Легкі бетони щільної структури

Легкі бетони щільної структури готують з використанням різних пористих матеріалів як заповнювачів методом ретельно­го ущільнення (звичайно вібраційного) при формуванні виро­бів. Основними факторами фізико-механічних властивостей легких бетонів є активність цементу, В/Ц, густина і міцність заповнювача, його концентрація в бетоні.

На міцність легкого бетону впливають відношення Ц/В і активність цементу, міцність заповнювача і його обємна концентрація у структурі бетону.

Особливостями технології легких бетонів є те, що суміш го­тують у бетонозмішувачах із примусовим перемішуванням (не­залежно від легкоукладальності), і те, що тривалість їхнього приготування до 5 хв. Вібраційне ущільнення легко бетонної суміші при формуванні виробів слід виконувати з використан­ням привантажувача, оскільки легкий заповнювач може спли­вати на поверхню віброущільнюваного поверхневого шару, що спричинює розшарування суміші. Теплову обробку ефективніше здійснювати в камерах з безпаровим прогріванням (наприклад, паровими регістрами, електронагрівачами). Починаючи із середньої густини 1500 кг/м³ і вище, потрібно попередньо витримувати бетон перед тепловою обробкою протягом 2...4 год.

42. Поризовані легкі бетони

Поризовані легкі бетони відрізняються пористою структу­рою цементного каменю, яка утворюється внаслідок:

- введення в бетонну суміш повітровтягувальних (поризуючих) добавок і добавок-мікропіноутворювачів (ступінь аерації до 12 %); -

- змішування попередньо приготованої ніздрюватої дріб­нозернистої маси з крупним заповнювачем (ступінь аера­ції до 25 %);

- введення в суміш попередньо приготованої піни і спіль­ного перемішування (ступінь аерації до 25 %);

- введення в суміш газоутворювальних добавок (ступінь аерації до 25 %).

Усі ці технологічні прийоми сприяють також підвищенню рухливості та однорідності бетонної суміші.

Міцність поризованого легкого бетону в межах 5...10 МПа, а середня густина 700-1400 кг/м³. Звичайно міцність підвищу­ється при збільшенні вмісту керамзиту чи іншого випаленого заповнювача, оскільки міцність таких запов­нювачів перевищує міцність поризованого розчину. При цьому зменшується і витрата цементу.

Для поризованого легкого бетону доцільно застосовувати цемент М400 і вище, бо це сприяє зменшенню його витрати, а отже, і зменшенню щільності бетону.

Враховуючи, що вироби із поризованого бетону звичайно піддають тепловологісній обробці, для зменшення витрати цементу доцільно використовувати активні кремнеземисті добавки.

Ніздрюваті бетони

Ніздрюваті бетони мають високо пористу структуру (V пор - до 85%, ρ_сер=300-1200кг/м³ і міцність 1-15 МПа). Залежно від цих показників ніздрюваті бетони поділяються на теплоізоляційні (з ρ_сер=300-600 кг/м³, і міністю 0,4-1,2МПа) і конструктивні (ρ_сер=600-1200кг/м³; міцність 2,5-15 МПа).

Вихідними матеріалами для ніздрюватих бетонів є в’яжуче і кремнеземистий компонент у вигляді суміші звичайного і меленого піску. За способом пороутворення розрізняють ніздрюваті бетони в основному двох видів:

- Які виготовляють інтенсивним змішуванням розчинової суміші з попередньо приготовленою технічною піною: пінобетони(на основі цементних в’яжучих), піносилікатні бетони(на основі вапняно-кремнеземистого в’яжучого), піношлакобетони (на основі вапняно-шлакового в’яжучого)

- Які виготовляють спучуванням укладеної у форми розчинової суміші, в яку введена спеціальна газоутворювальна добавка: газобетони, газосилікат бетони, газошлакобетони.

Для приготування ніздрюватих бетонів використовують цемент, шлаколужне в’яжуче, вапно, гіпс. Тип в’яжучого вибирають, виходячи з умов тверднення і структуроутворення ніздрюватих бетонів. Тверднення в природних (нормальних) умовах можливе тільки при використанні алітових низько- і середньоалюмінатних цементів і шлаколужних в’яжучих.

Найефективніші автоклавні ніздрюваті бетони на змішаних і безцементних в’яжучих, тверднуть такі бетони в автоклавах при тиску – 0.8…1.2 МПа.

Як кремнеземистий компонент використовують кварцові піски з високим вмістом кремнезему, частину піску мелять. Замість меленого піску можна використовувати золу-виносу, яка вміщує не менш як 40% кремнезему. Як газоутворюючі добавки при виробництві газобетону використовують звичайну алюмінієву пудру, в наслідок реакції між гідроксидами кальцію і алюмінієм виділяється водень, який спричинює спучування маси.

Основним параметром складу ніздрюватого бетону є відношення кремнеземистого компонента до в’яжучого С і водотверде відношення В/Т, яке забезпечує задану текучість суміші.

Міцність ніздрюватого бетону безпосередньо залежить від його середньої густини, а також від характеру пористості, що залежить від складу суміші і від умов теплової обробки. Для поліпшення якості ніздрюватої структури при виготовленні виробів застосовують вібрування, що сприяє підвищенню міцності і однорідності ніздрюватого бетону

Жаростійкий бетон

Жаростійкий бетон – це бетон який здатний витримувати тривалу дію високих температур і зберігати при цьому свої фізико-механічні властивості.

Як в’яжуче для жаростійкого бетону застосовують: ПЦ, ШПЦ, ГЦ і рідке скло. Для покращення структури цементного каменю і збереження міцності до в’яжучого додають мінеральні добавки (хромітову руду,бій шамотної, магнезитової або звичайної цегли, андезит, пемзу, паливний шлак, зола-виносу). Як дрібний і крупний заповнювачі для жаростійкого бетону використовують такі подрібнені матеріали: хромітову руду, бій шамотної магнезитової і звичайної глиняної цегли, кусковий шамот, доменний відвальний шлак, базальт, діабаз, андезит.

У процесі нагрівання початкова міцність жаростійкого бетону на цементних в’яжучих суттєво знижується, тому при виробництві їх складу треба прагнути одержати бетон максимально можливої межі міцності.

При виробництві жаростійких бетонів потрібно намагатися, щоб кількість води або рідкого скла по можливості була мінімальною.

Фібробетон

Фібробетон відрізняється підвищеною тріщиностійкістю, міцністю при розтягу і згині. ударною в’язкістю, опором стиранності. Вироби і конструкції з фібробетону можна виготовляти без армування спеціальними сітками і каркасами із звичайної арматури, що значно спрощує технологію виробництва виробів, знижує трудоємність процесу.

Види фібр: - Металева; - Скловолокно; - Азбестова; - Полімерна.

Азбестові волокна добре відомі і застосовувані для армування цементного каменю. Вироби, армовані ними, виготовляють у заводських умовах. Азбестові волокна мають високу міцність і вогнестійкість, стійкість до агресивної діх лугів, довговічність. Матеріали і вироби, армовані азбестовими волокнами, називаються азбестоцемент.

Полімерні волокна застосовуються для армування ніздрюватих бетонів, гіпсобетонів і інших мало пружних матеріалів.

Сталевими або металевими волокнами армують дрібнозернисті бетони, інколи і чистий цементний камінь. Сталеві фібри вводять у бетонну суміш в кількості 1-2,5% від об’єму бетону, що складє70-200 кг фібри на 1 м³ бетонної суміші. При цьому міцність бетону на розтяг збільшується на 10-30% і значно підвищується опір бетону ударам, його границя втомленості і зносостійкість.

Скляні волокна вводять у бетонну суміш в кількості 1-4% від V бетону, вони підвищують міцність бетону при розтягу і його тріщиностійкість.

В технології фібробетону найбільш складна і тонка операція введення волокон у заміс. Бетонна суміш з фібрами схильна до комкування, а фібри можуть злипатися, що значно погіршує властивості бетонної суміші і її здатність до ущільнення і забезпечення гомогенності структури фібробетону. Тому для кращого приготування суміші застосовують різні способи: вводять фібру в останню чергу в попередньо змішувану суміш цементу, води і заповнювачів, або спочатку змішують заповнювачі і волокна, а потім додають цемент і воду. Іноді для приготування суміші використовують особливі види змішувачів.

Силікатний бетон

Силікатні бетони - це група без цементних бетонів автоклавного тверднення на основі вапняно-кремнеземистого в’яжучого і різних мінеральних заповнювачів. Вапняно-кремнеземисте в’яжуче є продуктом спільного тонкого помелу і гомогенізації суміші вапна і кварцового піску. При автоклавній обробці ця суміш, яка змішана на воді, інтенсивно твердне і перетворюється на водостійкий камінь, який складається в основному з гідросилікатів кальцію різної основності і виконує роль цементуючої речовини. Як заповнювач використовують кварцовий пісок. Такий дрібнозернистий силікатний бетон має однорідну і монолітну структуру, досить високу міцність. Використовувати крупний заповнювач не завжди економічно доцільно, бо пісок,як правило, дешевший і доступніший, ніж щебінь і гравій.

На міцність силікатного бетону впливають параметри його складу, однорідність суміші, ступінь її ущільнення., водовміст, якість вапна і піску, режими автоклавної обробки.

Силікатобетонну суміш необхідно готувати в змішувачах з примусовим змішуванням, у віброзмішувачах і змішувачах бігункового типу. Щільність:

- Важкий силікатний бетон (1800..2500 кг/м³)

- Легкий (500…1800кг/м³)

- Особливо легкий (<500кг/м³)

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: