фреймів, які хронологічно впорядковані: фрейми звинувачення, фрейми захисту й ін. Це вже 3-й рівень.

4-й рівень: Набір конвенційних установлень, тобто правил, законів, які визначають, які дії співвідносяться з конкретними позиціями, функціями й т. ін. Наприклад, я не стану вітатися з незнайомими людьми на вулиці великого міста, але зроблю це в селі чи на вузькій доріжці в горах.

2. Прагматична ситуація (контекст).

У розмаїтті терміну „ ситуація ” знаходить своє вираження розмаїття явищ, що співвідносяться з цим поняттям.

У дослідженнях, пов’язаних із семантичним підходом до лінгвістичних явищ, ситуацію розуміють як подію об’єктивної дійсності, яка може бути описана мовними засобами. Ситуацію такого роду називають денотативною (референтною). М.В.Нікітін у своїй лінгвістичній теорії значення пропонує дві основні типології досліджуваного феномену: перша типологія – прагматичний та когнітивний типи значення, друга – знаковий та імплікаційний. У межах першої типології класифікація значень зображеня таким чином:

ЗНАЧЕННЯ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: