Міжнародна торгівля

Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.

Розрізняють торгівлю товарами і послугами.

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах».[5, с. 37] Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

40 Оцінюючи перспективи інтеграції України у світове господарство, слід особливу увагу приділити ключовим пріоритетам економічного зростання України. Перспективи економічної взаємодії України з країнами світу вбачаються насамперед в інтенсифікації експортної політики України. В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв'язках. Українські виробники експортних товарів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні. Вихід України на світовий ринок поєднає сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на світовому ринку. Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України є перетворення у провідні експортно - орієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов'язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями). До основних причин, що зумовило сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни, слід віднести такі: По-перше, після розпаду Радянського Союзу стався значний розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила частину її традиційних ринків збуту. По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи товарів. По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності. По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва. По-п'яте, залишається значна частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній та господарській діяльності всередині країни. По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнароднихекспертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі. По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів. Успішна інтеграція України у світове народне господарство та світову економіку призведе до стабілізації та зміцнення економіки нашої держави, та відчутного покращення добробуту її громадян.

41. Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в поточ­них цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

де q. - обсяг виробництва ї'-го товару в поточному році; - ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

де р0 - ціна г'-го товару в оазисному році.

Враховуючи описане, реальний ВВП можна розрахувати шляхом кори­гування номінального ВВП на індекс цін

Звідси випливає, що

42.

Із формули видно, що найвагомішою складовою розрахунку ЧЕД є позаринкова та тіньова діяльність суб’єктів господарювання. Тіньова економіка це вид економічної діяльності, спрямованої на отримання заборонених доходів, ухиляння від державного контролю та сплати податків при здійсненні легальних видів економічної діяльності [3].

До структури тіньової економіки входять:

- неофіційна економіка (економічна діяльність сектору домогосподарств);

- нелегальна економіка (економічна діяльність господарюючих суб’єктів, яка приховується з метою ухиляння від сплати податків або здійснюється без відповідних дозволів та ліцензій);

- кримінальна економіка (економічна діяльність, яка спрямована на створення антиблаг та є прямою загрозою безпеці людини, суспільства, держави).

Тіньова економіка має об’єктивний характер і існує у всіх країнах, відрізняючись лише обсягами, формами та засобами контролю. У високо розвинутих країнах за різними оцінками вона становить 17% ВВП, в країнах з перехідною економікою > 20% ВВП, а в країнах, що розвиваються (країни третього світу) > 40% ВВП [4].

Але незалежно від обсягів тіньова економіка негативно впливає на всі соціально-економічні процеси в суспільстві і це стримує надходження в країну іноземних інвестицій, звужує обсяги експортно-імпортних операцій, гальмує науково-технічний прогрес.

Фахівці застосовують таке поняття, як «критичний рівень тіньової економіки», який за різними оцінками, складає 30-40% ВВП. У ситуації, коли цей рівень перевищує 40% ВВП, то всі політичні, соціальні, економічні процеси не потрапляють під регулювання та управління з боку держави [5].

Чим вищий рівень тінізації національної економіки, тим менша буде дохідна частина державного бюджету, а це напряму впливає як на можливості

держави виконувати свої функції, так і на добробут населення країни.

Отже, ефективна економічна політика має бути спрямована на забезпечення досягнення відповідного до Європейських стандартів життєвого рівня населення України і може бути реалізована лише за умови системної та комплексної діяльності уряду щодо боротьби з бідністю та зменшенням рівня тіньової економіки до 20 %, і це дасть можливість державі виконувати функції регулювання та розподілу створеного в країні ВВП на користь малозабезпечених верст населення та призведе до зростання рівня добробуту.

43. Суттєвий вплив на економічне зростання може мати і демографі­чна ситуація у країні, зокрема темпи зростання населення. Свого часу Т. Мальтус доводив, що прискорене зростання населення неминуче призводить до стрімкого падіння його життєвого рівня, оскільки при повільнішому збільшенні інших ресурсів темпи росту ВВП не встига­ють наздогнати приріст населення. Ця теорія народонаселення Мальтуса (населення збільшується в геометричній прогресії, а “суспільний пиріг”, тобто ВВП, — в арифметичній, тому рівень життя з року в рік падає) може бути правильною лише для економіки, яка не зазнає впливу науково-технічного прогресу. Але в сучасному реальному житті уявити таку економіку дуже важко. Використовуючи прогре­сивні зміни в техніці та технології, навіть при прискореному зрос­танні населення можна уникнути падіння життєвого рівня; хоча складність цієї проблеми ні в якому разі не можна недооцінювати.

44. Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку - низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних техно-логій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.

45. Рецесія фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

За визначенням національного бюро економічних досліджень США, рецесія це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки. Американські вчені, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів,, технічні зрушення тощо), а цикл як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Але рецесія також конструктивна, бо прискорює відмирання застарілих технологічних систем, активізує структурну перебудову економіки, технічне і технологічне оновлення виробництва, підвищує ділову активність.

46. Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи — торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) — досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т. д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази — відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

47. Аналіз структури економічних циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни фаз циклу їх поділяють на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

фаза піднесення завершується і змінюється фазою кризи (спаду) на так званій верхній поворотній точці, або «вершині». Таким же чином фаза кризи (спаду) завершується і відкриває шлях до нового піднесення через фазу депресії на кожній поворотній точці, або на «дні».

Сьогодні основна увага приділяється розглядові не стільки піднесення чи кризи, скільки динамічним аспектам підвищення й зниження економічної активності. Не кожна «вершина» дає процвітання у розумінні низького безробіття, але й нижні точки, як правило, тепер не означають кризи. Кожна фаза економічного циклу, переходячи у наступну, характеризується різними економічними умовами і потребує спеціального підходу.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини виникнення циклічних коливань в економіці.

Спочатку теорії економічних циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від нормального стану економіки, що суперечать її природі. Згодом (кінець XIX ст.) набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, відповідно до якої кризи — це наслідок порушення рівноваги грошового попиту й пропозиції (Р. Дж. Хаутрі, І. Фішер).

Отже, по-перше, короткострокові і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі довгохвильові цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, беззаперечним с визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення тощо.

48. Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних та накопичу вальних засобів, яка обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.
З розвитком форм товарного обміну та платіжно-розрахункових відносин склад та структура грошової маси зазнали значних змін.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а надалі і в нашій країні, стали використовувати грошові агрегати МО, М1, М2, МЗ, М4.

Агрегат М2 містить агрегат МІ, термінові та заощаджу-вальні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Останні не функціонують як засоби обігу, але можуть перетворюватись на готівкові кошти або чекові рахунки. Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного ороку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувадьних депозитах.

Агрегат М4 дорівнює агрегату МЗ плюс різні форми депозитів в кредитних закладах.
Між агрегатами необхідна рівновага, в іншому випадку відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага буде, коли М2 > МІ (вона закріплюється при М2 + МЗ >М1).

49. Інфляційні очікування є досить небезпечним явищем для економіки. Вони виникають при інфляції, що підтримує сама собі. Населення та господарські суб’єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати й запасається товарами, очікуючи їхнього швидкого подорожчання, таким чином провокуючи швидке підвищення цін на товари, що зненацька отримали підвищений попит. Виробники ж очікують підвищення цін із боці своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі, розкручуючи тім самим маховик інфляції. Таким чином виробники та покупці вбезпечують собі від наслідків інфляційних процесів, але й тім самим прискорюють інфляцію. Живий приклад таких інфляційних очікувань можна було б спостерігати кілька років тому, коли ціни росли в декілька разів швидше, ніж зарплата, населення намагалось придбати товари, що наступного дня ставали дорожчими, а виробники підвищували ціни та скорочували обсяг виробництва, збільшуючи інфляційний рівень [12].

50. Від інфляції страждають, насамперед, особи з фіксованими доходами, власники готівки і, безумовно, кредитори. Високі темпи інфляції обмежують ріст споживання, скорочують заощадження, призводять до згортання інвестиційних процесів і до вивозу капіталів за кордон. Скорочується експорт і збільшується імпорт, росте дефіцит платіжного балансу. Порушуються звичні пропорції, посилюється дезорганізація економіки, руйнується суспільне багатство, падають стимули до праці.

В умовах високих темпів інфляції стає все важче здійснювати заходи, розраховані на тривалий термін. Зростає невизначеність і невпевненість в майбутньому, підвищується ризик підприємницької діяльності. Інвестиції перерозподіляються з довгострокових об’єктів на короткострокові, набувають спекулятивного характеру. Значна частина капіталів покидає сферу виробництва і спрямовується в сферу обігу. Падає рівень добробуту населення, зростає безробіття, загострюються соціальні проблеми.

Одержувати вигоду від інфляції можуть перш за все ті, кому в цих умовах вдається збільшувати свій дохід швидшими темпами, ніж відбувається процес інфляції. Інфляція може виступити чинником зростання попиту на певні товари і послуги. Наприклад, попит на іноземну валюту багато в чому залежить від ступеня стабільності національної валюти. Інфляція дестабілізувала національну грошову одиницю, а значить, розширює доходи тих, хто надає послуги з обміну валют. Тобто інфляція здатна принести особливі (інфляційні) доходи деяким суб'єктам господарювання.

Інфляція вносить зміни в розподіл доходів, що склався в суспільстві. Люди, що мають фіксовані доходи, що працюють в тих структурах, де немає можливості зростання витрат компенсувати зростанням цін на продукцію, втрачають в своїй купівельній спроможності – їх реальні доходи зменшуються. І навпаки: ті, хто має можливість компенсувати за допомогою цін на свою продукцію зростання шанси на збереження рівня реальних доходів і навіть їх підвищення.

Вигоди від несподіваної інфляції можуть одержати|отримати| позичальники. Вище ми вже зупинялися на цьому моменті. Ті, хто користується позикою в період непередбаченої інфляції, повернуть кредитору гроші, що володіють меншою купівельною спроможністю. Нерідко повертати їх виявляєтьс легшим, оскільки в період інфляції номінальні доходи звичайно зростають.

І, нарешті, певні вигоди від інфляції може одержати уряд. Воно також бере гроші у борг: в Україні кредитором Міністерства фінансів виступає Національний банк України.

52. Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор. Річ у тім, що облікова ставка Центрального банку не змінюється часто, тому в періоди між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати ту інфляцію, яка не покрита обліковою ставкою.
Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчим для позичальника є кредит. Така залежність обумовлена двома причинами. По-перше, при тривалішому терміні позички більшим є ризик втрат від неповернення боргу і від знецінення коштів, переданих у позичку у зв’язку з інфляцією, що неминуча в ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довготривалого характеру, як правило, забезпечують відносно вищу віддачу.
Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: