Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Ще з більшою виразливістю, драматизмом змальована дійсність у третій групі пісень — про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´ї.




У першу чергу до них зараховують цикл сирітських пісень, в яких співчутливий український народ оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах:

Та немає гірш нікому,

Що ніхто не пригорне

Як тій сиротині,

При лихій годині.

Навіть якщо у сироти і були якісь далекі родичі, вони часто відрікались від неї через її убогість:

Як у сироти пшениця родила,

А як у сироти кукіль уродився,

Тоді сироту родина любила.

Тоді од сироти весь рід одступився.

Дівчина-сирота не могла вийти заміж за того, кого кохала, бо не мала приданого. Тому навіть у весільному обряді зустрічаються голосіння за сиротою, яку видають заміж чужі люди. Вони благословляють наречену від імені померлих батьків, і плачуть, що сирота не має нічого, навіть батьківського благословення.

Нелегким було життя вдовиного сина, якому доводилося змолоду важко працювати, щоб забезпечити себе та стару матір. Великим горем була самотність:

Ой матусенько моя, та коли б же ти знала.

Як на мому серденьку та досадонька стала:

Що то за причина, що я сиротина,

Як у чистому полі та сухая билина.

Що вітер повіває, гілку похиляє,

Да горенько в світі жити, що всяк обижає.

Невипадково у цих піснях виникає образ билини в полі, яку вітер ламає, тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова «матусенько», «досадонька», «серденько», «горенько» вживаються з метою викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність і безвихідь сирітського життя.

У цих творах мотив розмови сироти із померлими батьками перегукується з елементами культу землі. Інколи уявний діалог з землею набуває форми замовляння:

Земле ж моя мать сирая!

Прийняла ж ти отця й неньку,

Прийми й мене молоденьку.

Тут нерідко трапляються вкраплення міфологічних мотивів:

Коли б знала я, відала,

І ніченьки доточила,

То я б в зорі ключі взяла

І з ненькою говорила...

Як бачимо, пісні не лише фіксують уявлення про те, що ніч — час побачення з мертвими, а й зберігають елементи праміфології: зоря володіє ключами, ніч можна доточити, як полотно та ін.

Подібною художньообразною структурою характеризуються вдовині пісні, в яких змальовуються важка доля жінки, що залишилась без чоловіка і сама виконує всю роботу на полі і вдома, виховує дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей (жонатий чоловік не допомагав, бо боявся ревнощів дружини, парубка не пускала до вдови мати, бо боялась, що вона його приворожить):

Ой жила я сім год удовою

Де на мене вороги взялися —

Та не чула землі під собою.

Ой хоть іди заміж, або й утопися,

Удовині пісні беруть свій початок із календарно-обрядової лірики: як відомо, був окремий цикл вдовиних колядок, серед яких — «Ой не знала удівонька, що вбога робити». У ній говориться про вдову, яка не мала звідки чекати допомоги, тому:

Найняла ведмедика за плугом ходити,

А вовчика сіренького — волів поганяти,

А зайчика Степанчика — передні водити,

А лисичку Горпиночку — обідать варити.

Але вони тільки зламали плуг, розігнали волів і насміялися з бідної вдови, яка, зрозумівши шкоду, плаче:

Бідна ж моя головонько, що я удова,

Коби б же я цеє знала, то б не наймала,

То б я тую та нивоньку сама скопала,

То б я тую пшениченьку та й посіяла,

Густенькими грабельками та й заволочила,

Дрібненькими слізоньками та і примочила...

Горе ж мені, горе, нещаслива доле!

Засіяла бідна вдова мислоньками поле.

Подібні пісні про гірке життя вдівця, що залишився з дрібними діточками, мусить сам виконувати всю хатню роботу. Найважче переживається самотність, що нема до кого заговорити, нема кому випрати йому сорочку. Тематично до них примикають холостяцькі (парубоцькі) пісні про невеселу долю самотніх чоловіків, якій протиставляється щасливе життя у сім´ї:

У сусіда хата біла.

Сусід раньше мене сіє,

У сусіда жінка мила,

У сусіда зеленіє,

А у мене ні хатинки,

А у мене не орано,

Нема щастя, нема жінки.

І нічого не сіяно...

Часом причиною того, що не склалося життя, є мати парубка:

По садочку ходжу,

Через свою неньку

Кониченька вожу.

Нежонатий ходжу.

Так поза увагою народної пісенності не залишається жодна грань людського життя. У ліричних піснях воно виступає в усій повноті ситуацій, суперечності почуттів, неоднорідності вражень. Але у кожній з них простежуються ставлення народу до різних життєвих явищ, їх оцінки подружньої невірності, сирітства, пияцтва та ін.; викриваються вади людського характеру, висловлюється співчуття знедоленим та убогим. Утверджується народна мудрість, що проявляється у перевазі духовних цінностей над матеріальними, здатності до співпереживання, вміння передати в пісні духовні здобутки попередніх поколінь.

Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.

Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

Я хлопець молодий — в свого батька вдався.

Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.

Як пішли дівчата конопельки брати,

то я мусів з конопель в гарбузи тікати.

Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:

Як ти миші боїшся — А до мене не ходи.

На воротах повісся. Цур тобі, пек!

Ізгинь, пропади,

Предметом висміювання є також невдалі побачення, коли хлопцеві доводиться сидіти зачиненим у хижці, ховатися у запічку чи городами тікати від сусідських собак:

А до мене Яків приходив, Не пішов же Яків додому

Коробочку раків приносив! Та заліз у хижку в солому,

А я тії раки забрала, А собаки гавкати стали,

А Якова з хати прогнала. Поки батько й мати не встали...

Добродушним гумором сповнені пісні про дівчат, які самі залицяються до хлопців:

Дівка в сінях стояла,

«Ти, козаче, ходи,

На козака моргала:

Мене вірно люби,

Серце моє!»

У них народ вдало підмічає характерні риси таких дівчат, що не можуть всидіти вдома, коли десь грає музика, неохоче виконують хатню роботу, тільки думають, де б розвеселитись:

Кину кужіль на полицю

Нехай миші кужіль трублять,

І піду на вечорниці.

Нехай мене хлопці люблять.

У таких піснях часто змальовується образ матері, яка то «виховує» дочку, а то поблажливо ставиться до її примхів, чи навіть сама випроводжає «погуляти»:

Послала мене мати

А я собі гуляю,

До хлопців погуляти:

Як рибка по Дунаю.

«Погуляй трохи, доню,

Як рибка з окунцями

Я ж тобі не бороню!»

Я, молода, з хлопцями!

Тут теж нерідко зустрічаємо збережені з далекого минулого об-рази-архетипи води, річки, елементів світу природи.

Трапляється й прийом самовисміювання, коли дівчина з іронією говорить про себе: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня / три дні хати не мела / сміття по коліна». Найчастіше дівчат ганять за те, що вони ліниві чи погані господині. Хлопців же висміюють за те, що вони хваляться своїми любовними походеньками, ґоноруються, що вміють подобатись дівчатам:

Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,

Я мандрую тут і там, тут і там,

Бо я хлопець мандрівний, мандрівний,

Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:

Ой кум до куми залицявся. Ти кума, ти душа,

Вибирати конопельки обіцявся: Ти кругом, кума, хороша.

Добродушною іронією пронизані пісні про жінку, яка є невправною господинею:

Гоп, мої гречаники, Молов батько, не віявши,

Гоп, мої смачні, Пекла мати, не сіявши,

Чогось мої гречаники 3 помийниці воду брала,

Не вдалися вдачні. Гречаники учиняла.

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

Я в середу родилася, Не піду я за старого,—

Кажуть люди — горе. Бородою коле.

У таких піснях старий чоловік є не трагедією для молодої жінки, а, навпаки, стає об´єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:

Ой ти, старий дідуган,

А я молоденька

Ізогнувся як дуга,

Гуляти раденька;

і просить в Бога:

«Поможи, ми, Пане Боже,

І повісь на грушу,

Возьми з діда душу.

Щоби старим знати,

Возьми з діда душу

Як молодих брати.

Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

— Додому, додому, нероба моя,

— Не їла, не пила худоба твоя.

— Най не їсть, най не п є, най виздихає,

— Допоки у корчмі горівонька є.

Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:

А я його шаную, До припічка припинаю,

Як собаку рудую: Помиями напуваю.

У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.

У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).

Так, хлопець-сирота хвалиться своїм завзяттям:

Нема впину вдовиному сину, Що звів з ума хорошу дівчину.

Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:

Удовицю я любив,

Подарунки їй носив.

Носив сало, носив свічки,

Носив м´ясо, носив стрічки.

Носив гречку, черевички,

Носив просо, носив мак.

Ось було як!... А раз таки теля припер,

Доки допер, трохи не вмер,

А вона мені змінила

І панича полюбила.

Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:

Ой упав же комар

На помості,

Потрощив, поломив Ребра й кості.

Прилетіла муха, Жалкувати:

«Ой де ж тебе, комарику Поховати?»

«Поховай ти мене В чистім полі,

Та й висип мені Високу могилу...»,

щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім´ї («Ой дівчина горлиця»):

Умер батько — байдуже,

Вмерла мати — байдуже,

Умер милий, чорнобривий.

Жаль мені його дуже.

Я за батька книш, дала,

І за матір книш. дала.

А за свого миленького

— Цуцика рябенького.

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов´ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:

— Ой, умру, мила, ой умру мила,

— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,

— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

— В кропиві, мила, в кропиві, мила,

В кропиві уха-ха, мила чорнобривая...

Подібні пісні зустрічаються у всіх слов´янських народів. Ще одним підтвердженням давності походження цієї групи пісень є численні твори на сюжет про смерть і весілля комара (мухи), які, вочевидь, є відлунням древніх весняних обрядів.

Не менш давньою серед гумористично-жартівливих пісень є група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням ритуалу кумування. Оскільки у новітню добу подібні тексти оцінюються негативно з етично-моральних міркувань, вони виконуються за певних умов з деякою мірою табу. Цей пласт народної творчості недостатньо вивчений, оскільки, за свідченням багатьох дослідників, збирачі фольклору свідомо уникали запису подібних текстів, оминали цю тематику у своїх розвідках. Однак ці тексти побутують в народі і є досить цікавими з огляду на їх древнє походження та відлуння в них давніх культових ритуалів та язичницького світогляду.

Як бачимо, жартівливі пісні численні за кількістю і розмаїті за тематикою. Вони становлять значну частину української народної пісенності. У них, за висловом М. Закревського, проявляється «привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він не може жити. Ця веселість тим привабливіша, що вона не підробна, природня; а дотепність, неначе іскра, часто з´являється несподівано і з блиском».

Родинно-побутові пісні дуже давні за походженням. На це вказують елементи магії і міфології, як наприклад, контагіозної магії:

...Погнав до Дунаю коня напувати,

Піду я в садочок, зірву я листочок,

На білім пісочку два слідочки знати.

Прикрию, пристелю милого слідочок,

Той перший слідочок коня вороного,

Щоб вітер не звіяв, пташки не ходили.

А другий слідочок мого миленького.

Щоб мого милого інші не любили...

Є згадки навіть про такі давні ритуали, як людські жертвоприношення, наприклад, у пісні «Ненько моя, вишня...»:

Чи ти, ненько моя, пшениці не жала,

Що ти мене маленькою у сніп не зв´язала?

Чи ти, ненько моя, води не носила,

Що ти мене маленькою в криниці не втопила?

Чи ти, ненько моя, діжі не місила?

Чом ти мене маленькую в тісті не вмісила?

Своїм корінням вони ґенетично пов´язані з обрядовою лірикою (веснянками, колядками, весільними піснями та ін.). Тому їх можна вважати спадком багатьох поколінь, в якому збереглися давні уявлення й звичаї дослов´янської та давньоруської народності, історичні нашарування пізніших епох. Вони відображають багатогранність життя української сім´ї, широкий спектр почуттів і переживань людини, пов´язаних із родинними стосунками, різноманітними життєвими ситуаціями. У них втілилась народна мудрість багатьох віків, погляди прадавніх українців на сім´ю, шлюб, людські взаємини, матеріальні і духовні цінності.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных