Умисел та його види. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий

Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. 1) Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільна небезпечні наслідки і бажала їх настання.

2) Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідом­лювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або безді­яльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

1) Інтелектуальні ознаки прямо­го умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного харак­теру свого діяння і передбаченні його суспіль­не небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інте­лектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння мі­стить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня­ється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, ха­рактеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обста­вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи скла­лося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо­ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якоі-небудь мети, задоволь­нити ту чи іншу потребу.

2) Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачення при непрямому умислі має свою розпізна­вальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкрет­ний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конк­ретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком.

Але основна сутність непрямого умислу — в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання на­стання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачен­ня такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок.

Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризу­ються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відріз­няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник­нення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і харак­тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово.

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про­міжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення зло­чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення.

Важливою рисою умислу, що витік раптово, є його швидкоплин­ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Час­тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло­го, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: