ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:

Значення деяких жестів

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒

Німецький психолог Віра Біркенбіл поділяє всі жести на широкі та дрібні.

Вона підкреслює, що чим сильніше виявляються почуття, емоції, тим більше проявляється жестикуляція. Відповідно широкі жести характерні для експансивної натури, схильної до відкритого прояву сильних почуттів. Оскільки широкі рухи привертають до себе увагу, їх використовують ті, хто хоче бути помітним і підкреслити свою значимість — люди властолюбні, пихаті, хвастуни.

Відповідно дрібні рухи справляють протилежне враження. їм надають перевагу ті, хто з певних причин не хоче привертати до себе увагу — люди коректні, скромні, не бажаючі привселюдно виявляти свої емоції, почуття. Але така поведінка може бути продиктованою хитрим розрахунком, коли людина цілеспрямовано прагне справити відповідне враження. Маленькі жести можуть свідчити і про упадок душевних сил — на енергійну жестикуляцію не вистачає сили.

Таке багатозначне трактування примушує знову звернути увагу на те, наскільки обережними потрібно бути при інтерпретації окремого зовнішнього прояву.

Представники всіх народів і культур виявляють свої емоції схожим виразом обличчя. На це звернули увагу ще мореплавці-першовідкривачі далеких земель. В усіх краях аборигени, незнайомі з мімікою білих, зустрічали пришельців або посмішками, або агресивними гримасами — залежно від свого ставлення, яке було зрозумілим з першого погляду без слів.

Звичайно, існують культурні відмінності в мімічних проявах. Наприклад, для китайців підняті брови — знак гніву, а для американців — властива їм манера здивування.

Найбільш виразною мімічною структурою є посмішка, за допомогою якої передається широкий спектр почуттів і відносин — від іронії до захвату.

Американський психолог Пол Екман вважає, що посмішка — це "складніше явище, ніж думають зазвичай", і визначає 18 типів посмішок, більшість із яких фальшиві.

У діловому спілкуванні найчастіше трапляється "пом'якшуюча" посмішка, якою керівник часто користується, відхиляючи ідею, що пропонується, чи критикуючи підлеглого. При такій посмішці куточки рота стиснуті, а нижня губа трохи піднята.

На думку німецького психолога Хорста Рюкле, дуже рухлива міміка свідчить про легку збудженість від зовнішніх подразників. При сильній мімічній грі ми можемо судити про швидкозмінні внутрішні хвилювання, багатогранне і активне сприйняття навколишнього світу. Рухома міміка характерна для імпульсивної поведінки. Малорухома міміка в принципі вказує на постійність душевних процесів. Вона свідчить про рідко змінюваний, стабільний настрій. Така міміка асоціюється зі спокоєм, розсудливістю, надійністю і врівноваженістю.

Але, враховуючи всі ці параметри, не слід забувати, що кожна людина протягом усього свого життя вчиться володіти своїм обличчям. свідомо регулювати його вираз і може досягти в цьому досить значних успіхів.

Великий палець, піднятий угору. У Британії, Австралії та Новій Зеландії великий палець руки, піднятий угору, має декілька значень. Він використовується автостопщиками при голосуванні на дорозі; означає, що все в порядку; а коли палець піднімають різко, то цей жест набуває образливого сексуального значення. У Греції, наприклад, цей жест має значення "та пішов ти!". Уявляєте собі австралійського автостопщика, який вимагає зупинити грецьку машину таким чином. Поширене значення цього жесту в нашій країні — це "все в порядку", "дуже добре", "клас". Великий палець також використовується в поєднанні з іншими жестами для визначення влади і переваги, а також у ситуаціях, коли хтось пробує показати співрозмовникові, що той повністю під його владою.

Знак "V". В Австралії, Великій Британії цей знак має образливе значення. Черчілль використовував його в якості символу перемоги (victory) під час Другої світової війни, але при цьому його долоня була повернута від співрозмовника. У багатьох європейських країнах цей жест означає цифру "2". Для бармена це означає принести два бокали пива тощо.

Ці приклади свідчать, що різне національне розуміння різних жестів може привести до зовсім непередбачуваних результатів.

Тим, кому доводиться багато подорожувати по світу, спілкуватися з іноземцями, найкраще керуватися принципом: "Якщо ви в Римі, робіть тс, що і всі римляни". Це допоможе вам уникнути багатьох незручних ситуацій.

Найбільш серйозна помилка, яку може зробити новачок в інтерпретації мови тіла, — це трактування окремих жестів незалежно від інших, а також незалежно від ситуації. Наприклад, почухування потилиці може мати різні значення: лупа, спека, невпевненість, забування, брехня. Тому щоб правильно зрозуміти будь-який жест, слід розглядати його в сукупності з іншими.

Кожен жест — це окреме "слово", яке може мати кілька значень. Жести складаються у своєрідне "речення". Тільки зрозумівши їх зміст, можна безпомилково зрозуміти почуття співрозмовника і його ставлення до вас.

Велике значення в процесі спілкування мають жести, які є багатозначними і несуть у собі певну інформацію. Жести сміху:

— рівний сміх видає уважну людину;

- дуже голосний, при якому деформується обличчя, свідчить про те, що людина не керує собою;

— "закрита посмішка", при якій куточки вуст піднімаються чи опускаються, видає самовпевнену людину, а іноді насмішку чи зневагу до інших;

—людина, яка сміється із заплющеними очима, —любитель насолод;

— коротким, уривчастим сміхом сміється людина, яка безкомпромісно йде до накресленої мети;

— тихий регіт видає людину, яка любить товариство і легко завойовує дружбу.

Жести ходи:

— люди, які ходять швидко, розмахуючи руками, мають чітку мету і готові негайно діяти;

— люди, які тримають руки в кишенях, переважно критичні і потайні, їм подобається пригнічувати інших людей;

— люди, які знаходяться в пригніченому стані, також ходять, тримаючи руки в кишенях, тягнучи ноги і рідко дивляться вгору або в тому напрямку, куди йдуть;

— люди, які зайняті вирішенням проблем, часто ходять у медитативній позі: голова опущена, руки зчеплені за спиною, захват ліктів — контролює себе;

— самозадоволені, дещо помпезні люди символізують свій стан тихою ходою — підборіддя високо підняте, руки рухаються підкреслено інтенсивно, ноги наче дерев'яні.

Жести з окулярами та обличчям:

— погляд поверх окулярів — негативний;

— повільне зняття окулярів і доскіпливе витирання скелець — засіб затягувати час;

— кінчик дужки в роті — чекає надходження нової інформації;

— погладжування шиї долонею — захист;

— відвертання обличчя вбік — незадоволення і відхилення всіх пропозицій;

— очі вбік — нещирість, каже неправду;

— захват носа — велика застережливість у всьому, що приймається;

— погладжування підборіддя — приймає рішення;

— постукування по столу чи ногою по підлозі — тест стурбованості;

— голова в руках, очі напіввідкриті нудьга, зниження інтересу до теми;

— потирання носа — це прикриття від обману. Жести за столом:

— розкачування на стільці — звичайний тест задоволення, володіння ситуацією;

— відкривання і закривання шухляди стола — роздумування над складною проблемою;

- якщо людина встала з-за столу, починає ходити — не спиняйте, може втратити думку.

Жести з руками:

- якщо зчеплені руки — це жест підозри і недовіри;

— подзенькування монетами в кишені — людина стурбована недостатністю грошей;

— посмикування себе за вухо — позбавлення від пригнічуючих подій;

—готовність вислухати співбесідника — руки складені біля рота;

— легкий уклін вперед — прояв інтересу до співрозмовника. Володіння темою розмови — витягнута рука долонями вниз

перед собою і широкий круговий жест ніби охоплюєте тему рукою. Точність суджень — якщо готові привернути увагу до думки чи факту в необхідний момент, з'єднайте великий і вказівний палець. Бажання щось приховати — прикриття обличчя руками, потирання висків, підбородку і відведення очей в сторону. Руки схрещені на грудях — це насмішка, неувага. Руки на поясі — готовий до дій. Руки на колінах готовий завершити зустріч. Руки схрещені — агресивність і закритість до спілкування. Доторкання рук (привітання із самим собою) — це емоційна безпека, винагорода.

Пальці або ручка в роті — потреба в підтримці. Потирання щоки — нудьга. Палець біля скроні — зацікавленість. Палець підтримує підборіддя — має негативні думки. Потирання потилиці — не хоче визнати забуття. Пальці схрещені вертикально — демонстрація почуття переваги. Доторкання до браслета годинника — бажання приховати хвилювання.

Прояв агресивності — занадто жваві жести, націлені в бік співбесідника, голова втягнута в плечі, нахмурені брови і схрещені ноги.

Поступлення — стиснуті коліна, тіло відкинуте назад, ніби злякався, руки складені на животі.

Відтягування комірця — неправда, яка може бути розкрита.

Схрещення ніг — права нога на лівій — захисна позиція.

Голова вертикально — нейтральне ставлення до проблеми і до вас.

Голова в бік — зацікавленість вами чи проблемою. Голова вперед — не підтримує пропозицію. Паління — послаблення напруження при стресах. Дим угору — упевненість, самозадоволеність людини. Дим униз — підозрілість, ворожа настороженість. Попіл постійно струшується в попільничку — тяжкий внутрішній стан людини. Погашення сигарети, спаленої наполовину — бажання завершити розмову.

Косий погляд з піднятими бровами і посмішкою — зацікавленість вами. Косий погляд і опущені брови - - вороже і критичне ставлення до вас.

Учені розрізняють три типи поглядів:

• діловий — співрозмовники дивляться на умовний трикутник, який розміщується на лобі, що сприяє утриманню поглядів приблизно на однаковому рівні;

• соціальний — співрозмовники звертають увагу на трикутник, який проходить через лінію очей до підборіддя;

• інтимний — це низка поглядів від соціального до трикутників умовних на інших частинах людського тіла.

Якщо, наприклад, людина сидить на автобусній зупинці з міцно схрещеними руками і ногами, опущеним підборіддям і на вулиці мороз, то це, звичайно, означає - - людина змерзла. Якщо людина сидить у такій самій позі за столом, а ви намагаєтеся продати цій особі свій товар, послугу, ідею, то можете бути впевнені, що вона налаштована до вас негативно і знаходиться в стані захисту.

Людина зі слабким рукостисканням швидше всього має слабкий характер. Але якщо людина хворіє на артрит, то вона змушена саме так потискати руку співрозмовника, щоб не завдати собі болю.

Також художники, музиканти, хірурги і люди, чия професія пов'язана з чутливістю і гнучкістю рук, переважно взагалі не подають руки, або їх потискання буде слабким.

Дослідження в галузі лінгвістики засвідчили наявність прямого зв'язку між соціальним статусом, владою людини і її науковим запасом. Чим вище людина стоїть на соціальному чи професійному щаблі, тим більше вона спілкується вербально, за допомогою слів; менш освічені та кваліфіковані люди більше користуються жестами.

Більшість, невербальних сигналів подається на підсвідомому рівні. Тому неважко побачити невідповідність істинних мікросигналів і штучних, неприродних жестів.

"Підробити" мову тіла можна на короткий час. Наприклад, кожну учасницю конкурсу краси спеціально навчають необхідним рухам тіла з метою справити якнайкраще враження на журі та глядачів. Але і в цей час їхнє тіло може подавати мікросигна-ли, які не залежать від свідомості і заперечують завченим рухам.

Багато політиків талановито користується мовою тіла, щоб переконати електорат повірити їх словам. Часто неправду приховують виразом обличчя (посмішка, кивок голови, підморгування).

Уміння читати мову тіла дає можливість розуміти істинні значення слів того, хто говорить. Уміння користуватися деякими відкритими жестами підвищує ефективність процесу спілкування.

Запитання і Завдання для самоконтролю

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

1. Які типи жестів виділяє В. Біркенбіл?

2. Який взаємозв'язок існує між почуттями та жестикуляцією?

3. Яким типам людей характерні широкі жести, а яким — дрібні?

4. Які відмінності в трактуванні певних жестів існують у різних країнах?

5. Які є типи поглядів?

Завдання 2. Наведіть приклади використання в діловому спілкуванні різноманітних жестів.

Завдання 3. Підготуйте повідомлення на тему "Значення міміки людини".

РОЗДІЛ 4. ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ФОРМИ ОБГОВОРЕННЯ ДІЛОВИХ ПРОБЛЕМ 4.1. Форми і види ділового спілкування та фактори впливу. 4.2. Рівні ділового спілкування. 4.3. Вимоги до учасників ділового спілкування. 4.4. Ділова бесіда. 4.4.1. Як проводити ділові бесіди. 4.4.2. Різновиди бесід. 4.4.3. Етапи бесід. 4.5. Ділова розмова по телефону. 4.5.1. Телефонна розмова — один із видів усного ділового спілкування. 4.5.2. Чи знімати слухавку? 4.5.3. Необхідно вирішити ділове питання. 4.5.4. Правила етикету ділової телефонної розмови. 4.5.5. Мобільний телефон і ділові стосунки. 4.6. Ділова зустріч. 4.7. Переговори. 4.7.1. Поняття про переговори. 4.7.2. Три основні стратегії переговорів. 4.7.3. Стратегічні підходи до проведення переговорів. 4.7.4. Тактика і принципи переговорів. 4.7.5. Сприймання партнера в процесі переговорів. 4.7.6. Як провести переговори. 4.8. Нарада. 4.9. Збори. 4.10. Дискусія. 4.11. Теле- і прес-конференція. 4.12. "Мозковий штурм". 4.13. Публічні виступи. 4.14. Ділова доповідь. 4.1. Форми і види діловою спілкування та фактори впливу Усна і писемна форми ділового стилю Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести. Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати". Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах. Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1). Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням. Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним. Усне мовлення ділової людини має бути: — виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово); — точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням); — логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно); — відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби); — нестандартним; — доречним; — змістовним; — стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати). Таблиця 1 ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усна форма ділового стилю

Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситуативних факторів.

Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;

■ не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

■ закінчувати обговорення після досягнення мети.

Ділове спілкування нерідко порівнюють із грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.

Досвід свідчить, що в практиці ділового спілкування особливе значення має уміння говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції.

У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:

товариське, дружнє;

робоче, службове;

ділове, професійне;

інтимне, приятельське;

випадкове;

формально-поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

На процес спілкування і його ефективність впливає ряд факторів суб'єктивного характеру, які є більш менш змінними (Ю. І. Палеха називає їх "перепонами у спілкуванні"). До них належать:

♦ зовнішність людини: привабливість чи непривабливість; фізична врода, почуття смаку, що проявляється в одязі;

♦ вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу;

♦ інтелект, професійна компетенція, яка проявляється в розумінні даної проблеми, прийняття відповідного рішення і відповідних дій;

♦ мотиваційний фактор, який характеризує зацікавленість сторін у переговорах, їх істинні інтереси, які можуть явно не проявлятися;

♦ моральний фактор, який проявляється як деякі психологічні якості, риси людини, її життєві принципи, світогляд, життєве кредо;

♦ емоційний фактор як прояв ставлення до партнера, психологічна установка на нього, формування першого враження.

Цей перелік необхідно доповнити ще одним важливим фактором. Це ситуація, в якій проходить ділове спілкування і яка завжди знаходиться у відповідному часі та просторі. Тобто ділове спілкування реалізується в конкретних умовах і протягом відповідного часу.

Конфуцій говорив, що "не змінюються лише наймудріші і найдурніші". Більша ж частина людей знаходяться між цими крайнощами.

До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів.

Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій:

— початок розмови;

— передача інформації;

— аргументація;

— нейтралізація;

— прийняття рішень.

Цим стадіям відповідають п'ять основних комунікативних принципів:

• звернути увагу співрозмовника;

• пробудити в нього зацікавленість;

• детально обґрунтувати розмову;

• виявити інтереси й усунути сумніви;

• втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів:

— професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);

— промови (їх мета — досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим їх різновидом є дискусії й дебати;

— виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин та професійних спрямувань тих, хто виступає, публічний виступ поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Виступ — 1) публічне виголошення промови, заяви, інформації; 2) публікація свого твору, статті або окремого твердження, думки з певного питання* 3) дія, спрямована проти кого-, чого-небудь [СУМ, т. 1,с. 504]';

промова — публічний виступ з якого-небудь приводу; 2) текст такого публічного виступу [СУМ, т. 8, с. 234];

доповідь — це 1) прилюдне повідомлення на певну тему, 2) рідко — усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові [СУМ, т. 2, с. 373].

Доповідь — один із найпоширеніших жанрів (форм) усного висловлювання. Учені зазначають, що доповідь може бути: 1) політичною; 2) діловою; 3) звітною; 4) науковою.

Ділова доповідь містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, корисних доповнень і плідно вираженого рішення.

Звітна доповідь містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також скласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема побудови промови включала такі основні моменти: що, для чого, у який спосіб може бути і є визначальним для промовця.

Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова найчастіше виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора — виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії. Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і неве-рбальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямуванням, полемічністю та аргумснтованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної, ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності, до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має системний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановна, вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити слухачів з подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні порівняно з навчально-програмовими.

Ця форма публічного виступу більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру. До її складу входять вступ, основна частина, висновки.

Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції. Він має бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині потрібно послідовно і логічно розкрити стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5 % часу й обсягу всього виступу. Доречними будуть у висновку й підсумковий та настановчий елементи щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовим до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступі промовець може порушити одне-два питання чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

— виклад суті певного питання;

— акцентування на основному;

— висловлення свого ставлення й оцінки;

— підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

— підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

ПАМ'ЯТАЙМО!

Культура і мистецтво спілкування — не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв'яже чимало проблем у міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.

Запитання і Завдання для самоконтролю

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.

1. Які ви знаєте форми ділового спілкування? Чим вони відрізняються?

2. Яким має бути мовлення ділової людини?

3. Які ви знаєте правила проведення ділового спілкування?

4. Які є форми ділового спілкування?

5. Які суб'єктивні фактори впливають на процес спілкування?

Завдання 2. Допишіть речення.

У структурі спілкування П. Міцич виділяє п'ять стадій:.... У процесі комунікацій відносно співрозмовника ми маємо такі цілі:....

Виділяють такі різновиди комунікативних актів:.... Публічний виступ поділяється на такі жанри:....

Завдання 3. Підготуйте усне повідомлення на тему "Характеристика різновидів доповідей".

Завдання 4. Охарактеризуйте різновиди промов.

Завдання 5. Дайте відповіді на запитання

1. Що називається лекцією?

2. Які різновиди лекцій? Охарактеризуйте кожен із різновидів.

3. Яку структуру має лекція?

4. Що називається виступом?

5. Що передбачає виступ?

3.6. Метамова, або як читати між рядками Метамова — це істинні думки співрозмовника, приховані в його словах і фразах. Тобто це мова, схована в звичайній розмові. Як і мова тіла, метамова базується на інтуїції, передчуттях, шостому почутті та розумінні, що слова і думки співрозмовника — це не одне й те саме. Більшість виразів легко розпізнаються і використовуються людьми, але свідомо інтерпретуються лише кілька метаслів для того, щоб розкрити істинний зміст висловлювання. Метамова використовується і в побутовому, і в діловому спілкуванні. Зокрема, часто використовують метамову агенти з продажу нерухомості. Наведемо декілька прикладів із їх лексикону.

Метамова	Переклад
"Унікальна пропозиція"	"У нас серйозні труднощі з продажем"

"Дуже цікавий"	"Страшний"

"Компактний"	"Дуже тісний"

"Затишний котедж"	"Виглядає по-сільському"

"Дім з великим потенціалом"	"Справжня "розвалюха"

"Виключно спокійний тихий район"	"Далеко від магазинів і школи"

"Унікальний за красою будинок"	"Звичайний"

"Близькість міського транспорту"	"Стоянка автобуса біля дверей"

"Дуже оригінальний план будівлі"	"Туалет на вулиці"

"Ідеальний будинок для людини, яка любить працювати своїми руками"	"На ремонт потрібне ціле багатство"

Найбільш типовими подразниками-метасловами є "розумієте", "так би мовити" і "ну". Ці знакові фрази найбільше поширені серед малоосвіченої частини суспільства.

Якщо забрати з нашої мови всі метавирази, то розмова стане короткою, різкою і виключно змістовною. Ми будемо здаватися одне одному грубими, жорстокими і неуважними. Метамова

пом'якшує удари, які ми завдаємо один одному, дозволяє нам маніпулювати співрозмовником, досягти своєї мети, випустити емоції, не наносячи образи.

Дві малознайомі людини починають розмову, як ритуал, з малозначимих фраз, питань, кліше і стверджень. Це дає співрозмовникам час оцінити один одного, зрозуміти, чи зможе встановитись між ними зв'язок.

Типова розмова починається з привітання "Як справи?", за яким іде кліше "Нормально". Найзручнішим для прощання є кліше "Побачимося". Коли співбесідник говорить нам: "Було приємно побачитись", це обов'язково означає, що він збирається підтримувати з вами стосунки в майбутньому. Розуміючи метамову, легко вловити подібні тонкощі.

"Більшість чоловіків знають, що коли жінка говорить "ні", вона, як правило, має на увазі "можливо". А коли вона говорить "можливо", то це напевно означає "так". Ну, а якщо жінка сказала "так", то вона явно не леді". Цей старий жарт прекрасно ілюструє той факт, що люди, як правило, говорять не те, що мають на увазі.

Часто у мовленні використовують кліше. Кліше — це стандартна фраза, якою користується людина, що не володіє багатою уявою, або досить лінива, щоб описати ситуацію такою, як її сприймають.

Кліше може стати провідною ниткою для розуміння думок співбесідника. Наприклад, "між іншим" — це вибачення за недоречність і найбільш часто використовується в сучасній англійській мові. "Між іншим" використовується і в деяких інших формах, як, наприклад, "поки я не забув", "я ось подумав". Усі ці кліше покликані замаскувати важливість того, що співрозмовник збирається сказати.

Наприклад, "Дякую, що позичили мені машину, а, між іншим, на бампері завжди була ця вм'ятина?" Слова "а, між іншим" були використані для того, щоб замаскувати той факт, що питання про вм'ятину на бампері було основним.

Подібні слова повинні насторожувати вас: як правило, за ними приховані основні частини речення.

"Джон, ми високо цінуємо те, як ти попрацював над проектом. Ти багато зробив. Між іншим, твоя відпустка відкладається до наступного місяця".

Що ви можете зробити з кліше, коли відчуваєте себе дискомфортно через те, що часто ним користуєтеся? Краще за все було б їх викреслити зі свого словника. Якщо це складно, то спробуйте замінити їх гумористичним варіантом, який для вашого співрозмовника є новим.

Наприклад, фразу "Синиця в руках краще за журавля в небі" можна замінити фразою "Небо в руках краще двох синиць". Фразу "За кожним чоловіком завжди стоїть жінка" можна освіжити, доповнивши словами "але іноді це зовсім інша жінка".

Серед метаслів, які найчастіше використовуються, є також словосполучення "чесно кажучи", "по правді" чи "якщо бути відвертим", які відразу ж дають зрозуміти, що співбесідник далеко не такий правдивий, чесний і відвертий, як це стверджує.

Слова "так, звичайно", має три різних значення. "Ви що, втратили глузд, ставити подібне запитання" (сарказм), "Мені відомо, що я знаю все, що мені необхідно знати!" (пускання пилу в очі), "Я знаю, що ви достатньо освічені, щоб знати це, але я все ж таки вам про це скажу" (ввічливість).

Маніпулятивна метамова відображає наміри співбесідника підштовхнути вас до думки чи тієї дії, якої він від вас домагається: "Ви так не думаєте?", "Відчуваєте?", "Чи не так?" — усі ці питання мають на увазі однозначну позитивну відповідь, що дозволяє тому, хто запитує, маніпулювати співбесідником.

Коли бізнесмени проводять переговори чи ділові зустрічі, метамова використовується ними повною мірою. "Я не вважаю, що ви повинні це зробити" означає "Зробіть це!".

"Бізнес є бізнес" — спроба виправдати свої неетичні дії або подібні вчинки когось іншого. Коли співбесідник говорить, що в нього "діловий підхід", значить, він збирається "вижати" із вас все, що можливо.

Запитання і Завдання для самоконтролю

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

1. Що ви розумієте під терміном метамова?

2. На чому ґрунтується метамова?

3. Яка фраза називається кліше?

4. Які кліше найчастіше використовуються в діловому мовленні?

Завдання 2. Підготуйте реферати на одну із запропонованих тем:

1. Поняття про метамову.

2. Використання кліше в нашій мові.

3. Метамова в побутовому і діловому спілкуванні.

Завдання 3. Запишіть кліше та метаслова, які використовуєте у своїй мові.

Список рекомендованої література до розділу 3.

Андреева Г.М. Социальная психология. — К., 1995. Атватер И.Я. Я вас слушаю...: Пер. с англ. — М., 1988. Головаха Є.І., Патна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння.—К., 1989.

Кашнщкий СЕ. Среди людей. Соционика — наука общения.

— М., 2001.

Кириленко Г.Л. Проблема исследования жестов в зарубежной психологи // Психол. журн. — 1987. — № 7.

Конева О.В. Психология общения. —Ярославль, 1992.

Корніяка О. Мистецтво ґречності. Чи вміємо ми себе поводити?—К., 1995.

Лабунская В.А. Невербальное поведение. — Ростов н/Д, 1986.

Лабунская В.А. Способность к психологической интерпретации невербального поведения // Вопр. психологии. —1987. — № 3.

Леонтьев В.П. Умейте слушать партнёра по общению.—М., 1987.

Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. — М., 1986.

Медвідь В. Народна культура і XXI століття. — К., 1998.

Ниренберг Д., Валеро Г. Как читать человека словно книгу: Пер. с англ. — М, 1988.

Пиз А., Гарнер А. Язык разговора. — М., 2001.

ПизА. Язык телодвижений. — Новгород, 1992.

Пиз А. Язык телодвижений. — М., 2000.

Степанков С. Язык внешности. — М., 2003.

Сухарев В. Язик телодвижений. — Новгород. 1992.

Фейгенберг Е.И., Асмолов А.Г. Некоторые аспекты невербальной коммуникации: за порогом рациональности // Психол. журн.

— 1989. —№6.

Усна форма ділового стилю

Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;

■ не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

■ закінчувати обговорення після досягнення мети.

У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:

товариське, дружнє;

робоче, службове;

ділове, професійне;

інтимне, приятельське;

випадкове;

формально-поверхове.

♦ вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу;

Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій:

— початок розмови;

— передача інформації;

— аргументація;

— нейтралізація;

— прийняття рішень.

Цим стадіям відповідають п'ять основних комунікативних принципів:

• звернути увагу співрозмовника;

• пробудити в нього зацікавленість;

• детально обґрунтувати розмову;

• виявити інтереси й усунути сумніви;

• втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

— професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);

— виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.

промова — публічний виступ з якого-небудь приводу; 2) текст такого публічного виступу [СУМ, т. 8, с. 234];

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

— виклад суті певного питання;

— акцентування на основному;

— висловлення свого ставлення й оцінки;

— підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

— підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

ПАМ'ЯТАЙМО!

Запитання і Завдання для самоконтролю

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.

1. Які ви знаєте форми ділового спілкування? Чим вони відрізняються?

2. Яким має бути мовлення ділової людини?

3. Які ви знаєте правила проведення ділового спілкування?

4. Які є форми ділового спілкування?

5. Які суб'єктивні фактори впливають на процес спілкування?

Завдання 2. Допишіть речення.

Виділяють такі різновиди комунікативних актів:.... Публічний виступ поділяється на такі жанри:....

Завдання 3. Підготуйте усне повідомлення на тему "Характеристика різновидів доповідей".

Завдання 4. Охарактеризуйте різновиди промов.

Завдання 5. Дайте відповіді на запитання

1. Що називається лекцією?

2. Які різновиди лекцій? Охарактеризуйте кожен із різновидів.

3. Яку структуру має лекція?

4. Що називається виступом?

5. Що передбачає виступ?

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных