Естетика - наука про естетичне багатство дійсності та мистецтва

Неминуча недостатність знання, неосвіченість часто стають джерелом великих трагедій, Трагічне - це сфера осмислення всесвітньо історичних протиріч, пошук виходу для людства. В цій категорії відображується не просто викликане окремими негараздами нещастя людини, а бідування людства, деякі фун­даментальні недосконалості буття, що відбиваються на долі людини. Трагічне мистецтво виявляє суспільний сенс життя людини та показує, що безсмертялюдини здійснюється в без­смерті народу.

Отже, трагічне розкриває: 1) загибельабо важкі страждання особистості; 2) непоправність для людей її втрати; 3) безсмертні суспільно цінні засади, що закладені в неповторній індивідуаль­ності, та її продовження в житті людства; 4) вищі проблеми бут­тя, суспільний сенс буття людини; 5) активність трагічного ха­рактеру відносно обставин; 6) філософськи осмислений стан світу; 7) історично, тимчасово нерозв'язувані протиріччя; 8) тра­гічне, втілене в мистецтві, здійснює очищуючий вплив на людей. Центральна проблема трагедійного твору - розширення можливостей людний, розрив тих меж, що історично склались, але стали тісними для найбільш сміливих та активних людей, що одухотворені високими ідеалами.

Близькою до трагічного, але глибоко йому протилежною є категорія «жахливого». Якщо трагічне завжди має своє розв'я­зання в майбутньому, то жахливе безнадійне, безвихідне. Це загибель, що не несе в собі нічого світлого, не обіцяє людям майбутнє звільнення від нещасть, це лихо, що не контролюєть­ся людьми, не підвладне їм, панує над ними. У трагічному не­щастя величне, воно все-таки підносить людину, яка, навіть гинучи, стверджує свою владу над світом, панує над обстави­нами. У жахливому, навпаки, людина - раб обставин, вона не володіє світом. Категорія жахливого охоплює ті явища дійсності, якими людина вільно не володіє і які несуть їй загро­зу та загибель; вони є нерозв'язуваними навіть на історичному рівні - звідси песимістичне світовідчуття.

Багато естетичних властивостей дійсності та мистецтва, що в минулому осмислювались в поняттях, у сучасній естетиці набувають більш широкого значення та стають категоріями, Так, сьогодні цілісність та розірваність - естетичні категорії, важливі для розуміння сучасного мистецтва. Духовний світ людини без поєднання естетичного з етичним може виявитись розірваним: думки позбавлені цілісності, характер - стрижня, свідомість - ідеалів, дії - життєвої мети.

Важливою характеристикою соціокультурної реальності є комічне, що являє собою об'єктивну суспільну цінність явища. Не все смішне є комічним, хоча комічне завжди смішне. Комі­чне породжує соціально значущий, одухотворений естетични­ми ідеалами сміх, що заперечує одні людські якості та суспільні явища та стверджує інші. Комізм соціальний своєю об'єктив­ною (особливості предмета) та своєю суб'єктивною (характер сприйняття) стороною.

Сутність комічного - в протиріччі. Комізм - результат контра­сту, розладу, протистояння: потворного - прекрасному (Арісто­тель), підлого - піднесеному (Кант), безглуздого - розсудливому (Шопенгауер), нескінченої передбачуваності - нескінченному сва­віллю (Бергсон), вигаданого, удавано поважного - значущому, міцному та істинному (Гегель), внутрішньої порожнечі - зовніш­ності, що має зазіхання на значущість (Чернишевський), нижчесереднього - вищесередньому (Гартман) тощо.

Для сміху недостатньо комічного в дійсності, необхідна ще й здатність до його сприймання, відчуття гумору. Гумор - сміх дружелюбний, незлобивий, він удосконалює явища, очищує їх від недоліків, допомагає повніше розкриватися всьому, що є в найвищій мірі суспільно цінним. Гумор вбачає в своєму об'єкті певні сторони, що відповідають ідеалу. Активна, творча форма гумору - дотепність. Якщо гумор - це здатність до сприйняття комізму, то дотепність - до його творення. Дотепність - це талант так концентрувати, загостряти та естетично оцінювати реальні протиріччя, дійсності, щоб їх комізм став більш наочним та відчутним. Різним формам комізму обов'язково притаманні заперечення і ствердження. Навіть в сатирі, що різко крити­кує світ, заперечення засноване на позитивній, життєстверджуючій програмі - ідеалах. В сатирі заперечуються не окремі риси, а явище в своїй суті, коли воно соціально небезпечне та може нанести серйозну шкоду, збиток суспільству. Сатира заперечує, карає недосконалість світу в ім'я його корінного перетворення відповідно до ідеалів. У карнавальному сміху в нерозчленованому вигляді у злитій формі присутні і ствердження, і запере­чення, і гумористичні, і сатиричні початки, які поступово вичленовуються в самостійні типи комізму.

Комічне є національна своєрідним, і водночас у ньому про­ступають інтернаціональні та загальнолюдські риси. В силу спільності законів соціального розвитку часто одні і ті самі яви­ща з однаковою непримиренністю висміюють всі народи.

Естетична різноманітність і багатство дійсності та мистецт­ва обумовлюють висування окрім традиційних та усталених категорій (прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного) но­вих естетичних категорій та понять, що відображують власти­вості, які в житті та в художній творчості знаходяться в склад­ному та гнучкому взаємозв'язку та взаємопереходах. Коли та або інша властивість у провідних художніх явищах епохи вис­тупають на передній план, естетика виділяє її в особливу есте­тичну категорію. Так, розвиток сентименталізму, а пізніше ме­лодрами висунув на перший план таку естетичну властивість, як «зворушливість».