Структура комплексу.

ПЛАН

2. Легка промисловість

3. Поліграфічна промисловість.

4. Фарфоро-фаянсова промисловість.

Комплекс галузей, що спеціалізуються на виробництві непродовольчих товарів, охоплює легку промисловість, а також групу підгалузей машинобудування: радіоелектронну, годинникову, виробництво телевізорів, відеомагнітофонів, мікропроцесорних засобів, легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, в'язальних, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, пилососів. Сюди також належить виробництво товарів побутової хімії, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів, засобів захисту рослин, плодових дерев, а також меблів, музичних інструментів з дерева. Крім того до комплексу входить фарфоро-фаянсова та поліграфічна промисловість України.

Для цього комплексу характерні широкі внутрішні й зовнішньоекономічні та технологічні зв’язки. Його продукція широко використовується не тільки населенням, а й в меблевій, автомобільній, авіаційній промисловості, у сфері охорони здоров’я, тощо.

2. У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць посідає легка промисловість. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузі легкої промисловості відіграють провідну роль у підвищенні життєвого рівня населення, адже вони виробляють переважно товари народного споживання і багато виробів промислового призначення. Зокрема, сюди належать підприємства первинної обробки льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопледжутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Галузь охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Виробництво продукції легкої промисловості великою мірою залежить від забезпеченості України такими видами сировини, як льоноволокно, вовна, шкіра, та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього).

Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є їх територіальне об’єднання з важкою індустрією – наприклад, металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси.

Основні чинники розміщення підприємств легкої промисловості:

· Сировинний;

· Споживчий;

· Трудовий;

· Науково-технічний прогрес – найбільш інтенсивно впливає на текстильну підгалузь, послаблюючи вплив сировинного фактора, адже сьогодні все більше з’являється штучних тканин та тканин, створених на суміші натуральних та штучних волокон.

Істотні зміни відбулися і в територіальній організації легкої промисловості в результаті наближення виробника до районів споживання готової продукції. Підприємства легкої промисловості розташовані в усіх областях України, але найбільше в регіонах концентрації міського населення або пунктах надходження сировини.

Кризові явища в економіці України, що розпочалися після 1990 р., призвели до різкого спаду обсягів виробництва в легкій промисловості. Причинами такого становища галузі є:

· насамперед порушення зв'язків із країнами СНД і не вирішення питань, пов'язаних із закупівлею сировини;

· не достатнє проведення державної політики щодо захисту національного товаровиробника, що призвело до незахищеності внутрішнього споживчого ринку від напливу імпортних дешевих і неякісних товарів, а також товарів тіньового виробництва;

· низька купівельна спроможність населення України;

· недостатнє інвестування підприємств державою та несприятливі умови для іноземних інвестицій;

· брак повноцінної митної статистики, яка б відповідала фактичному стану справ на внутрішньому ринку;

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві посідає бавовняна промисловість, яка випускає половину всіх тканин, що виробляються. У структурі цієї промисловості представлені такі виробництва: прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове, фарбувально-обробне. Основна сировина для більшості видів тканин - бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великі бавовняні комбінати у Херсоні й Тернополі, бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, Києві, Львові, Долині (Івано-Франківська область), бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Традиційною галуззютекстильної промисловості є вовняна, що здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. В технології виробництва вовняних тканин використовують бавовняні, хімічні та синтетичні волокна. Чисте вовняне виробництво не зберіглося. Фабрики цієї галузі розміщені у Харкові, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Одесі, Богуславі, Кременчуці, Чернігові, Лубнах, Стрию (Львівська область). Камвольно-суконний комбінат працює у Чернігові, а вовнопрядильна фабрика - у Кривому Розі не працює.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Такі підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та багатьох міських поселеннях Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття. Багато підприємств зосереджено і в Чернівецькій області.

Активно розвивається шовкова промисловість. Вона виробляє натуральний шовк і шовкові тканини (крепдешин, креп-жоржет) і зосереджена у Києві. Тканини зі штучного і синтетичного шовку випускають у Києві, Луцьку та Черкасах; шовкові тканини технічного призначення - у Києві та Лисичанську.

Важливого значення для України набула лляна промисловість, яка орієнтується на сировину. Вона має достатню сировинну базу в поліських областях, де культивують льон і здійснюють його первинну переробку на льонозаводах. Виробництво лляних тканин зосереджене на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках у межах Житомирської області. Льняні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Україна є експортером льоноволокна.

Зі лляною галуззю тісно пов'язана конопледжутова промисловість, яка використовує волокно конопель, льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Виробництво зосереджене на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі, де використовується привізний джут. Частина продукції йде на експорт.

Одне з найпопулярніших виробництв легкої промисловості - трикотажне.

Трикотажна промисловість - це галузь текстильної промисловості, яка виробляє з вовняної та бавовняної пряжі і з штучних волокон різноманітні плетені вироби: трикотажне полотно, панчохи, шкарпетки, рукавички, верхній трикотаж і білизну.

Трикотажна промисловість об’єднує виробництво готових виробів і полотен, зітканих з однієї або кількох ниток і взаємно переплетених петель. Як самостійна галузь текстильного виробництва вона структурно поділяється на три основні підгалузі: верхньотрикотажне, білизняне і панчішно-шкарпеткове виробництво. Щодо призначення, трикотажні вироби поділяються на товари для жінок, чоловіків, дітей, занять спортом і відпочинку тощо. В Україні переважає виробництво білизняного трикотажу і панчішно-шкарпеткових виробів. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Чернівці, Миколаїв.

Друге місце в структурі легкої промисловості посідає швейна промисловість.

Розміщується ця галузь у районах споживання, здебільшого у великих містах. Нараховується більше 350 підприємств. До найбільших підприємств галузі належать фабрики у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Миколаєві, Чернівці, Дрогобич та в інших містах. Низка підприємств швейної промисловості функціонує як виробничі об'єднання і фірми з основним виробництвом і філіями.

Третє місце належить шкіряно-взуттєвій та хутровій галузям. Сировиною для них є природна шкіра свійських, диких і морських тварин, хутро натуральне і штучне. Широко використовують нові синтетичні матеріали, зокрема штучну шкіру, парусину, гуму. Підприємства шкіряної промисловості розміщені у Києві й Василькові (Київська область), Харкові, Львові, Бердичеві, Миколаєві. Всі вони застосовують натуральну тваринну сировину. Значна кількість продукції виготовляється зі штучної сировини (шкірозамінники). її виробляють на підприємствах Києва, Запоріжжя, Тернополя, Луцька, Одеси.

Зі шкіряною галуззю тісно пов'язана взуттєва промисловість.

Найбільші об'єднання взуттєвої промисловості розташовані у Львові ("KASANDRA", Vizzavi, "ЛеоМода", "Лідер".), Харкові (Victorio-Russo", ТМ Bastion), Києві, Хмельницькому, Запоріжжі (Мида), Дніпропетровську (AMATO, ALSEYA, TM POLI, ALISA GOLD), Одесі ("Grand Style"), Івано-Франковські, Житомирі (Wladna).

До головних центрів розвитку хутрової промисловості належать Харків, Красноград (Харківська область), «Тисмениця» в Коломиї (Івано-Франківська область), Львів, Жмеринка, Одеса, Балта (Одеська область), Житомир.

Легка промисловість належить до наймобільніших галузей господарства, яка в найкоротший термін може за невеликих капіталовкладень розширити виробництво, повернути інвестиційні кошти і сприяти розвитку інших важливих галузей. Тому розвиток галузі у перспективі має ґрунтуватись на впровадженні політики, прямованої на інвестування виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності.

3. Поліграфічна промисловість.

Поліграфічна промисловість — важлива галузь комплексу виробництв товарів для народу. Вона відіграє велику роль у культурному розвитку населення. піднесенні його духовного рівня. Підприємства поліграфічної промисловості виготовляють різні види друкованої продукції — книжки, журнали, газети, географічні карти, плакати тощо. До складу галузі входять поліграфічні комбінати, друкарні, книжкові та картографічні фабрики. а також допоміжні підприємства — ремонтні заводи, палітурні фабрики, заводи з виробництва фарб тощо. На Україні першу друкарню заснував 1574 І. Федоров у м. Львові, а згодом були створені Острозька, Києво-Печерська друкарні та ін. Регіональний розподіл підприємств поліграфічної діяльності показує, що на сьогодні сформовано 2 потужні центри, які знаходяться у м. Києві Харькові. Розподіл суб’єктів поліграфічної промисловості по областям (регіонам) виглядає наступним чином: Харківська область - 662, Донецька - 315, Дніпропетровська - 304, Львівська - 243, Одеська - 171, Київська - 141, Луганська - 98, Вінницька - 93, Полтавська – 88, Запорізька - 77, Сумська - 73, Херсонська - 71, Черкаська - 71, Волинська -70, Рівненська - 63, Тернопільська - 62, Івано-Франківська - 60, Хмельницька - 58, Закарпатська - 55, Чернівецька - 51, Миколаївська - 46, Чернігівська - 47; Житомирська - 39, Кіровоградська область - 28, м. Київ - 2070.

Функціонування і розвиток поліграфічної промисловості тісно пов'язані з виробничою діяльністю підприємств поліграфічного машинобудування, лісової, целюлозно-паперової і хімічної промисловості. На підприємствах галузі дедалі ширше впроваджуються передова технологія офсетного друку, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи машин, прогресивні форми організації виробництва. Основним завданням дальшого розвитку поліграфічної промисловості є найповніше задоволення потреб населення вдрукованій продукції, особливо у виданнях підручників, художньої та дитячої літератури, підвищення якості поліграфічного виконання.

4. Фарфоро-фаянсова промисловість.

Фарфоро-фаянсова промисловість — галузь комплексу, підприємств якої виробляють фарфорові, фаянсові, майолікові та інші вироби тонкої кераміки. ( Фарфор — вид керамики, непроницаемый для воды и газа. В тонком слое просвечивается. При лёгком ударе деревянной палочкой издаёт характерный высокий чистый звук. Майолика — разновидность керамики, изготавливаемой из обожжённой глины (отходов фаянса) с использованием расписной глазури. В технике майолики изготовляются как декоративные панно, наличники, изразцы и т. п., так и посуда и даже монументальные скульптурные изображения.) Товарна продукція галузі — столовий і чайний посуд. Художня кераміка користується постійним попитом у населення, експортується. На Україні у 1783 почали працювати фарфор. з-д у Корці (Волинь), 1798 — Межигірська фаянсова фабрика (під Києвом), 1799 засн. Городницький фарфор, і Васильківський майоліковий з-ди.

Основною сировиною для фарфоро-фаянсової промисловості є каолін, польовий шпат, кварцовий пісок, пластична глина, бентоніт і пегматит. Головною сировинною базою фарфоро-фаянсової промисловості є каоліни Просянівського (Дніпропетровська обл.), Глуховецького (Вінницька обл.), Богородницького і Володимирського (Донецька обл.) родовищ. Завдяки відкриттю їх багатьох родовищ галузь має значну сировинну базу, що сприятиме її розвитку у перспективі. Фарфоро-фаянсова промисловість — енергомістка, оскільки для випалювання посуду витрачається значна кількість теплової енергії.

Підприємства, які виготовляють господарсько-побутові фарфоро-фаянсові вироби, обладнані потоково-механізованими лініями, безперервно діючими конвеєрними сушарками, швидкісними печами випалювання. Здійснена предметна спеціалізація заводів галузі. Так, Будянський (Харківська область), Кам'янобрідський і Коростенський (Житомирська) заводи спеціалізуються на виготовленні столового посуду, а Полонський (Хмельницька), Довбиський (Житомирська), Тернопільський та Бориславський — на випуску чайного посуду і сервізів.

Фарфоро-фаянсова промисловість найкраще розвинута у Житомирській області. Її підприємства також розмішені у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Київській, Сумській, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Закарпатській областях. Найбільші підприємства галузі — Баранівський (Житомирська область), Коростенський, Дружківський (Донецька) та Полонський фарфорові, Будянський фаянсовий і Берегівський (Закарпатська область) майоліковий заводи.

Важливими завданнями галузі є використання досягнень науково-технічного прогресу, впровадження нової техніки і прогресивної технології. Необхідно збільшити виробництво високоякісного посуду для потреб внутрішнього ринку і на експорт.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: