ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Боротьба із застосуванням допінгу в спортіПоширення допінгу в сучасному спорті вищих досягнень перетворилося в одну із найгостріших проблем, відсунувши на другий план багато інших протиріч і складнощів спорту. Постійно зростаюче політичне й економічне значення спортивних перемог, ріст спортивних рекордів, гостре суперництво в крупних змаганнях, надмірні тренувальні і змагальні навантаження сучасного спорту – все це стало причиною того, що в останні роки помітно інтенсифікувався пошук шляхів підвищення майстерності спортсменів і їх змагальної діяльності. Це побудило спеціалістів не тільки до удосконалення системи вбору і підготовки спортивних талантів, техніки та тактики видів спорту, зміцнення матеріальної бази і організаційних основ спортивної підготовки, але і до пошуку всякого роду незаконних можливостей для досягнення переваги у змаганнях. Серед цих шляхів найефективнішим виявилося застосування різних стимулюючих препаратів. Не слід думати, що допінг – це винахід, який став результатом розвитку спорту на сучасному етапі. Спочатку слово “допінг” використовували для позначення напою, який вживали племена в Південній Африці під час релігійних церемоній. В 1865 році під час змагань з плавання в Амстердамі слово “допінг” вперше було вжите у відношенні до спортсменів, які користувалися стимуляторами. З тих пір воно закріпилося у сфері спорту. Першу смерть від допінгу було зафіксовано у 1886 році на змаганнях з велоспорту. Вже на початку ХХ ст. застосування різних стимулюючих препаратів на Олімпійських іграх одержало досить широке поширення. Спеціалісти вважають, що багато із олімпійських чемпіонів початку двадцятого століття не змогли би зараз пройти допінг-контроль. Трагічний випадок із датським велосипедистом К.Енсеном, який загинув в результаті застосування амфітаміну на змаганнях Римської Олімпіади (1960 р.) побудив МОК створити медичну комісію і почати боротьбу із допінгом. В 50-60-х роках в спорт стали проникати анаболічні стероїди. На початку 80-х медична комісія МОК зіткнулася із проблемою застосування спортсменами бета-блокаторів і діуретичних засобів, які сприяють зниженню маси тіла спортсмена і виведенню слідів допінгових препаратів. Особливо складною є проблема контролю на кров'яний допінг, який поширився в 60-70-х роках у видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості до тривалої роботи. Медична комісія МОК сьогодні включає в склад допінгових речовин близько 100 препаратів, поділених на 5 груп: 1) стимулятори (амфетамін, кофеїн, кокаїн, ефедрин, метил-ефедрин, фентермін та ін.); 2) наркотичні речовини (кодеїн, героїн, морфін та ін.); 3) анаболічні стероїди (тестостерон, ретаболіл (нандролон), метенолон та ін.); 4) бета-блокатори (пропланолол, атенолол та ін.); 5) діуретичні засоби (дихлотіазид, гідрохлотіазид, фуросемід та ін.). Прийняття цих препаратів нерідко приводить до важких порушень здоров'я спортсменів, іноді є причиною їх смерті. Сьогодні МОК передбачає дуже жорстокі покарання за порушення під час проведення Олімпійських ігор: 1) вживання анаболічних стероїдів, амфетаміна, інших стимулюючих речовин, діуретичних засобів, кофеїну, бета-блокуючих речовин, наркотичних анальгетиків і препаратів – дискваліфікація спортсмена на два роки за перше порушення і пожиттєва заборона на участь в змаганнях – за друге порушення; 2) вживання ефедрину, фенілпропаноламіна, кодеїну та ін. (орально від кашлю чи болю у поєднанні із деконгестантами і (чи) антигістамінними препаратами) – три місяці за перше порушення, два роки за друге і пожиттєва заборона за третє порушення. В цілому в діяльності МОК передбачають наступні напрямки боротьби із допінгом: · проведення наукових досліджень, спрямованих на підвищення ефективності методів допінг-контролю; · організація вихованої та роз'яснювальної роботи серед спортсменів, тренерів, лікарів та інших спеціалістів; · постійне удосконалення методів і організації допінг-контролю; · збільшення жорсткості санкцій у відношенні порушників; · співробітництво із Національними олімпійськими комітетами, Міжнародними спортивними федераціями, спортсменами, представниками ділових кіл у боротьбі із застосуванням допінгу.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|