Образність кольорових епітетів у поезіях Василя Симоненка

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Хмельницької облдержадміністрації

Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Шепетівська районна філія МАН

Відділення:літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: українська література

ОБРАЗНІСТЬ КОЛЬОРОВИХ ЕПІТЕТІВ

У ПОЕЗІЯХ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

(ЗБІРКА «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА»)

Роботу виконала:

Шидій Анжела Григорівна,

учениця 11 класу

Грицівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Педагогічний керівник:

Козійчук Наталія Миколаївна,

вчитель української мови та літератури

Грицівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Шепетівка – 2016

Образність кольорових епітетів у поезіях Василя Симоненка

(збірка «Лебеді материнства»)

Шидій Анжела Григорівна

Шепетівська районна філія Малої академії наук України

Грицівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, 11 клас

смт. Гриців

Козійчук Наталія Миколаївна, вчитель української мови та літератури

Грицівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Мета наукової роботи - на основі аналізу образності поетичних епітетів, використаних Василем Симоненком у ліричних творах, що містяться в збірці «Лебеді материнства», з'ясувати особливості барвокористування як складника поетичного стилю митця слова.

Василь Симоненко оперує поняттями на позначення найріз­номанітніших кольорів, створюючи багатий кольоративний словник. Розмаїття кольорів реалістично відтворює дійсність, є джерелом національно-культурної інформації, вияскравлює українську ментальність, мовне багатство нашого народу. Колір допомагає глибше зрозуміти особи­стість і мовомислення майстра.

Завданням нашої роботи є проаналізувати напрями лінгвістичних досліджень в галузі кольору і кольоропозначення, визначити тенденції розвитку і функціонування термінів на позначення кольорів та колірних відтінків, подати характеристику кольороназв поезії Василя Симоненка, з’ясувати особливості та функціональне навантаження кольоропозначень в ідіостилі Василя Симоненка.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в українському літературознавстві системного дослідження кольоративів як важливого чинника формування поетичної картини світу Василя Симоненка.

Кількісне наповнення окреслених кольороназв, семантична значущість та функціональна різноманітність їх компонентів засвідчують органічне поєднання традиційного й новаторського в поетичному мовленні Василя Симоненка.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОЛЬОРОНАЗВ

1.1. Теоретичні принципи дослідження кольороназви у сучасній лінгвістиці

1.2. Епітет як образний засіб мови

1.3. Лексико-семантична категорія кольору в українській літературі

1.4.Групи лексем кольористичної семантики
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛЬОРОНАЗВ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СИМЛНЕНКА

2.1. Граматичне оформлення кольороназв

2.2. Кольорові художні означення з максимально широким асоціативним полем

2.2. Епітети з середнім асоціативним полем

2.3. Кольори з мінімальним асоціативним полем

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У поетичній мові чи не кожного митця найбільш уживаним різновидом тропів виступають епітети, стилістична функція яких полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного.

Ми ж у своїй роботі спробуємо детально розглянути стилістичні можливості лише однієї групи епітетів, а саме кольороназви – одного з найпоширеніших художніх засобів української мови. З огляду на це, на нашу думку. актуальним є аналіз образності кольорових епітетів в поезіях Василя Симоненка (збірка «Лебеді материнства»).

Численні спостереження в галузі лінгвопоетики переконують, що в поетичній мові назви кольорів є естетично красивими, відзначаються багатством семантичних наповнень і виконуваних функцій. Колірна гама як важливе мовноестетичне явище є одним із показників індивідуального стилю автора, а її аналіз має принципове значення для розуміння специфіки поетичномовних картин світу, визначення особливостей розвитку ідейно-художніх систем, характеристики традиційного і новаторського тощо. Проблема семантики кольоративів та їх естетичної значущості в художньому тексті постійно перебуває в полі зору науковців (І. Бабій, А. Брагіна, Л. Донецьких, В. Дятчук, С. Єрмоленко, Л. Пустовіт та ін.).

В українському літературознавстві назви кольорів розглядаються насамперед у зв'язку з вивченням окремих ідіостилів (наприклад, розвідки А. Критенка “Колір і барви у поезії Т. Шевченка”, Т. Панько “Слово “золотий” у поезії І. Франка”, В. Дяченка “Крізь призму кольору”, Л. Савченко “Епітет золотий у поетичній мові Ірини Жиленко”), а також дослідженням мовновиражальних засобів певної поетичної епохи (дисертації Т. Берест, Т. Беценко, Л. Пустовіт, Л. Савченко, Г. Сюти; монографії Л. Ставицької).

У полі зору нашого дослідження – кольороназви в поетичній мові Василя Симоненка, одного з найвизначніших митців ХХ століття.. Попри значну увагу дослідників до творчого доробку поета, особливості його барвопису ще не стали предметом спеціального аналізу. Окремі зауваження щодо семантики й функціонування кольоронайменувань у поетичній мові Василя Симоненка знаходимо в розвідках таких науковців, як О. Гончар, І. Дзюба, П. Засенко, М. Сніжко, Ю. Смолянський та ін. Праці згаданих авторів, хоч і демонструють деякі суттєві ознаки вживаних поетом кольоративів, не формують цілісного уявлення про досліджуваний феномен.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в українському літературознавстві системного дослідження кольоративів як важливого чинника формування поетичної картини світу Василя Симоненка.

Мета дослідження. Враховуючи стан дослідження функціональних особливостей кольоративів у поетичній мові Василя Симоненка та сучасні тенденції вивчення семантики кольоропозначень, ставимо за мету на основі аналізу образності поетичних епітетів з'ясувати особливості барвокористування як складника поетичного стилю митця слова.

Мета роботи зумовлює такі завдання:

– проаналізувати напрями лінгвістичних досліджень в галузі кольору і кольоропозначення;

– визначити тенденції розвитку і функціонування термінів на позначення кольорів та колірних відтінків;

– подати характеристику кольороназв поезії Василя Симоненка;

– з’ясувати особливості та функціональне навантаження кольоропозначень в ліриці Василя Симоненка;

– визначити частотність вживання кольороназв.

Об'єкт дослідження – поетичні твори Василя Симоненка, вміщені у збірці «Лебеді материнства».

Предмет – кольороназви, вилучені шляхом суцільної вибірки з поетичних текстів Василя Симоненка. Усього до аналізу залучено 234 епітети.

Методи дослідження. У процесі написання роботи використано описовий метод із прийомами спостереження, що дозволило визначити способи вираження і вживання кольороназв, методом компонентного та контекстуального аналізу проводилося дослідження кольороназв і їх складу в поетичному мовленні, статистичний метод показав частотність використання кольоропозначень у текстах, що, у свою чергу, сприяло виявленню домінуючих колірних груп.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що досліджуються кольороназви в системі поетичного вираження семантики кольору; визначається їх місце та роль в організації індивідуального стилю В. Симоненка, встановлюється характер взаємодії традиційних і новітніх засобів поетичного вираження семантики кольору.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її матеріалів на уроках української літератури в середніх школах, гімназіях, ліцеях під час вивчення особливостей мови поезії Василя Симоненка, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення, на уроках народознавства, а також у позакласній роботі.

РОЗДІЛ 1

ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОЛЬОРОНАЗВ

1.1. Теоретичні принципи дослідження кольороназви у сучасній лінгвістиці

Багатство колірної лексики в мові пояснюється важливістю зорових вражень як одного з джерел пізнання навколишнього світу. Колірні ознаки матеріальних об’єктів абстрагуються свідомістю людини й набувають самостійного існування у різноманітних сферах духовного досвіду людства – від найдавніших знакових систем міфології і фольклору до сучасного мистецтва. Невипадково кольори постійно привертають увагу науковців і досліджуються в різних напрямках – фізичному, психологічному, філософському, мистецтвознавчому, лінгвістичному.

У мовознавстві проблема кольороназв розглядається в кількох аспектах. Назви кольорів становлять об'єкт наукових студій у галузі порівняльного мовознавства (О. Коваль-Костинська, Н. Пелєвіна), етнолінгвістики (А. Вежбицька, Г. Яворська); психолінгвістики (Л. Лисиченко, Т. Ковальова, С. Григорук, Р. Фрумкіна), перекладознавства (І. Ковальська), історичної та описової лексикології (М. Чікало, Н. Бахіліна, О. Панченко, В. Мур'янов), семасіології (Р. Алімпієва, О. Вербицька, А. Висоцький, Л. Грибова, О. Дзівак, А. Кириченко, А. Критенко, В. Москович, Ж. Соколовська, Т. Пастушенко, В. Фридрак).

Оскільки кольоропозначення є одним із елементів смислової структури тексту, в окремий напрямок виділяється вивчення особливостей семантико-стилістичного функціонування кольоропозначень у поетичних і художніх творах різних авторів (роботи О.В. Кондрашової, М.В. Тростникова, І.В. Камалової, Л.Г. Єгорової та ін.). Поетиці колірних символів присвячені роботи. С.Я. Єрмоленко, О.М. Рудь, Л.В. Шилунової.

1.2 Епітет як образний засіб мови

Епітет (гр. еріїЬеїоп — прикладка, прізвисько) належить до загальновідомих словесних художніх засобів. Це художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії.

Знання про епітет здобуваються кількома шляхами: у лексикології — при вивченні слів, що називають ознаки за кольором, формою, властивістю (білий, рожевий, великий, душевний); у морфології — при вивченні прикметників і прислівників (прекрасний — прекрасно, чудесний — чудесно, сумний — сумно); у синтаксисі — при вивченні означень (гірка доля, далека дорога), прикладок (очі-волошки, сон-трава, чар-зілля), обставин способу дії (сумовито зітхає’, радо зустріли). І тільки риторика дає глибокі і повні знання про епітет, бо, включаючи всі попередні види знань, узагальнює їх та розкриває роль і значення
епітетів як словесних засобів образності у художньому тексті.

Епітет є давнім образним засобом мови. О. Веселовський зазначав, що «історія епітета є історією поетичного стилю… І не тільки стилю, а й поетичної свідомості…; ціла історія смаку і стилю в його еволюції від ідей корисного і бажаного до видіння поняття прекрасного» [1, с. 301].

Літературна мова у її художній формі фіксує постійні епітети упродовж усіх етапів розвитку літератури, її стильових напрямів. Естетико-стильовий період української літератури початку XX ст. можна взагалі умовно назвати епітетним,
настільки широко користувались ним українські неоромантики, символісти та й неокласики.

Таким чином, уявлення про епітет як образне означення доповнюється ще й такою рисою, як найглибше, найсуттєвіше, що наближає нас до істини, означення. Мистецькі напрямки, що охоплювали своїми течіями українські культурно-мистецькі сфери, надавали великий простір митцям переживати реальний світ у собі й передавати його через своє суб’єктивне сприймання конкретних форм.

1.3 Лексико-семантична категорія кольору в українській літературі

Людина постійно живе у кольоровому світі, її оточує світ кольорів. Щоправда, один колір ніби не бачимо, а інший, навпаки, обростає багатьма порівняннями. Вважається, що та особа має добрий смак, яка, обираючи свій улюблений колір, не виходить за межі узвичаєних загальноприйнятих рамок. Адже все життя − це певні обмеження також і щодо кольорів, порівняймо: вікові обмеження (одяг маляти − одяг старого), статеві (жінка − чоловік), обрядові (весілля − похорон), територіальні, групові, а також партійні та ін.

Символіка кольорів складалася поступово, кожне покоління пропонувало щось своє, нові потрясіння привносили нове значення у добре знаний колір, а ще ж деякі символи були запозичені в сусідніх народів, тому одному й тому ж кольору надають не тільки близькі значення, а часто навіть протилежні. Порівняйте (за «Українською міфологією» В. Войтовича): білий − колір чистоти, невинності, радості та стародавній колір жалоби (адже смерть з’являється в білому одязі); жовтий − це колір Сонця, золота і колір опалого листя, що означає вмирання, смерть; зелений − колір весни, краси природи й колір «того» світу; синій − колір небесного простору, моря і холоду, тіні; червоний − краса, радість, любов до життя і мстивість, розруха; чорний − колір ночі, зла, смерті.

Використання кольористичних епітетів в українському поетичному мовленні є традиційною рисою української літературної мови усіх етапів розвитку. Лексеми зі значенням кольору є, як правило, багатозначними. Вони здатні розвивати переносні значення, в яких виникають образи, і окремі з них закріплювати як
символічні. Семантичний обсяг лексеми кольору визначається кількістю назв предметів, що є носіями такого кольору, і становить її основу. Якщо врахувати, що під впливом асоціації відбуваються розширення, зміщення, переноси значень, то
доводиться визнати, що основа кольористичних словосполучень також є змінна і відображає кольорові ознаки реального світу (зелена трава, зелене листя), нашаровується переносна, образна (зелена молодь, зелені думки, зелені надії).

У народних піснях епітет зелений, маючи реальне предметно-візуальне значення кольору, називаючи усталену фарбу природи, набув і символічного значення оновлення життя, молодості, свіжості, сили, символізуючи надію і радість.

У взаємодії з іншими поетичними засобами колір у художньому тексті рідко збігається з об’єктивною кольоровою ознакою реалії, тобто має своїм значенням тільки ознаку кольорового спектра. Частіше колір «живе» в кольористичному образі,
що формується не лише значенням кольору, а й іншими функціями, використання яких залежить від художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів. Так виникає художній колір, тобто
кольористичний епітет. Важливу роль відіграє і носій кольору, можливості його асоціацій з іншими носіями інших кольорів. На перехресті асоціацій творяться
кольористичні епітети-метафори: білий шум, білий крик, білий біль. Мотив ніжності простежується і в поетичних образках з епітетом білий, в яких зливаються і об’єктивна ознака білого кольору, і суб’єктивне переживання від споглядання його.

Загалом, колірна картина є уявленням про світ кольору природних об’єктів, системою колірної символіки, віддзеркаленням художнього колористичного сприйняття світу, а також складовою філософського осмислення єдності людини і природи.

1.4. Групи лексем кольористичної семантики

Ми звикли до аналізу кольору в живописі й у прикладному мистецтві, а останнім часом – у техніці й на виробництві. Написано багато праць про значення кольору в житті людини. У різних галузях науки по-своєму переломлюється проблема кольору, трактується його вплив на психіку людини. Не випадково існує поділ кольорів на теплі (жовтий, червоний, оранжевий, рожевий) та холодні (сірий, голубий, синій, зелений). Зокрема, психологами доведений заспокійливий уплив на нервову систему людини зеленого, салатного та збудливий – червоного, оранжевого кольорів.

Назви кольорів вивчалися мовознавцями в різних аспектах. Так, А. Критенко розглядає семантичну структуру назв кольорів в українській мові, виділяючи слова першого порядку (непохідні назви) типу синій, сірий, зелений і под., які становлять основу, або ядро всієї лексико-семантичної категорії кольороназв, і слова другого порядку, такі як білявий, червонястий і под., які семантично об’єднуються навколо перших.

Системний характер кольористичних епітетів виявляється в опозиційному протиставленні слів, що означають основні частини (компоненти) загального кольорового спектра. Можна виділити такі чотири групи лексем кольористичної семантики:
1. Слова на позначення ознак «гарячого» спектра. Це словосполучення з кольористичними епітетами: червона кров; сонце, як серце, криваве; потоком вогняним, рожевий схід, на крилах золотих, злотна пряжа, злотисті блики, бурштинове пиво, пожовклий лист, жовті піски, вогняні вії, іскри палкі.
2. Слова, що використовуються на позначення прохолодного спектра. Це кольористичні словосполучення на зразок: синє море, блакитне небо, фіалкова сутінь, ясно-зелене дно, синьоокі квіти, музика гір блакитнооких.
3. Ахроматичні позначення типу: голубки білокрилі, руки сніжнобілі, ночі сріблясто-блакитні, срібно-білі крила, сизі орлиці, озера срібноводні, зелено-срібна ковила, сірі скелі тощо. До цього типу можна віднести назви спільної кольорової ознаки (синтезовані) кольору стобарвні, райдужно-веселі мрії тощо.
4. Поетичні словосполучення з семантикою світлопозначень: день блискучий, листя прозоре, променистий вінок, прозорий серпанок, світлий храм, у щасті чистім та аналогічні.

Естетичній функції колірних позначень присвячена праця Л. Ставицької [10, с. 156]., у якій досліджується українська мовно-поетична практика 20−30-х рр. XX ст.. Автор виділяє кольоративи як активно функціонуючий шар лексики у поетичній мові, беручи при цьому до уваги художньо-поетичні традиції та стилі, зокрема символізм, неоромантизм, імпресіонізм.

Ткаченко О. Б у своїй праці [11, с. 272] ґрунтовно досліджує лексико-семантичні структури назв кольорів у сучасній українській мові, виходячи з того, що кольори, які існують у природі, становлять тримірну систему, тобто кожен колір може змінюватися у трьох напрямках, за колірним тоном, насиченістю і яснотою (на це вказують і інші дослідники). Для кожного кольору потенційно можливий цілий ряд назв, у яких кожне слово підкреслює окремий бік одного спільного змістового поняття, наприклад, червоний, багряний, бордовий, рожевий.

Подібну групу слів, яка об’єднана на ґрунті загальної значеннєвої співвіднесеності і яка з тим або іншим ступенем повноти передає один колір, визначають як синонімічний ряд, мікросистему, яка має певну внутрішню структуру. За ступенем сполучуваності дослідники виділяють три групи назв кольорів:

1) з максимально широким асоціативним полем (наприклад, білий, жовтий, синій),

2) з середнім асоціативним полем (наприклад, блакитний, рожевий, фіолетовий),

3) з мінімальним асоціативним полем (наприклад, темний, світлий, сонячний, золотий).

Отже, дослідивши різні точки зору науковців на класифікацію кольорознавчих епітетів, ми вирішили при дослідженні поезії Василя Симоненка орієнтуватися саме на тримірну систему, подану Ткаченком О. Б.

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛЬОРОНАЗВ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СИМЛНЕНКА

Є письменники, чиї твори можна читати і перечитувати по кілька разів, одержуючи при цьому не тільки естетичну насолоду, а й пізнаючи глибину образів, думок, проблем, захоплюючись способами їх художнього вираження, відкриваючи все нові грані непересічного таланту автора. Таким митцем є Василь Симоненко, його творчість стала видатним явищем української літератури.

Олесь Гончар у вступній статті «Витязь молодої української поезії» писав: «З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний. Яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній» [8, с. 384].

Письменник залишив невелику творчу спадщину, бо і доля відвела йому небагато літ. Але найсильніше його талант виявився у ліриці, Саме в поезіях Василь Симоненко виливав свої думки й переживання, відгукувався на суспільні події тощо, послуговуючись багатими словесно-виражальними можливостями української мови. Його поетичне мовлення відзначається геніальністю висловленої думки, влучністю, добірністю образних засобів, серед яких своєю ідейно-художньою силою виділяються епітети. Особливе естетичне навантаження у віршах Василя Симоненка мають епітети з колірною семантикою, які, крім зорової інформації, виконують важливу ідейно-виражальну роль.

2.1 Граматичне оформлення кольороназви

Багато поетів у своїх творах зверталися до засобів суміжних видів мистецтва, уважний був до світу фарб і Василь Симоненко.

Він вводить цілі синонімічні ряди основних назв кольорів, наприклад: червоний – кривавий, багряний, огнистий («багрянії зорі», «червоні блискавиці», «з очима кривавими»; сірий (ахроматична назва) - сивий, сизий («сива шаль», «сизо хмарна даль»; голубий – блакитний, небесний («голубим океаном», «блакитними очима») тощо.

Інколи автор подає поряд кілька означень з колірним значенням з метою уточнення зорової інформації, наприклад: “білизну червневих ніжних лілій”; або підсилення смислової ваги попереднього означення, наприклад: «сизо хмарна даль». «очі божевільно голубі», «білі-білі конвалії».

Для передачі забарвлення поет активно використовує іменники з інших тематичних груп на зразок: на позначення червоного – назви кров, огонь, рубін; білого – сніг, мармур тощо.

Кольороназви у поезії Василя Симоненка мають різне граматичне оформлення. Крім прикметників, колір часто позначають дієслова: «сад зеленіє», «здалека чорніє ліс”, “сніги біліють” та ін.; прислівники (рідше): «як там ясно, біло», «буде чорно, як у гробі» та ін. Хоча тут колірна номінація уже нашаровується на визначення предмета, дії, процесу, ознаки дії і не є їх основною функцією.

Прикметники-кольороназви інколи мають повну нестягнену форму, напр.: «зеленії ліси», «темнії брови», «чорнявая математичка» та ін., властиві фольклорним творам. Вплив народнопоетичної традиції і її, зрештою, наслідування простежується й у вживанні постійних епітетів: «білий світ», «синє море», «ясні зорі», «ранки голубі», а також назв із здрібніло-пестливими суфіксами -еньк-, -есеньк-, напр.: «тінь сіренька», «зелененькі ниви», «червоненький кісник» та ін.

2.2 Кольорові художні означення з максимально широким асоціативним полем

У поезії Василя Симоненка найчастіше вживає такі колірні означення: білий, чорний, синій, зелений, червоний, жовтий, які, на наш погляд, є концептуальними для його творчості. Взагалі поет у своєму кольоровживанні дотримується традиційної символіки кольорів, зокрема, чорний – це колір журби, смутку біди; червоний – часто колір крові, доповнює назва кривавий; білий символізує світло, радість, спокій; зелений – життєрадісний, оптимістичний тощо; як і загалом кольори світлої гами – радісні, життєстверджуючі, а темної – сумні, журливі.

Центром усієї ідейно-образної системи кольоропластики В. Симоненка традиційно є образ білого, адже для українців білий колір споконвіку був священним. Автор вживає його 25 разів. Білий колір - символ краси, ніжності, чисто­ти:

Білизну червневих ніжних лілій

Заплітають букетами в пісні. [7, с.13 ]

Біле в одязі означає охайність, заможність, доброт­ність і відображає таку рису національного характеру, як працьовитість: «хустка білосніжна»,

Українське село славиться вишневими садка­ми та білими хатами. Образ білої хати - архетипний для українців, від нього віє чимось щемливим і дорогим серцю:

Де стоять в обновах білих, в чистому вбранні

Рідні хати, білі хати з хмелем при вікні. [7, с. 72]

Розширює своє семантичне поле в поетичній мові Василя Симоненка семантика колірного епітета «білий». Традиційно цей колір передає позитивні емоції: добро, світло, чистота. У поетичному словнику поета семантика колірного епітета «білий» змінюється, вбирає і негативної оцінності:

Чорні від страждання мої ночі,

Білі від скорботи мої дні [7, с.58 ].

Білий колір характерний для світу Василя Симоненка. Прикметник "білий" поєднується з такими іменниками, як птахи, коні, лілії, вишні, ниви, бджоли, сніг, мрія, день і т.д.

Білі-білі конвалії милі,

Вас насіяла тут весна [7, с. 75].

Більшість епітетів поряд із прямим значенням (біле крило, біле плаття, біла квітка) можуть отримувати в контексті метафоричний сенс:

Полин снігів повзе до видноколу,

Лоскоче обрій запахом гірким.

Лапаті, білі і колючі бджоли

Неквапно кружляють понад ним…[7, с. 102]

Улюбленим прийомом Симоненка є вживання білого кольору як аури, що супроводжує описуваний предмет: біла мрія, білий смуток, білий день:

Атакують добро і щирість

Серед ночі і білого дня [7, с. 80].

Досить часто Василь Симоненко використовує прикметник чорний (27 разів). Цей епітет автор вживає, коли мова йде про щось таємниче: чорний гном, чорний ідол. чорна слава:

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде [7, с. 46].

Ви – чорні ідоли жорстокої епохи,

Порадники лукавого попа [7, с. 85].

Або коли мова йде про щось незбагненне, страшне, що викликає жах: чорна труна, чорна рада, чорний шепіт:

… як Суховій і горе танцювали

На чорному порожньому току [7, с. 93].

Вживання епітета "чорний" в контекстах, пов'язаних з втратою і стражданням, спирається на традиційну символіку чорного кольору як кольору скорботи. Наприклад:

Скільки лягло нас у чорні гроби [7, с. 16].

В інших поезіях "чорний" використовується більше для позначення кольору навколишніх предметів, природних об'єктів (очі, небо, ніч, глеки і т.д.). Тому в цьому циклі чорний колір не домінує, а знаходиться в рівновазі з іншими більш яркими кольорами.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені [7, с. 10].

Також прикметник «чорний» і похідні від нього дієприкметники «зчорнілий», «почорнілий» у поезії В.Симоненка можуть набувати значення «ворожий», «зрадницький»:

Дарма біситься

Злість ворожа, чорна… [7, с. 24]

Дослідники поетичної спадщини Василя Стуса не раз відзначали, що особливе місце в його поетиці належить синьому кольору (автор використовує його 13 разів). " Синій" передає не стільки колір, скільки емоційне осмислення контексту.

Крім звичайного синього кольору, використову­ються назви на позначення фіолетового, голубого, блакитного. Завдяки цьому розширю­ються семантичні межі кольорової гами:

А як глянуло сонце із неба

Через сині зіниці ніш… [7, с. 120].

Найбільше «сині кольоризми» характеризують пейзаж, зокрема водну стихію: «Я йшов і йшов по синім узбережжі» [7, с. 59] та неосяжність укра­їнської землі:

В них відіб’ється простір без меж,

Тиха вулиця й синє поле [7, с. 49].

Традиційно "синій" та його відтінки - символ гармонії і спокою, для Симоненка - символ невинності і недоторканості:

Взяв у матері синю звабу

І в очах своїх затаїв [7, с. 80].

Також синій колір часто вживається при описі людини: сині очі, сині вени, сині зіниці:

Все будуть сниться милі, теплі руки

І оченята сині і ясні [7, с. 1312].

Епітет "червоний " поєднується з безліччю слів: як з словами, що мають саме такий колір предмета чи реалії (червоні язики, червоний кісник, червоне знамено):

Мелькають червоні жупани,

Вирує, кипить Дніпро [7, с. 50],

так і з абстрактними поняттями:

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань [7, с. 20].

В них – червона печаль зірниць…[7, с. 49].

В останньому прикладі слово «червоний» вжито в значенні «небезпечний», «хвилюючий». Цей колір - знак тривоги, трагедії.

Червоний стає чисто умовним позначенням дуже складної гами асоціативно виникають образів (червона Україна, червоний печаль і т.д.). Але при всій складності відповідностей відтінок загрозливого, страшного і разом з тим хвилюючого і збудливого інтерес, мабуть, характерний для всіх вживань слова «червоний» в текстах Симоненка.

Яскраво насичений зелений колір дістає свій словесний вияв в описі природи: «будуть тебе кликать у сади зелені» [7, с. 10], «хай сад навесні зеленіє» [7, с. 18], «він ходив по землі зеленій» [7, с. 23], що підкреслює її красу. Колір утілює і властиву українській ментальності потребу жити серед зелені:

У маленьких очах відбивається світ –

Гарміливий, гучний і великий –

Буйна радість зелених віт… [7, с. 69].

Образ польового безмежжя, краси матінки-зем­лі близький і дорогий українцеві:

Зелений подих теплої пшениці

Доносить розшум Кобзаревих слів [7, с. 54].

Метафо­ра надає вислову емоційного піднесення.

Отже, назви зеленого кольору письменник на­діляв якнайширшим асоціативним полем. Оскіль­ки зелений колір є одним з основних у ландшафті України, він яскраво характеризує національні риси українців.

Епітет «жовтий» не характерний для поетики Василя Симоненка. Він зустрічається рідко - (6 разів) і використовується в основному у найближчому колірному значенні (жовті джмелі, жовті зерна, жовті стерні, жовте черево і т.д.). Зазвичай «жовтий» передає відтінки вечірнього неба, сонячного дня або безкінечності:

На край світів блукати за тобою

Піду у жовтій куряві зірок[7, с. 134].

Ніби краплі жовті, в темну воду

Стиглі зорі падають вночі [7, с. 129].

Отже, жовта гама теж позначає національні риси українців і має широкий спектр дії. Її пись­менник використовує, змальовуючи пейзаж, зокре­ма описуючи пшеничний лан або зоряне небо.

2.2 Епітети з середнім асоціативним полем

Кольорові епітети Василя Симоненка - живе рух фарб. Створюється атмосфера барвистості.

Як утілення світла, простору, вічності, духовнос­ті виступає голубий к олір. Особливо це виявляєть­ся в пейзажах, зокрема на позначення українського неба;

Народе мій!

Титане непоборний,

Що небо підпирає голубе! [7, с. 24].

А також у творенні образу водної стихії:

Візьми всього! І мозок мій, і вроду,

І мрій дитинних плеса голубі. [7, с. 27].

В образному вислові прочитуємо скоріше не назву кольо­ру, а відчуття мрії, чогось надзвичайно прекрасного, адже «голуба мрія» - це національний образ, який набуває універсальних ознак.

Хотілося б відзначити дивовижну зв'язок колірних прикметників Василя Симоненка і магічних квітів іконопису. "Блакитна лазур" в іконах майстрів - колір, який символізує натхненність, піднесеність почуттів, особливу стан душі. І у віршах Симоненка:

Задивлюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань. [7, с. 20].

Епітети «голубий», «блакитний», як правило, використовуються при зображенні простору. Семантика дальності, нескінченності, потенційно властива цьому кольору, спирається на традиційно-фольклорні епітети (словосполучення типу «голубе небо», «голубі плеса») і проявляється в поєднанні зрушення, тобто коли визначається компонент не є прямою номінацією водного чи небесного простору: голуба весна, голубі ранки, голуба планета, блакитне місто.

Отже, епітети на позначення голубого або блакитного кольорів з їх різноманітними відтінками у Василя Симоненка безпосередньо асоціюються з образом України, символізують світло, простір, вічність, духовність. Це справжнє надбання української літературної мови.

Червоний представлений в епітетах Симоненка безліччю відтінків: рожевий, червонуватий, яскраво-червоний, багряний, кривавий і т.п.

У Василя Симоненка рожевий колір в якомусь сенсі святковий: це знак любові, яка є або яка була, це свято очікування, це колір чогось таємничого, загадкового, ніжного і ласкавого:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві…[7, с. 10],

або

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль [7, с. 132].

Кольористичні епітети володіють неабиякими стилістичними можливостями, оскільки епітети зі значенням кольору зазвичай є багатозначними, вживаються не лише в прямому значенні: «сивий дід», «сиві брови» «сиве чоло», а й переносному значенні. Наприклад, колірний епітет «сивий» у контексті може набувати різних значеннєвих відтінків:

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима. [7, с. 10]

В.Симоненко вживає вислів «сиві очі» у значенні «добрі», «лагідні». Оскільки малечі казки часто розказують ласкаві, сивочолі дідусі й бабусі, то на асоціаціях і виникає образ «казка з сивими очима».

В інших віршах слово «сивий» допомагає осягнути велич і красу природи:

Дуби в крижаній кольчузі,

Одягнуті і сиві шовки [7, с. 119].

А інколи слово «сивий» набуває значення «мудрий»:

…Як сивий Дніпр свою могутню силу

По жилах дротяних народу віддає [7, с. 55].

У поезії В. Симоненка колірний епітет «сивий» може вживатися в значенні «давній», «минулий»:

І буде батьком – Київ сивочолий…[7, с. 94]

«Сірий» – колір, середній між білим і чорним. Кількість слів, які називають гаму сірого кольору, складає 10 слововживань. Лексика, яка сполучається з кольоративом «сірий» відображує авторське бачення цього кольору (небо сіре, посірілі ставні, накидка сіра).

Епітети цієї групи вживаються як у прямому значенні (сірі очі, сіре небо, сіра стріха) так і в переносному (сіра ніч, тінь сіренька):

Щастя знов довірилось примарі,

Знов за ним у сіру ніч бреди… [7, с. 121]

Досліджуючи семантику сірого кольору, відзначаємо, що серед його компонентів кольороназва «сірий» стає мовним засобом, що виражає знеособлення індивідуальності:

Де вони, ті відгодовані і сірі,

Недорікуваті демагоги і брехуни [7, с. 142].

Із мотивом сірості поєднує поет і мотив вулиці, що також виявляє негативні процеси в суспільстві:

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевне б, репнуло від сорому й хули [7, с. 38].

У понятійне поле сірого кольору як проміжного між чорним і білим входить кілька кольористичних лексем, серед яких основні сірий, сивий, сизий. Слід зазначити, що хоча слово «сизий» у практичній мові майже не вживається, в українському фольклорі воно є постійним епітетом, як правило, тільки до слів голуб, голубка (сизий голуб, сиза голубка). Це слово переноситься на кольористичні ознаки інших реалій і є досить продуктивним епітетом: сизі орлиці, сизі гори, сизі отари хмар, сиза мла, сизі хмари, сизий дим.

Чимало в поезіях В.Симоненка епітетів «темно-синій» або «сизий», які асоціюються з людським горем, сумом, безпорадністю:

Розішлю свої думи й дозори,

Щоб у сизому міражі

Не ступило свавільне горе

На кордони твоєї душі [7, с. 80].

Образна кольорова символіка у В.Симоненка ре­алізується переважно завдяки прикметникам, зокрема й складними: «хмари темно-сині, темно-сизі»:

А проміння довге, як мітли,

Обмете сизохмарну даль [7, с. 110].

Деякі епітети В.Симоненка набувають колірної семантики на основі асоціативних зв’язків:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. [7, с. 10].

Епітет «сургучеві» утворений від іменника сургуч – це «забарвлена тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає», використовується для опечатування бандеролей, листів. Оскільки застиглий сургуч блищить, то автор за асоціацією й творить досить оригінальну кольороназву «зорі сургучеві».

Різновидом таких епітетів виступають поетичні словосполучення із семантикою кольоропозначень:

Хай буяють хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно.

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамен [7, с. 20].

Завдяки епітету «бурякові» В.Симоненко передає яскравість, насиченість кольору хмар, натякає про наближення якоїсь особливої, страшної грози в житті суспільства.

Органічно продовжують прозову «райдугу» Василя Симоненка означення на позначення відтінку коричне­вого кольору – карого, який пов'я­заний передусім із портретними характеристиками:

Може, ти не прийдеш, гарна й кароока, -

Буде мене пестить нічка одинока [7, с. 117].

Найчастіше українцям властивий саме такий колір очей, загадковий і глибокий.

В іншому творі автор незвично змальовує зовнішність дівчини, використовуючи епітет «карий» у невластивому йому значенні:

Спалахне твоє біле волосся,

Сірі очі і каре пальто [7, с. 124].

Трохи інший відтінок має епітет «бурий». Він навіває почуття тривоги, неспокою:

Ступає ніч ногами бурими

На почорнілий сніготал [7, с. 124].

Епітет «рудий» у мові Василя Симоненка використовується лише раз «руда солома» в значенні «давня», «стара», мабуть, через фі­зичну природу самого кольору.

Кількох варіантів зазнав епітет «білява хата» («українська», «батьківська»), допоки не віднайшовся у місткому означенні, оповитому виразно національним колоритом. Ці приклади показують, наскільки серйозно ставився поет до своїх творів, яку могутню силу естетичного та ідейного впливу вбачав у них.

2.3 Кольори з мінімальним асоціативним полем

Існують також кольоросимволи, які позначають загальне кольорове тло будь-яких предметів чи явищ. Це кольори з мінімальним асоціативним полем - епітети прозорий, ясний, світлий, райдужний, барвистий, темний, кривавий, огняний тощо.

Василь Симоненка часто використовує постійні епітети «ясний», «світлий», пов’язуючи їх із іменниками небо, зорі, світи тощо;

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде. [7, с. 46]

Традиційно автор пов’язує ці епітети із небесними світилами: місяцем, зорями, сонцем:

Ой ти місяцю,

Ой ти ясний,

Ми тебе голубить хочемо. [7, с. 104]

Світлі, ясні барви натомість асоціюються з буянням рідної природи, з нескін­ченністю людського буття, з такими поняттями, як мати, кохана жінка, дитина;

Їй дорогу обмиють росою

Теплі трави і світлі гаї [7, с. 75].

Як символ світання (природного і соціального), сподівань і надії, а з ними і кращого життя, використовується в поезії епітет світлий:

Скільки мрій ти винесла зі школи,

Скільки світлих прагнень і надій…[7, с. 65]

Світло уособлює багатство душ і разом із тим є символом життєдайного тепла, що наповнює своєю енергією все живе на землі:

Минула ніч, і сонце білогриве

Несе на трості огненному день. [7, с. 98]

Образ сяйва багатогранний, бо це те, що освітлює людську душу сяйвом віри, надії, любові, дає людині відчуття повноти й радості життя:

І стеле день ясний мені ясну дорогу…[7, с. 85]

Майбутнє поет хоче бачити щасливим та радісним, світлим із чистим джерелом:

Але мене фантазія проворна

Несла галопом у ясні світи. [7, с. 111]

Гармонійне поєднання жовтих барв і відтінків продовжує золотий колір, хоча Василь Симоненко використовує його лише двічі: «золотим сузір’ям» та «золотими пелюстками». Поетичний епітет золотий має дві грані розвитку образності: «то узгоджується з уявленням» про реальний предмет (цінний метал), то «береться з нового спостереження над явищем і не має нічого спільного з етимологією визначуваного слова» [5. с.127 ].

Українці завжди милувалися кольором золо­та як символом винятковості й вишуканості. Ось чому природа забарвлена золоти­ми тонами:

Лоскотали марево золотим сузір'ям. [7, с. 10]

А також епітет золотий автор поєднує з чистим почуттям кохання:

В них красується, ясніє мрій дитинна чистота,

Золотими пелюстками в них кохання розцвіта. [7, с. 99]

Випадків наголошення словами “сріблястий”, “срібний” лише колористичної ознаки в поетичній мові поета небагато (3 слововживань). Семантика кольору в цих епітетах актуалізується за умови її підтримки іншими словами зі значенням кольору: «габою сріблястою», «срібний луг», «срібні ріки»:

У маленьких очах відбивається світ –

Гамірливий, гучний і великий –

Буйна радість зелених віт,

Білі хмари і срібні ріки. [7, с. 49]

Доповненням до цих відтінків світлих кольорів є епітети сонячний, яскравий, блискучий. Вони асоціюються із світлом, теплом, сонцем:

Ти – хвора дівчинка – серед глухої ночі

Врізаєш в вічність огненні, пророчі

Слова з прийдешніх сонячних віків. [7, с. 55]

На противагу світлим відтінкам кольорів автор досить часто вживає темні (11 разів). Такі епітети набувають психологічного наповнення і використовується із семантикою «горя», «журби», «небезпеки»: «тьмяне мигтіння», «зорі тьмяні», «кімната темна», «темне сито неба», «темні бори» та ін.

Біг чоловік через поле дике.

Біг чоловік через темний ліс. [7, с. 156]

Основне символічне значення темного відтінку як траурного наклало відбиток на емоційно-психологічне сприйняття всього того, що має чорний колір, його відтінки та процеси, що призводять до потемніння. Чорний, темний колір вважається символом злих сил, нещастя, трагізму, смерті:

А тепер цих недотеп

Замуруйте в темний склеп! [7, с. 179]

Василь Симоненко використовує інновації, що містять відтінки червоного кольору, оскільки саме цей колір має найбільшу спектральну гаму: вогненн-(ий), огненн-(ий). Вогненний колір – це яскраво-червоний колір:

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає…[7, с. 106]

Колір крові або речей, поверхонь, пофарбованих кров’ю (6 слововживань), у поетичній мові представлений вживанням слів “ кривавий”, “закривавлений ”.

Важливо зазначити, що колір крові використовується в поезії як символ смерті, революції, кровопролиття:

Ледь кінчила війна

Кружлять криваве пиво… [7, с. 92]

Епітети "кривавий", "багряний" несуть негативну енергію. "Кривавий" асоціюється з чимось зловісним, підсилює похмуру налаштованість вірша:

Озирнувся Дурило –

Дивиться:

Гори вогнем охопило,

І кривава ріка змеженіла… [7, с. 176]

Підсилює семантику тривоги та символізує смерть словосполучення «криваві мечі», «з кривавими очима», «кривава рана»:

Невблаганним кривавим бураном

По ворожій пройтися землі. [7, с. 79]

Яскравість пейзажного малюнку досягається оригінальним авторським образним порівнянням, яке передає художнє означення рум’яний:

Засмаглі горшки й чавуни. [7, с. 28]

Таким чином, у поезії Василя Симоненка переважають безпосередні назви кольору, хоча поет майстерно вплітає у поетичну канву опосередковані кольороназви та кольоросимволи, які позначають загальне кольорове тло.

ВИСНОВКИ

У поетичній мові чи не кожного митця найбільш уживаним різновидом тропів виступають епітети, стилістична функція яких полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного.

Отже, після аналізу лінгвістичних робіт, присвячених дослідженню слів і виразів, що позначають колірні відтінки, нами було виявлено відсутність уніфікованого мовознавчого терміну. Таким чином виокремлено наступні назви на позначення кольору: 1) «кольоропозначення»; 2) «назва кольору», «кольороназви»; 3) «колірний термін», 4) «кольоронайменування», «прикметник із значенням кольору», 5) «кольоратив», «колірний епітет», «кольористична лексика», «кольористичний епітет» тощо.

Назви кольорів вивчалися мовознавцями в різних аспектах. Але, як зазначає С. Упорова, у лінгвістиці системний підхід до колірної лексики поки що нечіткий. Тому, проаналізувавши різні точки зору науковців на класифікацію кольорознавчих епітетів, ми вирішили при дослідженні поезії Василя Симоненка орієнтуватися саме на тримірну систему, подану Ткаченком О. Б.

У поетичній збірці Василя Симоненка «Лебеді материнства» нами виявлено 234 епітети на позначення кольору. Більшість із них є з максимально широким асоціативним полем - 95, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища об’єктивної дійсності. Найчастіше Василь Симоненко в поезіях використовує такі кольори, як білий - 25, чорний - 27, синій - 13,червоний – 12, зелений - 10, жовтий – 6. Проте, варто відзначити, що у своїй творчості поет використовує й художні означення з середнім асоціативним полем – 68, а також і з мінімальним асоціативним полем - 71.

Художня мова письменника - це не просто сукупність мовних засобів, це - ре­зультат поєднання слова, кольору та звуку. Адже ще І. Франко у трактаті «Із секретів поетичної твор­чості» зауважував: «Поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами,...але торкає наші різні змисли, викликає в душі образи різнорідних вражень, але так, щоб вони тут же зли­валися в одну органічну і гармонічну цілість».

Приклади переконують, що в поезії Василя Симоненка переважають яскраві та світлі тони. Широке вживання епітетів білий, чорний, синій, рожевий, голубий, ясний, темний сприяє психологічній характеристиці внутрішнього світу поета.

Це дослідження засвідчує, що Василь Симоненко оперує поняттями на позначення найріз­номанітніших кольорів, створюючи багатий кольоративний словник. Розмаїття кольорів реалістично відтворює дійсність, є джерелом національно-культурної інформації, вияскравлює українську ментальність, мовне багатство нашого народу. Колір допомагає глибше зрозуміти особи­стість і мовомислення майстра.

Майстерне використання колірної палітри у творах Василя Симоненка свідчить про те, що поет творчо за­своїв найкращі традиції вітчизняної та світової літе­ратури, перетворивши колір на потужний сти­лістичний засіб.

Таким чином, епітети на позначення кольору становлять численну групу в поетичній мові Василя Симоненка і виконують роль як прямих номінацій, так і численних образних метафор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Веселовский А. Историческая поэтика. — М., 1989. — С. 301.

2. Войтович В. М. Українська міфологія. — К.: Либідь. 2002. — 664 с.

3. Критенко А.П. Семантична структура назв кольорів в українській мові: [ славістичний збірник. / відп. ред. Білодід І.К.]. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 97–111.

4. Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько. О. М.

5. Потебня О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С. 127.

6. Сидоренко О. М.; За ред. Л. І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

7. Симоненко В. Лебеді материнства: Поезія, проза. – Дніпропетровськ: Промінь, 1989.- 224 с.

8. Симоненко В. На схрещених мечах: Вибрані твори / Передм. О. Гончара; Упорядкув.,післямова, комент. В. Костюченка.-К.:Унів. Видавництво «Пульсари», 2004.- 384 с.- (Б-ка Шевченк. ком.).

9. Василь Симоненко: «Україно, ти моя молитва...»: Біобібліогр. нарис / Авт. нарису Л. Тарнашинська; Бібліограф-упоряд. Г. Гамалій; Наук. ред. В. Кононенко; Нац. парлам. б-ка України. – К., 2007. – 119 с. – (Шістдесятни- цтво: профілі на тлі покоління; Вип. 11).

10. Словник української мови: в 11т.- К.: Наук, думка, 1970. - Т. 1.

11. Смолянський Ю. Симоненкова любов: до 70-річчя від дня народж. видат. поета / Юрій Смолянський // Дзвін. — 2005. — Чис. 1. — С. 105—124: фотоіл.

12. Сніжко М Оводи Василя Симоненка / Микола Сніжко. — Черкаси: Відлуння- Плюс, 2004. — 171 с

13. Ставицька Л. О. Естетика слова в українській поезії 10 - 30 рр. ХХ ст / Л. О. Ставицька. - К.: Правда Ярославичів, 2000. - 156 c.

14. Тарнашинська Л. Поетика "поривань" Василя Симоненка як естетична норма / Л. Тарнашинська // Сучасний погляд на літературу: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова. — К., 2006. — Вип. 10. — С. 276—289.

15. Ткаченко А.О. Василь Симоненко: нарис життя і творчості / А. О. Ткаченко. — К.: Дніпро, 1990. — 312 с.

16. Улянич А. Кольоропозначення у творчості Максима Рильського / А. Улянич // Збірник наукових праць. – Київ, 2006. – № 12. – С. 38 – 43.

17. Фока М. Функціонування кольору в поетичних творах Павла Тичини / М. Фока // Українська література в загальноосвітній школі. − 2009. – № 6. – С. 2 – 8.

18. Ф р а н к о І. Із секретів поетичної творчості / І. Франко // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. - К.: Наук, думка, 1981.- Т. 31.

19. Фурсова Л. Проблемні ситуації в роботі з поетичним твором (Аналізуємо поезію В.Симоненка «Лебеді материнства» 11 клас) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №1. – С.441-454.

20. Швець А. Художня функціональність кольоративів у прозі Івана Франка / А. Швець // Дивослово. – 2006. – № 6. – С. 54 – 58.

21. Шуляк С. Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала: монографія / С. Шуляк. – Умань: РВЦ „Софія”, 2009. – 160 с.

Додаток А

Образні кольорові епітети у поезіях Василя Симоненка

(збірка «Лебеді материнства»)

с. 10

лебеді рожеві

зорі сургучеві

Заглядає в шибку казка сивими очима

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям
Лоскотали марево золотим сузір'ям

мавки чорноброві

сади зелені
хлопців чорночубих

білява хата

с. 13

білизну червневих ніжних лілій

зореносна, червона, єдина, Україно

с. 14

я марю крізь синій сніг

де зорі – жовті джмелі

с. 15

у чорному ґвалті боїв

с. 16

скільки лягло нас у чорні гроби

с. 17

для мудрості ясної Ярослава

с. 18

За ясні зорі і за тихі води

За кращу, світлу долю всіх слов’ян

Як сад навесні зеленіє

Та віхолу білу мете

с. 20

голубі зіниці

червоні блискавиці

хмари бурякові

с. 21

не дуже яскраво горів

с.22

чорні шовкові коси

припорошила вже сивина

с.23

на руках чорних

по землі зеленій

жовті зерна

тьмяне мигтіння каганця

с.24

і борошно, мов біла кров лилось

небо голубе

злість ворожа, чорна

с.25

блідий диск (місяця)

с. 27

сиві брови

с.28

жовте черево

засмаглілі горшки й чавуни

жовтаво-синя печаль

сажа в’їлась чорним глумом

с.31

із-під сірої стріхи

вогники голубі

с.34

світла моя муко

плеса голубі

с.35

полум’ям синіх очей

с.38

То небо від прокльонів посіріле

кривава рана

с.40

голубу планету

ясної дружби

бліді вартові

с. 41

і вставало…ранком сонце в його крові

ст.42

під небом неосяжно голубим

с.45

Земля-сива мати,

чорне чрево

с.46

привиди з кривавими мечами

в гарячих жилах

у накидках чорних, ніби ніч

на ясні зорі і на тихі води

чорна злоба

с.47

коли вогнів червоні язики

с.49

рукавом витирав блакить

зелених віт

білі хмари

срібні ріки

червона печаль зірниць

синє поле

синій зеніт

с.50

сивий дід

червоні жупани

с. 51

вже лице пожовкло, як солома

с.53

нікчемні слуги чорного добра

ранки голубі

с.54

зелений подих теплої пшениці

с.55

сонячні віки

чорні трони

огненні слова

сивий Дніпр

с.58

Чорні від страждання мої ночі,

Білі від скорботи мої дні

с.59

по синім узбережжі

зорі тьмяні

с.60

гарячу кров

у сині вени

зоряний пісок

голубі зіниці

червоні блискавиці

с.61

хмари бурякові

червоне знамено

жовті стерні

с. 62

Підвісив сонце на прозорих тросах

с.65

жовта стерня

у зелених суницях

синім полум’ям

і стояв він, як мак, рум’яний

хустка білосніжна

погляд ясний

скільки світлих прагнень і надій

с.66

у білий світ

с.67

зелені верби

с.69

на білих конях

с.71

огнисті заметілі

в кімнаті темній

с.72

посивілі верби-матері

білі хати

в обновах білих

рум’яне диво

с.73

червоні конвалії

чорний шепіт

с.75

в блакитній висі

голубої весни прапори

білі-білі конвалії

світлі гаї

вітри загорілі

недоторканно білі вмрете (конвалії)

ст.76

губи їхні від люті сині

с.77

із прозорої сині

на зелений єдваб

у темні ночі

с.79

на сизу хмарку

кривавим бураном

с.80

синю звабу

у сизому міражі

встало горе, мов чорний гном

серед білого дня

с.81

світло чорне

с.82

з очима кривавими

с.83

на сивім чолі

синім видивом

і до людей у білому одвів

із рожевої руки

чорна ніч

голубої мрії

с.84

блакитними очима

темне сито неба

с.85

холодними, бездумними очима

чорні ідоли жорстокої епохи

волосся русе

і стеле день ясний мені ясну дорогу

с.87

червоний щем

брати… чорні і русяві

с.92

чорні глеки

криваве пиво

с.93

на чорному току

с.94

Київ сивочолий

с.95

сонце червоне буя

голубим океаном

с. 96

посірілі ставні

с.97

білий чуб

очі голубі

с.98

сонце білогриве

чорняві і білі, блакитноокі дочки і сини

носи рум’яні

с.99

золотими пелюстками

в душах чистих і ясних

с.100

хмари темно-сині

день здається сивим і безсилим

с. 101

під білою липою

зима… вкриє землю габою сріблястою

Душу примітивну, як метелиця, білу й зрозумілу, наче сніг!

с.102

над сизим смутком

сивий полин

червоні липи

білі бджоли

білий іній

голубий фасад

с.103

срібний луг

с. 104

ой ти, місяцю, ой ти, ясний

убрання зелене

с. 106

сонце огняне

чиста краса

с.107

хмара темно-сиза

с. 108

ясне небо

ст.109

світлі дні

с.110

небо в сутінь буває сірим, а насправді ж воно – голубе
сизохмарна даль

сіруватих очей вогні

с.111

кісник червоний

ясні світи

с.112

хмари в небі – мов сива шаль

дівчата русяві й білі

чорні очі

темні бори

сонно місяця сива лисина

полум’ям сизим горить

с.113

в хмурім підземеллі

с.114

на пережовклу траву

білі ниви

с.115

розпашілі щоки

блискучий зір

ст116

у червонім клекоті

вечори оранжеві

прозорих таємницях

с.117

вишня біла

ти кароока

в білому саду

білими човнами

с.118

в сонячнім ореолі

с.119

сиві шовки

с.120

сині зіниці

с.121

у сіру ніч

на холоднім білім тротуарі

білий сніг

червоним ліхтарем

з хмари рожево-ніжної

с.123

світла зіронька

голубі хорали

с.124

дороги похмурі

біле волосся

сірі очі

каре пальто

зіркою яскравою

ступає ніч ногами бурими

на почорнілий сніготал

с.125

чорну чадру

у сірому клоччі

небо навіть, і те рябе

чорнявій математичці

с.126

блакитне місто

ти була така прозора й чиста

ст.127

білі крила

ти прозора, мов ранкова тінь

очі божевільно голубі

у холодній втомі

слова ясні

с.128

зелені трави

с.129

краплі жовті

в темну воду

крізь синю прохолоду

с.131

і оченята сині і ясні

фосфорні очі

с.132

мить ясну

за рожевих ілюзій вуаль

с.133

білі коні

зелені ниви

біла моя мрія

с.134

у жовтій куряві зірок

с.142

сірі демагоги і брехуни

с. 144

лице рябе

с.145

пишну і чорну труну

с.153

чорна слава

с.154

свято зелене

ст.155

яскравими картинами

с.156

через темний ліс

тінь сіренька

с.159

чорна рада

с.161

з могили темної

с.166

накидка сіра

волосся русе

с.171

картату хустину

с.173

руда солома

с.176

кривава ріка

с.179

в темний склеп

с.180

квіти рум’яні

Додаток Б

Групи епітетів

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: