Соціально-страхові правовідносини

Чільне місце у структурі правових відносин соціального забезпечення займають соціально-страхові правовідносини. Такими, зокрема, вважаються врегульовані нормами права суспільні відносини щодо збору страхових внесків та акуму­ляції коштів соціальними страховим фондами. Вони, як і процедурні правовідносини, є допоміжними та існують задля обслуговування основних соціально-забезпечувальних пра­вовідносин. Саме завдяки соціально-страховим правовідно­синам реалізується право застрахованих осіб (членів їхніх сімей) на отримання соціальних виплат за кошти соціальних страхових фондів у разі настання страхового випадку.

4.6, Соціально-страхові правовідносини

Суб'єктами соціально-страхових правовідносин є застрахо­вані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші особи, а також страхувальники і страховики. Застрахова­ною вважається фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Коло тих осіб, які можуть бути застрахованими, визначається законами, які регулюють окремі види загальнообов'язкового соціального страхування.

Суб'єктами правовідносин соціального страхування є та­кож страхувальники. Це ті особи, які зобов'язані (або мають бажання) сплачувати страхові внески відповідно до закону чи договору. Суб'єктами, що зобов'язані перераховувати до фон­ду внески, є роботодавці. Наймані працівники, які також сплачують їх на свою користь, теж належать до суб'єктів цьо­го виду. Страхувальником, що сплачує страхові внески за власним бажанням, може бути будь-яка фізична особа, яка виявила інтерес до участі у соціальному страхуванні. Це мо­жуть бути так звані самозайняті особи (підприємці без ство­рення юридичної особи, адвокати, приватні нотаріуси тощо).

Страховиками у соціально-страхових правовідносинах ви­ступають цільові страхові фонди: пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування на випадок безробіття і страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань.

З-поміж усіх цих учасників центральним суб'єктом соціально-страхових правовідносин вважається застрахова­на особа, адже саме її інтерес слугує об'єктом страхування.

Участь суб'єктів у соціально-страхових правовідносинах є доволі різноплановою за характером та змістом. Зокрема, правові стосунки страхувальників і застрахованих осіб май­же відсутні у площині соціального страхування. Тут обов'яз­ки участі страхувальників у соціально-страхових правовід­носинах зумовлені наявністю трудових правовідносин із застрахованою особою, тобто якихось додаткових зобов'я­зань між страховиком і застрахованою особою щодо сплати

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення ____________________________

страхових внесків не виникає. Вони встановлені законом і виникають у результаті укладення трудового договору.

Інакшою є ситуація із взаємовідносинами страхуваль­ників та страховиків. Специфіка таких правовідносин прояв­ляється у тому, що об'єктом соціально-страхових правовід­носин між страхувальником та страховиком є страхові вне­ски, які і становлять основу соціальних коштів. Натомість інший їх різновид — правовідносини щодо організації соціального страхування (реєстрація платників страхових внесків, персоніфікований облік, видача застрахованим до­кументів, які підтверджують факт страхування, тощо) ма­ють своїм об'єктом результат дій суб'єктів, який відображе­ний у правовому акті, що фіксує здійснення соціального страхування щодо конкретної особи.

Змістовні ознаки соціально-страхових правовідносин ви­ражаються не лише в обов'язку страхувальників сплачувати страхові внески. Суб'єкти цих правовідносин можуть мати й інші права та обов'язки. Так, роботодавець як суб'єкт со­ціально-страхових правовідносин зобов'язаний в установле­ному порядку надавати виконавчій дирекції відповідного Фонду загальнообов'язкового державного соціального стра­хування України відомості про: прийняття на роботу пра­цівників; їх заробітну плату, використання робочого часу; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особа­ми; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, ор­ганізації, зміну юридичної адреси тощо. Фонд загально­обов'язкового державного соціального страхування від не­щасного випадку на виробництві, крім збору та акумуляції коштів, здійснює заходи, спрямовані на запобігання неща­сним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників та ін.

Особливості виникнення, зміни і припинення соціально-страхових правовідносин зумовлені тим, що вони тісно пов'язані і до певної міри залежні від трудових чи цивільних правовідносин. Так, момент виникнення соціально-страхо­вих правовідносин визначений законом та зумовлений обов'язковістю страхування всіх осіб, які працюють на умо-

4.6. Соціально-страхові правовідносини

вах трудового договору (контракту). А таке ж страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності виникає з моменту добровільного укладення ними договору. Уклавши трудовий договір, працівник стає застра­хованою особою і вправі вимагати від роботодавця перера­хунку страхових внесків до соціальних страхових фондів. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків у 10-денний термін від дня отримання ним свідоцтва про дер­жавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником.

Розірвання трудового договору зумовлює припинення сплати страхових внесків, що, однак, не позбавляє особу ста­тусу застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки припинення трудових правовідносин може призвести до виникнення інших правових відносин. Наприклад, факт безробіття особи породжує право на продовження її участі в системі загально­обов'язкового державного соціального страхування на випа­док безробіття, тільки вже у статусі забезпечуваної особи. Тобто тут виникають соціально-забезпечувальні правовідно­сини щодо виплати допомоги по безробіттю.

Та обставина, що соціально-страхові правовідносини ма­ють допоміжний характер, зовсім не свідчить про їх вторин­ність або меншовартість для права соціального забезпечення та вітчизняного права загалом. Структура суспільних відно­син настільки різноманітна і мінлива, що повнота їх правово­го регулювання досягається саме завдяки поєднанню і зба­лансованості основних і допоміжних правових механізмів юридичного впливу на ці відносини.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення та розкрийте співвідношення понять «право­відносини соціального забезпечення» та «соціально-забезпечу­вальні правовідносини».

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

2. Назвіть критерії класифікації правовідносин соціального заб

печення.

3. Вкажіть основні ознаки соціально-страхових правовідносин,

характеризують їх як правовідносини соціального забезпеченн

4. Яке значення відводиться процедурним правовідносинам у с

стемі правовідносин соціального забезпечення?

5. Назвіть основні ознаки та дайте визначення понять «пенсія

«допомога», «соціальнапільга», «соціальнеобслуговування»

6. Як співвідносяться між собою поняття «страховий стаж», «тр

довий стаж» та «спеціальний трудовий стаж»?

Література

1. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению

СССР. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1986. — 176 с.

2. Кульчицька О. /. Зміст правосуб'єктності громадян за правом с

ціального забезпечення // Держава і право: Збірник науков праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 21. — К.: Інстит держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2003. С. 281-287.

3. Сташків Б. І. Юрид. факти в праві соціального забезпечення:

Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.05 // КНУ ім. Т. Шев­ченка. — К., 1997. — 19 с.

4. Субботенко В. К. Процедурньїе правоотношения в социальном

обеспечении. — Томск: Изд-во Томского ун-та, 1980. — 198 с.

5. Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенеионного обес-

печения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.

6. Шайхатдинов В. М. Теоретические проблемьі советского права

социального обеспечения. — Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1986. — 156 с.

.">£. •"

Розділ 5

Суб'єкти права соціального

забезпечення

5.1. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості

Суб'єктами права соціального забезпечення є особи, які виступають носіями передбачених законом прав та обов'яз­ків у сфері соціального захисту.

Щоб стати суб'єктом права соціального забезпечення, осо­ба повинна бути наділена правоздатністю та галузевим пра­вовим статусом. Правоздатність у сфері соціального забезпе­чення є складовою загальної правоздатності, яка належить до природних властивостей людини. Отже, правоздатність — це не сукупність прав і обов'язків, що ними наділена особа, а така властивість, яка передбачає можливість мати будь-які права та обов'язки. Правоздатність належить до соціально-правових властивостей особи й існує тому, що у суспільстві наявним є право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.

Іншою властивістю, яка характеризує суб'єкта права, є га­лузевий правовий статус. Це певна сукупність закріплених у Конституції та законах основних прав і обов'язків осіб у сфері соціального захисту. Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення характеризується тим, що в основу галузевого правового статусу одних суб'єктів покладено суб'єктивне право на соціальне забезпечення, яке виникає з

6 6-545

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення ___________________________ __

настанням соціального ризику. А основу галузевого правово­го статусу інших суб'єктів цієї галузі становить обов'язок на­давати соціальне забезпечення. Тобто, суб'єктами права соціального забезпечення вважаються правоздатні особи, які в силу свого галузевого правового статусу виступають носіями відповідних прав та обов'язків.

Суб'єктів права соціального забезпечення необхідно відмежовувати від суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин передусім тому, що не всі суб'єкти права соціального забезпечення можуть бути суб'єктами соціаль­но-забезпечувальних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з ди­тинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. перед­бачено надання допомоги дітям-інвалідам. Однак реалізову­ють це право їх батьки або законні представники, що беруть безпосередню участь у правовідносинах із відповідними ор­ганами соціального захисту. Тим самим діти-інваліди є суб'єктами права соціального забезпечення, а учасниками (суб'єктами) правовідносин з приводу реалізації належних їм прав виступають батьки або законні представники.

Крім того, щоб стати учасником (суб'єктом) правовідно­син, особа повинна володіти так званою правосуб'єктністю¹. її визначають як здатність особи бути суб'єктом правових відносин. При цьому, щоб бути учасником соціально-забез­печувальних правовідносин, особа повинна мати ще й галу­зеву правосуб'єктність.

Така правосуб'єктність є складним явищем і охоплює га­лузевий правовий статус, правоздатність і дієздатність за правом соціального забезпечення. Окрім властивостей, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення (правоздатність та галузевий правовий статус), правосуб'єк­тність доповнюється ще й третім елементом — дієздатністю.

¹ Проблеми общей теории права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Изд-во Норма, 2001. — С. 373; Сирих В. М. Тєория государства и права: Учебник для вузов. — 4-е изд., стер. — М.: ЗАО Юстицинформ, 2005. — С. 319; Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришнна. — X.: Право, 2002. — С. 340.

5.1. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості

За визначеннями, що подаються в загальній теорії права, дієздатність полягає у здатності особи своїми діями набувати прав і виконувати обов'язки. Іноді до складу право-суб'єктності зараховують ще й деліктоздатність, що визна­чається як здатність відповідати за вчинені правопорушен­ня. Оскільки ж відповідальність є різновидом юридичного обов'язку, то деліктоздатність, відповідно, належить до діє­здатності, а тому виділяти її у складі правосуб'єктності не­має необхідності.

Отже, наявність дієздатності перетворює суб'єктів права на суб'єктів правових відносин. На відміну від правоздат­ності, вона є юридичною властивістю особи, оскільки вста­новлюється законодавством. Дієздатність, як здатність своїми діями набувати та здійснювати права і самостійно ви­конувати обов'язки, передбачає можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Очевидно, що така можливість не є вродженою властивістю людини. Вона приходить з віком, досвідом та знаннями, що набуваються особою. Тому момент виникнення дієздатності визначається у відповідності із за­конодавством для всіх громадян. Переважно це відбувається встановленням відповідних норм у галузевому законо­давстві.

З приводу моменту виникнення дієздатності фізичних осіб за правом соціального забезпечення існує декілька відмін­них позицій серед науковців. М. Л. Захаров та Е. Г. Тучко-ва вважають, наприклад, що дієздатність фізичних осіб за правом соціального забезпечення настає одночасно з виник­ненням права на відповідний вид забезпечення, а тому мо­мент її виникнення залежить від виду соціально-забезпечу­вальних правовідносин¹. Тобто в одних випадках дієздат­ність громадян виникає одночасно із цивільною (наприклад, право на будь-який вид державної соціальної допомоги особа може реалізувати з моменту досягнення повноліття), в інших — з трудовою (право на соціальну допомогу у системі

¹Захаров М. Л„ Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения Росеии: Учебник. — 2-е изд., испр. и перераб. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с„. ■,.,

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

5.2. Класифікація суб'єктів права соціального забезпечення

загальнообов'язкового державного соціального страхування може бути реалізоване з моменту укладення трудового дого­вору), ще в інших — з досягненням певного віку (право на пенсію за віком особа може реалізувати, досягнувши 60 ро­ків — чоловіки і 55 років — жінки).

Видається, що виникнення дієздатності не може залежати лише від настання юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення. На наявність дієздатності громадян за правом соціального забезпечення впливають вік та психічне здо­ров'я громадянина. Це єдині чинники, що визначають здатність усвідомлювати особою значення своїх дій і керува­ти ними.

Інші вчені (Б. І. Сташків, О. Г. Чутчева) вважають, що дієздатність за правом соціального забезпечення настає з до­сягненням особою певного віку¹. Очевидно, що такий підхід до проблеми дієздатності є найбільш прийнятним. Саме вік особи, визначений законодавством щодо права на певні види соціального забезпечення, і є тим критерієм, за наявності якого вона має можливість брати участь у правовідносинах. Тобто для права соціального забезпечення не існує якогось одного вікового критерію (наприклад, як це існує у цивільно­му праві — 18 років). Тут дієздатність може виникати як з 18-річного віку, так і з іншого віку, визначеного законом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: