Соціокультурна регуляція.

СОЦІАЛЬНА КУЛЬТУРА

Соціальна культура як ціннісно-регулятивна площина суспільства.

Соціокультурна організація.

Соціокультурна регуляція.

У складі культурного світу звичайно виділяють як найважливішу його частину галузь духовної культури. Ця область включає в себе такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія. Характерною рисою всіх форм духовної культури є те, що в них на першому плані знаходиться поєднання знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигма в духовній культурі відсутня. Але неважко помітити, що кінцевою метою творчої діяльності в області духовної культури є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи, головним чином лише як засоби (способи, методи) створення духовних цінностей.

Аналогічним чином в культурному просторі виділяється сукупність форм культури, які визначають соціальні відносини людей, їх взаємодію в суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культура. У цих формах культури фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки, рухомої прагненням до них. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відносин, або, коротше, соціальної культури. Зрозуміло, соціальній культурі не можна обійтися без знань. Однак знання виступають тут лише як засоби для вироблення принципів і норм поведінки людей в суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний же зміст соціальної культури - регулятиви, цінності та ідеали.

Нарешті, в культурі існує ще одна область, яка характеризується спрямованістю до «когнітивно-регулятівної» площині. Це область технологічної культури. Остання розуміється тут в самому широкому сенсі - як культура освоєння й обробки будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання та регулятиви є необхідними і найважливішими елементами технологічної культури. Цінності ж відходять тут на другий план: заради яких цінностей створюється і пускається в хід технологія - це питання технологічна культура сама по собі не вирішує. Воно має вирішуватися поза нею. Бо техніка, якщо розвиток її стає самоціллю, може стати ворожою людині силою.

Зміст основних галузей культури утворюють форми,

· які займають великомасштабні просторові «ніші»,

· мають потужний потенціал, що впливає на весь культурний простір,

· мають в суспільстві велике число «причетних» до них носіїв (в тій чи іншій мірі до них відноситься значна більшість представників цієї національної культури, хоча професіоналів серед них може бути і не настільки вже й багато).

Духовна, технічна та соціальна культура - не відокремлені один від одного «сектори» або «частини» культурного простору. В абстракції ми можемо розглядати і аналізувати їх окремо. Однак у реальному світі суспільного життя кордони між ними розпливчасті і відносні. Наприклад, мистецтво - форма духовної культури. Але є й технічна культура створення, оформлення, поширення творів мистецтва - їх втілення в книгу, архітектурну споруду, театральну виставу, є і пов'язана з мистецтвом соціальна культура художнього життя суспільства - державна політика в галузі мистецтва, ставлення людей до художньої творчості і т. д. Сучасна наука найтіснішим чином сплітається з технікою і складає істотний компонент технологічної культури. Але разом з тим вона своїми гуманітарними гілками входить в область духовної культури.

Відносні і нежорсткі також і межі між окремими формами всередині кожної з основних областей культури. Безсумнівно, що мистецтво і філософія - це різні форми духовної культури. Але куди віднести, наприклад, повість Вольтера «Кандид» або «Сповідь» Льва Толстого? Написані в художній формі, вони мають глибокий філософський зміст. Багато філософських ідей і навіть цілі концепції виникають як продукти художньої творчості, а філософи іноді викладають свої учення в романах та художніх есе.

І ще одне зауваження. Було б непростимим спрощенням думати, що весь культурний простір «поділений» між трьома основними галузями культури, і намагатися будь-який культурний феномен «втиснути» в яку-небудь одну з них. Розташування деяких форм в просторі культури таке, що їх зміст розкривається, головним чином, при погляді на них з боку якоїсь однієї площині, тобто переважно або майже повністю; «вкладається» у цю площину; такі форми відносяться до однієї з основних галузей культури (наприклад, філософія - до духовної культури). Проте поряд з феноменами, головний зміст яких «проектується» на одну з площин культурного простору, є і такі, які мають більш-менш «симетричну» форму і повинні розглядатись у всіх трьох «вимірах».

Скажімо, культура побуту характеризується комплексом різноманітних смислів -

· і духовних (наприклад, у захопленні яким-небудь мистецтвом),

· і соціальних (наприклад, у відносинах з сусідами),

· і технологічних (наприклад, у використанні побутової техніки).

Якщо «проектувати» побут на різні площині, то перед нашим поглядом постають його різні сторони і ми можемо говорити про духовну, технічну та соціальну культуру побуту. Віднести ж культуру побуту лише до якої-небудь однієї з основних галузей культури неможливо. Вона має, так би мовити, «трьохплощинний» характер.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: