Рух як спосіб існування матерії

Рух - у широкому розумінні слова, - це будь-які зміни; він охоплює усі процеси, які відбуваються у Всесвіті. Джерелом усіх конкретних форм руху є боротьба внутрішніх протилежностей, притаманна усім об'єктам, а також взаємодія самих об'єктів. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом матерії. Втім, у потоці мінливої матерії існують моменти спокою, а тому рух виступає як єдність протилежнос­тей - спокою і змін. Спокій виявляється у формі рівноваги, пев­ної стабільності об'єктів, без чого неможливі були б самі речі з їх властивостями. Будь-яким змінам як процесам тривалим, стійким також притаманна усталеність, і таке збереження ста­ну руху теж є спокоєм.

Рух має загальний, абсолютний характер, тоді як спокій завжди відносний. Відносний характер спокою полягає перш за все у тому, що він має місце відносно тих чи інших матеріаль­них об'єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, скороминущим; він лише один з мо­ментів існування об'єкта. Рух же невідокремлений від усього існування тіла у цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об'єкту. Будь-яке тіло знаходиться у спокої лише у певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється.

Ніде, ніколи, за жодних умов не було, немає і не буде жод­ного матеріального об'єкта, жодного явища, якому б не був при­таманний рух. Однак, наприкінці XIX ст. у філософії з'явилась школа так званого «енергетизму», представники якої намага­лись обгрунтувати ідею про можливість існування енергії без матерії і матерії без енергії. Засновником цієї школи був німець­кий хімік Освальд, котрий вважав, що природні, суспільні і психічні явища зводяться до різних станів енергії, що можливе існування руху без матерії. Насправді ж, «відрив» руху від ма­терії врешті-решт означає визнання існування лише руху дум­ки, адже руху «самого по собі», руху «нічого» не існує.

До фундаментальнихположень філософського матеріалізму належить і теза про незнищуваність руху. Якщо рух - це спосіб існування матерії, якщо за межами руху неможливий жодний матеріальний об'єкт, то незнищуваність матерії означає так само і незнищуваність її невід'ємного атрибуту - руху. Заперечуван­ня якісної незнищуваності матерії веде до ідеалізму, бо для пояснення різномаїття форм руху залучаються ідеальні сили.

Історично заперечення якісної незнищуваності руху пов'я­зане з теорією «теплової смерті Всесвіту». У другій половині XIX ст. деякі фізики (В. Томсон, Р. Клаузіус) розширено тлу­мачили другий закон термодинаміки - закон зростання ент­ропії у замкненій системі. Вони стверджували, що всі види енергії з часом перейдуть до теплової, тепло ж поступово розс­іється у просторі, температура Всесвіту вирівняється і після цього ніякого взаємоперетворення енергії не буде - Всесвіт «помре». У такому Всесвіті не було б життя, планет, зірок -тільки молекули й атоми, що хаотично рухаються і заповнюють увесь простір. Висновок цієї теорії - неминучість моменту теп­лової рівноваги - не суперечив закону збереження енергії, але вказував на якісне виродження руху, зведення його до хаотич­ного теплового руху, нездатного здійснювати роботу. Теорія «теплової смерті» заперечує якісну незнищуваність руху і веде врешті-решт до ідеї творця Всесвіту, котрий у момент творен­ня світу «розрізнив» різні види енергії і «зарядив» ними Всесвіт. Тепер, мовляв, Всесвіт закономірно наближається до своєї смерті. Релігійно-ідеалістичне тлумачення другого першопочатку термодинаміки використовують церковні діячі для підтвердження ідеї про Бога-першотворця. Спростування теорії «теплової смерті Всесвіту», зазвичай, полягає не у скасуванні другого закону термодинаміки, а у принциповій можливості самодовільного ускладнення форм матеріального руху.

Розмаїття форм руху матерії і розгортання цієї різноманіт­ності можливе внаслідок саморозвитку матерії. Принцип само­руху вперше знайшов відображення у давньогрецькій філософії (Геракліт, Арістотель). Ідею саморуху розвивав і Лейбніц, який розкрив у тілесній субстанції діяльний першопочаток. У різних формах принцип внутрішньої активності матерії і її саморуху обстоювали представники матеріалізму (Спіноза, Толанд та інші). Вчення про саморух матерії розробляли і французькі матеріалісти (Гольбах, Дідро, Гельвецій), Ньютон і деякі філософи-метафізики XVIII ст. із заперечення саморуху робили висновок про наявність у всякого руху зовнішнього джерела (абсолютного першопочатку, Бога). Розгорнуту концепцію са­моруху і його модусів розробив Гегель, однак вони тлумачать­ся ним як форми самовиявлення абсолютної ідеї.

Джерелом саморуху виявляється суперечність між устален­істю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогре­сивним і регресивним. Так, механічному рухові притаманне протиріччя між змінним станом тіла у просторі і часі і зв'язком цих станів. У розвитку живих організмів усталеність виявляєть­ся у збереженні спадкових ознак, а змінюваність - у пристосу­ванні організму до нових умов середовища.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії - від механічного, квантово-фізичного (зміни у субатомних, атомних і молекулярних системах внаслідок нестійкості їх структур) і хімічного (процеси саморуху у каталітичних системах) до біо­логічного і соціального рівнів. На хімічному, біологічному і більш високих рівнях спонтанність саморуху знаходить своє виявлення перш за все у відкритих і цілісних системах (організм, суспільство, біосфера), у яких відбувається не про­сто саморух, а саморозвиток, тобто саморух, який супровод­жується переходом до більш високого ступеня організації. У су­часних дослідженнях сінергетики вивчаються фізичні, хімічні, біологічні системи, для яких характерні суперечності між стійкістю і нестійкістю, порядком і безладом, організацією і де­зорганізацією. Внаслідок нестійкості, викликаної флуктуаціями і їх посиленням, виникає новий стійкий динамічний режим, або структура. Перехід від однієї структурної організації матерії до другої характеризує процес ускладнення форм організації матерії і руху, при цьому відбувається спонтанна самоорганізація ма­теріальних систем.

Суперечливість руху виявляється і в тому, що він являє собою єдність перервності і неперервності. Рух - це постійний, тривалий, безупинний процес змінювання матерії, але існує він лише у вигляді окремих, якісно відмінних одна від іншої форм; отже, неперервний потік руху матерії одночасно і перервний.

У природі існує безліч якісно різних матеріальних систем, і кожна з них має специфічний для неї рух. Отже, рух матерії існує у різноманітних формах, розкриття взаємовідносин між якими має важливе значення, по-перше, для розуміння якісних відмінностей між формами організації матерії, а по-друге, - для виявлення матеріальної єдності світу. Форми руху матерії зна­ходяться у певній супідрядності, а тому їх можна класифікува­ти за деякою загальною ознакою. Відомо, що протягом історії філософії, починаючи ще з Арістотеля, неодноразово мали місце намагання класифікувати рух. Певна заслуга у цьому питанні належить Ф.Енгельсу, який у творі «Діалектика природи» го­ворить про існування таких форм руху.