Категорії зон радіоактивного забруднення. Правовий режим забруднених територій

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України небезпечну для здоров’я людей і навколишнього середовища радіаційну обстановку. З метою зменшення дії радіаційного опромінення на здоров’я людини та на екологічні системи законодавство закріплює та гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій.
До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.
Залежно від рівня забруднення ґрунтів, ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає такі зони радіоактивно забруднених територій:
1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році (30 км від епіцентру вибуху);
2) зона безумовного (обов’язкового) відселення (50—60 км від епіцентру вибуху);
3) зона гарантованого добровільного відселення;
4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
За офіційними даними, від Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало близько 3,3 мільйона осіб, кожен третій — дитина. Із зони, ураженої радіацією, евакуйовані мешканці 80 населених пункті (близько 100 тисяч осіб). А до зони безумовного відселення потрапило 92 населені пункти. Територія, з якої здійснено евакуацію населення, віднесена до зони відчуження, складає близько 2598 квадратних кілометра. Периметр зони відчуження складає 196 квадратних кілометрів, а разом із зоною безумовного відселення становить 377 квадратних кілометри, що практично дорівнює 8,8 % території України.
Коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем з часом не зменшується, а навпаки — розширюється, стає гострішим, актуальнішим.
Однією з найважливіших складових для вирішення цих проблем стало створення правових, законодавчих, організаційних та наукових засад захисту постраждалих людей.
До 1990 року в Україні не існувало правового та законодавчого поля з питань радіаційного, соціального та медичного захисту людини від дії іонізуючого випромінювання. Ці питання регулювались санітарним законодавством, яке затверджувало Міністерство охорони здоров’я СРСР [23, с. 28].
Після проголошення державного суверенітету України основу національної нормативно-правової бази захисту постраждалих становить Конституція України, яка закріпила найважливіші положення для забезпечення їхнього захисту. В статті 16 Конституції України визначено, що “подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”.
Надзвичайна актуальність вирішення проблем, обумовлених Чорнобильською катастрофою, знайшла відображення в “Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законах України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Крім цього, питання соціального, медичного та протирадіаційного захисту постраждалого населення регулюються ще близько двадцятьма статтями Конституції України, багатьма законами, постановами та іншими документами Верховної Ради України, а також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та нормативними актами міністерств та відомств.
Ці акти стали фундаментом національного “чорнобильського” законодавства і засвідчують, що в Україні створені і діють нормативно-правові основи для забезпечення конституційного права людини на гідне життя і здоров’я.
В Україні сьогодні захист населення від наслідків Чорнобильської катастрофи базується на трьох напрямах: протирадіаційному, соціальному і медичному. Протирадіаційний ґрунтується на встановленні рівнів радіоактивного забруднення і дозових меж, проведенні різноманітних контрзаходів, спрямованих на зменшення опромінення; соціальний — на встановлення і надання пільг та компенсацій; медичний — на проведенні щорічних медичних оглядів, лікуванні, оздоровленні, реабілітації, аналізі та оцінці здоров’я постраждалих [12, с. 31].
Відповідно до Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” був створений Національний реєстр України постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС. В його структуру входять соціологічний, дозиметричний і медичний підреєстри [10].
Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства сільського господарства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
Радіоактивні землі потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.
До радіоактивно забруднених земель належать території зон гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю.
У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:
- будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці;
- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;
- природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;
- внесення отрутохімікатів без спеціального дозволу;
- залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров’я.
Для зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення проводиться:
- добровільне переселення людей із зони;
- перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції;
- постійний дозиметричний контроль;
- щорічна медична диспансеризація населення та ін.
У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється:
- будівництво оздоровчих закладів (санаторіїв, таборів, будинків відпочинку) та нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров’я населення і навколишнє середовище;
- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;
- внесення отрутохімікатів без спеціального дозволу;
- залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров’я.
Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об’єктивної інформації про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.
Громадянам, які прийняли рішення про виїзд, створюються умови для відселення.
Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у 2, 3 зонах, а також сім’ї, які проживають у 4 зоні, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками проживати в цій зоні не можуть.
Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у зони, які не віднесені до зон радіоактивно забруднених територій.
Території зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення визначаються як радіаційно небезпечні землі. Це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.
У зонах відчуження та безумовного відселення забороняється:
- постійне проживання населення;
- здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди;
- вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС землі, глини, піску, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей;
- випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, полювання та рибальства.
- вивезення будівельних матеріалів, машин, домашніх речей;
- ведення сільськогосподарської та іншої діяльності без спеціального дозволу.
Населення, яке проживає у зоні безумовного відселення, підлягає обов’язковому відселенню.
Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється обласними Радами народних депутатів, їх виконавчими органами, а також уповноваженими на те державними органами.
На теперішній час до зони відчуження відносяться 76 населених пунктів, до зони безумовного (обов’язкового) відселення — 92 населених пункти, до зони гарантованого добровільного відселення — 834 населених пункти, до зони посиленого радіоекологічного контролю — 654 населених пункти [5].
Відповідно до додатку № 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991р. № 106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР, про порядок введення в дію Законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, сільськогосподарська продукція та продукти харчування, вироблені в зонах безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, радіоактивна забрудненість яких перевищує норми, встановлені Національною комісією радіаційного захисту населення України, підлягає вилученню, похованню та утилізації.
Усунення наслідків Чорнобильської катастрофи залежить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення.

2. Статус осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС:

- учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
- потерпілі від чорнобильської катастрофи;
- діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.

Особам, які проживали чи проживають та які працювали або працюють на території зон забруднених територій, законодавством надано особливого статусу.
Особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 9 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є:
- учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
- потерпілі від Чорнобильської катастрофи.
Учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є громадяни, які безпосередньо брали участь у ліквідації аварії та її наслідків:
- які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986—1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988—1990 роках — не менше 30 календарних днів;
- які проводили евакуацію людей і майна із зони відчуження;
- які були тимчасово направлені або відряджені у 1986—90 роках для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ, організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості;
- які працювали не менше 14 календарних днів на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки.
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи — це громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи:
- евакуйовані із зони відчуження, відселені із зон безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення;
- особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 в зоні безумовного відселення не менше двох років, в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- особи, які постійно проживають, працюють або навчаються у другій чи третій зонах за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років;
- особи, які постійно проживають, працюють або навчаються у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
- особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986—87 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовим завданням.
До дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які [2, ст. 27]:
- евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутрішньоутробного розвитку;
- проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше одного року у зоні безумовного відселення;
- проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше двох років у зоні гарантованого добровільного відселення;
- проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
- народилися після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2, 3 постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, або народжені матір’ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2, 3 постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС;
- хворі на рак щитовидної залози або на променеву хворобу;
- які одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров’я України.
Законодавство чітко розмежовує категорії, до яких належать особи постраждалі від наслідків Чорнобильської катастрофи. Саме від того, до якої з нижчеперелічених категорій належить особа, буде залежати встановлений згідно з чинним законодавством розмір пільг та компенсацій, який вона буде отримувати.
Визначення категорій осіб, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, регулює стаття 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідно до цієї статті для встановлення пільг і компенсацій, визначаються такі категорії постраждалих:
1. Перша категорія — інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі на променеву хворобу внаслідок Чорнобильської катастрофи.
2. Друга категорія — учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які пропрацювали у зоні відчуження кількість днів, визначену п. 2 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; евакуйовані із зони відчуження у 1986 році; особи, які постійно проживали у другій зоні з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
3. Третя категорія — учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які пропрацювали у зоні відчуження кількість днів, визначену п. 3 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та потерпілі, які постійно проживали, працювали або навчалися на територіях другої та третьої зон за умови, якщо вони на
1 січня 1993 прожили, пропрацювали та провчилися у вказаних зонах відповідно не менше двох та трьох років.
4. Четверта категорія — особи, які постійно проживають або постійно працюють чи навчаються у четвертій зоні, за умови, що вони на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до чинного законодавства України, крім осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, є особи які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій. Так, згідно з “Порядком віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 р. № 674, громадян, які брали участь у ліквідації ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать:
- до категорії 1 — інвалідів з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з відповідною аварією, випробуванням або військовим навчанням, а також хворі на променеву хворобу внаслідок участі у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;
- до категорії 2 — учасників випробувань ядерної зброї в атмосфері, бойових радіоактивних речовин і учасники військових навчань із застосуванням такої зброї та ліквідації наслідків ядерних аварій;
- до категорії 3 — осіб, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також тих, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань (якщо їх не віднесено до категорії 1).
Громадяни із числа тих, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, належать:
- до категорії 1 — особи, які стали інвалідами, захворіли на променеву хворобу внаслідок будь-якої радіаційної аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, що визначено актом за формою НІ (у разі коли захворювання пов’язано з виробничою або професійною діяльністю) або актом державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв’язок встановлено медичними закладами;
- до категорії 2 — особи, захворювання яких пов’язано з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушенням правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, що визначено актом за формою НІ (у разі якщо захворювання пов’язано з виробничою або професійною діяльністю) або актом державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв’язок встановлено медичними закладами [16].
Підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Підставами для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення. Підставами визначення потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про періоди проживання чи роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення — місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Видача посвідчень постраждалому населенню здійснюється відповідно до “Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51. Цей Порядок регулює правила видачі посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими актами законодавства.
За статистичними даними, чисельність постраждалих громадян в Україні, станом на 01.07.2000 року становить 3 331 176 осіб. Серед них: віднесених до категорії 1 — 88 931, категорії
2 — 304 699, категорії 3 — 5 50 836, категорії 4 — 1 140 813; діти — 1 242 951 особа. Спостерігається процес зростання чисельності інвалідів, інвалідність яких пов’язується з наслідками Чорнобильської катастрофи. Так, якщо у 1991 році їх було близько 2000 осіб, то відповідно до останніх даних — 88,9 тисячі осіб [12, с. 98].

3. Соціальний захист осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС:

- компенсації та пільги;
- особливості пенсійного забезпечення.

Пільги і компенсації

Усі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та компенсації.
Постраждалі I—IV категорій мають право на:
- безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;
- безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них);
- позачергове щорічне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні (для постраждалих І та ІІ категорій путівки надаються безкоштовно, для ІІІ — пільгова путівка або компенсація 70 % її вартості, для VІ категорії — пільгова путівка або компенсація 50 % її вартості). Відповідно до ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” виплата компенсації за путівку передбачена тільки для І категорії постраждалих та дітей;
- переважне право залишення на роботі у разі реорганізації виробництва;
- вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла, гарантована виплата стипендії, підвищеної на 100 %. Особи, які закінчили середні навчальні заклади з відзнакою, приймаються до вузів без екзаменів (за результатами співбесіди). Вони навчаються за рахунок держави;
- позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення.
Більший рівень пільг визначений для постраждалих І і ІІ категорій:
- знижка плати за житло в розмірі 50 %;
- безкоштовне користування всіма видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше 9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій);
- пільгове встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською катастрофою);
- звільнення від сплати податків і мита всіх видів.
Стаття 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.
Діти, до вступу їх до школи (до 8 років), перебувають на повному державному забезпеченні: їх безплатно утримують у державних дошкільних закладах освіти. Вони забезпечуються санаторно-курортними путівками за місцем роботи одного з батьків. Потерпілі діти віком до 10 років забезпечуються путівками разом з одним із батьків за умови, що останні належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Допомога на догляд за потерпілою дитиною до досягнення нею трьох років виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України. Лікарняні листки по догляду за хворою дитиною віком до 14 років оплачуються у розмірі 100 % заробітку незалежно від страхового стажу.
Учні середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студенти коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також евакуйовані із зони відчуження, діти, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і ті, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, отримують безплатне харчування. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація.
Одному з батьків час догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею 12 років зараховується до стажу роботи.
Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них селищах, будинках, квартирах.
Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до законодавства, включаються до спеціальних списків для позачергового житла (крім м. Києва та курортних місцевостей).
Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання житла не мають.
Особи, які евакуйовані в 1986 році за межі України і бажають повернутися в Україну, мають право переселитися на жилу площу близьких родичів з наступним першочерговим забезпеченням житлом як такі, що не мають житла. Громадяни, що не мають на території України близьких родичів або не бажають переселятися на їх жилу площу, включаються виконкомами місцевих Рад народних депутатів за обраним місцем проживання (крім м. Києва та курортних місцевостей) до окремих від інших категорій списків для першочергового одержання житла.
Ця пільга може бути використана один раз.
У разі евакуації надаються такі компенсації:
- виплата одноразової допомоги у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на кожного члена сім’ї;
- оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним, автомобільним транспортом;
- збереження зарплати за час зборів та переїзду (не більше 14 днів);
- першочергове влаштування на роботу.
Відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30, 40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (3, 2, 1 мінімальна зарплата).
Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та сім’ям за втрату годувальника здійснюються у вигляді одноразової виплати у таких розмірах [2, ст. 48]:
- інвалідам І групи — 60 мінімальних заробітних плат;
- інвалідам ІІ групи — 45 мінімальних заробітних плат;
- інвалідам ІІІ групи — 30 мінімальних заробітних плат;
- дітям-інвалідам — 10 мінімальних заробітних плат;
- сім’ям, які втратили годувальника, — 60 мінімальних заробітних плат;
- батькам померлого — 30 мінімальних заробітних плат.
Виплати здійснюються з мінімальної зарплати, яка склалась на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника протягом одного місяця з дня настання вказаного випадку.
На кожного непрацездатного члена сім’ї померлого годувальника, який був на його утриманні (крім дітей), призначається щомісячна компенсація в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від одержуваної пенсії.
Громадянам, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах припиняється виплата пільг та компенсацій.
На даний час в Україні збереглися і діють всі пільги та компенсації, зазначені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Але фактично на практиці значна частина пільг не діє у зв’язку з тим, що фінансування зазначених програм не закладено у Державному бюджеті України.

Особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

Спеціальною юридичною підставою для пільгового пенсійного забезпечення є Чорнобильська катастрофа.
До основних нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, відносяться Закони України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими документами.
На сьогодні законодавством установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Важливим питанням є встановлення пільгових умов пенсійного забезпечення громадян, потерпілих у цій катастрофі.
Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлюються такі пенсії:
- державна пенсія;
- додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю.
Додаткова пенсія призначається після виникнення права на державну пенсію. Її розмір залежить від категорії постраждалих:
- для першої категорії: інвалідам І групи — 100 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи — 75 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам та хворим на променеву хворобу внаслідок катастрофи на ЧАЕС — 50 % мінімальної пенсії за віком;
- для другої, третьої та четвертої категорій: 30 %, 25 %, 15 % мінімальної пенсії за віком.
Державна пенсія
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку (ст. 55).
Пільги щодо обчислення стажу роботи:
1) час роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу: до 1.01.1988 року — в потрійному (один місяць служби у військовій частині зараховується за три місяці вислуги), а з 1.01.1988 до 1.01.1993 — у полуторному розмірі;
2) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до I—IV категорій, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки 20 років, жінки 15 років із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж, але не вище 75 % заробітку;
3) громадянам I—IV категорій надається статус ветерана праці за умови наявності у них трудового стажу на 10 років більшого за названий (жінкам — 25, чоловікам — 30 років).
4. Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС надаються пільги у обчисленні середньомісячного заробітку. За бажанням заявника середньомісячний заробіток може обчислюватися за будь-які 12 місяців поспіль роботи на територіях радіоактивного забруднення. Якщо особа пропрацювала на забруднених територіях менше 12 місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців. Якщо особа пропрацювала на вказаних територіях менше одного місяця, пенсія може обчислюватись із заробітку за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній основі і стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія у зв’язку з інвалідністю за їх бажанням обчислюється з п’ятиразового розміру мінімальної заробітної плати. Розміри пенсій у зв’язку з інвалідністю (І категорія) і у зв’язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть бути нижчими:
- І група інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком;
- ІІ група інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком;
- ІІІ група інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком;
- Дітям інвалідам — 3 мінімальні пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсії в разі втрати годувальника та по інвалідності визначається КМУ.
Громадяни, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, переогляд у МСЕК проходять залежно від рівнів розладу функцій організму через 3—5 років. При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі й на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково. Громадянам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня і внаслідок цього стали інвалідами І або ІІ групи, інвалідність встановлюється безстроково незалежно від віку. За бажанням інвалідів їх переогляд проводиться в будь-який час.
Якщо під час чергового переогляду в МСЕК громадянам не підтверджено будь-яку групу інвалідності, то їм гарантується працевлаштування чи перекваліфікація.
На тих громадян, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах не поширюються пільги, що стосуються зменшення пенсійного віку.

Література до теми

1. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року.
2. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року.
3. Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” від 20 червня 1997 року.
4. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 27 листопада 2003 р.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р.
№ 106 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 1994 р. № 600 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР, про порядок введення в дію Законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. “Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів”.
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51 “Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1997 р. № 35 “Про перевірку правильності видачі посвідчень “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”.
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1992 р. № 706 “Про порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС”.
10. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.03.2000 р. № 45 “Про забезпечення планомірного функціонування Державного реєстру осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
11. Наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР від 26.02.1988 р. № 12 “Концепція проживання населення на радіоактивно забруднених територіях”.
12. Національна доповідь України “15 років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання” — Київ: Чорнобильінтерінформ, 2001.
13. Збірник матеріалів “До парламентських слухань у зв’язку з 15-ю річницею Чорнобильської катастрофи” — Київ: ПП “Демос-90”, 2001.
14. Звіт Управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Київської міської державної адміністрації за 2001 рік — Київ, 2001.
15. Аналітичні та довідкові матеріали до парламентського слухання у зв’язку з ХІV річницею Чорнобильської катастрофи “Курс на подолання” — Київ: Чорнобильінтерінформ, 2000.
16. Сборник основных законодательных актов, инструкций и разъяснений по социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы — Киев: АО “Киевская книжная фабрика”, 1998. — 137 с.
17. Аналітичні дані “Всебічна оцінка ризиків внаслідок аварії на ЧАЕС”. — Київ, 1998.
18. Международные основные нормы безопасности для защиты от ионизирующих излучений и безопасного обращения с источниками излучения — Вена: МАГАТЭ. — 1997. — 382 с.
19. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Державні гігієнічні нормативи ДГН 6.6.1.—6.5.001-98. — Київ. — 1998. — 135 с.
20. Проект “Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період 2001—2005 років та до 2010 року”.
21. Гусєв О. П. “Ключ аварійного захисту” — Київ: Видавничий центр “ДрУк”. — 2001. — 271 с.
22. Дурдинець В., Самойленко Ю., Яценко В., Яворівський В. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи: Збірник законодавчих актів та нормативних документів — Київ: Чорнобильінтерінформ, 2001. — 624 с.
23. Яценко В. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи: Збірник законодавчих актів та нормативних документів. — Київ: Чорнобильінтерінформ. — 1998. — 616 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: