Українська музика 18 століття

В українському музичному мистецтві XVIII ст. з одної сторони продовжується тенденція до традицій попередніх епох (кобзарі, бандуристи), а з другої — українська музика входить на нові рейки.

Видно це з того факту, що дії цих народних улюбленців поволі, під тиском московського режиму, припиняються, бо Москва що раз більше почала забирати з України кращих бандуристів і співаків до своїх придворних капель так само, як це робили від довшого часу російські чи польські вельможі. Для підготовки хористів, за царським наказом, було зорганізовано у Глухові, столиці наказного гетьмана Розумовського, співацьку школу. Прекрасний хор і оркестру мала й Київська Академія, де музичне виховання стояло дуже високо. Крім цього в Україні продовжували свою працю співацькі братства і цехи, а українці ставали вчителями співу в цілій Росії і видавали тут нотні книги. У великій кількості українських колегій, ліцеїв, існували хорові капелі, театри; балети з хорами зустрічаємо теж по дворах багатих поміщиків.

В першій половині XVIII ст. музичне життя обмежувалось майже виключно до плекання церковної музики, а центром музичної культури була Київська Академія. Тут студенти навчалися грати на різних інструментах, засвоювали партесний спів (багатоголосний). Вивчені в Академії канти і псальми, мандрівні дяки і спудеї розносили по всіх усюдах країни.

Були теж зв’язки з західноєвропейською музикою, яка зокрема плекалась у глухівській школі. У Глухові гетьман Розумовський утримував при своєму дворі власну оркестру і театр, де, за зразком інших столиць, ставились популярні тоді італійські опери. Майже ціле XVIII ст. Глухів — столиця гетьманської України, був центром культурних розваг лівобережної України.

З глухівської школи вийшло трьох найбільших композиторів, яких музична спадщина має по сьогодні велику вартість, а це: Максим Березовський, Дмитро Бортнянський і Артем Ведель. Вони мають неперевершені заслуги передовсім у ділянці церковної музики. Музичну освіту набули вони в Україні, згодом, деякий час, студіювали в Італії (Березовський і Бортнянський), а згодом про до вжали свою кар’єру в Петербурзі.

Коротке було життя Максима Березовського (1745-77), але він залишив по собі велику кількість музичних творів, які не діждалися друку і не довго ними користувались церковні хори. Був він теж автором популярної тоді опери «Демофант».

Велику славу здобув собі Дмитро Бортнянський (1751-1825) як капельмейстер придворної капелі в Петербурзі, а передовсім — як композитор релігійної музики. Написав він прекрасні церковні твори (м.ін. 35 концертів на 4 голоси, десять концертів на два хори, співи до Служби Божої), які по сьогодні виконуютуься церковними хорами. Перебуваючи в Італії, зумів поставити свої три опери „Алкид», „Фабій”, „Креонт”. Історики російської музики вважають його своїм композитором.

Третій з них, Артем Ведель (1767-1806), перебував якийсь час у Москві, де був диригентом у московського генерал-губернатора, згодом вернувся в Україну і став монахом в Києво-Печерській Лаврі, де здобув собі пошану як справжній аскет. А коли вийшов з монастиря, був арештований за проти-царську діяльність і майже до кінця життя просидів у тюрмі, а царська цензура заборонила друкувати його музичні твори. Панівною ділянкою у творчості цих композиторів є церковна музика „а капелля”, а головними формами є т.зв. концерти та богослужбові частини і вони стоять на висоті тогочасної західноєвропейської музики.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: