Розділ 14. Соціальне обслуговування

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

До відділень соціально-побутової та медико-соціальної ре­абілітації приймаються непрацездатні громадяни незалежно від сімейного стану, які не потребують постійного сторонньо­го догляду і не мають медичних протипоказань для перебу­вання в колективі, на підставі особистої заяви і карти медич­ного огляду.

Відділеннями організовується і проводиться комплекс со­ціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудо­вої реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, організації дозвілля, спрямованих на підтримання життє­діяльності і соціальної активності пенсіонерів, інвалідів та одиноких непрацездатних громадян.

У територіальних центрах також може надаватися ста­ціонарне обслуговування непрацездатних громадян, яке здійснюється стаціонарними відділеннями територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

До стаціонарного відділення на постійне проживання та повне державне утримання приймаються одинокі непрацез­датні громадяни, які не мають працездатних дітей і за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду, со­ціального обслуговування та медичної допомоги.

Право на першочергове влаштування до стаціонарного від­ділення мають ветерани війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захисту», особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до І, II і III категорій.

Ветерани праці і одинокі громадяни похилого віку мають переважне право на прийом до структурних підрозділів тери­торіального центру.

При наявності вільних місць за рішенням місцевих ор­ганів влади до стаціонарного відділення можуть прийматися непрацездатні громадяни, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані

їх утримувати і які зобов'язуються оплачувати їх утримання у повному розмірі.

Стаціонарне соціальне обслуговування громадян похило­го віку та інвалідів здійснюють:

— будинки-інтернати для громадян похилого віку та інва­лідів;

— геріатричні пансіонати;

<& — пансіонати для ветеранів війни і праці; % — психоневрологічні інтернати;

^у\ — спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інва­лідів.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інва­лідів, геріатричні пансіонати і пансіонати для ветеранів вій­ни і праці є стаціонарними соціально-медичними закладами загального типу для постійного проживання громадян похи­лого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговуван­ня. Психоневрологічний інтернат є соціально-медичним за­кладом, призначеним для постійного проживання громадян з психічними захворюваннями. Основним завданням цих інтернатів є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної до­помоги громадянам похилого віку, інвалідам, а у психонев­рологічних інтернатах психічно хворим громадянам, які по­требують стороннього догляду і допомоги¹.

До будинків-інтернатів на державне утримання прийма­ються особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, інваліди І і II груп, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговуван­ня, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком

¹ Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, ^ геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці. Затверджене

наказом Міністерства праці України від 29 грудня 2001 р. № 549//Офіційний ^я'- вісник України. — 2002. — № 5. — Ст. 212; Типове положення про пси- ■%' хоневрологічний інтернат, затверджене наказом Міністерства праці України від

29 грудня 2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 5. —

Ст. 212.

Й

Розділ 14. Соціальне обслуговування

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

не протипоказане перебування в будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Як виняток, можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей аби родичів, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати, якщо ті з об'єктивних причин не можуть цього зробити. До психонев­рологічного інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, інваліди І, II груп з психоневрологічними захворюваннями, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього до­гляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування в будинку-інтернаті, незалежно від наявності батьків або інших родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.

Особам, які перебувають на державному утриманні у бу-динках-інтернатах, виплачується 25 % призначеної пенсії. Якщо розмір пенсії перевищує вартість їх утримання, то вип­лачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 % призначеної пенсії і не менше 20 % мінімальної пенсії за віком. Інвалідам і пенсіонерам, які проживають у будинку-інтернаті на платній основі, пенсія виплачується у повному розмірі.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інва­лідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці і психоневрологічні інтернати надають такі ви­ди послуг:

— забезпечення житлом, одягом, взуттям, постільною бі­лизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

— забезпечення раціональним чотириразовим харчуван­ням з урахуванням віку і стану здоров'я осіб, що прожива­ють в інтернаті, в межах натуральних норм харчування;

— забезпечення цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених за інтернатом лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;

— забезпечення слуховими апаратами, окулярами, про­
тезно-ортопедичними виробами, зубним протезуванням,
спеціальними засобами пересування, медикаментами та
життєво необхідними ліками відповідно до медичного вис-

* новку;

— забезпечення комунально-побутовим обслуговуванням;

— організацію культурно-масової та оздоровчо-спортив­ної роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців бу-динку-інтернату;

— створення умов, що сприяють адаптації осіб, які пере­бувають в інтернаті, у новому середовищі.

Ще одним органом, який здійснює соціальне обслуговуван­ня, є спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів¹. Він є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II груп осіб похилого віку громадян (чоловіків віком понад 60 років, жінок — понад 55 років) із числа звільнюваних з місць позбавлення волі особ­ливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністра­тивний нагляд, а також тих осіб, які направляються з прий-мальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і осіб похилого віку, раніше судимих або неодноразово притягува­них до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематич­ного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій.

Направлення осіб похилого віку та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі вис­новку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипока­зань для проживання в будинку-інтернаті у разі відсутності у них працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати.

¹ Постанова Ради Міністрів УРСР «Про спеціальні будинки-інтернати для пре­старілих та інвалідів» від 2 березня 1990 р. № 49 // Законодавство України про соціальне забезпечення. — Вид. 6-те, доп. і перероб. — Л., 2002. — 501 с.

16 6-545

Розділ 14. Соціальне обслуговування

В Україні також розвивається система напівстаціонарного соціального обслуговування в першу чергу осіб похилого віку. Йдеться про надання послуг із харчування та облашту­вання на нічліг особам, які не мають житла. Спеціально відведені місця для надання харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла, створюються з метою на­дання їм послуг щодо нічного перебування, забезпечення одноразовим харчуванням відповідно до встановлених норм витрат продуктів харчування у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів загального типу¹.

До спеціально відведених місць приймаються особи, які не мають житла (в першу чергу непрацездатні громадяни по­хилого віку), за особистим зверненням, у разі відсутності у них протипоказань.

Протипоказаннями для приймання до спеціально відведе­них місць осіб, які не мають житла, є:

— клінічні ознаки інфекційного захворювання;

— психічні захворювання, які супроводжуються розладом поведінки і є небезпечними для хворого та оточення;

— гостре алкогольне сп'яніння та ознаки наркотичного сп'я­ніння.

У спеціально відведених місцях можуть надаватися, з ура­хуванням спеціальних потреб регіону та фінансових можли­востей, такі види послуг:

1) надання для тимчасового нічного перебування окремого ліжко-місця з комплектом постільної білизни і предметами особистої гігієни (мило, рушник), а в разі потреби — одягу, взуття;

2) забезпечення безкоштовним одноразовим харчуванням при нічному перебуванні на термін, визначений місцевими органами виконавчої влади;

^Постанова Кабінету Міністрів України «Про норми надання послуг з харчування та облаштування на нічліг у спеціально відведених для цього місцях особам, які не мають житла, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість» від 27 квітня 1998 р. № 573//Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — Ст. 632.

___________________________ 14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх

3) забезпечення першої медичної допомоги й проведення санітарної обробки для запобігання інфекційним захворю­ванням;

4) направлення осіб, які потребують медичної допомоги, до лікарень або влаштування їх до будинків-інтернатів за профілем захворювання;

5) надання консультацій з питань соціального захисту на­селення та соціальної адаптації до умов проживання в суспільстві.

Ліжко-місце у спеціально відведеному місці на нічліг на­дається особі, яка не має житла, на термін, визначений міс­цевими органами виконавчої влади.

У разі потреби надання першої медичної допомоги безпо­середньо у спеціально відведеному місці організовується ме­дичний пост, який очолює медична сестра, а також окреме приміщення для проведення санітарної обробки осіб та зне­зараження їхнього одягу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: