Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Методичні рекомендації до вивчення питань теми. Готуючись взяти участь у дискусії щодо винесених для обговорення питань, студент має орієнтуватися на найновіші вітчизняні і зарубіжні дослідження




Готуючись взяти участь у дискусії щодо винесених для обговорення питань, студент має орієнтуватися на найновіші вітчизняні і зарубіжні дослідження, враховувати думку представників різних методологічних підходів, намагатися самостійно осмислити запропоновані аспекти наукових теорій. Провідні положення наукової теорії реалізму на сьогодні є такими: реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості. Реалізм утверджується починаючи з 1830-х років у європейських країнах (Франції, Росії, Англії та ін.) під впливом конкретних філософських, соціально-економічних та естетичних чинників. Слід пам'ятати, що термін «реалізм» з'явився пізніше, аніж саме явище, – в працях маловідомих французьких письменників Ж. Шанфлері та Л.-Е. Дюранті, які виступили із утвердженням принципів реалізму у збірці «Реалізм» (1857) та журналі «Реалізм» (1856–1857). Протягом першої половини XIX століття для значення реалістичних явищ, як правило, вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним.

Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля, О. де Бальзака та ін. У трактаті «Расін і Шекспір» Стендаль критикує естетичну систему класициста Ж. Расіна і пропонує наслідувати В. Шекспіра у способі вивчення явищ. Порівнюючи В. Скотта і письменницю XVIII ст. М. де Лафайєт («Вальтер Скотт і «Принцеса Клевська»), він надає перевагу її роману «Принцеса Клевська»), в якому майстерно зображені душевні переживання, соціальний стан і по­бут.

О. де Бальзак у передмові до «Людської комедії», одному з програмних документів реалізму, обґрунтовує свій задум – відобразити сучасну Францію. Письменник приходить до висновку, що суспільство подібне до природи: у ньому, як і в природі, існують певні види. Щоб вивчити їх, він звертається до досвіду природничих наук, до праць філософів, згадуючи імена видатних учених: Ж. Кювьє, Ж. Сент-Ілера, Г.-В. Лейбніца, Ж.-Л. Бюффоната ін. Це важливо для розуміння філософських засад нового напряму. Розвиток природничих наук, філософії позитивізму вплинув на формування реалістичного світогляду.

Реалізм має свою специфіку у відображенні життєвих явищ. До типологічних рис реалізму належать:

- тяжіння до достовірності, об'єктивності;

- втілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та індивідуально-особистісним;

- звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

- відмова від поділу стилів на «високі» та «низькі» залежно від сфер зображення, а також відмова від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;

- пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

- аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну
єдність;

- увага до проблем взаємодії людини і середовища;

- зображення типових характерів за типових обставин;

- перенесення центру уваги на соціальну сферу;

- переважання епічного начала;

- романізація жанрів та драматизація роману;

- поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та
романтичні елементи;

- психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу
(портрет, інтер'єр, пейзаж тощо).

Реалізм відзначається передусім тим, що він пов'язаний із конкретикою жит­тя, з його різноманітними формами та взаємовідносинами. Для цього напряму характерно тяжіння до наслідування життю, природі (в широкому значенні), тобто використання міметичних засобів письма (відображення життя у формах самого життя).

Реалізм відрізняється від попередніх художніх систем, зокрема класицизму з його нормативною естетикою та романтизму з його увагою до незвичайного, виняткового, намаганням втекти від буденної реальності у світ мрій, фантастики та екзотики. Проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попе­редників. Вони, як і романтики, вільні від догм і правил, їм близький роман­тичний історизм, реалісти використовують досягнення романтиків у відтворенні внутрішнього світу людини, але водночас для них велике значення має суспіль­ний бік людського буття загалом. Відомо, що нове у літературному розвитку не перекреслює попередніх надбань. У XIX столітті реалізм деякий час розвивається паралельно з романтизмом, враховуючи кращі його здобутки.

Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики. Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, найменших подробиць життя. Силою своєї уяви реалісти XIX ст. створювали новий художній світ, а читачеві він часто здавався не менш реальним, ніж справжній. Епіграф «Правда, гірка правда» і підзаголовок «Хроніка XIX століття» до роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» свідчать про намагання автора наблизитися до реального життя.

Об'єктивована манера оповіді у творах багатьох реалістів справляє вражен­ня саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід. «Автор пови­нен бути невидимим у своєму творі, як Бог у Всесвіті», – писав Г. Флобер. Майстерність письменника виявляється у вмінні примусити героя здійснювати вчинки відповідно до логіки розвитку його характеру.

Якщо у романтиків провідну роль відігравала виняткова особистість за виняткових обставин, то реалісти керуються у своїй творчості іншим правилом – типовий характер в типових обставинах. Літературні типи концентрують у собі риси характеру, погляди та спосіб мислення, властиві певній групі людей або нації, але при цьому залишаються індивідуальними і неповторними.

Реалісти XIX століття підкреслювали соціальну зумовленість суспільних взаємовідносин. Вони досліджували зв'язок людини і середовища, вплив влади гро­шей на формування характерів. Реалізму як напряму, який утвердився в літературі 30-40-х років XIX століття, відповідала певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори, зокрема роман, повість та фізіологічний нарис. У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.

??? Питання для інтерактивної бесіди:

1. В чому полягає різниця між типологічним та конкретно-історичним підходом до визначення реалізму?

2. Чим пояснюється відмова сучасної науки від характеристики «критичний» у термінологічній назві реалізму ХІХ ст.?

3. Поясніть значення терміну «класичний реалізм». Хто з вітчизняних вчених надає йому перевагу?

4. Яким чином реалізм поглибив романтичне світорозуміння і принципи творчості?

5. В чому виявилася орієнтація реалістів на біологію? Сформулюйте реалістичний принцип еволюції.

 

Література:

Основна:

1. Венедиктова Т.Д. Секрет срединного мира. Культурная функция реализма ХIX века // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под ред. Л.Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 2001. – 336 с.

2. Пахсарьян Н.Т. Реальность – текст – литература – реализм: динамика взаимодействия // Вестник Московского университета. Сер 9. Филология. – 2006. - № 2. – С. 66-76.

3. Наливайко Д. Епістемологія й поетика реалізму // Слово і Час. – 2004. - № 11. – С. 3-18.

4. Реалізм // Літературознавчий словник-довідник. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 584-585.

5. Васильєв Є.М. Реалізм // Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К.: Либідь, 2001. – С. 378-387.

6. Кормилов С.И. Реализм // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М.: Интелвак, 2001. – С. 858-863.

7. Якобсон Р.О. О художественном реализме // Якобсон Р.О. Работы по поэтике. – М.: Наука, 1989. – С. 387-393.

8. Барт Р. Эффект реальности // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – С. 392-401.

9. Томашевский Б.В. Мотивировка реалистическая // Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика. – М.: Аспект Пресс, 1996. – С. 193-197.

10. Крутікова Н.Є. До питання про реалізм // Слово і час. – 2003. – № 12. – С. 3-13.

Додаткова:

1. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. – М.: Прогресс, 2000. – 687 с.

2. Затонский Д.В. Реализм ХІХ века: становление метода // Затонский Д.В. Европейский реализм ХІХ в.: Линии и лики. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 49-100.

3. Затонский Д.В. Реализм – это сомнение? – К.: Наукова думка, 1992. – 276 с.

4. Ревякин А. И. Проблема типического в художественной литературе. – М.: Учпедгиз, 1959. – 435 с. http://www.detskiysad.ru/raznlit/tipicheskoe.html

5. Уотт А. Реализм и романная форма // Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. – 2001. – № 3.

6. Толмачев В.М. Где искать XIX век? // Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000 / Под ред. Л.Г. Андреева. – М.: Высшая школа, 2001. – 336 с.

 

Тема № 2.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных