ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ

Згідно ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має суди­мість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. З цього випливає, що судимість — це специфічний правовий стан особи, що вчини­ла злочин і якій було призначене покарання. Факт наявності в особи непогашеної судимості тягне за собою певні юридичні обмеження, негативні для засудженої особи. Такими можуть бути, наприклад, обмеження вибору місця проживання або ви­ду діяльності. Наприклад, згідно ч. З ст. 76 не може бути об­раним до Верховної Ради України громадянин, який має суди­мість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не була погашена або знята в установленому законом порядку. Особа, що має непогашену судимість не може займати посаду судді, прокурора тощо. Також ці обмеження можуть виявляти­ся в обов'язку повідомляти про наявну судимість в офіційних документах. Впливає судимість і на кримінально-правові нас­лідки у випадку вчинення особою нового злочину до погашення судимості за попередній. Інколи в юридичній літературі су­димість визначають, як негативний правовий статус особи.

Метою судимості є попередження (профілактика) вчинення судимою особою нового злочину в майбутньому. Посилена кримінальна відповідальність особи, що має непогашену суди­мість, слугує додатковим методом захисту суспільства від реци­дивної злочинності. Це ілюструє ч. 2 ст. 88 КК, де вказано, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочи­ну, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Підставою судимості є обвинувальний вирок суду. Важли­вою особливістю є положення кримінального законодавства про те, що судимою вважається особа, яка не лише засуджена за вироком суду, але й засуджується до покарання. Так, ч. З ст. 88 КК визначає такими, що не мають судимості осіб:

засуджені вироком суду із звільненням від покарання;

особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і кар­ність яких виключена законом.

Такими, що не мають судимості визнаються також реабілі­товані особи (ч. 4 ст. 88 КК).

Негативні наслідки судимості мають серйозний криміналь­но-правовий вплив на долю винної особи — часто виступають обставиною, що виключає застосування пільгових інститутів та обтяжує покарання тощо. Так, кримінальне законодавство України визначає, що судимість є перешкодою для звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно ст.ст. 45—47 КК (в зв'язку з дійовим каяттям, примиренням винного з по­терпілим, передачею особи на поруки).

Якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято, наступний злочин може бути визнаний повторним (ч. 4 ст. 32 КК).

Інститут судимості відіграє важливу роль в системі кримі­нально-правових інститутів. Згідно зі ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину осо­бою, що має судимість за умисний злочин, а рецидив є най­більш небезпечним видом множинності злочинів і тягне за со­бою серйозні кримінально-правові наслідки. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК повторність злочинів та рецидив визнаються обста­винами, що обтяжують покарання. Крім того, в багатьох стат­тях Особливої частини Кримінального кодексу України судимість передбачена як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака складу злочину.

Однак це не означає, що особа, яка була засуджена, є носієм такого негативного юридичного статусу все своє життя. Злочинець має змогу розкаятися, переглянути своє ставлення до вчиненого злочину, засудити свій власний вчинок. Саме то­му чинним законодавством України передбачене припинення судимості, а відповідно — і припинення всіх негативних пра­вових наслідків засудження та покарання.

2. Згідно з ч. 1 ст. 88 КК існує два види припинення судимості:

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: