КОМУНІКАТИВНІ ХИБИ ТА НЕВДАЧІ

ПЛАН

1. Комунікативний кодекс та його критерії.

2. Механізми мовленнєвого імплікування (за Грайсом). Максими мовного спілкування (принцип кооперації).

3. Принцип увічливості Дж. Ліча.

1. Комунікативний кодекс та його критерії

Аби мовленнєва взаємодія відбувалася успішно, був контакт між партнерами комунікативного акту, необхідно дотримання певних умов спілкування. Якщо цих умов дотримано (тобто мовні дії комунікантів можна розцінити як свідомі й навмисні), то в силу вступає те, що в лінгвопрагматиці називається комунікативним кодексом. Комунікативний кодекс являє собою складну систему принципів, що регулюють мовну поведінку обох сторін у ході комунікативного акту і базуються на ряді категорій та критеріїв.

Базовими категоріями, що беруть участь у формуванні комунікативного кодексу, але такими, що не входять до нього, є такі категорії, як комунікативна (мовленнєва) мета й комунікативний (мовленнєвий) намір. Усвідомленість і навмисність комунікативного акту (КА) призводять до того, що зв’язок між ними, зазвичай, досить тісний. Якщо цієї умови дотримано, комунікативний кодекс на практиці стає регламентованою системою для моделей мовної поведінки, що ведуть до успішних КА чи пояснюють випадки неуспішних КА.

У цій системі базові категорії відіграють роль своєрідних регуляторів мовного спілкування, тобто тих механізмів, котрі приводять у дію критерії й принципи коректної мовної поведінки. Вони „спрацьовують” лише тоді, коли з базовими критеріями комунікативного кодексу все гаразд. Це означає, що комунікативні тактики відповідають комунікативній стратегії, комунікативна компетенція мовця достатня, аби привести в згоду комунікативні наміри й комунікативну мету. Якщо ця система не спрацьовує, має місце комунікативний промах. Він пояснюється протиріччям між комунікативною метою й комунікативними намірами.

У реальності комунікативна мета, на жаль, дійсно не завжди знаходиться у відповідності до комунікативних намірів.

Два важливіших критерії у складі комунікативного кодексу – критерії істинності й відвертості. Критерій істинності визначається в лінгвістичній прагматиці як вірність дійсності, критерій щирості – як вірність собі.

Комунікативний намір призводить до комунікативної мети, якщо витримано обидва критерії. При цьому витримування критерію істинності означає, що „ картини дійсності ”, зображені мовцем, не викривлені, мовець має правильне уявлення про світ.

Що стосується критерію відвертості, то він витримується тоді, коли „ картини дійсності ”, репрезентовані мовцем, насправді відображають його ставлення до дійсності.

В ідеалі такий вигляд повинна мати мовленнєва взаємодія, що спрямована на контакт. Навпаки, ігнорування критеріїв комунікативного кодексу створює загрозу для контакту, а отже, для КА в цілому. Можливі також складні комбінації категорій і критеріїв. Так, негідна мовна мета (наприклад, пустити плітки) передбачає порушення обох критеріїв. Однак, якщо відповідні мовні наміри презентовані вміло і співрозмовник не помічає подвоху, КА може виглядати як успішний.

З іншого боку, при гідній мовній меті можуть схибити мовні наміри: наприклад, спонукання здійснити ту чи іншу дію важко спровокувати погрозами; за таких умов зрив контакту неминучий.

Особливо складним є такий випадок, як щира омана, тобто конфліктні відносини між критерієм істинності й критерієм щирості.

Інший варіант конфлікту зв’язаний із ситуацією, коли мовець навмисно подає викривлену картину, будучи відверто переконаним, що так буде краще. Мовець презентує мовну мету, не презентуючи, однак, справжніх мовних намірів. Але й за таких умов контакт може бути безконфліктним, а „ревізія” результатів успішного КА буде здійснена партнером пізніше.

Цікавим є також думка про те, що можливість злочинного використання мови нібито виключена. За словами Н.Д.Арутюнової й О.В.Падучевої, „ Большинство предосудительных коммуникативных целей (обман, злословие, клеврета, сплетни, наветы, хвастовство, оскорбления и др.) либо прямо имплицирует ложность предложения, либо в той или иной форме искажает картину действительности. Поэтому требование говорить правду и только правду …исключает возможность преступного пользования языком. Искренность и истинность в определенной мере покрывают друг друга. ”

Зрозуміло, що при таких складних взаємовідносинах між елементами комунікативного кодексу побудова комунікативних стратегій далеко не завжди обіцяє успіх. З метою спростити задачу комунікативний кодекс описали не тільки в термінах категорій та критеріїв, але й більш конкретних принципів (законів), сукупність яких може більш гарантувати успішність комунікативних стратегій співрозмовників. Йдеться про принципи, репрезентовані Г.П.Грайсом та Дж.Н.Лічем.

2. Механізми мовленнєвого імплікування (за Грайсом). Максими мовного спілкування (принцип кооперації)

Принцип кооперації Грайса, незважаючи на суперечливість окремих його характеристик, вважається основним принципом комунікації. Автор формулює свій принцип так: „ Твій комунікативний внесок на даному кроці діалогу має бути таким, якого потребує сумісно прийнята мета (напрямок) цього діалогу ”. Принцип кооперації являє собою систему максим, які, на думку Грайса, визначають внесок учасників КА в мовну ситуацію, що їх поєднує. Кожна максима складається з декількох постулатів. Максим чотири:

· максима кількості (повноти інформації);

· максима якості інформації;

· максима релевантності;

· максима манери.

Максима кількості: „ Якщо ви допомагаєте мені ремонтувати машину, мені природно чекати, що ваш внесок буде не більшим і не меншим, ніж той, який є необхідним: наприклад, якщо в якийсь момент мені знадобиться чотири гайки, я розраховую отримати від вас власне чотири, а не дві й не шість ”.

Ця максима зв’язана з дозуванням інформації, залученої в КА.

Постулати до цієї максими такі:

твоє висловлення повинне містити не менше інформації, ніж потрібно;

твоє висловлення не повинне містити більше інформації, ніж потрібно.

Цих умов, у принципі простих, доволі складно дотриматись у реальній комунікації. Їх недотримання може призвести до повної втрати контакту з партнером КА. Але важко навіть припустити, що вжитті, а не в теорії, репліки комунікантів кожного разу міститимуть саме стільки бітів інформації, скільки в даний момент треба.

Навпаки, за даними досліджень, інформації завжди пропонується трохи більше чи трохи менше, ніж реально необхідно.

Максима якості: „ Для мене природно чекати, що ваш внесок буде щирим, а не фальшивим. Якщо ви допомагаєте мені готувати торт і мені треба цукру, я не чекаю, що ви дасте мені сіль; якщо я прошу у вас хліба, я не чекаю отримати каміння ”.

Загальне формулювання максими за Грайсом, – „Намагайся, аби твоє висловлення було істинним”. Розгорнути це формулювання пропонується у вигляді таких постулатів:

Не кажи того, що ти вважаєш неправдивим.

Не кажи того, для чого у тебе немає достатніх підстав.

Ця максима має, звичайно, першочергове значення. Г.П.Грайс навіть дозволяє собі стверджувати:

„ Очевидно, что соблюдение одних постулатов более обязательно, чем соблюдение других: обычно чересчур многословный человек подвергается менее строгому осуждению, чем человек, который говорит то, что считает ложным. И действительно, можно думать, что важность первого постулата Качества так велика, что этот постулат не должен включаться в общую схему: остальные постулаты вступают в силу лишь в предположении, что постулат качества выполнен. Может быть, так оно и есть на самом деле… ”

Однак, особливість цієї максими полягає ще й в тому, що вона вельми „підступна” щодо контакту: максима якості інформації далеко не завжди впливає на контакт руйнівно. Причина цього в наступному: про те, чи вважає співрозмовник щось хибним, знає лише він один, і при цьому, м’яко кажучи, рідко інформує про це оточення. Сам фальсифікації, за Лендлером, супротивні людській натурі, й, якщо здійснюються, то тоді вже несвідомо. В будь-якому випадку заяв типу „ Зараз я, бодай, збрешу... ” – практично не трапляється почути. Перевірку істинності, як правило, одразу ж вчинити неможливо, і „прозріння” наступає вже поза меж контакту.

Максима релевантності: „ На кожному кроці сумісних дій природно очікувати, що внесок партнера буде доречним щодо безпосередньої мети даного кроку. Коли я замішую тісто, я не чекаю, що ви подасте мені цікаву книгу або навіть кухонний рушник (хоча та сама дія могла б стати доречним внеском на одному з подальших кроків) ”.

За власними словами Грайса, при описі максим він користується категоріями Канта: це категорії Кількості, Якості, Відношення й Способу. З цього видно, що максима релевантності інформації пов’язана з Відношенням. Дана максима передбачає фактично один єдиний постулат:

Не відхиляйся від теми.

Ця максима й відповідний до неї постулат викликають певні труднощі. Сам Грайс визнає, що реальний процес комунікації аж ніяк не будується локально, тобто постійно навколо однієї й тієї самої теми. У нормальному КА (особливо в спонтанному діалозі) відбуваються переходи від однієї теми до іншої, виходи за її межі, перешкоди зовні, що переключають увагу співрозмовників нащось інше й т. ін.

Отже, можна казати лише про стратегічну задачу не відхилятися від теми задля збереження мовного контакту.

З іншого боку, треба домовитись щодо трактування самого терміну „релевантність”. Справа в тому, що цьому терміну в українській та російській мовах немає точного відповідника. Найчастіше його перекладають як „уместность” („доречність”). Але ознака місця, візуально присутня в російськомовному варіанті слова, може тільки спантеличити оскільки треба уточнювати, чи дійсно йдеться про „місце”, а може, про щось іще, наприклад, „час”, а тоді й про адресацію, бо ці поняття поєднуються як параметри КПрС. Так само семантика кореневої морфеми українського слова нагадує про „речення”, „склад”; близьким за понятійним змістом є також слово „доцільний”, звідки ознаку цільової орієнтації також варто брати до уваги. Так само можна додати й ще одне відповідне поняття „слушний”. Термін „релевантність” (англ. relevance) повністю охоплює всі ці аспекти, не провокуючи хибних асоціацій.

У комунікативну стратегію адресата, таким чином, входить як складова задача розпізнати рівень релевантності висловлення. В деяких випадках це тільки питання часу, в інших, наприклад при комплексній аргументації, необхідні неабиякі зусилля щодо здійснення розумових операцій.

Максима манери: „ Мені природно розраховувати, що партнер дасть мені зрозуміти, в чому полягає його внесок, і що він виконає свої дії з належною швидкістю ”.

Максима манери передбачає звернення до способу передачі інформації й пов’язана не з тим, що говориться, а швидше із тим, як говориться. Г.П.Грайс пропонує до цієї максими один загальний постулат:

Висловлюйся ясно та ряд часткових постулатів:

· Уникай незрозумілих виразів.

· Уникай неоднозначності.

· Будь лаконічним (уникай непотрібного багатослів’я).

· Будь організованим.

Цей розділ комунікативного кодексу стосується, перш за все, мови і тільки через принципи подання інформації. При цьому Грайс зазначає, що ясність виразів досягається через максимальне врахування всіх складових комунікативного акту, наприклад, для вирішення рівня складності подання інформації треба врахувати рівень підготовки адресата. В такому випадку на перший план виступають такі два завдання: уникнути неприйнятних за рівнем складності чи поганих формулювань; не порушити балансу „відоме –невідоме”.

За недостатньою інформованістю партнера доцільно використати так звану корисну надмірність для виключення випадків непорозуміння, що може певним чином розходитися з постулатом про лаконічність подання інформації.

3. Принцип увічливості Дж. Ліча

Принцип увічливості, як і принцип кооперації, є невід’ємною частиною комунікативного кодексу. Його автор, Дж. Ліч, розглядає застосування принципу ввічливості як своєрідну стратегію уникнення конфліктних ситуацій у мовному спілкуванні. Отже, цей принцип нібито охороняє комунікацію від зриву контакту.

Дж. Ліч у принципі ввічливості сформулював ряд таких максим:

· максима такту;

· максима великодушності;

· максима схвалення;

· максима скромності;

· максима згоди;

· максима симпатії.

Ці конкретні максими корисні тим, що переводять абстрактні міркування про етикет у конкретну сферу практичних рекомендацій. Рекомендації гарантують „порядок” у меж особистісних відносинах комунікантів впродовж усієї мовленнєвої взаємодії. Дотримання максим увічливості забезпечує позитивні передумови для кооперативного принципу.

Максима такту є максимою границь особистої сфери. Таке визначення передбачає розмежування двох сфер у складі кожного КА: сфери спільних мовних дій та сфери особистих інтересів. Дотримання цієї максими органічно вплітається у склад комунікативної стратегії охорони комунікативного простору партнерів, тобто своєрідної „охорони території”, збереження дистанції.

Максима великодушності є максимою необтяження співрозмовника. Фактично вона охороняє комунікантів від домінування в ході КА. Комунікативний акт, хто б його не ініціював, хто б не був за нього відповідальним, належить обом комунікантам і будується згідно з демократичним принципом рівномірного розподілу мовної ініціативи. Будь-яка мовленнєва взаємодія є обміном комунікативних стратегій, а обмін – процедура добровільна.

Максима схвалення є максимою позитивності в оцінці інших. Принцип увічливості взагалі забороняє „переходити на особи”, давати прямі негативні оцінки. Максима схвалення передбачає, що позитивність як принцип оцінки повинен, найшвидше, лежати в основі світосприйняття мовця. Цю максиму можна інтерпретувати також як „ не засуджуй інших ”. У такому розумінні максима відповідальна за створення необтяжливого мовленнєвого фону. Стосовно досвіду дотримання чи недотримання максими схвалення, так само, як і решти максим принципу ввічливості, слід додати такий критерій, як мовна репутація. Вона може бути однією з попередніх умов для великої групи КА, але в ряді випадків може складатися й безпосередньо в ході мовленнєвої взаємодії. Очевидним є одне – комуніканти в процесі спілкування постійно фіксують особливості мовних манер один одного, нібито зараховуючи мовні дії партнера до списку „добродійності” чи „злодійності”. Поряд з мовною репутацією комуніканти набувають і комунікативного статусу – комплексної величини, що складається з комунікативних прав і комунікативних обов’язків учасників мовленнєвої взаємодії в процесі її реалізації. Визначають комунікативний статус, за дослідженнями О.Г. Почепцова, такі характеристики співрозмовників, як: 1) комунікативна роль, 2) соціальний статус, 3) психологічний статус; 4) конвенції як регулятори спілкування; 5) тип реалізованого комунікантом МА; 6) навіть те, яким був КС співрозмовника у попередньому контакті.

Максима скромності є максимою неприйняття похвал на власну адресу.

Незважаючи на конкретність даного формулювання, вона забезпечує доступ до набагато ширшої сфери мовних явищ, ніж це може здаватися на перший погляд. Очевидно, що заперечення проти похвали мають казатися щирими, тобто мати силу переконання, аби ситуація не перетворилася на фарс. Взагалі кажучи, за механізмом роботи цієї максими криється категорія самооцінки.

Максима згоди є максимою неопозиційності. Фактично вона являє пряму протилежність поточному стереотипному твердженню про те, що „в суперечці народжується істина”. Повна сучасна версія цього твердження має такий вигляд: „У суперечці народжується істина, але гине симпатія”. Максима згоди дозволяє ревізувати ще один стереотип, відомий ще за часів античності: „ Платон мені друг, але істина дорожча ”. Таким чином, якщо ця максима не усуває цілком певне протиріччя, то принаймні допомагає приглушити його.

Фактично будь-яка досить серйозна конфліктна ситуація, що виникла в ході КА, робить його безнадійним щодо успішності. Між тим, у більшості випадків комуніканти навряд чи прагнули до такої розв’язки, як сварка чи лайка. Дотримання цієї максими тим і важливе, що передбачає доведення КА до певного продуктивного результату.

Максима симпатії означає створення сприятливого тону для продуктивної розмови. Сам Ліч формулює її так: „ Виказуй доброзичливість! ”. Йдеться тут практично про певну якість, що демонстративно проявляється співрозмовниками. Достатньо добре цю максиму ілюструє добре відомий американський принцип „ Keep smile! ”.

Конфлікти максим

У науковій літературі неодноразово зазначалося, що реальне спілкування характеризується не стільки дотриманням максим принципу кооперації, скільки їх постійним порушенням. Цікавим є й інше спостереження: не уклінне дотримання тієї чи іншої максими може гальмувати продуктивний розвиток КА (варто лише згадати розмову гоголівських Чичикова з Маніловим). Пояснюється це тим, що жодна з максим чи постулатів не має абсолютного характеру. А це означає, що сама собою жодна максима не здатна повністю гарантувати усталеність контакту, тим більше – його конструктивне завершення.

Будь-яка з максим відносна і може не узгоджуватися з іншими. Про це згадували й самі засновники принципів увічливості й кооперації. У мовній практиці трапляється, що комунікант не має можливості виконати одну максиму, не порушивши іншу.

Так, стосовно принципу кооперації, постулат „Будь лаконічний” може вступити в конфлікт з постулатом „Твоє висловлення повинне містити не менше інформації, ніж потрібно”, оскільки лаконічність не завжди гарантує потрібну кількість інформації, і, якщо, наприклад, адресата цікавлять подробиці, їх важко подавати в скороченому виді. Чи постулат „Не відхиляйся від теми” іноді опиняється конфліктним стосовно постулату „Уникай незрозумілих виразів”: адже існує коло спеціалізованих тем, які передбачають роботу з термінологією, пояснення котрих може якраз призвести до відхилення від основної теми.

Як не дивно, принцип увічливості є сприятливим для конфлікту максим. Причина тут криється в тому, що, на справедливу думку Дж. Ліча, етикет за своєю природою є асиметричним, тобто не передбачає дзеркально точного відтворення одних і тих самих мовних дій стосовно адресанта висловлення з одного боку і адресата – з іншого. Наприклад, максима схвалення вимагає від адресанта похвали адресата, тоді як максима скромності зобов’язує адресата відхилити похвалу. Це явище отримало назву парадоксів етикету. Під ними розуміють моделі дзеркальної поведінки в симетричних ситуаціях. Тут дотримання правил увічливості призводить до створення безвихідної ситуації, де хтось з комунікантів перетворюється на жертву (згадайте ситуації дем’янової ухи, чи ситуацію з котом та поваром: „А Васька слухає та їсть”).

ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнова Н.Д. Коммуникация. – Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. – М.: Наука, 1992.

2. Падучева Е.В. Прагматические аспекты связности диалога. – Изв. АН СССР. – 1982. – Т.41, №4.

3. Остин Джон. Слово как действие. – Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. ХVII. Теория речевых актов. – М.: Прогресс, 1986.

4. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. Успешность речевого взаимодействия. – М.: Рипол Классик, 2002.

5. Грайс Г.П. Логика и речевое общение. – Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. ХVI. Лингвистическая прагматика. – М.: Прогресс, 1985.

6. Leech G.N. Principles of Pragmatics. – London: Academic Press, 1983.

7. Почепцов О.Г. Комунікативний статус як параметр мовленнєвої взаємодії//Мовознавство. – 1989. – №4.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: