НЕНОРМОВАНИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

Поряд з нормованим робочим днем в окремих випадках відповідно до законодавства застосовують ненормований.

Ненормований робочий день — особливий режим робочого часу, який установлюють для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу без додаткової оплати (така робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Як компенсація за можливі перепрацювання понад установлений робочий час надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається у колективному договорі. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 затверджено Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.

Ненормований робочий день встановлюють для певних категорій працівників, зокрема: адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу; працівників, праця яких не піддається обліку в часі (референти, консультанти, інструктори, ревізори тощо).

13) Основні принципи нормування праці

Нормування праці - це вид діяльності з управління виробництвом, який полягає у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також співвідношень між чисельністю працюючих та кількістю використовуваних ними засобів праці.

Основними принципами нормування праці є:

Загальнодержавний підхід до нормування праці, дотримання єдності норм праці на однакові роботи в аналогічних організаційно-технічних умовах.

Встановлення норм на всі види праці, нормування праці всіх працівників, зайнятих у народному господарстві нашої країни.

Забезпечення прогресивних норм праці на основі раціонального використання робочого часу, устаткування, широкого використання передового виробничого досвіду.

Підвищення ефективності праці, тобто одержання максимуму продукції при мінімумі витрат праці працюючих за рахунок технічного прогресу в народному господарстві.

Широка участь самих трудящих у розробці, установленні й перегляді норм праці з метою використання їх досвіду.

Методи встановлення норм визначаються змістом виробничого процесу, формами організації виробництва й праці, наявністю нормативних матеріалів.

14) Сутність та складова частина виробничого процесу

Виробничий процес – взаємозв'язана, цілісна, упорядкована сукупність елементів: технологічних і трудових. Мета виробничого процесу – виробництво товарів і послуг установленої якості в необхідних для задоволення потреб обсягах. Розрізняють дві сторони виробничого процесу: технологічну й трудову. Технологічна сторона знаходить своє вираження в комплексному технологічному процесі, що заздалегідь розробляється, у якому передбачаються засоби й методи виконання робіт – технологічні карти, технологічні регламенти.

Технологічний процес – технологія виготовлення виробів (виконання робіт) – взаємодія засобів і предметів праці. Знаряддя праці – машини, механізми, обладнання, інструменти – порядок і режим їх роботи, а також види, способи та послідовність їх впливу на предмет праці. Зміни в предметах праці, поява нового виду сировини, матеріалів, палива, енергії вимагають якісної зміни засобів праці – машин, механізмів, устаткування, інструментів, порядку й режиму їх роботи, а також видів, способів і послідовності їх дії на предмети праці. Засоби й предмети праці мають не тільки кількісний взаємозв'язок, але і якісну взаємозалежність.

Трудовий процес – заздалегідь спланована, розписана по рухах, діях, прийомах, операціях доцільна діяльність працівників на робочому місці протягом робочого дня, спрямована на зміну форми, розмірів, структури предметів праці, їх вигляду, фізико-хімічних властивостей, розташування в просторі. У трудовому процесі працівники впливають за допомогою машин, механізмів, інструментів на предмет праці, або управляють засобами праці, обслуговують виробничий процес: транспортне обслуговування, енергетичне, ремонтне, контроль якості продукції, складське.

15) Аналітично розрахунковий та аналітично – дослідницький способи нормування праці

Як можна побачити на рисунку 1 аналітичний метод нормування поділяється на два підметоди – аналітично-дослідницький та аналітично-розрахунковий.

Аналітично-дослідницький метод нормування передбачає всебічне вивчення процесу праці при розробці норм. При цьому методі вивчається виробнича операція і витрати робочого часу за окремими елементами операції на робочому місці шляхом безпо­середнього спостереження. При цьому методі операцію ділять на прийоми, вивчають кожен прийом окремо безпосередньо на робочому місці. Він застосовується у масовому і крупносерійному виробництві. В дерево­обробній і целюлозно-паперовій промисловості він є основним методом нормування праці.

Аналітично-розрахунковий метод передбачає встановлення норм за допомогою нормативів часу. Нормативами часу називають встановлену тривалість виконання окремих елементів операції або робіт. Нормативи встановлюються в умовах раціональної організації виробництва при повному використанні устаткування, предметів праці і робочого часу робітників. Аналітично-розрахунковий метод використовується при нормуванні праці в серійному виробництві на підприємствах деревообробної промисловості, при нормуванні робіт в ремонтно-механічних майстернях тощо

16) Сутність методів спостереження

Найважливішим елементом нормування праці є вивчення фактичних витрат робочого часу на виконання операцій і процесів.

Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.
Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:
- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.
- фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;
- фотографія виробничого процесу.
Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:
- дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних витрат робочого часу;
- складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин;
- визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування;
- отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;
- виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).
При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:
- підготовка до спостереження;
- проведення спостереження;
- обробка даних;
- аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці

Фотооблік – одночасне проведення фотографії робочого дня та хронометражу. 3 види фото обліку - графічний, цифровий, змішаний.

17) Призначення фотографії робочого дня

Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.
Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:
- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.
- фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;
- фотографія виробничого процесу.
Метою проведення фотографування затрат робочого часу є:
- дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних витрат робочого часу;
- складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин;
- визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування;
- отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб;
- виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження.

18) Індивідуально фотографія робочого дня

Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.
Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:
- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). При індивідуальній фотографії робочого часу об’єктом спостережень є затрати часу одного робітника, що працює на одному робочому місці. Індивідуальна фотограція робочого часу проводиться в тих випадках, коли необхідно детально визначити всі затрати часу на конкретному робочому місці на протязі зміни. Розглянемо процес проведення індивідуальної фотографії робочого часу. Підготовка до проведення фотографії передбачає ознайомлення з робочим місцем, його організації і обслуговуванням а також з змістом роботи, котра буде на ньому виконуватися. Результати ознайомлення відмічаються в спостережному листі. В листі записуються також деякі дані про робітника: прізвище, табельний номер, спеціальність, стаж і тарифний розряд і т. п. Крім того в описовій частині листа вказуються цех, ділянка, дата, початок і кінець спостереження, прізвище спостерігача, форми обслуговування робочого місця.

19) Групова та само фотографія

При груповій фотографії робочого часу спостерігач проводить одночасно заміри затрат часу групи робітників (до 10чол.), що працюють на декількох робочих місцях. Така фотографія доцільна при визначанні процента завантаженості робітників і втрат не на одному робочому місці, а на певній ділянці цеху.

Сомофотографію проводить робітник, проставляючи у відповідній стрічці спеціального бланку, в якому віддруковані можливі причини втрат робочого часу, тривалість кожної втрати в хвилинах. Відлік часу при самофотографуванні проводиться способом окремих замірів, тобто по кожному елементу затрат часу проставляється його тривалість у хвилинах.

Групова фотографія робочого часу в зв’язку з проведенням спостережень одночасно за декількома робітниками має деякі особливості. Так як об’єктом спостереження тут слугує декілька робочих місць, спостерігач не може фіксувати затрати робочого часу таким же безперервним способом, як при проведенні індивідуальної фотографії. В цьому випадку при запису користуються умовними позначеннями – індексами, кількість яких повинна бути доступною для запам’ятовування. Можна використовувати, наприклад, індекси, котрі застосовувались при обробці індивідуальної фотографії робочого часу.

Фіксація затрат часу проводиться через попередньо встановлені проміжки часу (1-3хв.), на протязі якого спостерігач оглядає те, що відбувається на робочих місцях і записує в спостережний лист за допомогою прийнятих індексів вміст затрат.

20) Метод миттєвих спостережень

Це статистичний метод отримання даних про використання робочого часу тайого втрати.
Таким чином, цим методом визначають тільки 2 елементи витрат робочого часу
:
-час роботи;
-час втрат робочого часу.
(Хоча можна визначити і інші елементи).
Найбільш вагомі переваги: у можливості уникнути безпосереднього контакту звиконавцями робіт.
Їх проводять у процесі обходу. Спостерігач іде по визначеному маршруту іякимсь чином фіксує, що діється на робочих місцях у момент спостереження.
Для визначення кількості людино-моментів, котрі необхідно зафіксувативикористовують формули:

М = К (1-3)/3 (П (, де
М-число миттєвих спостережень (людино-моментів),
К-Коефіціент, який залежить від організаційного типу виробництва (К = 2 --масове, велікосерійне виробництво, К = 3 - середньосерійне виробництво, К = 4 --індивідуальне, дрібносерійне виробництво),
З-очікуване значення, фіксоване, завантаженість робітника чи робочогомісця тим елементом витрат робочого часу, що вивчається.
П-припустима помилка результатів спостережень у частках одиниці.

21) Сутність та призначення хронометражних спостережень

Хронометраж називається такий вид спостережень, при якому вивчаються циклічно повторюються елементи оперативної, а також окремі елементи підготовчо-заключної роботи або роботи по обслуговуванню робочого місця.

Точність вимірів часу при проведенні хронометражних спостережень залежить від тривалості виконання досліджуваних елементів операції. При тривалості елемента операції до 10 з вимірювання проводяться з точністю до 0,1 с, при більшій тривалості - до 0,2 с.

Хронометражних спостереження слід проводити через 45-60 хв. після початку роботи і за 1,5-3 ч до закінчення робочого дня (при цьому необхідно закінчити всі спостереження не пізніше ніж за 30 хв. до кінця роботи). Кількість замірів, проведених щоразу, має становити половину рекомендованого їх числа на всю зміну. Причому спостереження повинні проводитися не тільки в денний, але і в інших змінах, крім випадків, коли зробити це неможливо через невиконання нормованих робіт в інших змінах або через рідкісну повторюваності досліджуваної операції.

Хронометраж складається з трьох етапів: 1)

підготовка до спостереження; 2)

проведення спостереження; 3)

обробка та аналіз результатів спостереження.

Залежно від мети хронометражу визначається об'єкт спостереження. Для виявлення найбільш раціональних прийомів роботи спостереження повинні проводитися за передовими робітниками. Якщо метою хронометражу є встановлення норм або отримання даних для розробки нормативів на однакові операції, що їх кількома робітниками, то з них вибираються несколькс чоловік, що мають середній по групі рівень виконання норм виробітку за останні три місяці і стаж роботи за фахом 4-20 років (обсяг вибірки залежить від чисельності групи таких робітників). При чисельності 2-3 людини досить спостерігати за одним; при чисельності 4-5 чоловік - за двома; при чисельності 6-8 чоловік - за трьома і т.д.

22) Порядок проведення та обробка результатів хронометражу

Порядок проведення. Підготовка до хронометражу зазвичай включає вибір об'єктів спостереження, розчленування операції на елементи, встановлення фиксажных точок, визначення числа спостережень, заповнення документації.

Вибір об'єктів спостереження визначається метою проведення хронометражу. Якщо мета хронометражу - встановлення або уточнення норми часу, то в якості об'єктів спостереження зазвичай рекомендуються робочі або бригади, результати деятелыюсти яких знаходяться на рівні між середньою продуктивністю, досягнутої усіма робітниками, і продуктивністю передових робітників.

Визначивши об'єкт спостереження, складають докладний опис операції, яку вносять у спеціальний документ - хронокарту. Ha лицьовій стороні хронокарты записуються всі дані про операції, обладнанні, інструменті, матеріалі, робочому, вказується стан організації та обслуговування робочого місця.

При підготовці до хронометражу досліджувану операцію розділяють на елементи: комплекси прийомів, прийоми, дії, рухи, Ступінь поділу операції залежить в основному від типу виробництва. Найбільша деталізація елементів трудового процесу здійснюється при масовому випуску продукції.

Після розділення операції на елементи встановлюють їх межі, що визначаються за фиксажным точкам. Фіксажние мочки - це різко виражені (по звуковому або зоровому сприйняттю) моменти початку та закінчення елементів операції.

При підготовці до хронометражу встановлюється необхідну кількість спостережень. B даному випадку мова йде o попередньої оцінки. Це пов'язано з тим, що, як вже зазначалося, тривалість елемента операції є випадковою величиною.

Найбільш простий оцінкою є коефіцієнт стійкості K_у, який визначається відношенням максимальної тривалості спостережуваного елемента операцій t_max до мінімальної t_min:

Після отримання необхідної кількості вимірів проводиться обробка даних спостережень.

Після вилучення дефектних замірів знаходиться середня тривалість кожного елемента операції. Зазвичай ця величина визначається як середня арифметична значень хроноряда, відповідних нормальних умов роботи.

Останній етап хронометражу - аналіз результатів, який включає виявлення зайвих рухів і дій, оцінку можливості їх поєднання і уменыиения тривалості. За результатами аналізу остаточно встановлюється необхідний час на виконання операції.

23) Розрахунок норми часу

Норма часу – це максимально допустимі витрати робочого часу (в люд/год., люд/хв.) на виготовлення одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов.
У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Нч =Топ +Торм+Твоп +Тпр +Тпз

де Нч — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;
Топ — затрати оперативного часу;
Торм — витрати часу на обслуговування робочого місця;
Твоп — перерви на відпочинок і особисті потреби;
Тпр — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;
Тпз — витрати підготовчо-завершального часу.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.
В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

де Нч — норма часу;
n — кількість виробів у партії, шт.;
Тшт — норма штучного часу, хв.;
Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію виробів [3].

24) Нормування роботи локомотивних бригад

Нормування праці локомотивних бригад виробляється на основі визначення місячних норм виробітку, які встановлюються по ділянках обслуговування та категоріями поїздів. Причому для транзитних і збірних поїздів норма виробітку локомотивних бригад встановлюється в локомотиво-кілометрах, а для вивізних та передавальних - у вагоно-кілометрах.

Норма вироблення локомотивної бригади визначається за формулою:

Н = Тмес * 2L/Тн

де Тмес - середньомісячна норма робочого часу;

L - подвоєна довжина плеча обслуговування локомотивними бригадами, км;

Тн - норма часу на одну поїздку в обидва кінці.

Склад операцій в основному депо різний і визначається залежно від способу обслуговування поїздів локомотивами, так при кільцевому способі обслуговування в tосн включається час на огляд і приймання локомотива, час на пересування до пункту перевірки автостопу і сигналізації, час на перевірку автостопу і локомотивної сигналізації і відмітка у маршруті машиніста, час на пересування локомотива до контрольного поста і відмітка маршруту машиніста на контрольному посту, час на пересування локомотива від контрольного поста до складу і причеплення до состава, час на випробування автогальм, час на отримання поїзних документів і відправлення поїзда, а також час на виконання операції з повернення в основне депо: відчеплення локомотива від складу, пересування локомотива до контрольного поста і відмітка маршруту, здача локомотива приймаючої бригаді.

Норма часу на поїздку в обидва кінці може бути визначена за формулою:

Т = ТВ + ТПЗ + ТО + ТПТ,

де ТБ, ТПЗ - норми часу на допоміжні та підготовчо-заключні операції, що виконуються бригадою в основному і оборотному пунктах;

ТО - норма основного часу, тобто час руху поїзда по ділянці в обидва кінці;

ТПТ - норма часу технологічних перерв (простій на проміжних станціях, передбачений графіком руху).

ТО + ТПТ = час знаходження поїзда на ділянці ТО + ТПТ = 2L/Vуч

25) Нормування маневрових робіт

Вимоги до маневрової роботи. Маневрами називаються усякі пересування рухомого складу на станційних коліях, в тому числі з виїздом за межу станції, а також на під'їзних коліях, за винятком руху поїздів, що прибувають із перегону і відправляються на перегін. Маневри є важливою складовою частиною виробничої діяльності станцій.

Раціональна організація маневрів в багатьох випадках визначає успішну роботу станцій, рівень її перероблюючої спроможності та виконання основного якісного показника - простою вагонів.

До маневрів належать розформування та формування поїздів, причеплення та відчеплення груп вагонів від поїздів, перестановка составів і вагонів з однієї колії роздільного пункту на іншу, подача їх до місць виконання різних операцій і прибирання від цих місць. Пересування по станційним коліям поїзних та маневрових локомотивів є також маневровими пересуваннями.

Маневри на станційних коліях мають здійснюватись за розпорядженням тільки одного з працівників - чергового по станції, маневрового диспетчера, чергового сортувальної гірки або парку, а на ділянках, що обладнані диспетчерською централізацією, - поїзного диспетчера.

Вибір найбільш раціональних способів виконання маневрової роботи та правильне її нормування ґрунтуються на розчленуванні маневрових операцій на окремі частини і елементи та їх аналізі. Елементами маневрової роботи є маневровий рейс та піврейс.

Тривалість маневрових операцій при розформуванні-формуванні составів може бути визначена поелементно за допомогою формули (), але у практичних розрахунках користуються спрощеною формулою

де Т с- загальний час виконання всіх піврейсів при сортуванні состава;

Т ос- час на осаджування вагонів, що припадає на один розформований состав.

де А, Б - нормативні коефіцієнти;

m, g - відповідно кількість вагонів і кількість відчепів у поїзді, що розформовується.

26) Нормування праці на колійних роботах

27) Нормуванн праці на слюсарних роботах з ремонту рухомого складу

28) сутність системи соціально трудових відносин в ринкових умовах

Соціально-трудові відносини - це комплекс взаємовідносин між їхніми сторонами - найманими працівниками, роботодавцями (суб'єктами) і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з наймом, використанням, відтворенням робочої сили та спрямовані на забезпечення високого рівня і якості життя особистості, колективів та суспільства в цілому.

Соціально-трудові відносини охоплюють широке коло питань - від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, що пов'язані: з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів і угод, визначенням умов та розмірів оплати праці, залагодженням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.

Основною умовою виникнення та функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є юридична незалежність сторін цих відносин.

У процесі виникнення та функціонування соціально-трудових відносин наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва при збереженні своєї особистої незалежності.

Важлива риса соціально-трудових відносин за умов ринкової економіки - їх функціонування на конкурентних засадах. Конкурують між собою як наймані працівники, що надають послуги робочої сили на умовах, визначених трудовим договором, так і покупці послуг робочої сили - роботодавці.

29) Структура системи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини - це взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці іспрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини.

Система соціально-трудових відносин включає в себе такі взаємопов'язані елементи:

- суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

- предмет соціально-трудових відносин;

- принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб'єктами соціально-трудових відносин в ринковій економіці виступають:

- найманий працівник;

- підприємець (роботодавець);

- держава.

Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників. Розвиток ринкових відносин передбачає існування інститутів, які виступають від імені найманих працівників і захищають їх господарсько-трудові інтереси. Найпоширенішим між ними є професійні спілки - масові організації, об'єднання найманих працівників, які пов'язані з громадськістю.

Роботодавець - це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але не обов'язково, роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції. Крім того, держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Усі їх можна поділити на три структурних блоки:

- соціально-трудові відносини зайнятості;

- соціально-трудові відносини, які пов'язані з організацією та ефективністю праці;

- соціально-трудові відносини, які виникають у зв'язку з винагородою за працю.

30) Показники і критерії оцінки соціально трудових відносин

Якість трудового життя — це систематизована сукупність показників, що характеризують умови праці в найширшому розумінні — умови виробничого життя — і дають змогу врахувати міру реалізації інтересів і потреб працівника та використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних, організаторських, комунікаційних тощо). Це поняття відображає міру задоволеності важливих особистих потреб працівника через трудову діяльність на підприємстві.

Якість трудового життя — поняття, з одного боку, об'єктивне, стан і динаміку якого можна вимірювати певними кількісними показниками (розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, важкість і шкідливість роботи і багато ін.). З іншого боку, якість трудового життя — поняття, безумовно, суб'єктивоване, оскільки воно відображає суб'єктивно визначену оцінку працівником умов своєї трудової діяльності. У цьому аспекті мають значення такі показники, які важко (або й неможливо) оцінити кількісно — цікавість роботи, справедливість винагороди, повага до працівника, можливості розвитку і т. ін. Однак існує певна система показників, які дають змогу охарактеризувати якість трудового життя як високу (якщо ці індикатори позитивні і змінюються на краще) або як низьку — в протилежному випадку. Висока якість трудового життя характеризується такими показниками:

1. Робота має бути цікавою саме для цього конкретного працівника.

2. Мають бути створені умови для безперервного навчання, постійного професійного зростання, розвитку здібностей працівників.

3. Винагорода і визнання праці мають бути справедливими і сприйматися як такі.

Умови праці мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам.

5. Нагляд з боку керівництва має бути мінімальним, однак здійснюватися завжди, коли в ньому виникає необхідність.

6. в. Працівники повинні брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їх роботи та їх частки.

7. Мають бути забезпечені гарантії роботи та дружні взаємовідносини в трудовому колективі.

8. На належному рівні має бути побутове та медичне обслуговування працівників.

Перелік цих показників можна доповнювати. Якість трудового життя можна підвищити шляхом зміни на краще будь-якого з цих показників. Мотивуючий вплив якості трудового життя полягає не стільки у її рівні, скільки у напрямку її зміни. Тобто працівники підприємства мають відчувати турботу про себе, бачити, що умови праці в най ширшому розумінні цього слова постійно змінюються на краще.

31) Основні принципи і система соціального партнерства

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах.

Основні форми соціального партнерства такі:

1.спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

2.колективні переговори на всіх рівнях;

3.укладання договорів та угод на всіх рівнях;

4.погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;

5.спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;

6.організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

7.участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

8.участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

9.спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

10. участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

11. розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

12. контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є, вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні; також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.

Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

· законність;

· повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

· сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

· свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;

· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

· обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;

· відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;

· контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.

Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:

· трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;

· рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

· знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: