Методичні поради до вивчення теми. Все більша насиченість сучасних ринків, постійно зростаюча конкуренція призвели до необхідності переглянути традиційні уявлення про якість як жорстко заданий

Все більша насиченість сучасних ринків, постійно зростаюча конкуренція призвели до необхідності переглянути традиційні уявлення про якість як жорстко заданий перелік «споживчих ха­рактеристик» і значно розширити тлумачення цього поняття. Справжню революцію у напрямі зміни підходів до розуміння то­го, що є «якість», здійснили японці: широко застосувавши в 60-ті роки минулого століття в управлінських процедурах статистичні методи, вони відійшли від уявлення про якість як про те, що «зроблено у межах допусків», та перейшли до принципу «мінімі­зації відхилень». Причому останній принцип було застосовано не тільки щодо кінцевої продукції, а й на всіх стадіях, пов'язаних із її «життєвим циклом». Завдяки цьому їм вдалося за декілька років не тільки наздогнати за якісними показниками своїх товарів найкращі взірці європейської та американської промисловості, але й на багато років, аж поки їх конкуренти не застосували у се­бе те ж саме, стати світовим лідером у номінації «якість», захо­пивши значну долю світового ринку. Згодом відбувся новий «прорив» - до «якості» цілком логічно було включено і всі супу­тні процеси, в результаті чого з'явилися нові стандарти. Після цього остаточно утвердилося уявлення про те, що будь-яка «ло­кальна» якість є невід'ємною складовою «системи якості» і роз­гляд її поза таким контекстом є підходом несистемним та безпер­спективним.

Керування будь-яким процесом, у тому числі й процесом під­вищення якості, починається з визначення об'єктів, мети, ресур­сів та методів управління.

Об'єктами керування процесом підвищення якості можуть бути:

- кінцевий продукт;

- проміжні продукти;

- технологічні лінії;

- управлінські процеси;

- сировина, матеріали, комплектуючі;

- безпека, екологія тощо.

Концепція системи якості полягає в комплексності підходу до покращення результатів. У зв'язку з цим важливим є момент ви­значення спектру потенційних об'єктів, які складатимуть цю сис­тему, тому що спрямування зусиль виключно в одному напрямі може призвести до дестабілізації системи в цілому. Іншим важ­ливим аспектом є визначення пріоритетів з побудовою ієрархії цінностей, що надасть можливість оптимально розподілити зу­силля компанії в процесі створення та розвитку системи якості.

Мета керування процесом підвищення якості. Метою про­цесу в цілому є підвищення прибутковості та конкурентоспромо­жності підприємства за рахунок підвищення якості продукції та всіх супутніх процесів, які можна оцінити за допомогою параме­трів якості. Параметри якості, у свою чергу, визначаються тією сферою діяльності, в якій розгортається той чи інший процес. Оскільки ж треба розглядати всю сукупність наявних процесів, то й на виході маємо отримати значну кількість параметрів, віднос­но яких виникає низка запитань, а саме:

- назви параметрів, їхні цільові значення, пріоритети та взаємо­зумовленість;

- яким чином і за рахунок чого можна на них впливати;

- як дізнатися, що цільові значення досягнуто, як і де їх треба збирати, як і де зберігати, як обробляти та аналізувати;

- як найбільш ефективно організувати процес роботи з даними.

Таким чином, більш вичерпним формулюванням мети керуван­ня процесом підвищення якості буде: організація ефективної процедури, що забезпечує цілеспрямований та системний вплив на параметри якості у напрямі їх постійного покращення.

Методи керування процесом підвищення якості. Методи ке­рування тісно пов'язані з об'єктами керування і націлені на за­безпечення досягнення мети керування шляхом вдалого сполу­чення засобів та ресурсів управління.

В основу методів керування якістю покладено системний під­хід, який передбачає:

- розгляд усіх подій, явищ та процесів у їх взаємозв'язку (ро­зуміння того, що всі вони є частиною однієї складної системи);

- визначення пріоритетів;

- робота з причинами, а не з їх наслідками;

- систематичність (доведення будь-якої справи до логічного за­вершення).

Напрями підвищення якості. Здійснення ефективної політики передбачає:

- чітке та зрозуміле формулювання мети, недвозначне окрес­лення об'єктів та суб'єктів процесу підвищення якості;

- послідовність процесу підвищення якості на всіх рівнях.

Для забезпечення цих вимог необхідно зафіксувати базові ви­значення у письмовій формі, тобто розробити систему управлін­ських процедур.

Додаткові переваги такого підходу:

- передбачуваність та контрольованість (причому це стосується не тільки тих, хто знаходиться «у самому процесі», але й інших зацікавлених осіб);

- надання належного статусу відповідальним особам («легалі­зація»);

- супутні процеси узгодження створюють передумови форму­вання «ситуативних» груп;

- додаткова мотивація для роздумів;

- процес формалізації – це також процес із параметрами якості (тренінг).

Планування процесу підвищення якості. Початком плану­вання процесу є його поділ на ряд об'єктів планування. Об'єкти планування можуть бути згруповані за найрізноманітнішими ознаками і відокремлені залежно від конкретної ситуації як під­системи, функції, рівні ієрархії, інструменти та методи тощо.

План процесу підвищення якості повинен містити в собі мету, засоби (ресурси) і методи досягнення мети, терміни виконання та контроль за виконанням, перелік відповідальних осіб.

При цьому необхідно розробити (у конкретних вимірах) крите­рії оцінки:

- ситуації в цілому;

- поточної ситуації;

- бажаної ситуації;

- методів, ресурсів і часу, які необхідні для досягнення бажаної ситуації.

Оскільки підґрунтям вирішення будь-яких, у тому числі й ор­ганізаційних, питань є інформація, остільки в технічній площині засобом управління є коректно та своєчасно зібрана, згрупована, репрезентована і проаналізована інформація.

Інформаційні аспекти керування процесом підвищення якості. Будь-який процес управління пов'язаний з прийняттям рішень, які базуються на інформації, що надходить з різних дже­рел. Інформація, у свою чергу, має бути цілком заснованою на даних, які розуміються як первинний рівень інформації.

Оскільки будь який процес породжує значну кількість Інфор­мації (даних), перш ніж почати збирати дані, необхідно визначи­ти таке:

- які з генерованих у ході протікання процесу дані піддаються вимірюванню;

- наскільки вони є суттєвими;

- яким чином і наскільки щільно вони поміж собою пов'язані (виключення надмірності);

- до якої міри вони репрезентативні;

- наскільки можна покладатись на джерела отримання цих да­них.

Сама організація роботи з даними також потребує розв'язання низки питань, а саме:

- який рівень кваліфікації людей, які працюють з даними;

- які найголовніші пріоритети в цій роботі;

- як, де і ким мають збиратися дані;

- яким чином мають зберігатися зібрані дані;

- яким чином вони мають бути проаналізовані;

- яким чином, в якій формі, з якою періодичністю і кому саме вони мають бути надані;

- хто і як прийматиме рішення;

- яким чином буде контролюватися виконання рішень і аналі­зуватися їх наслідки;

- яким чином мають бути закріплені найбільш успішні рішення.

Комплексне вирішення питання інформаційного забезпечення потребує виявлення всіх пунктів виникнення та споживання ін­формації та всієї необхідної сукупності інформаційних зв'язків. Для цього будується інформаційна модель процесу за такими ба­зовими принципами:

- чітке формулювання мети;

- єдиний суб'єкт моделювання;

- наявність єдиної точки зору.

Після отримання такої моделі та повнозв'язаної структури май­бутньої системи необхідно перейти до оформлення процесу пере­творення даних в інформацію. Для цього розроблено відповідні технології та методи.

Під технологіями розуміються комп'ютерні технології (локаль­ні й централізовані бази даних), а також системи зв'язаних ієрар­хічних управлінських процедур.

Що ж до методів, то вони відзначаються великою різноманітні­стю, і їх застосування має варіативний характер. Найбільш вели­ку, найчастіше вживану та перспективну групу складають статис­тичні методи, які умовно розподіляються на прості методи (у се­нсі використання та розуміння) та методи математичної статис­тики, яка в останні десятиріччя остаточно набула статусу прикла­дного розділу математики, що пов'язано з такими факторами, як:

- ускладнення технологій, у зв'язку з чим суттєво зросли кіль­кість контрольованих параметрів, їх мінливість та взаємозумов­леність;

- зростання вимог до якості на всіх етапах життєвого циклу
продукту і функціонування підприємства;

- поширення комп'ютерів та комп'ютерних технологій, що значно спрощує акумулювання, обробку та оформлення великої кількості інформації;

- зміни в сутності технологій і процесів: у підґрунтя більшості
сучасних технологій і процесів покладено не характерне для по­
передніх століть перетворення енергії та матеріалів, а перетво­рення інформації, що висуває на передній план вимогу ефективної обробки й аналізу інформаційних потоків.

Головний принцип успіху функціонування системи керу­вання процесами підвищення якості. При всьому різноманітті методів, механізмів та технологій, при всій визначеності загаль­них принципів та мети головним принципом успіху їх втілення, успішного функціонування та безперервного розвитку й удоско­налення є принцип «одноосібності», який передбачає:

- зацікавленість у результатах з боку вищого керівництва: «пе­рша людина» на підприємстві виступає безпосереднім ініціато­ром та куратором розробки, реалізації, функціонування та розви­тку системи управління процесами підвищення якості;

- наявність особи з належними повноваженнями, яка повністю відповідає за розробку, втілення, функціонування та розвиток си­стеми управління процесами підвищення.

Виконання цих двох умов є запорукою успішності функціону­вання навіть обмеженої та простої системи керування якістю, без цього навіть найдосконаліше спроектована система не стане на­справді «системою» і втішатиме хіба що своїх розробників.

В умовах ринкового господарювання ефективність роботи тех­нологічної та організаційно-управлінської систем виробництва залежить від повноти задоволення запитів ринку, його конкретної частки або ніші.

Вимоги кон'юнктури такого ринку закладається в процесі про­ектування, виробництва і реалізації продукції, що випускається.

Економічна оцінка ефективності технології промислового виробництва на підприємствах з державним регулюванням (згідно з контрольними пакетами акцій тощо) здійснюється відповідно до методів державної стандартизації.

Ефективність роботи підприємств інших форм власності стосовно ринкових методів господарювання може здійснюватися за їхніми методиками. Зокрема, в організаційно-управлінських системах мо­жуть мати місце методи класичної школи менеджменту, а в органі­зації виробничо-ринкової діяльності – методи маркетингу.

Обсяг реалізації готової продукції буде продиктований законом вартості, що визначає величину прибутку – узагальненого показ­ника економічної ефективності роботи підприємства.

Успіх роботи системи залежить від рівня контролю за вироб­ництвом і його регулюванням відповідно до кон'юнктури ринку, що складається.

Одним із важливих факторів, що обумовлюють величину оде­ржуваного доходу, служить ринкова ціна за передану на ринок (його частку або нішу) товарну продукцію.

Іншою, не менш значущою складовою, є витрати в процесах виробництва і збуту.

Ця різниця й формує умовний дохід. На його величину впливають суми стягнутих податків і зборів, витрати на транспо­ртування, витрати, пов'язані зі зберіганням, рекламою, оплата посередницьких структур та інші затрати, наприклад, витрати на послуги споживачам.

У свою чергу, ринкова ціна, крім якості товару, залежить від рівнів:

- споживчої вартості (грошове вираження корисності), формова­ної засобами реклами, що роз'яснює корисні властивості товару;

- платоспроможності споживача;

- попиту на даний вид товару;

- відповідності товару потребам споживача;

- оплати праці у виробничій сфері;

- якості або продуктивності праці;

- технологічності системи (устаткування, оснащення, предме­тів праці, кваліфікації інженерно-технічних працівників);

- інших факторів.

Чим вище рівень цих факторів, тим вище може бути рівень ри­нкової ціни. Відповідно, фактори, що визначають витрати, повинні мати тенденції до зниження. У такий спосіб у всіх видах дія­льності, що обумовлюють ринкову ціну і затрати, ці фактори по­винні братися до уваги при максимальному врахуванні всіх зако­номірностей, властивих даному виду діяльності, тобто вони ма­ють бути технологічно оптимальними.

Альтернативні основи вибору показників якості на основі SWOT-аналізу. При розробці будь-якої технології суттєве значення має чітке розуміння її переваг та недоліків. Для вивчення цих дуже важли­вих якісних характеристик використовують прийнятті в міжнаро­дної практиці систематизацію та стандартні методи, так званий SWOT-аналіз, у рамках якого визначають сильні (Strengths) та слабкі (Weakness) сторони проекту, можливості (Opportunities) та загрози (Threats). Результати такого визначення пропонується представляти у вигляді чотирьох складових, або ж таблиць, в яких конкретно відображаються всі суттєві (з точки зору розроб­ки технології) переваги і недоліки проекту.

Ці переваги і недоліки, які характеризують можливості здійс­нення проекту розробки технології, і загрози, які Існують при йо­го реалізації, формулюють, зазвичай у якісній формі.

Напрацьовані оцінки SWOT-аналізу надзвичайно різноманітні. Серед них найчастіше використовуються такі.

1. За сильні сторони зазвичай вважають наявність інвестицій­них ресурсів та власних коштів; ненасиченість ринку товарами або послугами фірми; наявність місцевої сировинної бази; наяв­ність стабільних постачальників сировини і енергії; наявність ри­нку висококваліфікованих фахівців і працівників зі скромними попитами щодо зарплати - робочої сили; наявність сучасних но­вітніх технологій; можливості диверсифікації виробництва; мож­ливості завоювання нових ринків збуту; наявність нового устат­кування, виробничих площ та відповідної інфраструктури; резер­ви виробничих потужностей; попит на товари вітчизняного виро­бництва; сертифікація виробництва; підвищення кваліфікації пе­рсоналу; реструктуризація власності; реструктуризація організа-¹ цінної структури підприємства; збереження існуючих та створен­ня нових робочих місць; високоякісне і своєчасне замовлення; помірний клімат, вигідне географічне розташування з транспорт­ними комунікаціями тощо.

2. До слабких сторін будь-якого планування розробки техноло­гії відносять: недостатність ресурсів; невизначеність або нестабі­льність законодавчої бази держави; недосконалість системи опо­даткування - нестабільність і постійні зміни в податковому зако­нодавстві, що може призвести до збільшення вартості продукції і погіршення умов збуту; недостатнє наукове забезпечення проце­су розвитку виробництва; недооцінку факторів мотивації працю­ючих; відсутність чутливої маркетингової політики; зношеність устаткування; відставання від розвинутих країн світу стану мате­ріально-технічної бази; висока ціна на нове обладнання і трудно­щі з його придбанням; високі процентні ставки інвестицій; відсу­тність на підприємстві інвестиційних ресурсів та власних коштів; низькі ціни у конкурентів на ті самі види продукції; недостатню інформованість про потенційних споживачів продукції; надзви­чайно низьку адаптивність підприємств до ринкових відносин; обмежене конкурентне середовище і практичну відсутність ефек­тивного регулюючого впливу з боку держави; невизначеність диверсифікованості виробництва; недостатню відпрацьованість процедури проведення тендерних торгів і укладання контрактів; недосконалість організаційної структури підприємства; низьку ефективність управління процесами розвитку в матеріальній і нематеріальній сфері тощо.

3. До можливостей відносять залучення інвестицій для зміц­нення фінансової стабільності; зацікавленість фінансових струк­тур до співробітництва; збільшення попиту на продукцію високої якості та низької ціни; соціальні зміни в суспільстві, що позитив­но впливають на попит на продукцію; освоєння додаткових видів продукції (розширення асортименту); покращення системи керу­вання виробництвом; пошук альтернативних джерел постачання сировини; здача вільних виробничих площ в оренду тощо.

4. До загроз відносять велику низку факторів, таких як: тиск конкурентів; санкції фінансових та інших наглядових контролю­ючих структур (пожежна служба, санітарна інспекція, технічна служба тощо); нестабільність постачальників (банкрутство тощо); демографічні зміни; політичні фактори; неефективна організацій­на структура; висока собівартість продукції; низька купівельна спроможність населення або банкрутство споживачів продукції; зміна законодавства щодо вимог до виробництва; можлива про­тидія місцевих силових структур; зростання цін на сировину; під­вищена активність конкурентів. До загроз можна віднести також стихійні лиха, нестабільні погодні умови, непередбачуваність дій органів державного управління щодо регулювання податків, мит­них норм і правил, що стримують ефективність управління прое­ктами та програмами розвитку.

Зауважимо що сильні сторони відповідають деякою мірою мож­ливостям здійснення проекту, а слабкі сторони є чинниками загроз.

Серед показників SWOT-аналізу найбільша їх частка не має кі­лькісної оцінки. Наприклад, не можна дати кількісної оцінки та­ким показникам, як «Зацікавленість фінансових структур», «По­кращення системи керування», «Політичні фактори»,, «Банкрутс­тво споживачів або постачальників» і т. ін.

Але деякі характеристики піддаються кількісній оцінці, а саме: «Наявність виробничих площ», «Процентні ставки інвестицій», «Наявність власних коштів» тощо, які підлягають точному визна­ченню, оскільки певним чином вимірюються (м², %, грн. тощо).

Інші кількісні характеристики підлягають визначенню за допо­могою відповідних розрахунків при наявності початкових даних: зношеність технологічного обладнання; ціна оренди виробничих площ; собівартість продукції. Звернувшись до відповідних дер­жавних установ, можна одержати кількісну інформацію про де­мографічні зміни, купівельну спроможність населення та ін., яку збирають і оцінюють як державні, так і громадські наукові уста­нови, як за державними замовленнями, так і за власними ініціати­вами. Ці характеристики визначають абсолютними або відносни­ми показниками.

Найбільша складність з погляду одержання кількісної оцінки функціонування організацій, підприємств полягає в тому, що де­які наведені вище показники не мають кількісної оцінки, тобто вони не можуть бути виражені якимись цифрами (гривні, долари, кг, кВт тощо), а їх залежності від чинників, які мають вплив, не можуть бути описані математично.

У такому випадку для оцінки економічної доцільності і техніко-технологічної можливості реалізації будь-яких показників за­стосовують експертні методи, що полягають в опитуванні фахівців з певної проблеми, які оцінюють визначений показник або проблему на якісному рівні (добре, погано, задовільно) або у будь-яких відносних значеннях (%, частка одиниці, частка будь-якого іншого параметра).

У міжнародній практиці застосовують такі стандартні методи вивчення якісних характеристик розроблюваної технології:

1. SWOT- опис роботи (Scope of Work). Письмовий опис умов досягнення кінцевої мети виготовлення готового продукту або послуги.

2. OBS - структура організації (Organization Breakdown Struc­ture). Структурне представлення проектної організації, ідеологія якого враховує співвідношення розподілу пакету робіт між орга­нізаційними структурними підрозділами для їх оптимального ви­конання.

3. WBS - структура робіт (Work Breakdown Structure). Ієрархіч­на структура елементів, призначення якої - передбачити найкра­ще забезпечення упорядкованого, відповідно до логіки взаємо­зв'язку і послідовності, виконання робіт за проектом.

4. PERT - метод (технологія) оцінки і аналізу програм (PERT method (Program Evaluation and Review Technique). Метод аналізу і оцінки тривалості проекту при високій невизначеності щодо оцінок тривалості робіт у проекті. PERT застосовує метод крити­чного шляху (СРМ - Critical path method) для зваженої оцінки се­редньої тривалості.

5. Principle Responsibility - принцип відповідальності. (RAM - Responsibility assignment matrix - матриця розподілу відповідаль­ності і обов'язків). Структура, що створюється на основі співвід­ношень WBS- і OBS- структур з метою персоніфікації кожного елементу змісту робіт за проектом для відповідного виконавця.

При визначенні економічної ефективності проектів застосову­ють такі кількісні показники:

NPV - чистий дисконтований дохід або чиста приведена пото­чна вартість (Net Present Value);

IRR - внутрішня ставка (норма) прибутковості інвестицій в проект або дисконтований показник прибутковості, показник цінності (internal rate of return);

PI - індекс прибутковості (Profitability Index);

PP - термін окупності інвестицій в проект, не дисконтований показник цінності проекту (Payback Period).

Показники ефективності отримують шляхом розрахунку про­екту в цілому і для конкретних учасників проекту зокрема.

Виконання проекту оцінюють за показниками відхилення фак­тичних результатів від планових або очікуваних. Найчастіше ана­лізу піддають вартість і час. Крім того, досить часто здійснюють аналіз відхилень від плану, змісту, якості та ризиків, важливість яких не менша, ніж важливість вартості й часу.

При розрахунку ефективності застосовують такі показники:

BCWS - бюджет, або бюджетна вартість запланованих робіт. Оцінка вартості запланованих ресурсів на кумулятивній основі, яка розподілена в часі (Budgeted Cost of Work Scheduled);

ACWP - фактична вартість виконаних робіт. Загальна сума грошових (прямих і непрямих) витрат, які пов'язані з виконанням робіт за певний період часу (Actual Cost of Work Perfomed);

BCWP - освоєний обсяг, або бюджетна вартість виконаних ро­біт (частка загального бюджету, що дорівнює відсотку фактично виконаної роботи в межах проекту). Приведена вартість або по­чаткова кошторисна вартість фактично виконаної роботи (Actual Cost of Work Perfomed);

ВАС - кошторисна вартість робіт після їх завершення. Загальна кошторисна вартість опорного плану чи розрахунку витрат проекту;

ЕАС - розрахункова вартість робіт після їх завершення. Тобто вартість, що включає в себе витрати на даний час плюс перевірені розрахункові витрати частки робіт, що залишилася;

FAC - розрахункові витрати, що прогнозуються після завер­шення робіт;

VAC - відхилення при завершенні робіт (ВАС - ЕАС або ВАС -FAC). Показує очікуване фактичне перевищення витрат або недовикористання коштів після завершенні робіт.

Три перші вищенаведені показники застосовують всі разом при певних співвідношеннях, щоб визначити, чи буде робота завер­шена так, як планувалася, чи ні. Найчастіше, як уже зазначалось вище, застосовують показники вартісного відхилення (CV = BCWR – ACWP) та відхилення в часі (SV = BCWP – BCWS). Тоб­то вартісне відхилення отримують із різниці між фактичною і бюджетною вартістю виконаних робіт, а відхилення в часі – із рі­зниці між бюджетною вартістю запланованих робіт і бюджетною вартістю виконаних робіт.

Показники виконання робіт. Існують два показники ефектив­ності виконання робіт.

За допомогою першого показника вимірюють ефективність варто­сті роботи, що виконана за певний період часу. Він визначається як показник вартісного виконання - СРІ = BCWP / ACWP. Показник вартісного виконання застосовується найбільш часто. Він дозволяє спрогнозувати вартість проекту при його завершенні. Його точність, надійність і стабільність перевірені часом на практиці.

Другий показник - оцінка виконання плану на конкретну дату. Його визначають як показник виконання плану: SPI = BCWP / BCWS. Показник виконання плану (графіка/часу) засвідчує, що на звітну дату було виконано певний обсяг запланованої роботи. В окремих випадках є важливим використання показника плано­вого виконання при прогнозуванні дати завершення робіт.

Показники завершеності проекту. Ці показники порівнюють результати виконання робіт на даний час із загальним обсягом робіт. При цьому враховується, що умови не будуть змінені, тому що інформаційне забезпечення виконання робіт достатнє і ніякі заходи щодо їх поліпшення застосовуватися не будуть.

Перший показник схожий на процент виконання відносно кош­торисної вартості. Це показник завершення проекту (РСІ – В) = BCWP / ВАС. Показник завершення проекту свідчить про те, що виконана робота є відсотком (%) від загальної кошторисної суми (ВАС) у грн. станом на звітну дату.

Другий показник відображає виконаний процент відносно фак­тично витрачених на виконання роботи певної суми коштів у грн. і фактично очікуваної суми, потрібної для завершення всього об­сягу роботи (ЕАС). Формула виглядає так:

(PCI – C) = ACWP/EAC.

Цей показник відображає ступінь або (%) виконання, з ураху­ванням фактично витрачених коштів при виконанні роботи до певного числа і перевірені фактично очікувані витрати на завер­шення проекту. Деякі менеджери віддають перевагу саме цьому показнику, тому що він вміщує фактичні і перевірені цифри, які включають нову, більш вичерпну Інформацію.

Ці дві точки зору щодо виконаного процента свідчать про різні думки відносно «реального» виконаного процента. Керівник про­екту повинен користуватися всіма джерелами інформації, щоб повністю і своєчасно контролювати хід проектних робіт.

Технічний контроль виконання робіт у проекті. Забезпечу­вати технічний контроль виконання робіт так само важко, як і ко­нтроль графіків/термінів і вартості виконання. Оцінка рівня тех­нічного виконання робіт часто здійснюється шляхом вивчення документації проекту. В документах повинні конкретизуватися критерії і їх припустимі інтервали, за допомогою яких можна ви­міряти виконання робіт. Досить важко конкретизувати, як вимі­ряти технічне виконання, оскільки це залежить від природи прое­кту. Альтернативи технічному контролю виконаних робіт в прое­кті немає. Керівник проекту повинен творчо підходити до пошу­ку контролю в цій важливій області.

Програми для проектних систем «вартість/графік». Для управління і контролю проектами створено систему «вар­тість/графік», яка відстежує і надає Інформацію про показники кошторисних, фактичних, приведених величин витрат. Ці витрати можуть вимірюватися в годинах роботи, у вартості матеріалів тощо. Саме ця інформація служить основою для проведення оці­нки здійснення і вартості виконаних робіт, здійснення управління рухом готівки.

Наведемо типову структуру звіту, виконану на комп'ютері, яка включає таку інформацію:

1. Переглянуті витрати після завершення робіт (ЕАС).

2. Нові прогнозовані витрати після завершеня робіт (FAC).

3. Фактичні виплати в поточному періоді (ACWP).

4. Кумулятивна величина виплат на даний час (ACWS).

5. Відхилення від графіку (ACWP / ACWS) з рахунками витрат WBS і OBS.

6. Зміни вартості (BCWP / ACWP) після розрахунку витрат WBS/OBS.

7. Показники вартості, календарного графіку робіт, загального процента виконаного обсягу робіт.

8. Оплачені та неоплачені зобов'язання.

9. WBS і OBS.

Різнорідність пакетів комп'ютерних програм, які мають найрізноманітніші характеристики і до того ж постійно оновлюються, дуже велика. Саме вони є надзвичайно важливим інструментом управління проектною діяльністю на сучасному етапі інтеграцій­них процесів розвитку світової системи. Використання програм­них продуктів у процесі проектної діяльності не тільки дає мож­ливість спростити процедуру контролю і моніторингу в "проекті завдяки автоматизації процесів, але і значно підвищує ефектив­ність діяльності менеджера проекту і його команди.

Прогнозування остаточної вартості пропозиції вдоскона­лення виробництва. Для невеликого і середнього розміру проек­тів існує випробувана система прогнозування і аналізу вартості – процедура ЕАС. Але вона не є прийнятною в тих випадках, коли затрати значні. Проте існує один метод, який заслуговує довіри і показав свою точність та надійність при прогнозі остаточних проектних витрат. Метод заснований на використанні показника СРІ (СРІ = BCWP / ACWP).

Модель прогнозу (FAC) може бути описана таким рівнянням:

ETC=A / СРІ = ВАС - BCWP / BCWP: ACWP;

FAC = ETC + ACWP,

де ETC - орієнтовна вартість після завершення робіт; А₃ - робота, що залишилася; СРІ - кумулятивний індекс вартості виконання роботи на певний період контролю, певну дату; BCWP - кумулятивна кошторисна вартість робіт, що завер­шились до конкретної дати, часу; ACWP - кумулятивна фактична вартість робіт, що заверши­лись до конкретної дати, часу; ВАС- загальна кошторисна вартість опорного плану; FAC- прогнозована загальна вартість робіт після завершен­ня проекту. Ця модель може бути використана для розрахунків витрат на­борів робіт, які застосовуються для прогнозу очікуваних і загаль­них витрат. Важливою рисою є те, що модель виходить з того, що умови не змінюються, база даних вартості надійна, BCWP і ACWP кумулятивні, а на підставі попереднього аналізу вже ви­конаних робіт можна уявити майбутній хід робіт. Є й інші додаткові питання контролю виконання проекту, які можуть у своїй практичній діяльності застосовувати менеджери проекту. А саме:

- вартість і проблеми отримання вхідних даних. У випадках протидії збору даних про хід виконання робіт можливо викорис­товувати системи подібного псевдовиконаного процента. Методи псевдовиконаного процента добре працюють в організаціях, які займаються значною кількістю дрібних і середніх проектів. Вра­ховуючи те, що звітний період складає тиждень, то необхідно обов'язково розробити набори робіт з терміном виконання при­близно тиждень, щоб можна було швидко виявити проблему і лі­квідувати її;

- зміни в основі проекту. Точне визначення проекту може міні­мізувати необхідність змін в проекті - як внутрішніх, так і зовніш­ніх. Менеджер проекту повинен протидіяти змінам в його основі;

- резерв на випадок непередбачених витрат. Величина непе­редбачених витрат залежить від ступеня невизначеності: (1...2)% від загальної вартості проекту, коли проект містить мало нового; (5...20)% - коли проект містить значну частину нового для проек­тної команди;

- деформація масштабу - коли незначні поліпшення призводять до значних змін у масштабі і можуть стати причиною проблем. На­приклад, незначні зміни в комп'ютерній програмі можуть призвести до суттєвого збільшення масштабу проекту, чим будуть незадоволені і замовник, і виконавець, тобто проектна команда.

Практика функціонування економіки України дозволила визна­чити одну із найважливіших проблем - удосконалення організації керування підприємством у зв'язку із входженням у ринковий простір. Тому пріоритетність розв'язання проблем і суперечнос­тей пов'язана, в першу чергу, з роллю організації керування і її спрямованістю на розв'язання виробничих, науково-технічних, економічних і соціальних проблем. Не забезпечивши підвищення рівня керованості підприємством, не можна здійснювати розв'язання наведених вище проблем.

Для цього в кожному конкретному випадку при здійсненні про­екту чи програми треба проаналізувати можливі засоби і способи розв'язання проблем. Це може бути здійснено тільки з викорис­танням наукових методів прогнозу, а також з прийняттям ефекти­вних рішень по формуванню організаційного й економічного механізми керування.

Для підприємств – виробників будь-якого товару найбільш ва­жливим є розв'язання проблем «входу» і «виходу».

У першому випадку необхідно шукати і забезпечити реалізацію ресурсного потенціалу з виробництва сировини або застосувати альтернативний варіант - її придбання. У другому - розширюва­ти ринок збуту готової продукції з використанням функції марке­тингу для її успішної реалізації.

Найбільш складними на даний час є проблеми, пов'язані з реалі­зацією готової продукції на споживчому ринку. Тому необхідно розробити стратегію посилення позицій малих та середніх підпри­ємств на зовнішніх і в основному на внутрішніх споживчих ринках.

Іншими системними проблемами можуть бути стимулювання збуту продукції, структуризація мети керування, визначення фу­нкцій керування, розподіл цих функцій між рівнями, формування економічного механізму соціального заохочення працівників, програми розвитку підприємств і організацій, упорядкування плану реалізації готової продукції. Тобто використання системи кількісних характеристик функціонування (вартість основних фондів, обігові кошти, заробітна платня, різні витрати тощо) в основному забезпечує плановий відділ, але при наявності вихід­них даних. Методи визначення показників якості продукції ста­новлять окрему систему.

Таким чином, при розробці будь-яких пропозицій щодо вдос­коналення виробництва використовується система методів оцін­ки, яка включає якісні методи (добре, погано) та кількісні методи, засновані на відомих характеристиках проекту і виражені в циф­рах, одиницях виміру (кг, м, %, кВт, грн. тощо). Ці кількісні ме­тоди, у свою чергу, класифікують за методами їх визначення (ви­мірювальні, реєстраційні, розрахункові, експертні, статистичні або вірогідності, соціологічні та ін.). Передусім це експертні ме­тоди, розробка плану або системи заходів для забезпечення еко­номічної стабільності підприємства SOW, OBS, WBS, PERT, RAM - Principle responsability (NPV, IRR, PI, PP); показники ефе­ктивності - WCBS, ACWP, BCWP, ВАС, ЕАС, FAC, VAC; показ­ники виконання робіт - показник вартісного виконання СРІ, по­казник виконання плану SPI; показники завершеності проекту; технічний контроль виконання робіт в проекті; програми для проектних систем «вартість/графік»; прогнозування остаточної вартості пропозицій.

Розрізняють такі види проектного аналізу: технічний, фінансо­вий, комерційний, екологічний, соціальний, економічний, струк­турно -організаційний.

Фінансовий аналіз досліджує витрати і результати стосовно конкретних організацій - учасників проекту, мета яких - одер­жання прибутку; економічний вивчає проблему з позиції суспіль­ства в цілому, для якого ціни закупівлі, наприклад сировини, і продажу продукції проекту не завжди можуть служити прийнят­ною мірою витрат і вигод в силу ряду причин. Екологічні і соціа­льні наслідки проекту, цілком зрозуміло, більше цікавлять суспі­льство, ніж організації, що беруть участь у ньому. Безумовно, у процесі розробки проекту проводяться аналіз та оцінка його соціа­льних та екологічних наслідків, а також витрат, пов'язаних із соці­альними заходами та охороною навколишнього середовища.

Вартість грошей у часі. Удосконалення будь-якого технологі­чного процесу може тривати роками і десятиліттями. Гроші ж ви­трачаються сьогодні і витрачатимуться протягом тривалого часу, а прибуток, якого ми очікуємо, з'явиться не відразу. Але ми зна­ємо, що виплачена сьогодні одна гривня дорожча за обіцянку її через рік. Рівноцінність будь-якої валюти у часі пояснюється та­кими причинами, як:

- зниження купівельної спроможності й загальне підвищення цін;
- отримання процентного прибутку (якщо гроші внесені до бан­ку);

- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов'язання).

Оскільки відбувається зміна цінності валюти у часі, то це необхідно враховувати, тобто зрівнювати різночасні гроші (здійсню­
вати дисконтування).

Ефективність впровадження будь-яких пропозицій характери­зується низкою показників, що відбивають співвідношення ви­трат і результатів з огляду на ефективність. Показники оцінки ефективності інвестицій враховують:

- фінансові наслідки реалізації пропозицій для безпосередніх учасників;

- фінансові наслідки пропозицій для державного, регіонального або місцевого бюджету;

- витрати і результати, пов'язані з реалізацією пропозицій, що виходять за межі прямих фінансових інтересів безпосередніх уча­сників інвестиційного проекту і допускають вартісний вимір.

Для здійснення чіткого контролю за параметрами технологічних процесів, визначення якості, впливу прийнятих рішень на показники готової продукції на підприємствах створюють метрологічні системи.

На сучасному етапі розрізняють теоретичну метрологію, яка розглядає загальні теоретичні проблеми вимірювання, історичну метрологію, курс якої викладається в історико-архівних інститутах, законодавчу метрологію, що охоплює комплекси взаємозв`язаних загальних правил, вимог і норм, а також інші питання, які потребують регламентації і контролю з боку держави, прикладну метрологію, яка вирішує питання практичного застосування методів і засобів вимірювання.

Технічні вимірювання є складовою частиною прикладної метрології.

Метрологія - наукова основа контролю якості. Прикладні дисципліни цієї науки дозволяють нормувати кількісні характеристики якості продукції і процесів, виявляти ступінь точності й надійності результатів вимірювання, що необхідні для поелементного контролю якості продукції на всіх етапах її проектування, виготовлення і експлуатації.

Вимірювальна техніка - одна з складових частин матеріально-технічної бази забезпечення якості продукції. Вона являє собою сукупність методів і засобів вимірювання, яка дає повну і достовірну інформацію про властивості речовин, матеріалів і виробів, про характеристики технологічних процесів. Базуючись на єдності мір і одноманітності вимірювання, за допомогою вимірювальної техніки можливо однозначно визначити рівень якості і технічні можливості її підвищення.

Під метрологічною надійністю засобів вимірювання розуміють їх властивість зберігати на заданому рівні свої показники протягом потрібного часу.

Під системою одиниць фізичних величин розуміють сукупність величин, що зв`язані системою рівнянь і із яких вибрані декілька, які можуть бути виміряні без використання інших. Це є основні величини для конкретної системи.

Однією з найважливіших характеристик фізичної величини є її розмірність. Розмірність фізичної величини відображує зв`язок даної величини з величинами, які прийняті за основні в даній системі одиниць.

Міжнародна система одиниць (SІ - “Sisteme International”) була прийнята у жовтні 1960 р. ХІ Генеральною конференцією з мір і ваг. Вона складається з 6 (шести) основних і 2 (двох) додаткових, а також 27 перших похідних одиниць. Основні і додаткові одиниці SІ знаходяться в табл. 3.17.

Система СГС, в якій основними одиницями є сантиметр, грам і секунда, була встановлена першим Міжнародним конгресом електриків. Ця система для механічних величин охоплює систему величин (довжина - маса - час), розмірності цих величин однакові, відрізняються тільки розміри одиниць.

Система МКГСС, в якій основними одиницями є метр, кілограм-сила і секунда, сформувалась у кінці ХІХ століття. Однією з причин розповсюдження системи є зручність виразу сил у одиницях ваги і зручний розмір основної одиниці сили - кілограм-сила. Але одиниця маси була похідною, величини були некогерентні, тобто неузгоджені з одиницями електричних і магнітних величин.

Система МТС, в якій основними одиницями є метр, тонна і секунда, була встановлена у Франції в 1929 р. Система МТС діяла в СРСР до 1955 р.

Різноманітність систем одиниць фізичних величин була перепоною розвитку економічних відносин міжнародної спільноти, тому, щоб уніфікувати ці системи, й була прийнята система СІ.

3. В метрологічну службу країни входять державна і відомчі метрологічні служби.

Таблиця 3.17

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: