Відродження традиційних народних та релігійно-церковних обрядів

Початок відродженню релігійних обрядів було покладено наприкінці ХХ ст., в час коли країна – ще Радянська! – відзначала 1000-річчя введення християнства на Русі. Практично відновлені і сьогодні широко практикуються обряди річного циклу – „Різдвяні вертепи”, „Новорічні колядування”, „Свята Різдва Христового”, „Водохрещення”, „Закликання весни”, „Заплітання шума”, „Великодні дзвони”, старовинне дійство - „Вулиця”. У багатьох регіонах України відтворені традиційні місцеві обряди („Зелене поділля”, „Купала”, „Колодій”).

Найбільш повно, на наш погляд, відновлюються обряди, приурочені до Водохреща, Калити, Маланки. Відроджується призабутий вертеп, де співають колядки, щедрівки; ряджені бажають людям щастя, здоров’я, добробуту. Знову повертаються до нас, набираючи духовної сили обряди Коляди та Щедрого Вечора.

Водночас привертає до себе увагу той факт, що при цьому спостерігаютьсявідступи від традицій. Так, здавна колядували самі хлопці, а щедрували переважно дівчата. Тепер же ватаги колядників зазвичай змішані (такими вони могли бути тільки в щедрування). „Сплутуються” також дії та персонажі. На думку, ревнителів традиційних обрядів губиться художній зміст і смислова виразність обрядів. Так, в святкових обрядах часто із дійства випадає такий персонаж, як Коза, а коли він задіяний, то його роль зводиться до „скоморошництва” – аби посмішити.

В „нормі” перш ніж старі елементи обряду відімруть, „загубляться” на якійсь стадії, їх зміст зазнає тривалих і складних перетворень. Найбільш очевидно це простежується на заклинально-магічній обрядовій функції. Законсервовані в обряді стародавні язичницькі вірування, проіснувавши в усіх відомих суспільно-економічних формаціях, дійшли до нашого часу значно „зміненими” щодо свого попереднього заклинально-магічного змісту. Прикладом може бути сучасний стан традиційної календарної обрядовості – найстародавнішої звичаєво-обрядової системи. Від неї залишилися лише „уламки”, які мають цілковито інший порівняно з первісним змістом (купальські вогні, спалювання в них опудала, „Марена”, „Коструба” „дожинкова борода”, залишення їжі для покійників, вивішування рушників на надмогильних знаках, „проводи” тощо). Втративши свій первісний, сакральний смисл вони, завдяки процесу естетизації, перетворились на своєрідні мистецькі твори – прикраси побуту, громадського життя[16, c. 132-134].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: