Мистецтво 16 – 1 пол.17 століття

Піднесення вітчизняного мистецтва XIV - першої половини XVII ст. зумовлювалося багатьма чинниками. З одного боку, зберігала значущість художня система Київської Русі, а з другого - помітними стали ренесансні тенденції та звернення до здобутків тогочасного західноєвропейського мистецтва. Зміни в мистецтві були пов'язані із формуванням та утвердженням національної самосвідомості українців, зростанням патріотичних і національно-визвольних настроїв, а також із посиленням уваги до відбиття земного життя людини, утвердження її значущості в реальному світі.

Велику роль у формуванні фундаменту національної свідомості відігравала полемічна література, спрямована проти соціальних та ідейних основ католицизму, унії, дій церковно-католицької ієрархії, дискримінації православних тощо. Українські полемісти надзвичайно високо цінували свободу совісті, вважаючи її найголовнішим набутком вільної людини.

Традиції Київської Русі були продовжені в літописанні. У "Густинському літописі" мовою, наближеною до народної, висвітлювалися події всесвітньої історії, історії Київської та Литовської Русі. Особливістю літописання того часу є створення коротких літописів, пов'язаних із окремими містами та монастирями (Київський, Острозький, Львівський, Чернігівський та ін.).

Відбиттям прагнення українського народу до свободи, визволення від агресії польської культури стали розвиток героїчного епосу, формування нових його музично-поетичних жанрів - дум та історичних пісень. Поява дум пов'язана із зародженням козацтва та епічною давньоруською традицією. Думи, яскравими зразками яких є "Козак Голота", "Самійло Кішка", "Хмельницький та Барабаш", "Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер", "Плач невольника", "Маруся Богуславка", виконували кобзарі під супровід гри на кобзі-бандурі або лірі.

Історичні пісні, зберігаючи патріотичне начало, відрізнялися від дум як наявністю гумористичних мотивів, так і хоровим, триголосним виконанням.

У XIV-XVI ст. в Україні тривав розвиток мистецтва рукописної книги, видатними пам'ятками якого є Пересопницьке Євангеліє, Київське Євангеліє, Київський Псалтир та Луцьке Євангеліє.

Монументальний живопис часу, спираючись на традиції розпису Київської Русі, поступово переходив від середньовічної умовності до реалістичності. Головне місце в розписах відводилося зображенням Богоматері, а найбільш поширеними сюжетами стали "Благовіщення", "Різдво", "Дари волхвів", "Втеча до Єгипту", "Страсті" і "Воскресіння". Високий рівень розвитку монументального живопису закарбували композиції "Різдва Христового" і "Успіння Богородиці" Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), розписи Онуфріївської церкви в с. Лаврові (XV ст.), вірменського собору у Львові (ХІУ-XV ст.).

На відміну від архітектури, скульптури, що є здобутками творчості іноземних майстрів або місцевих, які навчалися в мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, вкорінюючи її на українському ґрунті, іконопис зберігав традиції та мистецькі форми Київської Русі. Новацією для живопису того часу стало закарбування імені митця, що відповідало ренесансному прагненню утвердити його особистість.

Живописці XVI - XVII століть часто поєднували у своїй творчості сакральне та світське начала, звертаючись до новітніх жанрів, зокрема портрета. Відомими портретистами були Ф. Сенькович, М. Петрахнович та ін. Вони прагнули точно відобразити зовнішні риси людини, передати її характер, внутрішній світ, відтворити ті риси людини, які наближали її до сучасного в суспільстві ідеалу.

Зародження книгодрукування в Україні сприяло поширенню та вдосконаленню гравюри. Високою художньою майстерністю вирізняються гравюри на дереві львівського "Апостола", знаменитої Острозької Біблії.

Особливістю архітектури XIV - першої половини XVII ст. є розвиток містобудування та формування різних типів забудови міста. Вільна (Київ і Чернігів) та комбінована (Володимир-Волинський, Луцьк, Путивль) забудови тяжіли до збереження традицій давньоруської архітектури, ЇЇ будівельної техніки і конструктивних засобів, двочастинного планування міста, відповідного до соціальної диференціації міського населення (на горі мешкала феодальна аристократія, під горою - ремісники, торговці, нижчі прошарки населення) та врахування особливостей ландшафту.

Водночас поступово виявлялися й ренесансі тенденції - у містах, що здобули магдебурзьке право, використовувалася переважно регулярна забудова. Центральне місце в них часто відводилося ринковій площі, у містах із самоуправлінням на головній площі почали розміщувати ратуші. Так, у другій половині XIV ст. ратуші з'явилися у Львові, Перемишлі, Кам'янці-Подільському та інших містах. Навколо ратуші та торговельної площі зводилися храми, громадські і житлові будівлі, що утворювали громадські центри. У Львові, Жовкві, Кам'янці-Подільському, Дрогобичі, Самборі, Бережанах такі центри перетворювалися на завершені архітектурні ансамблі.

Для українських міст тоді важливим було зведення системи оборонних споруд, її основу становили фортеця і замок, які зводилися з урахуванням давніх руських традицій, збагачених західноєвропейськими впливами, зокрема романсько-готичними. Найбільшими в Україні були фортеці в Білгород-Дністровському та Хотині. Зразками замкової архітектури є замки в Острозі, Мукачеві, Хусті. Новим типом оборонних споруд стали великі бойові башти.

У багатому скульптурному декорі будівель були відчутні впливи готики. Відродження, традиції місцевого різьбярства. Орнаментальними, фігурними композиціями, фігурами в нішах тощо прикрашалися церкви, костьоли, громадські та приватні будівлі, фасади житлових споруд на площі Ринок.

Поширеною на той час була, садово-паркова скульптура: магнатські парки прикрашалися статуями, що зображували античних богів і героїв.

Музика тих часів також збагатилася новими жанрами: баладою, історичною піснею. Особливої значущості набула героїчна епічна дума - імпровізована мелодекламація у супроводі кобзи, бандури або ліри, відзначена трагізмом та патріотизмом. Широко розповсюдженими були інструментальні ансамблі, зокрема "троїсті музики". У маєтках православних шляхтичів і магнатів закладалися традиції світського музикування.

Сакральна вокальна музика характеризувалася розвитком так званого грецького розспіву.

На зламі XVI - XVII ст. у сакральній та світській вокальній музиці одноголосся змінюється багатоголоссям - хоровим пар тес ним співом (співом за партіями), настанови якого викладалися у середніх і вищих школах (зокрема Києво-Могилянській академії).

Наприкінці XVI ст. починає активно розвиватися театральне мистецтво. Втіленнями народного театру в той час є народна драма ("Млин", "Мельниця", "Дід і Баба", "Поп і Смерть", "Коза" та ін.) та вертеп (водночас народний музичний, драматичний та ляльковий театр).

У вертепі закладалися риси барокової культури, що виявлялося в поєднанні релігійного і світського, небесного і земного, "високих" сюжетів містерійного типу і "низьких" комедійних сценок.

На українських землях у цей час розвивався також шкільний театр. Його основою була шкільна драма - п'єса на містеріальний або історичний сюжет. Між актами п'єс розігрувалися інтермедії, або інтерлюдії-одноактні жартівливі або побутові сценки, покликані дати змогу глядачам відпочити і наснажити на подальше серйозне сприйняття п'єси.

Таким чином, мистецтво У країни XIV-першої половини XVII ст. характеризується синтезом давніх традицій та тематичних, сюжетних, образних новацій, що привнесені в художній простір а Західної Європи.

Загалом українська культура XIV- першої половини XVII ст. була позначена такими рисами: залучення і переосмислення європейського культурного надбання при збереженні візантійсько-києворуських традицій; проникнення ренесансних та реформаційних ідей; розшарованість; диференційованість; пробудження національної самосвідомості; релігійне протистояння; прагнення духовної консолідації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: