Кримінальна відповідальність

Кримінальним кодексом України (ККУ) за незаконне збирання з метою використання (комерційне шпигунство) або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), та за розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ) передбачено кримінальну відповідальність.

Так, статтею 231 ККУ умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, — караються штрафом від двохсот до тисячі НМДГ, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Злочин, передбачений статтею 231 ККУ, вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на незаконне збирання відомостей, що містять комерційну таємницю.

Тобто дії особи, згідно зі статтею 231 ККУ, вважаються злочинними ще задовго до того моменту, коли вона отримала відомості, що містять комерційну таємницю, оскільки склад злочину утворюють лише дії щодо збирання такої інформації.

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, — карається штрафом від двохсот до п’ятисот НМДГ з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 232 ККУ).

Слід звернути увагу, що за статтею 232 ККУ відповідальність може нести лише обмежене коло осіб — суб’єкти, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з їхньою професійною чи службовою діяльністю, і які, згідно з чинним законодавством, повинні їх зберігати. До таких суб’єктів можуть відноситися працівники органів державної податкової служби, банків, правоохоронних органів, особи, яким комерційну таємницю було довірено її власником, та інші суб’єкти, які, згідно з чинним законодавством, мають право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі.

Із норм законів, які встановлюють правовий статус, призначення та компетенцію державних органів, випливає, що в деяких із них є прямо передбачене право державних органів на отримання інформації, що містить комерційну таємницю (наприклад, п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ). Але більшість законів містять норми загального характеру, в яких передбачено право органів державної влади на отримання інформації та документів. При цьому не конкретизується, що така інформація підлягає розкриттю також і у випадках, якщо вона містить комерційну таємницю.

І хоча частиною 1 статті 507 ЦКУ встановлено, що органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею підприємства, однак на сьогоднішній день жодним з перелічених законодавчих актів не закріплено правового механізму, який би належним чином захищав комерційну таємницю, зокрема передбачав би порядок та умови розкриття комерційної таємниці, а також містив би вичерпний перелік органів державної влади, що мають право на отримання інформації, яка є комерційною таємницею. Так як це визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III, яким встановлені всі зазначені вище положення з метою захисту банківської таємниці.

У згаданій статті ЦКУ зазначено, що така інформація охороняється органами державної влади від розголошення, але крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Відповідно, у підприємства, установи чи організації немає підстав для відмови у наданні на вимогу державних органів певної інформації чи документів, які ці державні органи мають право отримати (див. табл.) згідно із законами України, навіть якщо така інформація чи документи є комерційною таємницею згідно з внутрішніми нормативними документами підприємства.