ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
ПОРОДОУТВОРЮЮЧІ МІНЕРАЛИУДК 551.1/4
Методичні вказівки і завдання до виконання лабораторних робіт з курсу “Загальна геологія” (для студ. спец. 7.05030107, 7.05030101, 7.05030102 усіх форм навчання)/ Укл.: Ю.П. Шубін, Ж.І.Долина. - Алчевськ: ДонДТУ, 2012.- 77 с.
Описано методичні прийоми і елементи організації виконання лабораторних робіт, приведено індивідуальні завдання.
Укладачі: Ю.П. Шубін, доц., Ж.І. Долина, доц.
Відповідальний за випуск Т.Ю. Кустова, зав. лаб. Відповідальний редактор Ю.П. Шубін, доц.
Перелік лабораторних робіт
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 1
ПОРОДОУТВОРЮЮЧІ МІНЕРАЛИ
Мета роботи: вивчення і опис головних породоутворюючих мінералів. Основне завдання геології – вивчення зовнішньої літифікованої (кам’яної) оболонки Землі (земної кори), що складається з гірських порід, які, в свою чергу, складаються з мінералів. Мінералами називають природні хімічні з’єднання або окремі хімічні елементи, утворені в наслідок різних фізико-хімічних процесів, що відбуваються в земній корі або на її поверхні. Мінерали характерні порівняно однорідним хімічним складом і фізичними властивостями. Фізичні властивості підрозділяються на оптичні, механічні та ін. До оптичних властивостей відносяться колір мінералу, колір риски, блиск та прозорість, до механічних – твердість, спайність, злам і питома вага. До діагностичних фізичних властивостей, що використовуються для візуального визначення мінералів, відносяться: колір, колір риси (порошку), блиск, прозорість, спайність, злам, твердість, питома вага. Для деяких мінералів додатковими властивостями є їх магнітність, реакція із слабкою (5-10 процентною) соляною кислотою, радіоактивність тощо. - колір, який за походженням буває трьох типів: 1) ідіохроматичний (ідіос - свій), який притаманний самій речовині мінералу (червона кіновар, латунно-жовтий пірит, темно-зелений малахіт тощо); 2) алохроматичний (алос - сторонній), зумовлений наявністю у мінералах дрібних твердих, або газових включень. Наприклад, блакитний колір кристалів кам'яної солі іноді викликають домішки вуглеводнів, а рожевий - мікроскопічні домішки залізного блиску (Fе2Оз); 3) псевдохроматичний (псевдо - хибний), зумовлений інтерференцією світлових променів при відбитті їх від внутрішніх площин мінералу. Наприклад, іризуюче забарвлення лабрадору, або світлова гра напівпрозорого опалу; - колір риси - визначається кольорами спектру денного світла: червоний, жовтий тощо. Іноді використовують подвійну назву; молочно - білий, солом'яно-жовтий тощо. Це колір тонкого порошку мінералу, що отримується при терті взірця по шорсткій фарфоровій, або фаянсовій пластинці ("бісквіт"). Іноді риска мінералу не співпадає з кольором самого мінералу. - блиск - при відбитті світлових променів. 2 групи: 1) металевий. Цей блиск характерний для самородних металів, сульфідів, деяких оксидів. Полуметалевий блиск - графіт С, ільменіт FеТіОз. 2) неметалічний, що поділяєтьсяна яскравий, скляний, перламутровий, восковий, матовий; Прозорість - мінерали поділяються на: 1) прозорі (ісландський шпат СаСОз); 2) напівпрозорі (гіпс СаSO4 • 2Н2О); 3) що просвічуються (опал SiО2 • nН2О); 4) непрозорі (пірит FеS2) - спайність - спроможність деяких мінералів розколюватись, або розщіплятись по визначеним площинам з утворенням дзеркально-гладких поверхонь. По ступеню досконалості виділяють такі види спайності: 1) дуже досконала - кристал легко розламується на окремі пластинки, розмежовані дзеркально-гладкими блискучими поверхнями; 2) досконала - при слабкому ударі молотком утворюються уламки кристалу; 3) середня - при ударі молотком кристал розпадається на уламки, розмежовані як площинами спайності, так і нерівними поверхнями зламу; 4) недосконала - виражена дуже слабко і виявляється як невеликі ділянки рівної поверхні; 5) дуже недосконала - спайність не видно. Мінерал розколюється по невизначеним напрямкам і дає неправильні поверхні зламу. - Злам - поверхня розколу мінералу, що проходить поза спайністю. Виділяють види зламу: 1) раковистий; 2) рівний; 3) нерівний; 4) гачкуватий; 5) ступінчастий; 6)зернистий; 7)землистий. - окремість - спроможність деяких мінералів даватирівнийзлам, що нагадує розкол по спайності; - питома вага (відносна щільність) поділяється на: 1) легку - до 2,5 г/см3; 2) середню - 2,5-4,0 г/см3; 3) важку - більш ніж 4,0 г/см3. - твердість - під нею розуміють здатність мінералу до дряпання вістрями, тиску та стирання. Для визначення відносної твердості мінералу у польових умовах застосовується шкала Мооса, де використовуються мінерали з відомою десятибальною системою. Для визначення відносної твердості мінералу за допомогою шкали Мооса мінералом-еталоном твердості дряпають по свіжій поверхні мінералу, який випробується і визначають, що даний мінерал подряпаний мінералом шкали з твердістю 6, а сам дряпає інший мінерал шкали із твердістю 5. Таким чином, відносна твердість мінералу буде приблизно дорівнювати 5,5. - інші властивості: 1) смак (NаС1-галіт-солоний); 2) променезаломлювання (ісландський шпат подвоює написи); 3) магнітність; 4) радіоактивність; 5) реакція на 5% розчин соляної кислоти (карбонати); 6) запах (при ударі арсенопіриту FеАsS стальною пластиною - запах часнику). Таблиця 1 – Шкала твердості Мооса
Класифікація більш ніж 3000 відомих в наш час мінералів заснована на кристалохімічному принципі. За хімічним складом та внутрішньою структурою мінерали розподіляються на типи і класи. Перелік і опис найбільш поширених мінералів наведений в таблиці 2. Мінерали, що складають головну частину породи (>5%), називають породоутворюючими, а ті, що знаходяться в породі в значно меншій кількості (<5%), - акцесорними. Класифікація більш ніж 3000 відомих за нашого часу мінералів заснована на кристалохімічному принципі. За хімічним складом та внутрішньою структурою мінерали розподіляються на 18 класів. Перелік найбільш поширених мінералів 9 класів наведено в таблиці 2. Мінерали, що складають основний об’єм породи, називають породоутворюючими, а ті, що знаходяться в породі в значно меншій кількості – акцесорними. Найбільше поширені в земній корі (ваговий кларк, %): польові шпати (58), олівіни+піроксени+амфіболи (16,5), кварц (12,5), слюди (3,5), окиси заліза (3,5), кальцит (1,5).
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|