Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Власні ресурси комерційного банку та їх економічна характеристика




Власний капітал (регулятивний капітал) банку – це статутний та резервний фонди, фонди економічного стимулювання, інші спеціальні фонди та нерозподілений прибуток.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:

Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність (фінансується придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо).

Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний (утворюється за рахунок прибутку) та додатковий (формується з невикористаних резервів). В Україні склад регулятивного капіталу регламентується Інструкцією "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368. Він є базою для розрахунку більшості економічних нормативів діяльності банків в Україні.

Згідно Інструкції регулятивний капітал складається з основного (капіталу 1 рівня) та додаткового капіталу (капіталу 2 рівня). Із нього здійснюються також певні відрахування.

Основний капітал банків складається із фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу та розкритих (оприлюднених) резервів. До елементів розкритих резервів зараховуються дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу, емісійний дохід від випуску власних акцій, резервні фонди, а також загальні резерви, створені під невизначений ризик. При цьому, емісійний дохід визначається як сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій або інших корпоративних прав. Необхідно зазначити, що розкриті резерви повинні відповідати наступним критеріями. По-перше, відрахування до резервів і фондів повинно здійснюватися за рахунок нерозподіленого прибутку після оподаткування або до оподаткування, проте, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання. По-друге, призначення резервів та фондів і рух коштів повинен окремо розкриватися в оприлюднених звітах банку. По-третє, фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків. По-четверте, будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

Із основного капіталу вираховуються, насамперед, недосформовані резерви під очікувані збитки із активних операцій, зокрема, деяких кредитних операцій; операцій з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.


Склад регулятивного капіталу = І. основний капітал + ІІ. Додатковий капітал – ІІІ. Відвернення
І. Основний капітал (капітал 1 рівня) = ІІ. Додатковий капітал (капітал 2 рівня) =
а) + Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал   б) + Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку Обмеження: Додатковий капітал ≤ Основний капітал Субординований капітал ≤ 50 % основний капітал
+ Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу + Емісійний дохід від випуску власних акцій + Резервні фонди + Загальні резерви, створені під невизначений ризик   а) + Резерви під стандартну заборгованість інших банків б) + Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків в) + Результат переоцінки основних засобів г) + Прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів ґ) + Субординований борг
в) - Відрахування
- Недосформовані резерви під очікувані збитки за невиконаними зобов’язаннями контрагентів за активними операціями банків - Нематеріальні активи за мінусом суми зносу - Капітальні вкладення у нематеріальні активи - Непокриті збитки минулих років - Збитки поточного року, що очікують повернення
ІІІ. Відвернення = а) - Балансова вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками б) - Сума вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також істотна участь в інших установах (> 10% їх статутного капіталу) в) - Балансова вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень) г) - Сума перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над дозволеним значенням Н7 ґ) - Сума перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над дозволеним значенням Н9 д) - Сума операцій, що здійснені з інсайдерами (пов’язаними особами) на умовах сприятливіших за звичайні е) - Суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу є) - Мах [Вартість основних засобів – Регулятивний капітал; 0]

 


Окрім цього, вираховуються капітальні вкладення у не введені у дію нематеріальні активи та реальна вартість нематеріальних активів у користуванні. До нематеріальних активів, можна віднести, зокрема, гудвіл.

До складових додаткового капіталу належать резерви під стандартну заборгованість інших банків та клієнтів за кредитними операціями банків, результат переоцінки основних засобів, прибуток поточного року та субординований капітал. Переоцінка основних засобів здійснюється тільки за результатами звітного фінансового року в розмірі, який оцінюється суб’єктами оціночної діяльності та підтверджується аудитором, що не є пов’язаними особами, на базі визначення ринкової вартості або поточної вартості витрат, з використанням порівняльного або витратного методів. Включення результату переоцінки до додаткового капіталу здійснюється після надання дозволу НБУ в рамках визначеної (та досить складної) процедури. Що стосується прибутку поточного року – він зменшується на різницю суми нарахованих неотриманих доходів та сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку. Субординований капітал складається зі звичайних незабезпечених боргових капітальних інструментів, які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Він може бути залученим мінімально на п’ять років. Якщо залишковий строк погашення становить чотири та менше років, тоді сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 % на кінець кожного року. Загальний розмір субординованого капіталу обмежується 50 % основного капіталу, а сукупний розмір додаткового капіталу – 100 %.

Із основного та додаткового капіталу здійснюються відвернення, які охоплюють:

різницю балансової вартості цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку і у портфелі банку на продаж та фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю;

суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі ≥ 10 % (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

балансову вартість акцій власної емісії, прийнятих в якості застави в рамках наданих банком кредитів (інших вкладень);

розмір перевищення загальної суми операцій над встановленим значенням Н7 та Н9;

суму операцій, що здійснені з інсайдерами на сприятливіших за звичайні умовах;

суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;

розмір перевищення регулятивного капіталу вартостями основних засобів.

У складі основного капіталу головна роль відводиться статутному капіталу банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим мінімального розміру, встановленого НБУ.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерних товариств має становити 1250 мінімальних заробітних плат, і ця вимога поширюється в Україні однаково на публічні і приватні акціонерні товариства [2]. Друга Директива [5] дозволяє не поширювати вимогу про мінімальний розмір статутного капіталу на приватні товариства, і чимало європейських країн скористувалися цією можливістю.

Підвищені вимоги до мінімального розміру статутного капіталу застосовуються для деяких категорій товариств:

страхові компанії - 1 млн. євро (1.5 млн. євро для страховиків життя)[3, ст.30]

банки - 10 млн. євро[1, ст. 31]

Економічний зміст вимоги про мінімальний розмір статутного капіталу полягає у захисті інтересів кредиторів, які теоретично можуть задовольнити свої вимоги до товариства за рахунок його статутного капіталу.[2, ст. 14,1] Звичайно, кошти, сплачені акціонерами при заснуванні товариства, не залишаються недоторканими протягом періоду його діяльності. Навпаки, вони можуть бути повернені засновникам у вигляді, наприклад, плати за послуги, надані компанії. Крім того, акціонери приватних акціонерних товариств можуть формувати статутний капітал за рахунок майна, майнових і немайнових прав, оцінка яких здійснюється ними на власний розсуд, а тому дійсна вартість такого майна і прав може бути значно меншою їх ринкової вартості.[4] Отже, вимога про мінімальний розмір статутного капіталу сама по собі була б надто неефективним засобом захисту. Саме тому, закон вимагає після закінчення другого року та кожного наступного фінансового року діяльності товариства звіряти вартість чистих активів акціонерного товариства з розміром статутного капіталу. Якщо чисті активи будуть нижчими за розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане скликати загальні збори з метою зменшення свого статутного капіталу до рівня чистих активів і внести відповідні зміни до статуту. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.[4, ст. 155.3]

Формування капіталу:

Неможливість відстрочення зобов'язання зі сплати капіталу при створенні, статутний капітал акціонерних товариств повинен бути сформований повністю.[2,ст. 11.3] Це є більш жорстокою вимогою порівняно із Другою Директивою, яка позволяє сформувати лише 25 відсотків від мінімального капіталу, в той час як решта несплаченого капіталу залишається не обмеженим у часі обов'язком засновників щодо товариства (однак у разі якщо внесок засновника до статутного капіталу виражений у негрошовій формі, він повинен бути здійснений протягом 5 років з моменту інкорпорації (початку бізнесу) компанії)[5, ст. 9] При подальших випусках акцій, акції українського товариства повинні бути повністю сплачені до моменту затвердження товариством результатів розміщення акцій. [2, ст. 23.2]

Ціна акцій. Акції повинні мати номінальну вартість і не можуть розміщуватись акціонерним товариством за ціною, меншою від номінальної вартості.[2, ст. 22.2; 5, ст. 8] Ця вимога піддається критиці в літературі. Так, якщо акції компанії торгуються на ринку за ціною нижчою, ніж номінальна, і така компанія вирішує залучити інвестиції шляхом додаткового розміщення акцій, компанія не знайде жодного інвестора, який би став покупати акції за ціною, яка є вищою ніж ринкова ціна. Для запобігання цьому, компаніям рекомендується встановлювати низьку початкову ціну на свої акції і залучати плановану суму інвестицій шляхом продажу акцій із премією.

Товариство також не може розміщувати акції за ціною нижчою за їх ринкову вартість. Ця вимога є логічним продовженням заборони дисконту на номінальну вартість акцій. Обидві вимоги захищають існуючих акціонерів від розмиття вартості їх акцій шляхом пропонування новим акціонерам нових акцій за заниженою вартістю. Баланс інтересів компанії, яка може мати багато причин для розміщення акцій за ціною нижчою від ринкової, і акціонерами досягається завдяки тому, що Закон встановлює право наглядової ради затверджувати ринкову вартість. Однак при визначенні ринкової вартості наглядова рада повинна залучати незалежного оцінювача відповідно до вимог статті 8 Закону. Закон передбачає 3 винятки із правила про розміщення акцій за ринковою ціною. Зокрема, якщо акції розміщуються із використанням послуг андеррайтера, ціна розміщення акцій може бути меншою за їх ринкову вартість на суму винагороди андеррайтеру. Розмір винагороди, однак, не може перевищувати 10 відсотків ринкової вартості акцій.

Оплата акцій. У відповідності із Другою Директивою, Закон допускає оплату акцій не лише грошовими коштами, але й майном, майновими і немайновими правами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник товариства або інвестор, та векселів). Майновим правом не вважається право на отримання від інвестора послуг або результатів робіт. Однак закон не встановлює обмежень щодо сплати за акції такими майновими правами як право дійсної (або навіть майбутньої) вимоги. Це відкриває шлях до укладення угод про обмін боргів товариства на права участі у ньому (debt to equity swap). Цікавим у цьому контексті є питання заборони розміщення акцій за ціною, нижчою за ринкову. Ринкова вартість боргів компанії може бути значно меншою, ніж їх номінальна вартість, але ніщо в законодавстві не забороняє обмінювати акції приватних акціонерних товариств на їх борги, обчислені за номінальною вартістю.

У разі розміщення цінних паперів публічного акціонерного товариства чи у разі, якщо майно, що вноситься як плата за цінні папери, перебуває в державній або комунальній власності, грошова оцінка такого майна повинна дорівнювати його ринковій вартості. Ринкова вартість зазначеного майна визначається незалежним оцінювачем. Наглядова рада може, надавши пояснення, змінити визначену оцінювачем вартість, але не більше ніж на 10 відсотків.

В інтересах кредиторів і міноритарних акціонерів (акціонери, що володіють порівняно малою часткою акцій компанії (менше контрольного пакета)) і з метою недопущення вимивання активів товариства Закон "Про акціонерні товариства" встановлюють обмеження на виплату товариствами дивідендів.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных