Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ЗНАЧЕННЯ ПРЕПОДОБНИХ АНТОНІЯ І ТЕОДОСІЯ ДЛЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ Й ЧЕРНЕЦТВА




Преподобний Антоній своїм життям у печері коло Києва дав початок Києво-Печерському монастирю. Тим він заслужив собі ім'я первоначальника всіх руських монахів. Літописець Нестор називає преподобного Антонія великим і славним.

Преподобний Теодосій — будівничий Києво-Печерського мо­настиря та організатор українського чернецтва в монастирях. Істо­рія нашої Церкви слушно називає його батьком українського чер­нецтва. Літописець Нестор називає його "другим великим світилом на руському небі після преподобного отця нашого Антонія". Він має для нього найкращі слова похвали як для монаха, ігумена й організатора. Славить його, як "хороброго мужа, високого життям, чудового чеснотами, визначного чудесами". У кінцевій похвалі свого життєпису Нестор величає преподобного Теодосія "нашим учителем, наставником і пастирем, великим між Отцями, давнім світильником, будівничим і чудотворцем у Руській Землі". У кінці він звертається до преподобного Теодосія з молитвою і закликає його: "Радуйся, просвічення Руської Землі, бо ти наче рання зірка, що з'явилася на заході, а засяяла на сході і просвітила всю Руську Землю!... Радуйся, Отче Теодосіє, наша похвало і красото! Лавра хвалиться тобою і до кінця вселенної стало славним її ім'я" (Печер-ський Патерик).

Преподобний Теодосій, бажаючи спрямувати наше чернецтво на традиційний шлях Східної Церкви, кладе в його основу монаший і церковний Устав святого Теодора Студита († 826), який базувався на дусі і правилах святого Василія Великого († 379), тобто перед­бачав службу Богові і своєму народові. Преподобний Теодосій дещо змінив монаший Устав святого Теодора Студита та пристосував його до обставин нашого народу. Тож історики звуть його також Уставом преподобного Теодосія Печерського. Цей Устав перейма­ють наші монастирі, а з часом він переходить і на землі Московії. Пустинне життя, що його практикував преподобний Антоній, ніко­ли не було популярним в Україні.

Києво-Печерський монастир, отримавши завдяки преподобному Теодосію добру організацію і дисципліну, скоро стає головним

[119.jpg]

центром і вогнищем релігійного, наукового й культурного життя для цілої Руси-України.

Наш історик М. Чубатий у своїй "Історії Християнства на Руси-Україні" про значення Києво-Печерського монастиря пише: "Оснування та життя Печерського монастиря були епохальною подією в розвитку Київського християнства, зокрема тому, що не єрархія, — згодом чужа на верхах, а українська тільки на місцях, — але Печерський монастир, а за ним і другі монастирі, формували практичне християнське життя Руси-України вже від середини XI століття... Крім суспільної праці, Печерський монастир займався також освітньою роботою. Монахи малювали ікони, переписували книги, а сам Печерський монастир мав багату книгозбірню. Та найважливішою заслугою Печерського монастиря було те, що він став осередком літописання Руської Землі, від якого брали відписи та запозичували досвід инші осередки Руської держави-імперії... Печерська Лавра, як сторож чистого християнства, стала відразу сторожем християнської моралі, у приватному та публічному житті Руси-України... Печерський монастир став розсадником християн­ського патріотизму на Русі-Україні, центром опозиції проти візан­тійського верховодства на Русі... Одним словом, Печерська Лавра в другій половині XI століття стала кузнею християнсько-українсь­кої ідеології, яку ми окреслили назвою Київського християнства" (Τ. І, с. 362-365).

Слід зауважити, що настоятель Києво-Печерського монастиря до середини 12 сторіччя звався ігуменом, а від 1159 року силою грамоти великого князя Андрія Боголюбського — архимандритом. Та сама грамота надала монастирю титул лаври і право ставропігії. У 1592 році царгородський патріярх Єремія II наділив Печерську Лавру патріяршою ставропігією. Цариця Катерина II у 1786 році зліквідувала самостійне управління Печерської Лаври й підпо­рядкувала її владі київських митрополитів, які стали її архиманд­ритами. Для управління Лаврою митрополит призначав свого наміс­ника з монашої братії.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных