Особливості взаємозв'язку структури педагогічної діяльності та структури особистості педагога

Педагогічна діяльність, в якій би формі вона не протікала - це складна за функціональною структурою та психологічним змістом праця, яка потребує від педагога прояву всіх властивостей і характеристик його особистості.

Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості. Становлення педагога - це в першу чергу формування його як особистості і лише потім - як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності. Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів.

Діяльність педагога складається з певних елементів, що взаємопов'язані й утворюють своєрідну структуру, систему й послідовність. Педагогічна діяльність може бути успішною лише в тому випадку, коли структура особистості педагога відповідає структурі діяльності. Основні області педагогічної діяльності потребують особливих здібностей.

Так, Н. В. Кузьміна виділяє такі вимоги до педагога:

- структуру знань, в якій повинні бути відображені основні елементи педагогічної системи, стимули до діяльності, мотиви;

- єдину структуру й взаємозв'язок, сформованих на високому рівні, професійно-педагогічних умінь і навичок, об'єднаних в п'ять компонентів: гностичні, проектувальні, конструктивні, комунікативні, організаторські; - спрямованість - стійка й взаємопов'язана система цілей і оцінок, що спрямовують людину на подолання труднощів діяльності й досягнення майстерності в ній. [Кузьмина Н. В. "Формирование педагогических способностей" / М., 1961; 37]

Спеціальні педагогічні здібності є обов'язковою умовою високих досягнень в діяльності будь-якої педагогічної системи й будь-якої спеціальності.

- Під спеціальними здібностями (за Н. В. Кузьміною) розуміють індивідуально-педагогічні особливості особистості, що відповідають вимогам педагогічної діяльності, забезпечують успішність її виконання й проявляються в особливій чутливості до об'єкту й засобів педагогічної діяльності. [Кузьмина Н. В. "Формирование педагогических способностей" / М., 1961;21] Під здібностями до педагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічних та особистісних якостей педагога, що забезпечують досягнення високих результатів. Дослідження психологів показали, що педагогічна діяльність вимагає не тільки спеціальної організації і певних умінь та навичок, але й цілого ряду психологічних особливостей, які належить до категорії педагогічних здібностей. - Дидактичні здібності це здібності передавати студентам навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність студентів, керувати пізнавальною активністю. В основі цих здібностей лежить постійна установка педагога на врахування психології підопічних, рівня їх розвитку, можливостей тощо. Конкретно ці здібності проявляються у процесі використання методів передачі знань, організації засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвитку особистості, перевірці, контролі, оцінюванні результатів учіння. - Академічні здібності - здібності до галузі науки, що є предметом викладання. Здібний педагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володіє матеріалом, має до нього великий пізнавальний інтерес, проводить дослідницьку роботу. Він постійно знайомиться з новими досягненнями у своїй галузі, а також у суміжних науках. - Перцептивні здібності це здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. - Мовні здібності це здібності чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови та невербальних засобів (міміки, пантоміміки). - Організаторські здібності це вміння організовувати аудиторію, згуртувати її, правильно організувати власну діяльність (планування, контроль тощо). - Експресивні здібності - виражаються в емоційній насиченості, умінні транслювати себе студентам. Правильна дикція, добре поставлений голос, дихання- усе це входить у поняття "педагогічна техніка". - Сугестивні здібності виражають здатність педагога до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися в них авторитету. Педагогічна уява - спеціальна здатність, яка має вияв у передбаченні результатів своїх дій в проектуванні розвитку особистості студента. Педагогічна рефлексія - здатність оцінити свою діяльність, її результати, свою концепцію, свій індивідуальний стиль.Одним із компонентів педагогічних здібностей є розподіл, обсяг і переключення уваги (педагогічна спостережливість). [Підготовка викладачів вищої школи // Педагогіка та психологія: Збірник наук. праць. -Вип. 21-Х. -2002. -164с.,73].

А. А. Леонт"єв вважає, що всі вище зазначені компоненти (крім першого й другого) є не здібностями, а професійними вміннями, яким можна навчити. [Леонтьев А. А. "Деятельность, сознание, личность" / М., 1975г.;17]

І.А.Зязюн та В.О.Сластенін правильно ставлять завдання навчати студентів основ педагогічної техніки: "Вчитель, який професійно володіє педагогічною технікою, відзначається умінням перетворювати в апарат педагогічного впливу свої емоції, голос, жест, міміку. Мова педагога повинна бути точною, переконливою, яскравою, жвавою, дієвою, образною і захоплюючою"

Інтелектуальні компоненти в структурі діяльності педагога включають такі якості, як здібність до самостійного мислення, ініціативний, творчий склад розуму. Однією з найбільш важливих розумових якостей педагога є вміння зробити складне доступним, а важке - нескладним, зрозумілим для студентів. Це пов'язано з великою аналітичною й синтетичною працею педагога над навчальним матеріалом. Глибина проникнення в сутність навчального матеріалу значною мірою залежить від уміння ставити перед собою задачі, що стосуються даного матеріалу. Педагогам, що досягають найвищих результатів в педагогічній діяльності, характерна висока сформованість таких інтелектуальних властивостей, як уміння будувати умовисновки, самостійність і зрілість суджень, швидкість думки, культура мислення, добра пам'ять, активність і концентрованість уваги, зосередженість.. Усі ці інтелектуальні властивості тісно взаємопов'язані між собою й утворюють цілісну структуру, що відрізняється своєрідною єдністю взаємопов'язаних елементів.

Представники вітчизняної психології й педагогіки роблять акцент на інших аспектах взаємозв'язку інтелектуального компоненту особистості та професійних здібностей педагога. К. К. Платонов вважає, що для успішного виконання будь-якої діяльності людина має оволодіти певними вміннями. Він відмічає, що "умение - это способность выполнять какую-либо деятельность или действия в новых условиях, приобретённая на основе ранее приобретённых знаний и навыков, высокий уровень развития ряда профессиональных умений даёт мастерство".[ Платонов К. К. "Психологическая структура личности" / М., 1968г.;74]

Щодо педагогічних умінь, Платонов каже, що "педагогическим умениям присущи направленность на достижение цели в постоянно изменяющихся условиях, подвижность, гибкость, высокая степень самостоятельности, творческий характер умений. Творческий характер в деятельности учителя проявляется в поиске новых, наиболее рациональных путей решения педагогических задач. "[ Платонов К. К. "Психологическая структура личности" / М., 1968г.; 59].

Важливою якістю гарного педагога є критичність розуму. Критичність мислення включає вміння об'єктивно оцінювати результати своєї праці, дій та вчинків, а також думок, праці й дій інших людей

2.2 Рівні продуктивності педагогічної діяльності та особистісні якості педагога вищої школи

Особливість діяльності викладача вищої школи полягає в тому, що вона є складно організованою і складається з декількох взаємозв'язаних видів, які мають спільні компоненти. Викладач вузу здійснює такі види діяльності як: педагогічна, науково-дослідна, професійна, адміністративно-господарча, управлінська, комерційна і суспільна.[8;26] Однак провідну роль в діяльності викладача відіграє педагогічна діяльність.

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

1. Загально-громадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність

2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість.

3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, педагогічна уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях.

4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання,висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість, інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними, позитивна Я-концепція, високий рівень домагань, емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво-важливих завдань, твердість характеру.

5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне прийняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

Кузьміна Н.В. виділяє 5 рівнів продуктивності педагогічної діяльності:

1. Репродуктивний, коли педагог вміє розповісти іншим те що знає сам;

2. Адаптивний, при якому він здатний адаптувати свою доповідь до вікових та психологічних особливостей аудиторії;

3. Локально-моделюючий знання студентів, коли педагог володіє стратегією навчання, знаннями, уміннями і навиками по окремим розділам курсу, що дозволяють визначити педагогічну мету, поставити завдання, розробити алгоритм їх вирішення і використовувати педагогічні засоби включення студентів в навчально-пізнавальну діяльність.

4. Системно-моделюючий знання студентів, коли педагог володіє стратегією формування системи знань, умінь і навичок з дисципліни вцілому.

5. Системно моделюючий діяльність і поведінку студентів, при якому педагог може перетворити свою дисципліну у засіб формування особистості студента, його потреби до самовиховання, самонавчання і саморозвитку.

2. Предмет і основні проблеми педагогічної психологі ї

Педагогічна психологія як один із напрямів психологічної науки є комплексною дисципліною. Грамотно здійснювати навчальний і виховний вплив в умовах родини та школи можна, тільки добре знаючи вікові особливості дитини та динаміку її розвитку в інтелектуальному й особистісному плані. Тому педагогічна психологія настільки сильно пов'язана з віковою психологією

Контрольні питання

1. Основні поняття педагогічної психології.

2. Психологічні аспекти навчання.

3. Психологічні аспекти виховання.

4. Основні проблеми педагогічної психології та їх характеристика.

5. Психологія вчителя як предмет педагогічної психології.

У структуру педагогічної психології входять:

· психологія навчання;

· психологія виховання;

· психологія вчителя.

У представленому спецкурсі плануємо досить докладно розкрити 12 тем. Статті, присвячені кожній темі, містять як інформацію теоретичного характеру, так і деякі прикладні психологічні рекомендації. До кожної теми подано список літератури, щоб читач міг, по-перше, більш докладно вивчити певний аспект теми, яка його зацікавила, по-друге, мав уявлення та добре орієнтувався у працях авторів, які займаються проблемами та дослідженнями в галузі психології навчання та виховання.

Предмет і задачі педагогічної психології

Предметом педагогічної психології є психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя та педагогічної діяльності.

Основний зміст педагогічної психології складають психологічні закономірності процесів навчання та виховання.

Виховання традиційне розуміється як процес організованого та цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини. Навчання - це процес, основна мета якого - розвиток здібностей дитини. Виховання й навчання складають основні сторони педагогічної діяльності.

На практиці обидві ці сторони педагогічної діяльності реалізуються спільно. Відокремити ці процеси та їх результати не представляється можливим. Виховуючи дитину, ми завжди її чому-небудь навчаємо, а навчаючи - виховуємо.

У педагогічній психології ці процеси розглядаються окремо, хоча такий розподіл досить умовний. Проте виховання й навчання мають різні цілі, зміст, методи та провідні типи їх реалізуючої активності.

Виховання має справу з почуттями, міжособистісними відносинами, передачею соціальних цінностей та установок, норм і правил поведінки. Виховання ґрунтується на розумінні людини людиною, людської моралі й духовної культури.

Навчання ж має справу з пізнавальними процесами дитини, використовує різноманітні прийоми передачі знань, умінь і навичок. Засновано навчання на сприйнятті й розумінні людиною предметного світу.

Особливо тісно педагогічна психологія пов'язана з віковою психологією та педагогікою.

Сфера інтересів психології в педагогіці - це насамперед особистість учня, особистість учителя, міжособистісні аспекти освіти: особливості міжособистісних взаємин учнів і вчителів між собою та взаємодії в педагогічному колективі.

У самій педагогічній діяльності психологію цікавить:

1) сприйняття та прийняття дітьми різного віку навчально-виховних впливів;

2) відповідність цих впливів законам розвитку інтелекту й особистості дитини;

3) зміст навчальних предметів і цілей виховних впливів з погляду їх ефективності та можливості досягнення, тому що ефект будь-якого навчання чи виховання повинен мати розвивальний характер.

Таким чином, для педагогічної діяльності психологія встановлює що, як і в якій послідовності необхідно передавати дітям, щоб одержати максимально можливий ефективний результат. Із цією метою у психології проводяться різноманітні дослідження й експерименти, на базі яких розробляються психологічні теорії та концепції навчання (докладніше про неї буде розказано в темі, присвяченій психологічним проблемам навчальної діяльності).

Крім того, психологія, використовуючи можливості психодіагностики, дозволяє правильно оцінити результати процесів педагогічного впливу.

Психологія також представляє науково обґрунтовані рекомендації з урахуванням вікових особливостей дітей, що необхідно для постановки цілей і задач навчання й виховання.

У сфері психології знаходяться й питання психокорекції пізнавальної та особистісної сфери дитини. Психокорекція пов'язана з практичним і прямим впливом на дітей, учителів і батьків, її мета - зміна їхньої поведінки та психології вбік поліпшення розвитку дітей та ефективного рішення навчально-виховних задач.

Для найбільш ефективного функціонування навчально-виховної системи в цілому останнім часом у школах, гімназіях і ліцеях активно створюються й розвиваються психологічні служби.

Особлива галузь педагогічної психології - це психологія вчителя, у сфері уваги якої знаходяться:

· загальні та приватні професійні якості та риси педагога (ті, що перешкоджають і сприяють ефективній педагогічній діяльності);

· педагогічні здібності та їх діагностика;

· виявлення професійної придатності до педагогічної діяльності; зміст і методи підготовки вчителів, педагогів вищої школи та керівників системи освіти;

· наукова основа підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, тому що підростаючому поколінню потрібні «свіжі» знання, що відповідають розвитку суспільства й технічного прогресу.

Уся система освіти являє собою складну ієрархічну структуру.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: