Класи небезпеки речовин

Таблиця 9.1

Віднесення шкідливої речовини до класу небезпеки виробляють по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.

Ø 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон);

Ø 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1...1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги);

Ø 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий);

Ø 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак,бензин, ацетон, гас).

До найнебезпечніших (надзвичайно і високо токсичних) хімічних речовин належать:

· деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш'яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

· карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

· речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);

· сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

· фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та інші);

· хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

· галогени (хлор, бром);

· інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин належать:

o мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова та інші);

o луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

o сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

o хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

o деякі спирти і альдегіди кислот;

o органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідразин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофепол);

o феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не становлять собою хімічної небезпеки, належить вся основна маса хімічних сполук.

Більшість з вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі й слабо токсичні (помірно, слабо токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас призвести до масових санітарних втрат внаслідок аварій (катастроф), що супроводжуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.

Важкі метали.

Важкі метали - це елементи періодичної системи відносною молекулярної масою більше 40. Так склалося,що терміни "важкі метали" і "токсичні метали" стали синонімами.

Сьогодні беззастережно до токсичних відносять кадмій, ртуть, свинець, сурму. Діяльність невеликої їхчастини у живих організмах можна оцінити лише на "відмінно". Справді, метали в іонній формі входять до складу вітамінів, гормонів, регулюють активність ферментів. Справедливе твердження у тому, що немає шкідливих речовини, є шкідливі концентрації. Тому іони міді, кобальту і навіть хрому, якщо уміст їх у живий організм вбирається у природного, можна називати мікроелементами, Якщо ж вони генеалогічно пов'язані із заводською трубою, це вже важкі метали.Важкі метали (ртуть, свинець, кадмій,цинк, мідь, миш'як,) ставляться до поширених і дуже токсичних забруднюючих речовин. Вони широко застосовуються у різних промислових виробництвах, тому, попри очисні заходи, вміст сполук важких металів з промисловими стічними водами досить високий.

Серед них до особливо токсичних відносять свинець.

Свинець, - надійшовший при диханні, в 10-100 разів більш токсичний того, який надходить через шлунок. Він надходить у кров і з'єднується з еритроцитами, що призводить до отруєння крові і всього організму. Так при згорянні одного літра пального в повітря потрапляє 200-400 міліграмів свинцю. Але яким би він шляхом не надходив в організм, він все одно накопичується в кістках. За ступенем впливу на живі організми свинець віднесений до класу високонебезпечних речовин поряд з миш'яком, кадмієм, ртуттю, селеном, цинком, фтором і бензапиреном.

Шляхи надходження свинцю до організму людини: продукти харчування, повітря, вода, ґрунт. Вплив свинцю на органи й системи людини такий: блокується дія ферментів, погіршується травлення, внаслідок нестачі кальцію виникають мікросудоми, накопичення свинцю зумовлює витіснення кальцію, свинець сприймається як залізо – і тому гемоглобін еритроцитів погіршує свою здатність пов'язувати кисень. До ознак свинцевого отруєння належать кисневе голодування, анемія, руйнування мієлінової оболонки, уповільнення нервових імпульсів. Клінічні ознаки отруєння свинцем (сатурнізм): свинцева (синьо-чорна) облямівка на яснах, слабкість, блювота, брадикардія, артеріальна гіпотензія, пітливість, слинотеча, тремор кінцівок, ознаки токсичного гепатиту, кишкові кольки, неврологічні синдроми (астеновегетативний, поліневропатія, енцефалопатія). Класифікація отруєнь свинцем: носительство, легке, середньої ваги і важке. Лікування сатурнізму: комплексні сполуки, які містять кальцій – вони зв'язують свинець у крові та виводять його з організму. Для виведення свинцю з депо застосовують діатермію печінки. При гострих отруєннях використовуються комплексоутворювачі (тетацин і пентацин).

Профілактика полягає в запроваджені технологічних (автоматизація та механізація технологічних процесів), санітарно-технічних (витяжна вентиляція) і лікувально-профілактичних заходів (особиста гігієна, проведення медоглядів не менше одного разу на рік), а також застосування засобів індивідуального захисту органів дихання. ГДК свинцю у повітрі робочої зони становить

0,01 мг /м куб.

Цікаві факти

Якщо звертатись до історії, то через дві тисячі років поставлений вченими

Діагноз масового отруєння жителів Риму свинцем. Розкопки показали, що стародавні римляни користувалися водогінною системою та посудом з свинцю. Свинець накопичувався в організмі, вражав кровотворну і нервову систему, порушував обмінні процеси та діяльність нирок. Божевільний Шляпник, персонаж дитячої казки Аліса в країні Див, очевидно, страждав професійної хворобою капелюшників на той час, що пов'язана з ртутним отруєнням. Фетр для капелюхів, з його пом'якшення, вимочувався в азотно-кислої ртуті. Про отруйні властивості цього металу, що викликає розлади центральної нервової системи, знали ще стародавні греки.

В Україні найбільш потенційно небезпечним вважають хлор.

Хлор (Cl₂) відноситься до сильнодіючих токсичних речовин, запаси якого на об'єктах народного господарства особливо великі. Так, на водоочисній станції великого міста може знаходитись більше 10 т цієї речовини. При руйнуванні такого об'єкта формується вогнище хімічного ураження, де кількість отруєних може перевищити декілька тисяч.

Знаходить широке застосування через інтенсивну окислювальну дію (відбілювач, дезінсекційний і дезінфікуючий засіб). Транспортується в рідкому стані.

Хімічно-небезпечні об'єкти, на яких використовуються і зберігаються велика кількість хлору, хлормісних та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значній мірі оснащені застарілим або зношеним обладнанням.

Нещасні випадки найчастіше пов'язані з розгерметизацією резервуарів або газопроводів. Може вільно виділятися при реакції отримання хлорного вапна.

Хлор та його сполуки є отрутами нервової системи і паренхіматозних органів, вони також мають подразнюючу і припікаючу дію. Клінічна симтоматика отруєнь сполуками хлору різноманітна. Можливі гості та хронічні отруєння.

У випадку гострих отруєнь у потерпілих з'являються нудота, запаморочення, різко виражений коньюктивіт, а у важких станах — судоми і коматозний стан.

Для хронічного отруєння хлором та його похідними характерна втрата апетиту, безсоння, швидка втомлюваність, судинний біль у кінцівках. У разі подальшої дії спостерігають захворювання внутрішніх органів — гастрит, гепатит, коліт, зміни з боку серцево-судинної системи.

Механізм дії та патогенез інтоксикації: Головним об'єктом дії в організмі є дихальні шляхи. Хоча через отруєння розвиваються суттєві порушення функцій інших органів і систем, смерть постраждалих в основному пов'язана з гострим порушенням зовнішнього дихання, а в основі патогенезу лежить розвиток гострого токсичного набряку легень та гіпоксичної гіпоксії. В організм хлор потрапляє через органи дихання і слизові оболонки. Володіє вираженою подразнювальною і припікальною дією на шкіру та очі, а також резорбтивною дією. У розвитку інтоксикації (особливо в початковій стадії) велику роль відіграють рефлекторні впливи внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок дихальних шляхів.

Уражаюча токсодоза – 0,6 мг· хв/л, смертельна токсодоза – 6,0 мг•хв/л.

Клініка уражень.

Подразнювальна дія хлору виявляється при концентрації 0,01 г/м³, а вдихання хлору у високих концентраціях протягом 10–15 хв може призвести до розвитку хімічного опіку легень. Вдихання парів у концентрації 0,1 г/м³ небезпечне для життя. Інгаляція хлору в дуже високих концентраціях призводить до смерті протягом декількох хвилин, може виникати шоковий стан, спричинений хімічним опіком, ураження дихального та судинорухового центрів або рефлекторна зупинка дихання та спазм голосової щілини.

Менш вивченими, але також надзвичайно небезпечними є речовини зі слабкою припікаючою дією. Це хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоціанат. Вдихання парів хлориду фосфору протягом декількох хвилин у концентрації 0,08–0,15 г/м³ призводить до гострого отруєння.

Амідо- і нітросполуки (NH3, NO2, NO3) використовуються у миловарній промисловості та виробництві парфумів, органічному синтезі, у виробництві штучних смол та анілінових барвників, як вибухові матеріали (тринітротолуол), а також у медичній та фармацевтичній галузях.

Надходять в організм нітро- та аміносполуки переважно через дихальні шляхи та неушкоджену шкіру (особливо у спекотну пору року), досить імовірним є – надходження через органи травлення внаслідок ковтання пилу. До основних різновидів шкідливого впливу на організм людини відносять метгемоглобін утворювальний, гемолітичний, гепатотропний, загально токсичний та алергенний ефекти.

Азотовмісні сполуки вирізняються наявністю виражених кумулятивних властивостей і таким чином створюють своєрідне депо у підшкірній жировій клітковині, у паренхіматозних органах і насамперед у печінці.

Перші симптоми гострих інтоксикацій амідо- та нітросполуками, як правило, з'являються через 3-5 год після початку контакту працівників з азотовмісними токсичними речовинами.

Основними клінічними проявами є запаморочення, слабкість, серцебиття, нудота, блювання, ціаноз шкіри і слизових оболонок, які можуть набувати жовтого або брудно-зеленуватого відтінку. У тяжких випадках спостерігаються непритомність і смерть від паралічу дихального та судинорухового центрів.

Для хронічних інтоксикацій амідо- та нітросполуками характерні жовте забарвлення долонь, крил носа та нігтів, коричнево-жовте забарвлення волосся, розвиток гастриту, гепатиту та астеновегетативного синдрому.

Профілактика передбачає організацію безперевного технологічного процесу, вентиляцію і герметизацію обладнання, а також проведення санітарної очистки технологічних і вентиляційних викидів. ГДК аніліну в повітрі робочої зони становить 0,1 мг/м куб, ГДК тринітротолуолу –

0,5 мг/м куб.

Сірководень (H₂S) Утворюється при гнитті продуктів рослинного і тваринного походження. Токсичні концентрації можуть виникати у вугільних шахтах, сірчаних копальнях тощо. Може бути побічним промисловим продуктом при виробництві віскози, целюлози, при рафінуванні нафти.

Сірководень – у повітрі горить, а в суміші з ним – вибухає з утворенням сірчистого ангідриду. Особливо небезпечний в закритих приміщеннях.Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження

Механізм дії та патогенез інтоксикації: Загальнотоксична дія обумовлена взаємодією його з атомами заліза цитохромів У, С, А, гальмуванням ферменту цитохромоксидази, що спричиняє гістотоксичну гіпоксію.

Уражаюча токсодоза 16,1 мг•хв/л, смертельна токсодоза 25,0 мг•хв/л.

Клініка уражень: Основний шлях надходження в організм інгаляційний, але не виключений і шлях інтоксикації через шкіру.

Клініка отруєння розвивається при вдиханні протягом години пари сірководню в концентрації 0,6·10^-2 г/м³. При цьому з'являються різь в очах, головний біль, сльозотеча, світлобоязнь, нежить.

При більш високих концентраціях – біль в очах, подразнення слизових оболонок очей, носоглотки, світлобоязнь, блефароспазм, нежить, металевий присмак у роті, головний біль, стиснення за грудиною, нудота. Можливий бронхіт зі слизовим, інколи кров'янистим харкотинням. Продовження інгаляцій призводить до формування токсичного набряку легень.

При вдиханні сірководню в концентраціях понад 0,9 г/м³ розвивається клініка, яка обумовлена загальнорезорбтивною дією. Можливий розвиток апоплексичної форми (миттєвий розвиток судом і смерть протягом декількох хвилин), а також судомно-коматозної форми (прояви отруєння розвиваються більш повільно).

Уражений може тривалий час перебувати у комі. Після виходу з неї – апатія, сонливість, ретроградна амнезія.

Часто виникають легеневі та серцеві ускладнення, зниження інтелекту, психози, паралічі, а також різні розлади (сліпота).

Загальні принципи лікування:

Лікування симптоматичне, спрямоване на боротьбу з гіпоксією, порушеннями у серцево-судинній і нервовій системах, профілактику токсичного набряку легень. Специфічні антидоти відсутні.

Засоби індивідуального захисту ізолюючі та фільтрувальні протигази марок В, М, КД, захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці.

Для проведення дегазації використовується ДТСГК з розрахунку 3 т на 1 т СДОР.

Оксид вуглецю (СО) – це газ без кольору і запаху, який входить до складу як гримучого (до 60%), так і багатьох виробничих газів (доменного, генераторного). В організм людини оксид вуглецю надходить інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін (СОНb), який вирізняється надзвичайно стійким зв’язком з гемоглобіном крові, а отже, зумовлює виникнення таких станів, як гіпоксемія та гіпоксія, порушення тканинного дихання.

Отруєння як на виробництві, так і в побуті можуть мати гострий та хронічний характер.

У промислових умовах переважно трапляються гострі отруєння. Так, легка форма гострого отруєння СО (рівень СОНb не досягає 20%) характеризується головним болем, слабкістю, нудотою та явищами артеріальної гіпотензії. Отруєння середнього ступеня тяжкості (рівень СОНb 20-30%) супроводжується непритомністю. Тяжка форма (рівень СОНb – понад 30%) характеризується розвитком коматозного стану.

Для перебігу хронічної інтоксикації СО влатива наявність двох основних стадій. Для першої (початкової) стадії хронічної інтоксикації характерна поява вегетативних розладів з ознаками ангіодистонічного синдрому, для другої стадії (що трапляється рідко) – явища енцефалопатії.

Профілактика отруєнь Со полягає у герметизації технологічних процесів; улаштуванні ефективної загально обмінної природної і припливно-витяжної локальної штучної вентиляції. ГДК СО у повітрі робочої зони становить 20 мг /м куб.

Діоксид сірки, або сірчистий ангідрид(сірчистий газ). Сірка потрапляє в атмосферу в результаті багатьох природних процесів, у тому числі випари бризок морської води, розвівання сірковмісних грунтів в аридных районах, емісії газів при виверженнях вулканів і виділення біогенного сірководня(Н2S).

Найбільш широко поширене з'єднання сірки - сірчистий ангідрид(SO2) - безбарвний газ, що утворюється при згоранні сірковмісних видів палива(в першу чергу вугілля і важких фракцій нафти), а також при різних виробничих процесах, наприклад плавці сульфідних руд.

Сірчистий газ особливо шкідливий для дерев, він призводить до хлорозу(пожовтінню або знебварвленню листя) і карликовості. У людини цей газ дратує верхні дихальні шляхи, оскільки легко розчиняється в слизі гортані і трахеї. Постійна дія сірчистого газу може викликати захворювання дихальної системи, що нагадує бронхіт. Сам по собі цей газ не завдає істотного збитку здоров'ю населення, але в атмосфері реагує з водяною парою з утворенням вторинного забрудника - сірчаної кислоти(Н2SО4).

Краплі кислоти переносяться на значні відстані і, потрапляючи в легені, сильно їх руйнують. Найбільш небезпечна форма забруднення повітря спостерігається при реакції сірчистого ангідриду із зваженими частками, що супроводжується утворенням солей сірчаної кислоти, які при диханні проникають в легені і там осідають.2 (діоксид сірки) - безбарвний газ з гострим запахом. Токсична дія може виявлятися вже в малих концентраціях (20-30 мг/м3) і створює неприємний смак у роті, дратує слизові оболонки очей і дихальних шляхів Знижує опірність до респіраторних захворювань. При впливі на організм подразнює верхні дихальні шляхи, викликаючи запалення слизових оболонок носоглотки, бронхів. Високі концентрації оксиду сірки в повітрі викликають у людини задишку, можуть призвести до утрати свідомості. При надані першої медичної допомоги, постраждалого слід винести на свіже повітря, інгаляція киснем, промивання очей і носоглотки 2 відсотка розчином питної соди. Для захисту від парів оксиду сірки використовуються промислові протигази марки "У". Дегазують (знезаражують) його лугами, аміаком, гашеним вапном.

Поява SO2 в атмосфері пов'язана, головним чином, із процесами опалення і промисловим виробництвом. Частина сполук сірки виділяється при горінні органічних залишків у гірничорудних відвалах.

Тому міста з розвинутою промисловістю найбільше піддаються такому забрудненню. Атоми кисню, що входять до складу молекул цього газу, мають високу реактивну здатність. Вони надають їм властивість легко вступати в хімічні реакції з молекулами, що утворюють структури клітин шкіри, і призводять, таким чином, до серйозних порушень у біохімічній рівновазі шкірного покриву. Двоокис сірки є причиною кислотних дощів.

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на людей, врожай, споруди і т. ін.

Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

. врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження листя кислотами;

. кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що веде до деградації флори і фауни;

. деградують і гинуть ліси;

. отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;

. зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які ними живляться;

. зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селей;

. різко прискорюється руйнування памґятників архітектури, житлових будинків;

. вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: