Американський футбол

Линець М.М.

Бріскін Ю.А.

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО СПОРТУ

Лекція

з дисципліни „Професйний спорт”

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„29” серпня 2007 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін.

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО СПОРТУ.

Формування та розвиток професійного спорту у Північній Америці

У новітній час найбільш інтенсивно професійний спорт розвивався у США. Починаючи з середини ХІХ ст. активно розвивалися такі його види як бейсбол, американський футбол, гольф тощо. Однак задовго до цього в деяких видах спорту розігрувалися грошові призи (кінні перегони, кулачні двобої, біг, веслування, боротьба).

Кінні перегони завжди носили комерційний характер. Перші кінні перегони були організовані губернатором штату Нью-Йорк Р. Ніколасом у 1668р., а перший кінний іподром у США було збудовано в м. Лексінгтоні у 1778 р.

Проте найбільш широкого розвитку набули командні ігрові види професійного спорту. Першим серед них був бейсбол.

Бейсбол

Бейсбол (англ. Baseball; base - база, основа і ball - м’яч) – спортивна гра з м’ячем і биткою. В ній дві команди-суперниці почергово виконують зумовлені правилами атакуючі і захисні дії. Сутність гри – суперництво двох команд за так звані ”бази” – майданчики, що знаходяться в кутах внутрішнього поля (”інфілд”) – квадрата зі сторонами по 90 футів (27,45 м х 27,45 м). За межами внутрішнього поля знаходиться зовнішнє поле (”аутфілд”). У кожній команді по дев’ять гравців. Одна команда, що захищається, подає м’яч (маса м’яча 150 г, окружність 23 см.), а інша - приймає його. У команді, що захищається, на майданчику діє весь склад, а від атакуючої – у грі бере участь тільки один бейсболіст, що відбиває. Він з биткою в руках знаходиться в ”будинку” (”домашній” базі). Дев’ять гравців команди, що захищається, розташовуються в такий спосіб: той, що подає (пітчер), знаходиться в центрі внутрішнього поля; той, що приймає (кетчер) – у ” будинку”; троє – гравці 1-ї, 2-ї і 3-ї баз – у відповідних базах; вільний гравець (”шорт-стоп”) – між 2-ю і 3-ю базами; інші три гравці – у зовнішньому полі (правий, центральний і лівий гравці зовнішнього поля відповідно). Гра розпочинається з того, що пітчер команди, що захищається, подає м’яч відбиваючому гравцеві команди суперників, що атакує. Якщо цей гравець за допомогою битки зумів послати м’яч назад у поле, то, кинувши битку на землю, він біжить від ”будинку” до 1-ї бази, прагнучи швидше зайняти її (а якщо удасться то послідовно 2-у і 3-ю бази). Кетчер – приймаючий гравець команди, що захищається, намагається піймавши м’яча, якомога швидше послати його своїм партнерам, щоб ті змогли влучити м’ячем у гравця команди, що атакує, і тим самим перешкодити йому зайняти чергову базу і вивести його з гри. Якщо гравець атакуючої команди, що відбив м’яч, устиг після цього послідовно оббігти 1-, 2-, 3-ю бази і повернутися в „будинок”, то команда, що атакує, одержує очко. Черговий гравець цієї команди, озброївшись биткою, стає наступним відбиваючим. Кожна з команд по черзі виступає в нападі й у захисті. Перемагає команда, що набрала протягом двобою максимальну кількість очок. Час двобою не обмежено. Гра зазвичай продовжується дев’ять іннінгів (у ході кожного з них команди грають у нападі і захисті по одному разу).

Численні історики вважають, що бейсбол походить від англійської гилки. На початку ХІХ ст. він став досить популярним у США, де його називали ”таунбол”, ”бейс” або ”бейсбол”. Перший бейсбольний клуб ”Нікер-бокерс” було засновано 23 вересня 1845 р. Олександром Картрайтом, який у подальшому багато зробив для популяризації цієї гри. Він розробив правила гри, які невдовзі були визнані й іншими бейсбольними клубами Нью-Йорка.

Перша офіційна гра в бейсбол відбулася 19 червня 1846 р. у Хобокені (штат Нью-Джерсі) між командами ”Нікер-бокерс” (клуб О.Картрайта) і ”Нью-Йорк Найн”. Цей день американці вважають офіційним днем народження бейсболу.

Спочатку бейсбол був популярним тільки у Нью-Йорку та Нью-Джерсі. На кінець 1850 р. у Нью-Йорку та навколо нього було вже понад 100 бейсбольних клубів. Повідомлення про ігри публікувалися у пресі. Наприкінці 50-х років ХІХ ст. бейсбольні команди було створено в інших містах штату Нью-Йорк.

У 1858 р. було сформовано першу організаційну структуру в цьому виді спорту – Національну асоціацію гравців у бейсбол. Вже в перший рік її існування стали періодично брати плату з глядачів бейсбольних змагань на поточні витрати. Розширення Національної асоціації гравців у бейсбол супроводжувалося зростанням видатків на переїзди команд з міста до міста. Це змусило організаторів огороджувати бейсбольні поля і все частіше брати з глядачів плату. Вперше систематично це стали робити у Брукліні (з 1862 р.).

Гравці Національної асоціації вважалися аматорами, проте багатьом з них таємно виплачувалися гроші: одним просто платили за гру, а інших фірми-спонсори фіктивно зараховували на роботу і виплачували заробітну плату. Відкрито визнати себе професіоналом вважалося нерозважливим, тому спортсмени і підприємці йшли на всілякі хитрощі. Прикладом подібного лицемірства може послужити зарахування у 1867 р. 16-річного бейсболіста А.Сполдінга на роботу в бакалійну крамницю на посаду клерка з заробітною платою 40 доларів на тиждень, що на той час майже в 10 разів перевищувало середню зарплату службовця. Президент клубу “Нью-Йорк Мьючуелс” у 1860-1871рр. платив всім гравцям своєї команди, які за платіжними відомостями вважалися „прибиральниками вулиць”.

Першим, хто припинив це лицемірство, був клуб з м. Цинциннаті, менеджери якого в 1869 р. заявили, що команда „Red Stokings” є дійсно професіональною [ Гуськов С., 1990]. Президент клубу найняв братів Гаррі і Джорджа Райт, щоб вони зробили команду клубу однією з кращих у країні. Брати Райт запросили до команди кращих гравців з Нью-Йорка, Бостона, Вашингтона, Чикаго та інших міст США. Річний фонд заробітної плати у клубі становив 9300 доларів, що на той час було досить великою сумою.

В тому ж 1869 р. команда „Red Stokings” із Цинциннаті з тріумфом провела свої виступи в різних містах США: виграла у 56 зустрічах, одну гру звела до нічиєї і не потерпіла жодної поразки.

Отже бейсбол став першим у світі командним ігровим видом спорту, що у 1869 р. набув статусу професійного.

У 1871 р. гравці 10 команд об’єдналися у Національну асоціацію професійних гравців у бейсбол. Спортсмени команд брали активну участь у формуванні бейсбольного бізнесу. У складі команд і навколо них з’явилися підприємці, які відчули що на бейсболі можна добре заробити [Гуськов С., 1990].

В 1876 р. з ініціативи чикагського бізнесмена У.Галберта була сформована Національна професійна ліга. Її організатори вирішили низку питань, що лягли в основу розвитку бейсбольного бізнесу:

· розробили календар змагань;

· зумовили фінансові аспекти забезпечення команд;

· визначили заходи щодо покарання гравців, які за гроші сприяли фіксації необхідних гембрелам (організатори „чорного” тоталізатора) спортивних результатів;

· внесли зміни до правил гри з метою підвищення її видовищності.

Власники команд, котрі на той час називалися менеджерами, отримали виключне право контролю своєї території, складали календарі змагань, визначали правила найму гравців. Жодній команді не дозволялося наймати бейсболіста, який з тих, чи інших причин був звільнений з іншої команди. Так з’явився „чорний список”, який діє і донині у професійному спорті.

Національна ліга стала організацією професійних клубів, а не гравців. Бейсболом почали керувати бізнесмени, а гравці стали фактично найманими працівниками, котрі отримували заробітну плату. Заробітки складали в середньому 1750 доларів на рік, що було в три рази більше ніж у заводських робітників. ”Зірки” бейсболу отримували до 10 000 доларів за сезон.

На той час ще не було регульованого переходу гравців з однієї команди до іншої. Менеджери старалися перехопити кращих гравців, що призводило до швидкого зростання їхньої заробітної плати. Але прибутки команд були ще незначними і довго так не могло тривати. З 1880 р. була введена система укладання контрактів з гравцями. Це припинило переходи гравців з команди до команди через вищу зарплату. Так з’явилося одно із перших і безумовних правил професійного спорту – укладання контракту між клубом та гравцем.

Ліга розробила досить суворі правила щодо створення, розташування і прийому нових команд. Заборонялося їх розташування в містах з населенням до 75 тис. жителів. Як правило, заборонялося розташування двох команд однієї ліги в одному місті. Обумовлювалося, що створення нової команди з того ж виду спорту на тій же території вимагало грошової компенсації за територіальну поступку.

Невдовзі у Національної ліги з’явився конкурент – Американська асоціація, яку було створено в 1882 р. Загалом протягом 80-х років ХІХ ст. кількість бейсболістів зросла з 5 до 15 тис чоловік, а кількість ліг – до 17.

У 1883 р. керівники трьох провідних професійних бейсбольних ліг країни (Американської, Національної та Північно-Західної) підписали угоду, що стала початком обмеження прав бейсболістів та визначила відношення між лігами, в лігах – між лігою і командами, а в командах (клубах) – між їхніми власниками та бейсболістами. Обмеження прав бейсболістів призвело до організації в їхньому середовищі власної профспілки, котра стала захищати права спортсменів-професіоналів. Першою такою організацією стало Братство професійних бейсболістів (1885 р.). Воно виступило проти ”чорного списка” та фіксованого для команд ліміту зарплати. Але реальної сили ці профспілки, що нині називаються Асоціації спортсменів професійних ліг, набули лише у другій половині ХХ ст.

У 1901 р. Б.Джонсон, колишній президент Західної ліги, організував Американську лігу професійних бейсбольних клубів. Після трьох років жорсткої конкурентної боротьби власники команд і керівники ліг (Американської та Національної) дійшли згоди, згідно з якою офіційно визнавалася наявність у США двох провідних бейсбольних професійних ліг. У кожній лізі було по вісім команд. Для координації роботи ліг було створено національну комісію з трьох осіб. До неї входили президенти названих ліг і ще одна особо, яка обиралася за погодженням між ними.

Особливо знаменним для американського бейсболу став 1903 рік. Переможці провідних ліг (Американської та Національної) – команди Бостона і Пітсбурга домовилися щодо організації та проведення 9 ігор, і назвали ці зустрічі чемпіонатом світу – (”Світова серія”). Положення про ”Світову серію” було затверджено у 1905 р. і відтоді такі зустрічі проводяться щорічно.

У 1936 р. у Куперстауні розпочалося будівництво Національного бейсбольного залу слави, який відкрили у 1939 р. на честь 100-ліття цієї гри. Перший відбір кандидатів до Національного бейсбольного залу слави проводився упродовж трьох років (1936-1939 рр.). Асоціація журналістів, які писали про бейсбол (226 осіб), та Спеціальний комітет ветеранів бейсболу (78 осіб) відібрали 26 осіб для Залу слави (тих, хто набрав 75% і більше голосів). У подальшому система відбору досить часто змінювалася. У 1945 р. було введено правило, котре діє і до нині – до Залу слави може бути обраним гравець, який виступав у основних лігах не менше десяти років і за п’ять років до моменту висування його кандидатури на обрання мав не менше ніж 20-річний загальний ігровий стаж.

В 1947 р. бейсбол став ареною боротьби проти расової дискримінації. Клуб ”Бруклін Доджерс” уклав контракт з темношкірим гравцем Джекі Робінсоном, який уже у 1943 р. став першим темношкірим спортсменом, що завоював титул ”Найцінніший гравець ліги”. Це був перший у ХХ ст. випадок залучення темношкірого гравця до клубу провідних бейсбольних ліг США. Нині в командах Національної та Американської ліг виступає близько 50% темношкірих гравців.

В 1961-1962 рр. відбулося розширення провідних ліг з метою зменшення конкурентної загрози з боку Континентальної ліги. Кожна з ліг (Національна та Американська) збільшилася на дві команди (з 8 до 10), а кількість ігор зросла з 154 до 162 за сезон у кожній лізі.

У 1968 р. власники бейсбольних клубів провідних ліг (Національної та Американської) ухвалили рішення щодо збільшення кількості команд (з 10 до 12) у кожній з них. При цьому загальна кількість ігор за сезон залишилась такою ж як була – 162.

Тоді ж було передбачено розмір вступного внеску який мав сплатити власник новоствореної команди – 10 млн доларів у Національній лізі і 5,6 млн доларів у Американській лізі. Отримані від розширення ліг кошти розподілялись порівно між клубами відповідних ліг.

Зростання популярності бейсболу спонукало до подальшого розширення ліг. Нині Головна бейсбольна ліга, що об’єднує Національну і Американську лігу, складається із 30 команд. Про популярність бейсболу в Америці, зокрема свідчить той факт, що кіностудії Голлівуда й інші студії США зняли про нього чимало фільмів. Так, у 1952 р. на екрани вийшов фільм „Команда що перемагає” у якому головну роль одного з кращих пітчерів 1910-1920 рр. Гровера Александера зіграв голлівудський кіноактор Рональд Рейган, якого у подальшому було обрано спочатку губернатором штату Каліфорнія, а потім і Президентом США.

З 50-х років ХХ ст. все більшої уваги у структурі прибутків провідних бейсбольних ліг набувають надходження від телекомпаній за право трансляцій матчів: на початку 50-х років – 2,3 млн доларів на рік, у 1960 – 12 млн, у 1967 – 25 млн, у 1980 р. – близько 100 млн, а у 1990р. – понад 100 млн. Це сприяло значному зростанню прибутків бейсболістів. На початку 1990-х років 109 бейсболістів мали зарплату понад 1 млн доларів на рік, 47 гравців – понад 3 млн, 19 гравців – понад 4 млн доларів, 2 гравці – понад 5 млн, а Б.Бонніла – понад 6 млн. Мінімальна зарплата була понад 100 тис. доларів на рік. У 2004 р. чотири бейсболісти отримали прибутки понад 20 млн доларів за рік, а кращий серед них Алекс Родрігес – 26,2 млн.

Успіхи професійного бейсболу сприяли створенню і розвитку інших професійних видів спорту. Наприкінці ХІХ ст. з’являються професійні команди у футболі (мається на увазі американський футбол, європейський футбол в Америці називають соккер), гольфі і боулінгу, а на початку ХХ ст. - і у хокеї, баскетболі та тенісі (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Розвиток професійного спорту в США

(.Гуськов С., 1992, доповнено)

Американський футбол

Формування американського футболу датується 1874-1882рр. (табл. 3.1). Офіційні правила гри було прийнято у 1880 р.

Перша офіційна асоціація американського футболу, до якої увійшли 12 команд, була створена у 1888 р. з ініціативи У.Макгрегора. Гравці команд отримували грошові винагороди, проте чисто професійних футбольних команд практично не існувало. Всі вони були напівпрофесійними. До ігор широко залучалися за мізерну плату кращі гравці-студенти. Часто вони виступали під видуманими іменами за різні команди. В цьому сенсі доречно пригадати історію з дворазовим олімпійським чемпіоном з легкоатлетичних багатоборств Дж.Торпом. В 1909-1911 рр. він був студентом і підробляв на життя, виступаючи за кілька доларів у напівпрофесійних бейсбольних і футбольних командах нижчих ліг. Подвійний тріумф індійця Дж.Торпа на Олімпіаді 1912 р. у Стокгольмі не всім був до душі. Найбільш реакційно налаштовані американські спортивні керівники з Аматорського спортивного союзу та Національного олімпійського комітету США вирішили використати цей випадок у своїх політичних цілях. Вони звернулися до МОК з проханням позбавити Дж.Торпа олімпійських нагород, оскільки до Олімпіади, за їх заявою, він був професіональним бейсболістом і футболістом. МОК задовольнив їхнє прохання.

В 1913 р. Дж.Торп став професіональним спортсменом. Невдовзі він став одним з кращих як у бейсболі, так і в футболі. Влітку він грав за професійну бейсбольну команду ”Нью-Йорк Джайєнтс”, а восени – у футбольній команді ”Кантон Баллдогс”. Дж.Тропу належала більшість рекордів і у бейсболі, і у футболі. Саме його у 1920р. власники і гравці обрали першим президентом Американської професійної асоціації, котру в 1922 р. було переіменовано у Національну футбольну лігу (NFL).

З 1921 р. асоціацію очолив Дж.Карр. На той час календаря ігор команд асоціації (з 1922 р. – NFL) не існувало, тривалість сезону була невизначеною. Гравці переходили з команди до команди за власним бажанням. З цих причин ліга кілька разів була на межі розвалу. Проте зусиллями Дж.Карра її вдалося зберегти.

Переломною для NFL у формуванні футбольного бізнесу стала друга половина 30-х років ХХ ст. Було суттєво змінено правила гри з метою підвищення її видовищності та введено регулярний календар змагань. Лігу поділили на дві підгрупи, переможці яких в кінці сезону розігрували звання чемпіонів NFL.

Подальшому розвиткові професійного американського футболу сприяла нова система найму гравців – ”драфт” (1936р.), суть котрої полягала у регламентованому розподілі кращих гравців студентського футболу між командами елітної ліги.

З 1939 р., коли телекомпанія Ен-бі-сі вперше здійснила показ гри між командами ”Бруклін Доджерс” і ”Філадельфія іглс”, провідного значення у розвитку професійного футболу поступово набуло телебачення. Проте на перших порах телетрансляції негативно позначилися на відвідуваності матчів глядачами. Наприклад, в 1949 р. шість матчів команди ”Лос-Анджелес Ремс” відвідали 205,1 тис. глядачів. Коли в 1950 р. було показано всі шість матчів по телебаченню, кількість глядачів на трибунах зменшилася вдвічі. Це спонукало власника команди у наступному сезоні відмовитися від трансляцій і кількість глядачів зросла до 234,1 тис. NFL одразу ж відреагувала на результати експерименту в Лос-Анджелесі. Комісіонер ліги Б.Белл прийняв рішення щодо заборони радіо- і телетрансяцій ігор в радіусі 75 миль від стадіону, на якому проводиться гра. Це рішення дозволило отримувати прибутки від телебачення, і не втрачати глядачів на стадіонах.

У 1946 р. було створено Всеамериканську футбольну асоціацію. Але вона не витримала конкуренції з NFL і в 1950 р. розпалася. Три кращі її команди приєдналися до NFL.

У 50-ті роки ХХ ст. з ініціативи нафтового магната Л.Ханта було створено альтернативну лігу під назвою ”Американська футбольна ліга”. Ліга практично одразу ж уклала п’ятирічний контракт з телекомпанією Ен-бі-сі на суму 34 млн доларів. Розпочалася боротьба за кращих футболістів та за футбольний ринок. Однак у подальшому власники команд зрозуміли, що конкурентна боротьба призведе лише до зайвих видатків і в 1966 р. прийняли рішення щодо об’єднання в одну лігу під назвою ”Національна футбольна ліга”, але при збереженні двох підгруп.

З 1980 р. NFL окремі ігри проводила за кордоном (Канада, Мексика, Англія, Японія), що сприяло популяризації гри у світі і розширенню футбольного ринку. У 1981 р. за участі NFL створено Всесвітню лігу американського футболу, яка фактично є фарм-лігою NFL.

Баскетбол

Взимку 1891 р. інструктор з фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн у Спрингфілді, доктор анатомії і фізіології Джеймс Нейсміт, для підвищення зацікавленості своїх вихованців до занять фізичними вправами придумав гру під назвою ”баскетбол”, яка у подальшому завоювала симпатії не тільки молодих християн, а й людей всього світу. Вдячні нащадки створили в США ”Зал баскетбольної слави ім.Дж.Нейсміта”, до якого заносяться імена спортсменів, тренерів і спортивних функціонерів, котрі зробили видатний внесок у розвиток цієї популярної гри. Слід відзначити, що Печесними членами цього залу обрано видатного тренера збірної команди з баскетболу колишнього СРСР Олександра Гомельського та легендарного баскетболіста цієї збірної, чемпіона мюнхенської Олімпіади (1972 р.) Сергія Бєлова [Гуськов С., 1990; Рыжков Д., 1990].

Упродовж 1891-1896 рр. баскетбол набув широкої популярності серед студентської молоді. Перша гра на гроші відбулася у невеличкому містечку Трентоні, штат Нью-Джерсі в 1896 р. у присутності майже 200 глядачів. Гравці команди-переможниці, після сплати за оренду залу, отримали по 15 доларів, а капітан – 16 доларів. Ці розміри гонорару – близько одного долара за хвилину гри – зберігалися досить довго.

На початку ХХ ст. баскетбольні команди стали об’єднуватися у різні ліги. Але гра на гроші була популярною переважно у невеликих містах, ймовірно тому, що у великих містах було вдосталь інших видовищ. Першими у великих містах баскетбол визнали мешканці негритянських гетто. Проте ”чорний” і ”білий” баскетбол довгий час існували окремо. Неграм не дозволялося грати в одній команді з білими і проводити зустрічі між ”чорними” та ”білими” командами.

В 1922р. у Нью-Йорку, в Гарлемі власники казино ”Ренессанс” бажаючи залучити публіку створили з чорношкірих баскетболістів дві команди, котрі проводили матчі між собою. Успіх і заробітки перевершили сподівання. Гравці купили у складчину старенький автобус і відбули на гастролі по східному узбережжю США назвавши свою команду ”Нью-Йорк Ренессанс”. Баскетболісти самі шукали собі суперників і змагалися з ними. Майже кожний турнір гордо іменувався “чемпіонатом світу”. Таких турнірів у 1920-х роках було у США досить багато, а отже і “команд-чемпіонів світу” було також немало. В середині 1920-х років у ранзі “чемпіонів світу” ходили темношкірі баскетболісти ”Нью-Йорк Ренессанс” і команда білих гравців з Бостона ”Оріджіл Селтікс”. Проте між собою вони не зустрічалися. Перша їхня зустріч відбулася у 1927 р. і в серії з шести ігор завершилася нічийним результатом (3:3). Наступна зустріч відбулася лише в 1933 р. і у серії з восьми ігор з рахунком 7:1 перемогла команда ”Ренессанс”.

В 1927 р. Абрахам Саперстайн (тренер і власник) заснував відому професійну баскетбольну команду ”Гарлем Глобтроттерс”. Вона побувала в багатьох країнах всіх континентів і за період своїх виступів зібрала аудиторію понад 100 млн осіб. За великий внесок у розвиток баскетболу в світі А.Саперстайна обрано Почесним членом “Залу баскетбольної слави ім.Дж.Нейсміта”.

Незважаючи на професійний характер окремих турнірів та деяких команд баскетбольні структури США до кінця другої світової війни були напівпрофесійними. Лише в 1946 р. у Нью-Йорку було засновано професійну баскетбольну лігу під назвою ”Баскетбольна асоціація Америки” (БАА). У першому чемпіонаті взяли участь 11 команд, три з яких грають у лізі і тепер. Перші два сезони свого існування БАА вела боротьбу з сильним конкурентом – Національною баскетбольною лігою (НБЛ), яка об’єднувала команди невеликих міст Середнього заходу і проводила власні чемпіонати з 1937 р. Але у БАА була суттєва перевага – її команди виступали у великих містах і на кращих аренах. Це й зумовило наслідки конкурентної боротьби між ними. У 1948 р. чотири клуби НБЛ приєдналися до БАА. У 1949 р. БАА та НБЛ об’єдналися в одну лігу – Національну баскетбольну асоціацію (NBA) до якої увійшли всі команди БАА і ще сім команд НБЛ. Президентом нової ліги був обраний М.Подолофф, колишній президент БАА, а президент колишньої НБЛ А.Даффі був обраний головою ради директорів NBA [Титаренко В., 1996]. У 1967 р. в США створюється альтернативна професійна ліга – Американська баскетбольна асоціація (АБА). Вона подарувала баскетболу таких зірок, як Джуліус Ірвінг, Мозес, Мелоун, Джордж Гервін та ін. але витримати конкуренцію з NBA не змогла. У 1976 р. чотири провідних клуби АБА приєдналися до NBA і розширили її до 22 команд. У 1980 р. NBA зросла ще на одну команду, а у 1988-89 рр. – на чотири. Нарешті у 1995 р. до її складу увійшли дві канадські команди (”Ванкувер Грізліз” і ”Торонто Репторз”). На сьогодні NBA об’єднує 30 клубів. Її називають еталоном спортивного бізнесу і моделлю для інших професійних видів спорту. З 1984 р., від коли NBA очолив Д.Стерн, ліга розширилася до 30 команд, а її прибутки зросли більше ніж у чотири рази. NBA має представництва у Мехіко, Торонто, Женеві, Мельбурні, Гонконзі, Токіо. За версією американського журналу „Forbes” п’ять гравців NBA входили до 10 найбагатших спортсменів-професіоналів за 2004 рік. Комісіонер NBA Д.Стерн отримує найвищу серед керівників професійних ліг зарплату – 8 млн доларів на рік.

У червні 1997 р. відбувся дебют жіночої національної баскетбольної асоціації, що створена в структурі NBA. До її складу увійшли вісім команд, що з 21 червня по 30 серпня 1997 р. розіграли свій перший чемпіонат. З 1999 р. в регулярному чемпіонаті жіночої національної баскетбольної асоціації беруть участь 12, а з 2000 р. – 16 команд.

Загалом структура NBA являє собою баскетбольний концерн, що складається з 30 команд-фірм на чолі з Радою управління, до котрої входять президенти всіх клубів. Вони обирають комісіонера ліги, який керує її поточною діяльністю.

Хокей

Походження хокею, на відміну від власне американських видів спорту – бейсболу, американського футболу та баскетболу – викликає і сьогодні суперечки у істориків спорту. Один з найбільш ранніх різновидів хокею належить до 1740 р., коли французькі першопроходці, піднімаючись по річці Св.Лаврентія побачили групу індійців-ірокезів, що ганяли палицями важкий м’яч. Але більшість істориків стверджують, що хокей виник у Канаді у ХІХ ст. Проте існує припущення, що хокей виник в Англії в XVI-XVII ст., а потім переселенці завезли його за океан. Колишній президент Міжнародної федерації хокею Гюнтер Собецкі вважає, що батьківщиною сучасного хокею є Голландія. Підставою для цього твердження є картина голландського художника Хендріка Аверкампа (1585-1666), на якій дітлахи і дорослі катаються на ковзанах, а декілька чоловіків з ключками в руках ганяють по льоду замерзлої ріки якийсь предмет.

До цього часу не встановлено також походження самого слова ”хокей”. Одні історики спорту стверджують, що його взяли із мови мохауків, котрі в минулому грали на траві у гру, подібну до хокею – ”хо гій”, що у перекладі означає ”боляче”. Інші фахівці вважають що воно походить від французького ”хоке” – зігнута палиця пастуха.

Як вид спорту хокей сформувався у Канаді у 70-х роках ХІХ ст. Особливо популярним він був серед канадських студентів. Саме студенти Монреальського університету в 1879 р. сформували перші правила гри в хокей з шайбою. Згодом хокей поширився по всій Канаді і став дійсно національним видом спорту. Вже у 1899 р. у Монреалі було збудовано перший у світі палац спорту зі штучним льодом. Він вміщав 10 тис глядачів.

Появу цього виду спорту в США історики повязують з іменем канадського студента, який у 1883 р. організував у Балтіморському університеті хокейну команду і запросив потім канадську команду з Квебека на товариську зустріч.

Перша професійна ліга з хокею створена в Америці у 1902-1903 рр. В 1904 р. з ініціативи капітана американської професійної команди ”Портейдж Лейкерс” Дж.Гібсона було створено Міжнародну хокейну лігу, до якої увійшли команда з Піттсбурга, три команди з Мічігана і дві канадські команди. Ліга функціонувала протягом трьох років.

У 1909 р. власник команди з Онтаріо А.О’Брайен організував Національну хокейну асоціацію, до складу якої увійшли дві американські команди. В цей період сформувалися деякі правила, що діють і донині: гру було поділено на три періоди по 20 хв кожний; на майданчику одночасно грали по шість хокеїстів у кожній команді, у т.ч. і воротарі. Асоціація проіснувала до 1917 р.

У 1917 р. в Канаді було сформовано Національну хокейну лігу (NHL), до якої входило чотири команди, у т.ч. і ”Монреаль Канадієс”, котра виступає у лізі й донині. Перша американська команда (”Бостон Брюінс”) ступила до NHL у 1924 р., а через рік ще три американські команди стали членами цієї ліги.

У 1960-ті роки інтерес до професійного спорту в США завдяки телебаченню безперервно зростає. В 1967 р. NHL розширюється до 12 команд за рахунок американських професійних клубів в Лос-Анджелесі, Окленді, Міннесоті, Філадельфії, Піттсбурзі та Сент-Луісі. В 1970-ті роки ліга продовжує розширюватися за рахунок американських команд.

У 1972 р. створюється альтернативна канадо-американська хокейна ліга – Всесвітня хокейна асоціація (ВХА), до складу якої увійшло вісім американських та чотири канадських команди. Команди ВХА було сформовано переважно на базі студентських хокейних команд. Значну кількість провідних гравців NHL власники клубів ВХА переманили високими зарплатами. Так, один з найвидатніших гравців в історії професійного хокею Горді Хоу відзначив, що у 45-річному віці, виступаючи за одну з команд ВХА (”Детройт Ред Уінгс”), він отримував значно більшу заробітну плату, ніж у молоді роки в NHL. Надто великі видатки на зарплату гравцям ймовірно стали однією з головних причин того, що ВХА не витримала конкуренції з NHL і в 1979 р. припинила своє існування. Чотири найсильніші клуби ВХА було включено до складу NHL, котра повернула собі монопольне право контролю хокейного ринку.

У 1985 р. NHL разом з іншими професійними лігами з (футболу, баскетболу та бейсболу) звернулася до комісії Сенату США з пропозицією прийняти закон, який давав би лігам право контролювати розташовування своїх команд у містах країни. Мова власне йшла про надання лігам права накладати „вето” на переїзд будь-якої команди відповідної ліги з одного міста до іншого.

На початку 1990-х років відбулося масштабне розширення NHL. Загальна кількість команд зросла до 26, а в 2000 р. NHL розширилася до 30 команд. Це свідчить про високі темпи зростання популярності хокею, насамперед у США, оскільки 21 із 30 команд розташовані в американських містах. Таке масштабне розширення ліги стало можливим завдяки широкому залученню до NHL провідних європейських хокеїстів, у тому числі і таких відомих українських майстрів як Дмитро Христич та Олександр Житник.

Команди NHL поділяються на дві групи (конференції) по 15 у кожній. Кожна конференція поділяється на три підгрупи (дивізіони) по п’ять команд у кожній. Поділ на шість підгруп зроблено за територіальною ознакою, що дозволяє економити кошти на турнірних переїздах.

Окрім NHL в США і Канаді функціонують ще 5 нижчих ліг, до котрих входить понад 60 команд.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: