Стаття 259 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3075-111 від 07.03.2002 p.).

1.Об'єкт цього злочину - громадська безпека в частині надання населенню досто­вірної інформації про загрозу злочинних посягань. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується єдиною обов'язковою ознакою -суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про терористичний акт.

Це повідомлення може бути зроблене будь-яким способом і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло дальшого поши­рення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпечних дій, які становлять об'єктивну сторону терористичного акту, і є, безсумнівно, оче­видно неправдивим.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху в населення, порушують громадську безпе­ку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настан­ня таких наслідків - а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку,- він діє з прямим умислом.

5. Кваліфікований вид злочину має місце тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі на­слідки; 2) вчинений повторно.

Наявність тяжких наслідків визначається з урахуванням кількості осіб, спокій яких було порушено, матеріальних витрат на відвернення можливої загрози, майнової та іншої шкоди від перерви в роботі підприємств, установ, організацій та інших анало­гічних обставин.

84) Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК)

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільна моральність. Безпосередній об'єкт злочину - моральні засади суспільства, зокрема щодо забезпечення нормального духовного та фізичного розвитку неповнолітніх. Потерпілими від злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої статі, котрі не досягли 18-річного віку.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 304 КК) полягає у втягненні неповнолітніх у: 1) злочинну діяльність; 2) пияцтво; 3) заняття жебрацтвом; 4) заняття азартними іграми.

Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність - це певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім упливом на неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинового зв'язку між діями дорослої особи та виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатись із застосуванням усіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза вдатися до насильства, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків і товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких почуттів; давання порад про місце та способи вчинення злочину чи приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).

Втягнення у пияцтво - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження в нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, як і ступінь його сп'яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп'яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 КУпАП.

Втягнення у заняття жебрацтвом - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Утягненням у заняття азартними іграми - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, в якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, "наперсток" та ін.).

Уживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше від трьох разів протягом нетривалого часу.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2.

Злочин є закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії (формальний склад). Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, котра досягла 18-річ-ного віку. Кримінальна відповідальність за цей злочин настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була чи могла про це знати (абз. 3 п. 4 згаданої Постанови). За відсутності ознак втягнення дорослі особи, що вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах.

При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин.

Дії дорослого, що не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею КК, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 304 КК) передбачають вчинення тих саме дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.

Відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304, а й іншими статтями КК (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно (п. 3 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. Якщо таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів (п. 14 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

85) Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Предметом злочину є грошові кошти у формі субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг щодо податків.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 222 КК) характеризується активними діями - наданням завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

Надання завідомо неправдивої інформації - це введення в оману держави або кредиторів, яка набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Субсидія - це фінансова допомога або підтримка у натуральній формі, що надається за умови безповоротності й цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, заходів, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація - це бюджетні кошти, які надаються на безоплатній основі підприємствам з боку держави для покриття збитків від їхньої господарської діяльності, збільшення обсягів виробництва, підвищення якості продукції тощо. Кредит - це позика у грошовій або натуральній формі, що надається кредитором на умовах повернення у певний строк і, звичайно, з виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків залежно від виду суб'єкта господарської діяльності та виду самої господарської діяльності.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності".

Злочин є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації незалежно від того, чи змогла вона у такий спосіб одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити або пільги щодо податків (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний: 1) громадянин-підприємець; 2) громадянин-засновник (учасник); 3) службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Особа, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, має підлягати кримінальній відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Під великою матеріальною шкодою державі чи кредитору слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК). Це може бути, наприклад, внаслідок використання субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту чи несплати відсотків по них, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо.

При відмежуванні шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності, зокрема від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, слід виходити зі змісту і спрямованості умислу особи, мотиву, мети та моменту їх виникнення (див. п. 23 названої Постанови). Якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб - як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК.

Ухилення від сплати податків у зв'язку з одержанням пільг щодо них шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами, якщо розмір не сплачених податків дорівнює чи перевищує п'ятсот, але менше п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 222 КК, а якщо він у п'ять тисяч та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (тобто утворює особливо великі розміри коштів, які фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів), - за ч. 1 ст. 222 і ч. 3 ст. 212 КК (див. п. 24 Постанови).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: