Додаткова література

Лекція

Тема: Технологія рівневої диференціації.

Викладач: Тупікіна С.В.

Розглянуто на засіданні предметної

(циклової) комісії викладачів

психолого - педагогічних дисциплін

Протокол №_________ від___________

Голова предметної (циклової) комісії:

_______________________________

Берислав

Тема лекції: Технологія рівневої диференціації.

Знати: поняття диференціація, диференційований підхід, диференційоване навчання, технологія диференціації, особливості диференціації по рівню, особливості змісту і методики впровадження окремих технологій рівневої диференціації.

Вміти: З метою створення належних умов для саморозкриття в процесі навчальної діяльності молодших школярів з різними навчальними можливостями на основі знань про навчання як репродуктивно-продуктивний процес вміти здійснювати диференційований підхід до учнів, використовуючи різні види завдань.

Тип лекції: тематична.

Ключові поняття: диференціація, диференційоване навчання, принцип диференціації, технологія диференційованого навчання, рівні диференціації, внутрішньокласна диференціація.

План

1. Поняття диференціації в навчанні.
2. Класифікаційні параметри технологій диференційованого навчання, її цільові орієнтації.
3. Особливості диференціації по рівню.
4. Внутрішньо класна (внутрішньопредметна) диференціація (М.П.Гузик).
5. Змішана диференціація (модель зведених груп).

Основна література

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2007. – С.415-424.
2. Селевко Г.К. Энциклопедия современных образовательных технологий: В 2 т. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – C.316 - 331.
3. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2007. – С.229 - 236.

Додаткова література

1. Ковальова В.І. Формування творчих та пізнавальних здібностей учнів з використанням технології розвитку критичного мислення. //Початкова школа. – 2009. - №6. – С.49 - 54.

Поняття диференціації в навчанні

Диференціація в перекладі з латинського «Difference» означає розділення, розшарування цілого на різні частини, форми, ступені.

Диференційоване навчання - це:

- форма організації учбового процесу, при якій вчитель працює з групою учнів, складеною з урахуванням наявності у них важливих для учбового процесу загальних якостей (гомогенна група); - частина загальної дидактичної системи, яка забезпечує спеціалізацію учбового процесу для різних груп учнів.

Диференціація навчання (диференційований підхід в навчанні) - це:

- створення різноманітних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою обліку особливостей їх контингенту;

- комплекс методичних, психолого-педагогічних і організаційно-управлінських заходів, що забезпечують навчання в гомогенних групах.

Принцип диференціації навчання - положення, згідно якому педагогічний процес будується як диференційований. Одним з основних видів диференціації (розділення) є індивідуальне навчання.

Технологія диференційованого навчання є сукупністю організаційних рішень, засобів і методів диференційованого навчання, що охоплюють певну частину учбового процесу.

По характерних індивідуально-психологічних особливостях дітей, що складають основу формування гомогенних груп, розрізняють диференціацію:

- по віковому складу (шкільні класи, вікові паралелі, різновікові групи);

- по області інтересів (гуманітарні, фізико-математичні, біологохімічні і інші групи, напрями, - відділення, школи);

- по рівню розумового розвитку (рівню досягнень);

- по особово-психологічним типам (типу мислення, акцентуації характеру, темпераменту і ін.);

- по рівню здоров'я (фізкультурні групи, групи ослабленого зору, слуху, лікарняні класи).

У будь-якій системі навчання в тій чи іншій мірі присутній диференційований підхід і здійснюється більш менш розгалуджена диференціація. Тому сама технологія диференційованого навчання, як вживання різноманітних методичних засобів, є включеною, проникаючою технологією.

Проте у ряді педагогічних систем диференціація учбового процесу є пріоритетною якістю, головною відмінною особливістю, і такі системи можуть бути названі «технологіями диференційованого навчання».

Класифікаційні параметри

По рівню вживання: всі рівні.

По філософській основі: що пристосовується.

По основному чиннику розвитку: соціогенна з допущеннями біогенного характеру (всіх навчати до одного рівня не можна).

По концепції засвоєння: що пристосовується.

По орієнтації на особові структури: інформаційна, ЗУН + СУД.

По характеру змісту: повчальна, світська, технокритична, загальноосвітня, дидактоцентрична, з обмеженою орієнтацією на особу, проникаюча.

По типу управління пізнавальною діяльністю: система малих груп + «репетитор».

По організаційних формах: всі форми.

По підходу до дитини: всі види.

По переважаючому методу: пояснювально-ілюстративна з елементами програмування.

По категорії виучуваного: масова.

Цільові орієнтації

· Навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей.

· Пристосування (адаптація) навчання до особливостей різних груп учнів..

Особливості диференціації по рівню

Диференціація по рівню розумового розвитку не одержує в сучасній педагогіці однозначної оцінки; в ній є разом з позитивними і деякі негативні аспекти.

По організаційному рівню гомогенних груп виділяють диференціацію:

• регіональну;

· по типу шкіл (спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, приватні школи, комплекси);

· внутрішньошкільну (рівні, профілі, відділення, поглиблення, ухили, потоки);

· у паралелі (групи і класи різних рівнів: гімназичні, класи компенсуючого навчання і т.д.);

· міжкласну (факультативні, зведені, різновікові групи);

· внутрішньокласну, або внутрішньопредметну (групи у складі класу).
Внутрішньокласну диференціацію називають ще «внутрішньою», на відміну від всіх інших видів «зовнішньої» диференціації.

Внутрішньокласна (внутрішньопредметна) диференціація (Н.П.Гузик)

Гузик Микола Петрович - заслужений вчитель РФ, директор школи і вчитель хімії (Україна, Крим).

Автор назвав свою систему «Комбінованою системою навчання», що має дві відмінні сторони: внутрішньокласну диференціацію навчання по рівню і розвиваючий цикл уроків по темі.

Уроки по кожній учбовій темі складають п'ять типів, які проводяться один за одним: перший - уроки загального розбору теми (їх називають лекціями); другий –комбінування семінарські заняття з опрацьовуванням учбового матеріалу, що заглиблюється, в процесі самостійної роботи вчаться (таких уроків по кожній темі дещо, як правило, від трьох до п'ять); третій - уроки узагальнення і систематизації знань (так звані тематичні заліки); четвертий - уроки міжнаочного узагальнення матеріалу (їх називають уроками захисту тематичних завдань); п'ятий - уроки-практикуми.

Через нерівномірність розвитку, відмінності особових якостей і інших причин в класі з'являються і відмінники, і середні, і відстаючі. Тому вчитель організовує рівневу диференціацію роботи цих груп учнів. Діти вчаться на уроці, на всіх його етапах: при пред'явленні нового матеріалу, закріпленні і повторенні, при контролі ЗУН.

Виділяється три типи диференційованих програм: «А», «В», «С», різного ступеня складності.

Диференційовані програми (саме «програми», а не «завдання») передбачають два найважливіші аспекти:

· забезпечення певного рівня оволодіння знаннями, уміннями і навиками (від репродуктивного до творчого);

· забезпечення певного ступеня самостійності дітей в навчанні (від постійної допомоги з боку вчителя - робота за зразком, інструктаж і т.д. до повної самостійності).

Між програмами «А», «В», «С» існує строга спадкоємність, кожній темі наданий обов'язковий мінімум, який дозволяє забезпечити нерозривну логіку викладу і створити хай неповну, але обов'язково цільну картину основних уявлень.

Завдання програми «С» зафіксовані як базовим стандарт. Виконавши її учень опановує конкретним матеріалом по предмету на рівні його відтворення. Робота по первинному засвоєнню матеріалу на цьому рівні має свої особливості. Вона вимагає багатократного його повторення, уміння виділяти смислові групи, виділяти головне, знання прийомів запам'ятовування і т.д. Тому в зміст програми «С» вводиться інструктаж про те, як учити, на що звернути увагу, який з цього слідує висновок і т.д.

Завдання програми «С» повинен уміти виконати кожний учень, перш ніж приступити до роботи за складнішою програмою (а краще сказати, за наступною за нею програмою).

Програма «В» забезпечує оволодіння тими загальними і специфічними прийомами учбової і розумової діяльності, які необхідні для вирішення задач на вживання, що вчаться. Тому крім конкретних знань в цю програму вводяться додаткові відомості, які розширюють матеріал першого рівня, доводять, ілюструють і конкретизують основне знання, показують функціонування і вживання понять. Цей рівень дещо збільшує об'єм відомостей, допомагає глибше зрозуміти основний матеріал, робить загальну картину більш цільною.

Виконання програми «А» піднімає учнів на рівень усвідомленого, творчого вживання знань. Ця програма передбачає вільне володіння фактичним матеріалом, прийомами учбової роботи і розумових дій. Вона вводить учня в суть проблем, які можна вирішити на основі одержаних в школі знань, дає розвиваючі відомості, що заглиблюють матеріал, його логічне обгрунтовування, відкриваючі перспективи творчого вживання. Цей рівень дозволяє дитині проявити себе в додатковій самостійній роботі

При повторенні матеріалу широко застосовується методика вільного вибору різнорівневих завдань. Виділяються три варіанти-рівні дидактичного матеріалу для самостійних робіт, рішення задач, лабораторних і практичних завдань. Перший варіант (С) точно відповідає обов'язковим результатам навчання. Другий варіант (В) припускає включення додаткових задач і вправ з підручника, третій (А) - завдань з допоміжної навчально-методичної літератури.

Вибір програми вивчення кожного з предметів надається самому школяреві. Так забезпечується загальний для всіх базовий (системний) мінімум знань і одночасно відкривається простір для розвитку творчої індивідуальності кожної особи.

При контролі знань диференціація заглиблюється і переходить в індивідуалізацію (індивідуальний облік досягнень кожного). За принципами і змістом внутрішньопредметна рівнева методика схожа з методикою «повного засвоєння». Перехід до нового матеріалу здійснюється тільки після оволодіння тими, що вчаться, загальним для всіх рівнем освітнього стандарту. Поєднання загальнокласної, групової і індивідуальної роботи дозволяє на фоні рівня базового стандарту виявити відмінності в знаннях учнів. Для цього використовуються наступні форми занять: робота по групах (столам, рядам, командам і т.п.), робота в режимі діалогу (постійні пари, динамічні дари), семінарсько-залікова система, модульне навчання, позаурочні додаткові індивідуальні заняття, консультування, що індивідуалізувалося, допомога на уроці, облік знань за системою «зараховано-не зараховано».

Змішана диференціація (модель зведених груп)

З'єднаною формою двох видів диференціації навчання - по інтересах і по рівню розвитку є модель зведених груп по паралелях (модель гнучкого складу груп). Для вивчення найважливіших учбових дисциплін, що визначають майбутню профілізацію (математика, література, російська мова), вся класна паралель перегруповується. Утворюються три зведені групи.

Діти, що цікавляться даним учбовим предметом (наприклад, математикою) і достатньо високі показники, що мають в цьому напрямі, об'єднуються в одну зведену групу (тимчасовий гомогенний клас) просунутого рівня. З решти складаються паралелі за принципом рівневої диференціації (група базового стандарту і група посиленої педагогічної підтримки) формуються ще дві зведені групи.

Для паралелі розробляються три варіанти учбової програми. Перший працює в рамках групи по інтересу і має просунутий рівень; другий і третій варіанти реалізуються в тих групах, для яких цей предмет не обрано «цікавим» і головна мета яких, - досягнення обов'язкових результатів навчання.

Склад основних класних колективів при такому розділенні залишається незмінним, а склад груп міняється залежно від предметів диференціації. По решті предметів заняття ведуться за єдиними програмами базового стандарту.

Таким чином, учбовий процес протягом дня організовується так: перші три-чотири уроки йдуть по класах, на четвертому-п'ятому уроках класи розпадаються що вчаться відповідно до вибраних ними напрямів переходять в зведені групи, де заняття ведуть одночасно різні вчителі за різнорівневими програмами. Реалізується ідея про форму диференціації, яка не ущемляє гідності учня і не порушує міжособових відносин, що склалися, в колективах.

Модель зведених груп, яка об'єднує два види диференціації - по рівню досягнень і по інтересах, діє в паралелях V-IХ класів. Переформовування груп проводиться за наслідками підсумкового річного контролю. Можливі переходи учнів з групи в групу і в середині учбового року.

Для розподілу дітей між різними напрямами навчання застосовуються різні види діагностики, у тому числі інтелектуальні тести.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: