Підстави та межі відповідальності за незакінчений злочин. Добровільна відмова.

Підстави кримінальноївідповідальності за незакінчений злочин. Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні діяння. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах па знищення або ушкодження майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Зазначимо, що ніяких формалізованих меж покарання особі, яка вчинила незакінчений злочин або злочин у співучасті, КК не встановлює. Тобто закон не вимагає обов’язкового пом’якшення покарання особам, які, скажімо, вчинили готування до злочину або були пособниками у злочині, порівняно із тими, хто довів злочинний намір до кінця або був виконавцем злочину.

Але очевидно, що покарання за незакінчений злочин (готування чи замах) буде, як правило, більш м’яким, ніж за злочин закінчений. Ч. 1 ст. 68 КК вказує, що при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (відповідно до класифікації злочинів), ступінь здійснення злочинного наміру (готування, незакінчений чи закінчений замах) та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (посягання на непридатний об’єкт чи з непридатними засобами, затримання під час вчинення замаху чи втеча з місця вчинення злочину у зв’язку з появою сторонніх осіб, хвилювання чи перебування у нетверезому стані тощо). Врахування всіх обставин дає можливість суду призначити справедливе покарання.

У ч. 1 ст. 17 КК дається визначення інституту добровільної відмови: Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

У ч. 2 ст. 17 КК формулюються наслідки добровільної відмови: "Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину".

Отже, обов'язковими ознаками добровільної відмови є: 1) добровільність; 2) усвідомлення можливості доведення злочину до кінця; 3) остаточність.

Дійове каяття злочинця полягає в його активній поведінці після вчинення злочину, яка знаменує його бажання максимально зменшити заподіяну шкоду. Дійове каяття можливе після вчинення як умисного, так і необережного злочину.

Дійове каяття може полягати у з'явленні із зізнанням, щирому каятті (об'єктивно доведеному осуді свого діяння і бажанні спокути своєї вини), активному сприянні розкриттю злочину, добровільному відшкодуванні завданого збитку або усуненні заподіяної шкоди, інших подібних діях.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: