Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки.

Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обставини, що характеризують подію злочину. Місце вчинення крадіжок локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх учинення можна вирізнити такі різновиди обстановки вчинення крадіжок:

- місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки, Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого в містах, переважно в районах новобудов. Використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість запираючих пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість»1 перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

- місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

- крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій є випадковим (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх учинення. Так, 90% квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини - влітку; крадіжки з закладів торгівлі, комор - у вечірні та нічні часи, у святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, па ринках та в інших велелюдних місцях.

До дій злочинців із підготування до вчинення крадіжки можна віднести такі:

- вибір об'єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого вчиняється або проведенням своєрідних розвідувальних дій, або завдяки прямій чи неусвідо.мленій «наводці» інших осіб, зокрема майбутньої жертви (потерпілого);

- вивчення об'єкта крадіжки та обстановки, в якій злодієві доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та іп.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

- вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготування необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснено злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об'єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

- вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут викраденого;

- попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного в підготовлюваному злочині, а також у разі необхідності - забезпечення алібі та ін.

Способи вчинення

З-поміж усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки та крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь зламу, схожість обставин учинення та ін., що дозволяє об'єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення в декілька груп (зрозуміло, що інші види крадіжок чужого майна також учиняються притаманними способами, але через значну поширеність проаналізуймо, власне, способи вчинення квартирних крадіжок і крадіжок із закритих приміщень).

До першої групи належать способи крадіжок, які здійснювалися без застосування будь-яких технічних засобів,- «безінст-рументальний» спосіб (злам вхідних дверей і засувних пристроїв, зруйнуванням корпусу дверей поштовхом плеча чи йоги, зняття їх із навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок із приміщень складають дії, вчинені із застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монти-ровка, долітце, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної та соляної кислот («царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекол, зламування стулок віконної рами, кватирки або дверей на лоджіях чи балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в обумовленому для членів сім'ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці тощо); прохід крізь залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій та балконів, прорізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти і т. ін.

Відомості про спосіб учинення крадіжки дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила цей злочин (стать, вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло способом зламу підлітками здебільшого здійснюється із застосуванням різних знарядь, тоді як «безінструментальний» спосіб (удар плечем, погою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого або через обман малолітніх дітей.

Певні особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або знежирювальним розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Зазвичай такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини, і в цьому сенсі злодійська діяльність – одна з найбільш сталих і «рециливонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі; «слюсарі» і «шніфери» - у спосіб зламу дверей і засувних пристроїв; «склярі» - виставляючи або видавлюючи віконні скла);

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян чи без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п'ятий із загалу засуджених за крадіжки був старший 29 років). Водночас серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30-49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготування, вчинення і приховання злочинів (наведення, збирання інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв'язок «злочинець - потерпілий» часто посідає чільне місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок переважно акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновку про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв'язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготування і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). Особливо вирізняються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування оголошень про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей тощо.

Основні обставини, що їх необхідно встановити під час розслідування крадіжок, такі:

- факт таємного викрадення майна;

- місце, час та умови вчинення крадіжки;

- предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки, характеристика (яке майно викрадено - державне, комунальне, колективне, приватне фізичних чи юридичних осіб);

- спосіб учинення крадіжки: а) наявність попередньої підготовки для вчинення крадіжки, попередньої змови, якщо крадіжку вчинено групою осіб); б) технічні засоби, які були застосовані для таємного викрадення і приховання;

- тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

- суб'єкт крадіжки (ким її вчинено), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;

- наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;

- спосіб, час і місце збуту викраденого, місця його переховування;

- обставини, що сприяли вчиненню крадіжки (організація та стан охорони викраденого майна, стан запираючих пристроїв, сигналізації тощо);

- обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути необхідність у встановленні й інших важливих у справі обставин.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об’єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено.

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому зумовлене слідчими ситуаціями, що склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін.

Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об’єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, що підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється щодо події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано до комісійних крамниць, ломбардів;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину.

14,16,17

Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Подія злочину сумнівів не викликає, факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або «по гарячих слідах». Це, зазвичай, ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомоги заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або за участі працівників правоохоронних органів затримують злочинців із краденим. Основне тактичне завдання в такій ситуації - закріпити сліди злочину, тобто зібрати докази, що викривають затриманого, визначити розмір краденого, його місце і т. ін. Типові версії в указаній ситуації: а) факт крадіжки мав місце і вчинено її затриманим; б) затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно позначитися на схоронності викраденого майна (його як серйозного доказу вини злочинці намагаються позбутися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого, обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього варто допитати свідків-очевидців, потерпілого, службових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, проінформованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), зокрема й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в такій ситуації завершується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред'явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; призначенням і проведенням відповідних видів судових експертиз.

2. Факт крадіжки встановлено, наявні відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У такій ситуації визначальним чинником виступає час. Основне завдання слідства - це пошук особи (осіб), причетних до крадіжки тощо. Дії слідчого і працівників кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації способом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг тощо), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх перебування, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) «по гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: розшук злочинця; затримання «по гарячих слідах»; розшук викраденого майна; встановлення свідків та ін., які охоплюють собою різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку варто виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинено крадіжку (з кола пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). Під час розслідування крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються із кола клієнтів, працівників та осіб, які охороняли цей об'єкт. Особливу групу свідків складають працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також водії таксі.

Якщо в результаті проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювану в крадіжці особу не буде встановлено, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свідків - очевидців і потерпілого, результати яких для встановлення зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця крадіжки в цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою уточненкя і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб із кола знайомих і родичів (за описанням свідками-очевидцями прикмет зовнішності), можливо причетних до розслідуваної події.

3. Факт крадіжки встановлено, але інформація про суб'єкта злочину відсутня. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному - найскладнішою. Основні завдання - тісною співпрацею слідчих і опера-тивпо-розшукових органів вживати максимально можливих заходів для встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть проводитися такі тактичні операції: збирання відомостей про злочинця, розшук викраденого майна та ін. Змістом таких операцій є:

- попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо);

- огляд місця події, який охоплює дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинено крадіжку, а й довколишньої місцевості - сходових площадок, горищ і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.);

- допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в правоохоронні органи);

- призначення і проведення судових експертиз;

-перевірка за криміналістичними обліками (першочергово, за дактилоскопічним способом учиненого злочину);

- постановлення на облік викрадених номерних предметів;

- вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом.

19,20,21

Цей етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого. Результативність цих дій багато в чому обумовлена підсумками початкового етапу розслідування.

У тих випадках, коли злочинця не встановлено або встановлено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового етапу переходять і на наступний етап розслідування. Дії слідчого мають бути спрямовані на виявлення злочинця, а також на розшук викраденого (обшук, допит родичів, колег по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють учиненню крадіжки. При цьому сприяти вирішенню вказаних завдань може вміла взаємодія слідчих органів з громадськими організаціями й окремими громадянами.

Початковий етап розслідування крадіжок у разі успішного його виконання повинен завершуватись установленням особи, щодо якої є достатні підстави для підозрівання її в учиненні крадіжки. Наступний етап характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності цієї особи.

22,23

Типові слідчі ситуації:

• Подія злочину не мала місця (предмет крадіжки виявлено потерпілим в іншому місці; інсценування злочину). Розпізнавання інсценування крадіжки проводиться на підставі вивчення:

- негативних обставин під час розслідування події (про які зазначено вище);

- результатів відтворення обстановки та обставин події щодо перевірки певного факту (наприклад, чи могли фактично бути у приміщенні матеріальні цінності в певній кількості та обсязі; чи справді можна було крізь такий пролом у стіні чи двері винести вказані предмети тощо);

- даних судових експертиз, допитів, очних ставок.

• Факт крадіжки й особу, яка її вчинила, встановлено, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не суперечать зібраним у справі доказам, викрадене майно виявлено. У цій ситуації слідчий приймає рішення про достатність зібраних доказів для завершення досудового слідства.

• Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений визнає свою вину частково (визнає, що вкрав лише майно, яке виявлено у нього під час обшуку, заперечує окремі епізоди злочинної діяльності, приміром, факт виготовлення заздалегідь знаряддя зламу, збуту викраденого тощо). За цієї ситуації слідчий на підставі аналізу показань обвинуваченого будує версії з кожного пункту як зізнання, так і заперечення пред'явленого обвинувачення. З метою перевірки сконструйованих версій проводяться допити нових свідків, очні ставки.

• Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винності обвинуваченого в її вчиненні, але він пред'явленого обвинувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає місце перебування на момент крадіжки та осіб, які можуть це підтвердити), викраденого майна не знайдено. У цій ситуації перевіряються версії щодо місця перебування обвинуваченого (чи міг він перебувати у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причетність осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності. Опрацьовуються версії про подальшу долю викраденого майна, триває реалізація тактичних операцій перевірки алібі, розшуку викраденого майна. З цією метою проводяться додаткові обшуки за місцем проживання обвинуваченого, за місцем знаходження належного йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред'явлення для впізнання потерпілим, обвинуваченим предметів, що належать їм, судові експертизи, допити свідків, очні ставки та ін.

Отже, до кола слідчих дій, що на цьому етані розслідування крадіжок повинні бути виконані у тій чи іншій послідовності, залежно від наявної слідчої ситуації, належать: затримання підозрюваного, його особистий обшук; обшук за місцем проживання, роботи або навчання; освідування, допит підозрюваного (обвинуваченого); призначення й проведення судових експертиз; відтворення обстановки та обставин події; пред'явлення для впізнання виявлених у ході обшуків чи інших заходів предметів тощо.

У момент затримання проводять особистий обшук, а потім обшуки в помешканні та за місцем роботи підозрюваного. За наявності для того підстав можуть проводитись обшуки і в його родичів та знайомих. Метою обшуків є виявлення краденого майна, грошей, одержаних від його реалізації, знарядь зламу та злодійського інструменту, які використовувалися під час учинення крадіжки, одягу і взуття, де могли залишитися сліди перебування суб'єкта на місці вчинення крадіжки.

Допит підозрюваного. Допитуваному пропонують пояснити: за яких обставин при ньому, в його помешканні або в іншому приміщенні, яке має до нього певний стосунок, опинились викрадені речі; з яких причин на ньому, його одязі, взутті залишилися ті чи інші виявлені сліди. Показання підозрюваного, зокрема, висунуті ним версії захисту, підлягають невідкладній перевірці.

Безпосередньо допиту може передувати освідування, метою якого є виявлення і фіксація слідів (пошкоджень, часток речовин тощо), пов'язаних із перебуванням на місці крадіжки, що можуть залишатися на тілі та одязі підозрюваного.

Вилучені в ході обшуків речі та цінності пред'являються для впізнання потерпілим (матеріально відповідальним особам), а в разі потреби і свідкам, коли тим відомі ознаки викраденого майна.

Призначення і проведення судових експертиз. Під час розслідування крадіжок призначаються і проводяться різноманітні судові експертизи, які залежно від мети можна поділити на декілька груп: а) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їхніх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ (ідентифікаційні); б) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна (діагностичні чи класифікаційні). Зокрема, це такі судові експертизи: трасологічна (встановлення цілого за частинами) та її різновид - дактилоскопічна експертизи, експертиза слідів нашарування, експертизи речовин, матеріалів і виробів, товарознавча, судово-хімічна, біологічна експертизи, інколи судово-медична (наприклад, коли під час огляду місця події виявляють сліди крові, слини тощо) та ін.

Оцінювання висновків експертів потрібно проводити дуже вдумливо. Так, доволі категорично будуть установлювати причетність підозрюваного до вчинення крадіжки експертизи, що встановлюють індивідуальну тотожність (наприклад, ідентифікація затриманого за слідами його рук, долонь, виявлених на місці крадіжки; ідентифікація знайденого у ході обшуку в затриманої особи знаряддя зламу за слідами його застосування, вилученими з місця крадіжки). Інші ж експертизи (наприклад, експертиза речових доказів) установлюють лише групову належність об'єктів дослідження.

Допит обвинуваченого. Використовуючи зібрані докази і за наявності законних підстав особу, причетну до вчинення крадіжки, допитують як обвинуваченого.

З огляду на те що, вчиняючи крадіжку, злочинець завжди намагається діяти потай, а виявлення у тих чи інших осіб викраденого майна ще не доказує вчинення розслідуваної крадіжки саме конкретною особою (підозрюваним), допит обвинувачсного доволі часто відбувається зі значними труднощами.

Злочинці, особливо раніше судимі, не схильні без пред'явлення їм вагомих фактів визнавати свою вину, а тим паче видавати співучасників і викрадене майно. Навіть зізнаючись і повідомляючи деякі обставини вчинених крадіжок, вони не поспішають називати можливі джерела одержання доказів своєї вини. Більше, використовуючи прогалини у слідстві, відсутність у справі об'єктивних доказів, вони під час розгляду справи в суді відмовляються від раніше даних показань і намагаються скомпрометувати слідство і слідчого. В інших випадках ці особи, будучи викритими у вчиненні деяких епізодів крадіжок, з метою допомогти уникнути відповідальності своїм співучасникам або іншим особам використовують самообмову, тобто визнають свою причетність у крадіжках, яких вони не вчиняли.

Усе зазначене обумовлює особливо ретельну роботу слідчого щодо збору доказів вини обвинуваченого і виявлення викраденого майна.

Слідчий експеримент. Після зізнання обвинуваченого у вчиненні ним крадіжки частіше за все слідчі, для закріплення доказової бази, проводять відтворення обстановки та обставин події у вигляді перевірки його показань на місці події (злочину). Однак доказового значення цієї слідчої дії не варто перебільшувати.

Зрозуміло, що розповідь обвинуваченого на місці з указуванням шляхів, котрими він рухався до і після вчинення крадіжки, місць проникнення у сховища і приміщення (житло), вилучення ним викраденого майна тощо може переконувати в тому, що крадіжку справді вчинено цією особою. Однак реально доказового значення результати перевірки показань на місці набудуть, принаймі, за однієї з таких умов: 1) щоб обвинувачений на місці крадіжки вказав на таку деталь (деталі), що вже були зафіксовані під час огляду місця події і таким способом підтверджують його показання щодо вчинення ним крадіжки; 2) щоб у ході перевірки показань на місці події було додатково виявлено такі речові об'єкти (знаряддя, особисті речі злочинця тощо), яких під час раніше виконаного огляду цього місця виявлено не було і які, безумовно, мають стосунок до розслідуваної події.

У справах про крадіжки ще частіше, ніж перевірка показань на місці, проводиться інший різновид відтворення обстановки та обставин події - слідчий експеримент, для встановлення реальної можливості виконати ті дії, про які дає показання обвинувачений, як-от: здатність суб'єкта до використання для зламу сховищ тощо, тих чи інших специфічних технічних знарядь; здатність особи проникнути у приміщення крізь певні отвори, лази, проломи, вікна, за наявності у неї певних фізичних даних (тілобудови, фізичної сили, зросту і т. ін.). Однак, оцінюючи результати таких експериментів, необхідно пам'ятати, що принципова можливість, здатність нині обвинуваченого у крадіжці виконати ті чи інші дії, ще не означає, що саме вона їх насправді викопувала.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: