Психологічні засади роботи редактора над таким текстом

Психологічні передумови редагування потрібно трактувати широко: до розгляду цієї проблеми варто включати не тільки теорію процесів виникнення і сприйняття мовлення, але й психологію творчості, психологію читача, збагнувши, що суть редакторської праці - співтворчість і психологічні передумови не є сумою положень згаданих наук, здобутою під час вивчення інших сфер діяльності. Це складна єдність.
Проблеми, пов'язані з психологією творчості, докладно розглянуто в посібниках В.А.Роменця, А.Горальського, В.Й.Здоровеги, Г.В.Лазутіної.
У теорії редагування процес творчості розглядають, оскільки 1) будь-який текст є підсумком певного творчого процесу, навіть цілого ланцюга творчих процесів; 2) особливості творчого процесу того, хто пише, обов'язково позначаються на тексті3. Жорж Луї Бюффон зауважував: "Стиль - це людинаµ. Н.В.Зелінська пише: "Можна сказати, що і текст - це творче обличчя його автора, причому не лише професійного майстра слова, але й спеціаліста у будь-якій галузі, що стає автором друкованого твору в порядку виконання службових обов'язків. Дослідниця наголошує на тому, що будь-які суто людські риси, що їх має автор,- позитивні й негативні - позначаються на тексті: почуття гумору, пристрасно зацікавлений погляд на світ, внутрішня дисциплінованість і надмірний педантизм, беземоційність, неорганізованість тощо6.
Саме зумовленість багатьох характеристик тексту рисами особи автора та особливостями його творчого процесу й спричиняє інтерес редактора до того чи тих, хто стоїть за текстом, хто цей текст створює, зрештою, до психології творчості1. На відміну від Н.В.Зелінської К.М.Накорякова виокремлює три чинники, які визначають інтерес редактора до творчої особистості автора: "текст, по-перше, характеризує свого автора, по-друге, відображає процес творчості (навіть на ранніх, дотекстових його стадіях), по-третє, є остаточним підсумком цього процесу, а тому природно вбирає в себе всі його особливості та хиби.
Редакторське втручання в текст зумовлене тим, що "мовленнєве спілкування ефективне тільки за умови однакового розуміння повідомлення його відправником і отримувачем. Неадекватне розуміння вислову чи слова авторське і читацьке (слухацьке, глядацьке) змушує редактора ЗМІ вносити в текст виправлення. Для редактора усвідомлення труднощів розуміння тексту особливо важливе, оскільки усунення їх, розв'язання суперечності між словом і думкою - одне з найвідповідальніших завдань редагування5. "Не завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і сприймання висловлювання зумовлені психологією співбесідників. Існують об'єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання твору. У ЗМК це опосередкований текстом або якимось технічним засобом контакт автора з аудиторією. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту твору...
Об'єкт впливу при цьому спілкуванні - свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку повідомлень. При цьому суперечність між автором і масою читачів у сприйнятті того самого тексту трактуємо як суперечність між індивідуальним (автор) і соціальним (читачіO. "Труднощі мовного спілкування сягають максимуму, оскільки адресат є невизначеною множиною...
Автор, а особливо редактор, повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів, якій адресується твір. Суперечність загального й окремого, соціального й індивідуального у мовленні можна назвати основною суперечністю мовленнєвого спілкування.
М.Д.Феллер надає особливого значення в мовленнєвому спілкуванні контекстові, зокрема ситуаційному, а Р.Г.Іванченко наполягає на важливості досягнення інформативної, емоційної та спонукальної адекватності розуміння тексту. Останню він вважає характерною для публіцистичних виступів, додаючи, що треба досягати ще й систематизувальної адекватності, притаманної науковому викладові.
Усунення труднощів розуміння, розв'язання суперечності слова й думки - одне з найважливіших завдань редактора. При цьому дуже важливо для редактора з'ясувати можливі психологічні причини авторських помилок. Н.В.Зелінська саме й намагається виявити таку психологічну спричиненість авторських помилок. Вона так класифікує авторські помилки: "помилки втомленості або, навпаки, великої активності автора (відхилення від основного напряму викладу, пропуски потрібних деталей, повторення вже сказаного) і наслідки так званої інерції авторського письма (використання готових лексичних форм-штампів, застиглих синтаксичних конструкцій тощо) та ін. Всі вони спричинені специфічною організацією процесу мислення в людини, а тому, на жаль, автор їх практично не зауважує.
Окремі помилки зумовлені природою внутрішнього мовлення, на чому наголошують В.В.Різун, B.C.Мучник, З.В.Партико. Скажімо, B.C.Мучник думку розглядає саме в аспекті її передавання іншій особі, що "непомітно, але владно присутня в акті комунікації й значною мірою керує ним, примушує того, хто пише, обирати такі слова й граматичні конструкції, які є цілком придатними для передавання висловлюваної думки ("точними") й водночас легко сприймаються (є "ясними"). Автор не завжди може в зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні.
"Як свідчать численні психологічні дослідження, первісний варіант тексту (тобто поки що не написаний або не виголошений) оформлюється у внутрішньому мовленні, що виконує функції внутрішньої роботи думки, планування, підготовки процесу спілкування та обміну думками, зазначає Н.В.Зелінська. Вона вважає основними особливостями внутрішнього мовлення такі:
1. Своєрідний синтаксис-скорочений, згорнутий, гранично предикативний;
2. Зредукованість фонетичного боку мовлення;
3. Переважання "змісту" слова (індивідуального) над його значенням (загальновживаним).
"Через усі ці особливості внутрішнє мовлення не призначене для передачі у "чистому вигляді", а тому на "виході" замінюється зовнішнім - відбувається своєрідний переклад... Переклад же, як відомо, ніколи не буває абсолютно точним і, до того ж, він пов'язаний з певними втратами.
Н.В.Зелінська класифікує психологічні причини авторських помилок. Труднощі виникають під час "перекладу" з внутрішнього мовлення, тобто під час його (внутрішнього мовлення) зовнішнього втілення; це, зокрема, стосується публіцистичних ("популярних", за термінологією дослідниці) текстів, коли опрацьований текст є складним, а виклад його має бути простим та ін. Тобто із самої природи внутрішнього мовлення випливають такі можливі хиби його зовнішнього втілення, як індивідуальне слововживання, "недорозгорненість" синтаксису, невдале звукове оформлення тексту (немилозвучність, виникнення самостійних слів на стикові вжитих). Тут важливо пам'ятати про особливості процесу, який М.Д.Феллер називає інтерпретацією, маючи на увазі "відтворення тексту за повної або часткової зміни способу його вираження, причому часто називають прямо те, що тільки припускалося або здавалося саме собою зрозуміле.
Потреба в інтерпретації викликається порушенням розуміння тексту через його незвичність, індивідуальність, недосконалість, неточне й неповне передавання змісту. Ми себе інтерпретуємо, зауважуючи в усному мовленні: "Я мав на увазі...", "Я хотів сказати...", "Це треба розуміти так..."
Інтерпретація тексту за допомогою тієї самої мови, коли ми додатково називаємо те, що раніше в повідомленні не було достатньо виявлене, - складова частина літературного редагування, літературного опрацювання повідомлення.
Літературне опрацювання повідомлення зрештою має на меті зняття суперечності індивідуального й соціального ще до оприлюднення повідомлення, до реалізації в системі "повідомлення - читач". Цим воно [опрацювання] відрізняється від дальшої інтерпретації в діалогічному мовленні, яке є реакцією мовця на неправильне розуміння чи нерозуміння партнером або на запитання, яке він задає.
Для запобігання появі невдалих "перекладів" з внутрішнього мовлення на зовнішнє, помилок, пов'язаних з ним, В.В.Одинцов і Н.В.Зелінська пропонують скористатися з особливих прийомів - за В.В.Одинцовим, "трьох принципів популяризації":
1) лексико-семантичного перекладу - автор "перекладає" виклад проблеми зі спеціальної мови на мову слухачів;
2) конкретизації абстрактних понять, положень, що переважно роблять за допомогою ілюстрування (наведення прикладів) та відповідного мовного оформлення;
3) художньості викладу-трансформації наукового викладу шляхом використання художніх прийомів.
Наголошуємо на психологічних закономірностях, що є визначальними для глибокого редакторського аналізу тексту (про них говорить, наприклад, А.Е.Мільчин). Глибина усвідомлення змісту редагованого твору залежить насамперед від мотиву, який спонукає до редакторської діяльності, від того, чим є для редактора критикований (аналізований) твір, яке значення має для нього зміст цього твору; що більш змістовні мотиви критики, то вона глибша й дійовіша. Це може бути тільки виконання службового обов'язку; а для справді творчого аналізу рукопису потрібен суспільно важливий мотив.
По-друге, одне з кардинальних положень психології полягає в тому, що редакторові для глибокого розуміння змісту твору потрібно активно над ним працювати, а не пасивно сприймати текст. Той самий А.Е.Мільчин, скажімо, базує своє дослідження цих проблем на працях А.А.Смирнова ("Психологія запам'ятовування"), Л.І.Каплана ("Психологічний аналіз розуміння наукового тексту"), Л.П.Доблаєва ("Питання психології розуміння навчального тексту"). Здебільшого виокремлюють такі прийоми, які використовують для досягнення поглибленого розуміння тексту:
1. Уявне складання плану тексту (структурно-логічний його аналіз).
2. Зіставляння змісту тексту з тими знаннями, які вже мав редактор, включання змісту тексту в систему знань, що сформована в редактора.
3. Зіставляння різних частин тексту: тієї, що зараз читає редактор, з тими, що він уже прочитав; але зіставляння не за структурою, як під час складання плану, а за змістом.
4. Використання наочних уявлень, образів.
5. "Переклад" змісту тексту на "свою" мову.
6. Антиципація - передбачання, вгадування наперед наступного викладу.
7. Постановка запитань, що випереджують виклад.
По-третє, редактор має виробити й використовувати під час аналізу численні специфічні дії-навики, що ширше їх коло, що повніше оволодів редактор кожним із цих навиків, то сприятливіші умови для плідної критики. В основі третьої умови успішного редакторського аналізу перебуває психологічна закономірність, згідно з якою предметом найбільш гострої (актуальної) свідомості може стати тільки той матеріал, який є об'єктом, метою дії, тобто матеріал, на який спрямовано дію редактора (скажімо, нехай це буде перевірка точності дат). Але ж таких об'єктів у журналістському тексті дуже багато. І всі їх треба зробити предметом глибокого усвідомлення редактора. Багаторазове ж читання тексту неприпустимо розтято б процес редагування. Дослідження з психології мислення підтверджують те, що за певних умов потрапляти до сфери свідомості та її контролю може не тільки той об'єкт, той зміст, який є для редактора безпосередньою метою дії, але й одночасно з ним інші об'єкти.
Редактор має виробити значну кількість навиків, щоб зуміти під час декількох читань зробити підконтрольними всі компоненти змісту й форми твору. На базі специфічних редакторських навиків формується така специфічна редакторська риса, як критична настороженість, постійне очікування, а в деяких місцях передчуття помилки.
Такими є найважливіші психологічні засади редакторського аналізу журналістського тексту. Саме ними керується редактор у своїй практичній діяльності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: